FPV-дрони над головами та артилерія, що не затихає навіть у вихідні. Ринок, перетворений на руїни, і люди, які не виїжджають, бо "нікуди і ні за що". Місцеві пиляють дрова, аби не замерзнути в напівзруйнованих оселях та зварити на вогнищі щось попоїсти. Костянтинівка дедалі більше нагадує Часів Яр – росіяни стирають місто поверх за поверхом.
"Літачок" над головою: небо небезпечніше за землю
"Прогулянка" вулицями Костянтинівки відбувається в супроводі військовослужбовців 24-ї окремої механізованої бригади ім. Короля Данила.
– На головну вулицю летить "літачок".
– По-моєму, це їхня маленька "Молнія".
– Костянтинівка починає бути схожою на Часів Яр?
– Це загальна тенденція всіх міст, до яких підбираються росіяни. Спершу зникає скло у вікнах, потім будинки починають горіти, потім їх стає немає кому гасити. І решті-решт вони повільно руйнуються, поверх за поверхом.
Олег Петрасюк – пресофіцер 24-ї окремої механізованої бригади ім. Короля Данила. Військовий розповів про те, який вигляд нині має Часів Яр.
– Якщо це багатоповерхова забудова, то в цілому її зруйновано. І в деяких місцях вона зруйнована настільки, що якщо з дрона глянути, то видно: там, де був будинок з червоної цегли, там просто пляма червоного пилу. Там, де був будинок з білої цегли – пляма з білого кольору.
– Якщо чесно, то я не чула такої кількості артилерії. Арта працює, бо сьогодні погода сприяє.
– Школа мистецтв. Колись тут роздавали гуманітарку. Нині вже немає ані школи, ані гуманітарки. Оце бачу: "Баба Яга" полетіла, навіть по звуку чути. Під черги зі стрілецької зброї, вочевидь, збивають якусь FPV-шку, прямуємо на базар.
Місцевий базар тримався до останнього
Донедавна ринок у Костянтинівці був одним з найбільш людних місць. Навіть коли місто почали руйнувати російські прильоти, на базарі все одно збиралися люди.
Зараз він так само зруйнований, як і все місто. Щоправда, час від часу ми бачимо людей і тут, і в інших частинах міста. Попри те, що вибухають снаряди та літають FPV-дрони, поодинокі місцеві спокійно ходять центром Костянтинівки.
– У мене особисто з цим базаром пов'язані "теплі спогади". Тоді, у квітні 2025-го, торговці заявили, що їхні крамниці та павільйони росія обстрілює через появу на базарі українських журналістів. Ринок функціонував до останнього, доки туди не пролетіли російські снаряди.
У Костянтинівці кажуть: "Більше двох осіб не збираються". Хоча ми бачили чоловіків, які йшли за хлібом, і їх було більше, аніж двоє.
– Позаду залишається базар і випалені будинки навпроти нього. Йдемо далі. У нас ще досить далека і небезпечна дорога. Короткими перебіжками рухаємося містом, тому що, попри негоду, – в небі засилля ворожих FPV. Мені страшно уявити, що тут відбувається в ясну погоду.
"Мінус два в квартирі. Квіти померзли, але не ми"
– Добрий день! А що ви робите?
– Дрова пиляємо. Воду носимо, в центрі є чиста вода.
– Їсти готувати будете? Як ви тут живете?
– Хто як. Комусь погано, а комусь добре.
– А вам як?
– Нам нормально, ми вже звикли. Поступово людина звикає до всього.
– Не боїтеся, що гірше буде?
– У нас є ліхтарики. Газові балони використовуємо – на них їсти варимо. Мені 73-й рік. Пенсія – 3600. Куди мені виїжджати?
– Де ви живете, у підвалі?
– Ні, в квартирах на поверхах. У підвалі ми не живемо, бо там сиро, холодно і сморід. А вибиті вікна затулили хто чим зміг: дошками чи плівкою. І живемо так. Мінус два градуси було в квартирі. Квіти померзли, але не ми. Під двома ковдрами в шубі лягаєш і спиш.
– Це ж не життя, так не можна.
– Усе це тимчасово. І війна – теж тимчасово.
– А якщо росіяни сюди прийдуть?
– Росіян ми не чекаємо, і навряд чи вони тут будуть, тому що наше місто маленьке, тут уже ніяких підприємств немає. Місто їм не потрібне.
– А навіщо їм усі ті міста, які вони взяли – Селидове, Бахмут, Покровськ?
– Там більше-менше, щось є. Сіль, різні корисні копалини. А в нас узагалі нічого немає: тут тільки поле, ліс і гори. Раніше у нас 22 підприємства працювало.
До 16-ї години містяни зайняті, як стемніє – лягають спати
– Багато людей в Костянтинівці ще залишається?
– Ну, я не знаю. Казали, що приблизно лишалося 2000, а зараз – не знаю. Напевно, вже менше. Я поки не буду виїжджати. Моя дочка з зятем зараз у Румунії, вона пропонувала мені поїхати в Тернопіль. Але там треба за квартиру платити 5000. Є там маленький будинок, але в ньому неробочий котел. Тому я залишилася тут.
– А як ви тут живете? Котла теж нема. Ви ж тут в загалі без нічого. А цілий день що робите?
– До 16-ї години, поки ще видно, ми чимось зайняті. Дрова заготовлюємо, воду носимо, собак годуємо. Ходимо по магазинах.
– А магазини працюють?
– Кожен день з 8 до 12-ї в місто приїжджають з товаром. Потім ходимо "по об'явах": може хтось щось продає. Тож до 16-ї години ми всі зайняті. А потім – у нас це сплячка називається – лягаємо спати, бо на вулиці темно.
– А коли більше стріляють, до 4-ї години чи після?
– Ну, особливо чомусь воюють у суботу і неділю. Як тільки 1-ша година настає, то вже й починають. У будні менше стріляють. Ракети прилітають, дрони.
– Тікаємо, дрони летять!
– Пусте, вони на мирних людей не нападають: бачать, що дрова пиляєш, то не чіпають.
– Боже, ви прибираєте тут? Нічого собі!
– Трохи позмітаю сніг, аби не впасти. Ось тут шість людей живуть, в тому під'їзді один чоловік, в іншому – теж чотири людини живуть. Один одному допомагаємо.
Філософія прифронтових: "Я тут народився – тут і помру"
– Чого знімаєте? Тут і так нудить.
– Чому не виїжджаєте, якщо погано?
– А куди мені їхати? За який хрін? Я інвалід, отримую пенсію 3 тисячі. Я з гіршого обираю краще: думаю, що там мені краще не буде. Але, якщо сильно припече, то поїду.
– Цікаво, де тут можна горілку взяти?
– Я тобі можу десяток "наколок" дати, де можна взяти горілку.
– Її на тих точках виготовляють чи продають?
– Ну, мабуть, варять, якщо продають.
– Чекайте, а звідки у вас гроші?
– Ну, пару газових колонок зняв і відніс.
– То ви їх здаєте і вам гроші дають? Це ж мародерство!
– Яке мародерство? Будинок розбитий, мене з-під завалу два дні відкопували. Ось – 90 квартир, всі відкриті. Жодного вікна немає, жодних дверей теж. А мародерство – це коли заліз у чужу хату, в будинок і в людини щось вкрав.
– А навіщо ви п'єте? Вам легше стає?
– Я хоч не бачу всього цього свавілля. Ось, дивися, мене привалило бетонною плитою. У мене в грудях усе болить, я харкаю кров'ю. А горілки випив і мені стало добре. Наче все в порядку в країні. І ще путін не вмер, а коли він помре, то ця вся х…ня закінчиться. Хоча, з іншого боку, у нього там ці послідовники… У мене родичі всі в Бердичеві живуть. А кому я там потрібен?
– То ви спробуйте поїхати. Ваша дама серце йде…
– А в неї родичі в Полтаві.
– Ось би і їхали у Полтаву чи Бердичів.
– Я на своїй землі. Я тут народився, тут і помру.
– Треба жити, а не вмирати.
– Життя таке – не життя.
Війна дронів. Але без піхоти не буває перемог
– Давно я не чула настільки часто і настільки гучно російську артилерію. Костянтинівку росіяни розбивають не тільки авіабомбами, не тільки запускають сюди ударні дрони, типу FPV або "Молнії". Вони також активно працюють артилерією по місту.
Увесь ранок і протягом дня в Костянтинівці чутно стрілянину по дронах з автоматів, помп і рушниць. Вона достатньо ефективна, тому що після неї чуємо вибух снаряда, тобто дрон таки вдалося збити.
Війна ХХІ століття: це коли ти йдеш дорогою, а тобі на зустріч замість бійця їде наземний роботизований комплекс. Це великий помічник на сучасній війні.
– На жаль, не всі наземні комплекси доїжджають до місця призначення. Ось один з тих: його уразив FPV-дрон. Він згорів і стоїть на одній з вулиць Костянтинівки. Він тут такий не один.
Пресофіцер 24-ї бригади розповів, що нині динаміка застосування техніки падає.
– Коли стояла 98-а дивізія, ця інтенсивність була набагато більшою. Штурми були з застосуванням дуже великої кількості техніки і вони були дуже частими. В середньому на місяць було 2-3 штурми із застосуванням від 5 до 25 одиниць техніки. Нині ворог застосовує тактику інфільтрації. Для нас вона небезпечна тим, що наші передові позиції досить несподівано можуть опинитись в тилу за умов, коли буде велика кількість піхоти противника. Десь упереміжку із нашими позиціями. А для противника – небезпечна тим, що для них це завжди ризик заходити в тил і наштовхнутися на спротив. Для цього й стоять піхотні позиції. Ця тактика не буде дуже дієвою. Тому, що б не казали про війну дронів, але піхота все-таки вирішує, де на полі бою буде окуповане місто, а де ні. Скільки б не було дронів, але без піхоти – все марно.
Про мир, що завжди пахне новою війною
У 24-й бригаді переконані, що домовленості з країною-агресоркою – це завжди пауза перед наступним етапом війни.
– Ви вірите, що з росією можна домовитися?
– Не в моїй компетенції, як військового, це коментувати. Цим політики займаються. Але скажу так: не було в історії росіян угод, які б вони не порушили. І чим би не завершились переговори, війна обов'язково закінчиться миром. Проте мир з росіянами – спонукає тебе готуватися до подальшої війни. Завжди.
Ольга Калиновська, "5 канал"
Як повідомляв 5.UA, Відстрілялися – і в нору: як артилеристи 148-ї бригади воюють під атакою FPV і тримають фронт на САУ CAESAR – "Невигадані історії"
Дивіться також:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.