Екіпажі Т-72 танкового батальйону 59-ї окремої штурмової бригади воюють у тумані, вдень, вночі й "по-сіряку". Заходять на ворожі цілі майже впритул і луплять по окупантах. Але доводиться евакуювати й підбиту техніку ЗСУ.
У танку ризиковано, але безпечніше
"Шаман" – командир Т-72. Військовослужбовець каже, що в танку почувається безпечніше, ніж коли був у піхоті.
– Техніка є, снаряди є. Людей малувато. У танкісти не дуже хочуть йти – бояться. Для ворога це найбільша жирна ціль. Я у піхоті пройшов Курську операцію. Можу порівняти: це небо і земля. У танку ризиковано, але безпечніше.
– Ми виконуємо роботу, як евакуаційний транспорт підбитої ворогом нашої техніки. Також у випадку прориву наших мінних загороджень ми виїжджаємо та ліквідовуємо техніку росіян. Квадрат визначено, тож по команді їдемо: вдень, вночі та "по-сіряку".
– Як це відбувається? Вмикається РЕБ і ловиш їх. З відстані двох кілометрів вже можна по техніці працювати. Є ціль, то ми по ній відпрацьовуємо.
– Якщо це будівля, де ховаються окупанти, то намагаєшся влучити першим снарядом по вікнах. Він залітає в середину і там йде детонація. Тоді ти розумієш: вже менше шансів, що хтось вийде з РПГ і не ввалить по нас у відповідь. До цілі буває лише 30 метрів. Буває так, що йде не один будинок, а три-чотири підряд. Сама найбільша ціль у мене – це була школа в Срібному. Ми тоді штурмували двома танчиками. Один з однієї сторони заїхав, другий – з іншої. А вікна там здорові, із закритими очима можна поцілити в них. В середині була їхня рота, там вона й склалася. Скупчення велике було. Мені аж легше на душі стало.
Або нам повідомляють, що рухається ворожа техніка і ми виїжджаємо за зазначеними координатами. Я вмикаю систему і дивлюся на дорогу. І починаємо працювати по ворогу метрів за 500-600. Важко, тому що при цих діях танчик не стоїть, це все відбувається під час руху. Але я стараюся, це ж моя робота.
– Коли чисте небо, то виїжджаємо вдень. У нас РЕБ міцний стоїть, він рятує, якщо летить не оптоволокно. Але зараз на танк вони в основному запускають дрони на оптоволокні. Перша "пташка" прилетіла FPV – її потушили РЕБом і можемо її збити. У нас на це є 10 хвилин, бо далі прилетить дрон на оптоволокні, а якщо не встигли, то буде "Молнія". Нині війна швидкісна, немає жодного послаблення, тут хвилини грають роль.
Вилазиш з танка, вмикаєш ліхтарик і шукаєш дорогу
– Як ви в туман виїжджаєте? Нічого ж не видно?
– Але виїжджаємо і доїжджаємо. Вже знаємо свої маршрути до найменших дрібниць: за цим деревом треба повернути праворуч, а там – ліворуч. А як ні, то вилазиш з танка, вмикаєш ліхтарик і шукаєш дорогу.
– Ви серйозно? Таке було?
– Ну, так! (сміється)
По-похідному зараз вже ніхто не їздить, кажуть танкісти. Таке було можливе раніше, та й то лише в деяких місцях. Нині через активні польоти дронів ситуація змінюється щотижня.
– Цей танк "ловив" FPVшки, слава Богу з "Ланцетом" і "Молнією" він не стикався. Востаннє ми на вогневу позицію виїжджали, то дві "пташки" в нас прилетіло. Ми повернулися із завдання – ні в кого з екіпажу навіть контузії не було. І танк майже не ушкоджений: багнуло, відірвало шматок металу та трохи гуми. І все.
На Курщині брали в полон корейців у шапках-вушанках
– Танк, з одного боку, найбільш захищена зброя: у нього броня, зараз ще підсилюємо її – облаштовуємо додаткові клітки. А з іншого боку, саме танк є пріоритетною ціллю ворога.
Навідник Т-72 з позивним "Маквін" зізнається, що йому буває лячно під час бою.
– Боязно, буває руки трясуться. Інколи заїкатися починаю. У кожного по-різному страх проявляється. Хтось нормально до цього ставиться, як наш командир – він штурмовиком був у Курській операції. Я, мабуть, не зміг би.
– Як воно на Курщині було?
– Ми робили свою роботу: гнали їх. І молодь навчали. Якщо людина обучається, поглинає те, що йому розповідають і робить те, що йому кажуть, то у такого бійця все виходить. А росіян брали в полон. Вони здебільшого були з тюрми: тому наркотики підкинули, ну, будь якими шляхами заганяли людей сюди, на війну. Або звільняли їх з в'язниці, за умови підписання контракту. В основному такі були. А ще – буряти, корейці з бурятською пропискою і в шапках-вушанках.
– А як ви розмовляли з корейцями?
– Ніяк, вони нічого не розуміли. Передали їх командуванню і все. Я сам – з Харківської області, розмовляю суржиком. На Курщині місцеві жителі теж суржиком спілкуються і нашою мовою володіють. І багато з них казали: "Заберіть нас, будь ласка, перевезіть у Сумську область".
– Ви серйозно?
– Цілком серйозно. І деяких ми перевозили. Тобто вони нормально ставилися до нас: за весь час ніяких диверсій проти нас не влаштовували. Місцеві розуміють, що насправді відбувається. Просто вони не можуть нічого сказати, бояться вголос свою думку висловити. Просили забрати, бо якщо вони були "під нами", то бояться що їх в росії або посадять, або ще щось… Потім я отримав поранення в Курській області. А після нього пішов в СЗЧ. П'ять днів пробув вдома і повернувся на фронт. Вже рік тут воюю.
Піхота риє бліндажі, а для танкіста головне – гарно наточена сокира
Богдан – механік-водій танку Т-72. Хлопець задоволений тим, що служить саме у танковому підрозділі.
– Добре, що я потрапив не в піхоту, а в танкові війська. Тут зовсім по-інакшому думати треба. Зовсім... Моя функція: швидше довести хлопців, щоб вони відстрілялися і повернути їх назад.
– Якщо піхотинець закопується, риє бліндажі, то ми приїжджаємо на позицію і починаємо рубати гілляки і вкриватися ними, щоб нас не бачили з неба. Наша головна зброя не автомат, а гарно наточена сокира.
– Як вам робота з евакуації техніки?
– Ти не стріляєш і мені це не подобається. Коли я їду стріляти, то зробив перший постріл, і вже легше стояти. А тут ти їдеш і не знаєш, чи вернешся.
– Скільки є часу на те, щоб витягнути пошкоджену техніку, і при цьому не спалитися і не отримати щось в лоба?
– Приблизно 20-30 хвилин. Це з дорогою туди. Тож треба встигнути пошкоджену техніку забрати. А вона зазвичай майже на лінії зіткнення. Її в основному підбивають коли вона під'їжджає на місце висадки – то вже практично "на нулі". А зараз, через багнюку, вже не та швидкість руху. Коли земля суха була, то і 60 кілометрів на годину їдемо, буває 65. Можна максимум до 70-ти розігнатися, якщо по асфальту. Я пару разів розганявся, то чуть не злетів: метал і асфальт, це як на ковзанці.
– Евакуація техніки – це не так просто, як здається. Мало того, що ви маєте під'їхати до неї. Потрібно вискочити зі свого танка, скинути троси, зачепити того, кого треба тягнути, а потім заскочити назад у танк, скомандувати і поїхати.
– Ви це робите в броніках, в шоломах?
– Ні, без них. У бронежилеті в люк не пролазиш. Ну, буває трошки страшнувато, але вже звикли.
– Було таке, що тричі намагалися під'їжджати, а там цинкували. Ми потім все одно вибрали час – заїхали, смикнули і витягнули нашого "Хаммера".
Ні фіга собі! Ми їдемо, я чую: щось не так із танком
Зараз війна технологій, кажуть танкісти. Тож намагаються врятувати свою техніку всіма можливими способами.
– У танках "мангал" рятує, наварюємо "їжаків". Під час вибуху детонація снаряду далі відбувається, бо оці "їжаки" розсіюють кумулятивний потік, який може пробити башту.
– Цей танк – "їжачок" – повністю обшитий такими металевими пластинками. Це додатковий захист від FPV-дронів, його хлопці виготовляють власноруч.
Танк тимчасово не працює, бо немає гусениці. "Гусля" спала на повороті, тож сюди приїхала евакуаційна група і буде його тягнути.
– Росіяни підірвали переправу на Новопавлівці, а нам треба було на ту сторону їхати. Ми спускаємося вниз, а вони ще раз в дамбу влупили. Виходить, переїхати не можемо, розвертаємося, починаємо виїжджати на запасну позицію. І вони почали нас обстрілювати. Слава Богу, що РЕБ їх потушив: падало поруч з нами, сітка маскувальна оплавилася, дещо погоріло, триплекс трохи побило. А так – все нормально. Обійшлося без контузій.
– Так, "їжаки" серйозно спасають життя.
– Подивись, там взагалі "гуслі" немає!
– Ні фіга собі! А ми їдемо, я чую: щось не так із моїм танком.
– Гусениця спала під час руху, он вона – на дорозі лежить. Частина її тягнеться аж до болота. Йо-о...
– У болоті важко застрягнути. Якщо є зустрічна техніка, то нас попереджають. Так само, якщо на шляху щось розбите стоїть – про це мені каже командир танка. Таку ділянку слід об’їжджати. А у разі, коли такої можливості немає, то мусимо чекати. Або треба шукати іншу дорогу, або повертатися назад.
– Був такий випадок. Їдемо по дамбі, а нам на зустріч їде робот. Розминулися: він звернув у бік і пропустив нас, а потім далі поїхав. Він віз хлопцям БК. Те, що привезе наземний дрон, не порівняти з тією кількістю, що може скинути хлопцям "Баба Яга".
– Я маю обзор по внутрішній стороні крил танка. Коли знаєш габарити і звик до них, то нічого в принципі важкого немає.
Арта знесла борт танка: все нормально, обійшлося без контузій
– Один раз було таке: ми приїхали стріляти по хатах, в яких розміщувалися окупанти, а вони на нас вже чекали, бо ми тією дорогою часто їздили. За фермою по нас почала гатити їхня арта. Три або чотири гармати працювали. Тоді у нас повністю борта не було. Обійшлося без контузій, але найчастіше від них страждає механік. Якщо він втратить свідомість, то ми не зможемо самі танк завести, тільки заглушити – у командира є спеціальна кнопка для цього.
– Слава Богу, мені потрапила тільки одна контузія. Тряхнуло, але на адреналіні доїхали. Все нормально!
– Танчик – це просто сила. Снаряд, коли покидає ствол, має початкову швидкість 850 км на годину.
– Мені здається, що танк можна порівняти тільки з ракетами. Навіть артилерія, хоч і б’є далі, але не так точно. Ми, наприклад, стоїмо за 8 км від цілі – на 8 км б'ємо. І я можу "натягнути" 2,5 і 5 метрів. І ціль буде уражено 100%. Тож ворог, як тільки чує наближення танку, йому вже не весело. Звісно, вони намагаються нас спіймати. В них не виходить: бачите, ми топчемося по землі – захищаємо.
Затрофеїли російський танк. Тепер "Сєпар" б'є по їхній піхоті
– А чого "паладін"?
– Не знаю, то не я називав.
– А мій найулюбленіший танк – це "Сєпар". Його наші хлопці в Херсоні затрофеїли в росіян. Техніка дісталася надійна, не ламається, не вередує. Все літо на тому російському Т-72 провоювали. Всі екіпажі на нього кажуть: "Сєпар, сєпар". А він працює добре і не ламається. Спочатку в ньому мені не сподобалося на Донбасі воювати. А потім вже впрігся і пішов працювати на ньому.
– Як росіяни з танком допомогли! Буває і щось гарне від них (сміються).
– На ньому ми виїжджали влітку на їхню піхоту. По посадці із закритих працювали. Робили конвеєр.
Ольга Калиновська, "5 канал".
Як повідомляв 5.UA, росія вкотре завдала удару по залізничній інфраструктурі України – Кулеба.
Дивіться також відео:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.