Цей матеріал про напівзруйноване місто Добропілля та пошуковий загін "Плацдарм", який забирає тіла загиблих військовослужбовців на Добропільському напрямку
Місто-привид: чи є життя поміж руїн
– Я давно не була в Добропіллі, десь, напевно, 3-4 місяці, а можливо, навіть п'ять. Тоді це місто було відносним тилом. І от сьогодні я сюди заїхала. І чесно, я просто шокована. Це буквально в'їзд до Добропілля, і перші ж будинки… Їх, по суті, немає. Немає ані будинків, ані людей, які мешкають у них. Чи не єдині, хто тут залишилися – голуби. Довкола… чесно, просто бракує слів описати, що довкола.
– Треба йти обережно та дивитися під ноги. І, як вчили мене військові, обов'язково шукати найближчі "кишеньки". Наразі я дронів не чую, але якщо вони з'являться, то треба швиденько кудись тікати.
Назустріч журналістці "5 каналу" біжить пес та голосно гавкає.
– Перестань, ну перестань! Ну чого ти, ну чого?
– Добрий день! Це ваш собака?
– Так, він ганяє мародерів.
– Це абсолютно правильно. А коли сюди прилетіло?
– Нещодавно. У мене все переплуталося. Лихоліття. 16 вересня був день народження у мого батька, а це сталося напередодні – десь 14 числа… Оце попідмітала, щоб не вбиватися. Тепер до подруги речі переношу: там, на Фрунзе, ще поки ціле.
– Надія вмирає останньою, ми сподіваємося, що не все зруйнують. Бачите той під'їзд: третій поверх, два вікна? Там жила моя тітка, вона поїхала, ось товариш буде забивати вікна. Вона так плакала, коли ми їй зняли. Майно наживали роками, а виходить, що тепер ми бомжі. Хто нам дасть квартиру? Це – моя квартира, улюблена. Тут ми з чоловіком жили, він був щасливий, я була щаслива. У 2023-му році він помер, серце не витримало. У мене нікого немає, вже всі померли. Ось товариш, він теж один, у нього батьки померли. В паралельному класі вчилися, дружили. З чоловіком моїм приятелював, спортом займався.
– Ви не хочете виїжджати?
– Ні. Мене запитували. Це моє місто, я тут народилася, я його люблю. Я була тут щасливою. У нас був такий красивий двір. За радянських часів ми змагалися: у кого красивіший під’їзд, у кого найкраще розмальовано, пофарбовано. Гарні люди були! І такий двір чистий, красивий.
– Місцеві казали, що в цій стороні міста спокійніше, тихіше. А дивлячись на розбиті будинки, тут явно неспокійніше, людей майже немає. Є поодинокі тварини, їх завжди тут хтось годує. Йди сюди, малий. Пішли, у мене корм є. Бояться чужих. І дуже багато хто з тварин глухий через вибухи. Звертаєшся до нього, а він не реагує.
Багатоповерхівки в цій частині Добропілля трішки менше побиті, але все одно є руйнування. Ось напис на будинку: "Україна". Людей дуже мало.
– Добрий день!
– Здрастуйте, дівчата! А 117-й, 119-й будинок, це де?
– Я не в курсі, бо не місцева.
– Мене просили звідти песика забрати. Не знайду той будинок зараз. Я хоч і місцевий, але в цьому районі приблизно орієнтуюся.
– Як ви тут живете?
– Ну, я ж не сам: 14 собак, 19 котів, дві бабусі та сусід. Тут росіян не буде – я всім кажу.
Форма російська, а білизна і шкарпетки – з українських оборонців
Пошуковий загін "Плацдарм" забирає тіла загиблих військовослужбовців на Добропільському напрямку. Керівник загону Олексій Юков розповів про знайдені тіла.
– Ми тут забирали росіян. Це міцні хлопці, скажімо, якийсь спецназ. Але в них було вже наше озброєння. Частково я знаходив магазини з наших гвинтівок і автоматів та іноземних зразків.
– Тобто вони мали фрагменти українського спорядження?
– Можливо або вбили когось і забрали, або відібрали у полонених. Форма російська, але не раз ми знаходили на них нижню білизну, шкарпетки і взуття українських оборонців. Бувало, що й шолом теж наш. Там частково десантні війська і спецпідрозділи були. Там, де 93-а бригада стояла, 82-а, корпус "Азов". Вони фактично ці російські "клешні" зрізають. Втрати росіян, звичайно, там великі, але всі тіла забрати неможливо фактично: окупанти не дають забрати тіла їхніх солдат. Ми розуміємо, для них показати масовість смертей, що є з їхнього боку – це катастрофа. Стільки покласти людей, за що і навіщо? Через безглузді спонукання віддали життя молоді пацани: там всі до 30 років. І видно, що небіжчики – не зеки. Це фізично підготовлені люди, мали міцну статуру, ідеальні зуби. Тобто люди стежии за собою. Думаю, це спеціальні бойові підрозділи.
– Багато з цього Добропільського виступу ви забрали російських тіл?
– Тут небагато, але є ще локації, ми чекаємо. Деякі ділянки, на які ми повинні були заходити, вже заміновані. Це зробили дистанційно, аби підрозділи України не змогли пройти через лісосмугу або через поле і не зрізали їхні "клешні". Мерців виявляють саме в тих ділянках, де наші прорізали їхню оборону. Звісно, там тіл дуже багато: у завалених будинках і підвалах.
На це треба дуже багато часу. А його фактично немає, є близько 5-10 хвилин, а потім прилітають їхні дрони. Нині чекаємо, можливо, з'являться якісь моменти, щоб працювати разом з пошуковими групами Генерального штабу, щоб відпрацювати важкодоступні локації.
У пошуковому загоні "Плацдарм" переконані, що трупи росіян треба забирати й передавати рф.
– Нам треба повертати наших українських хлопців, які перебувають на окупованих територіях. А завдяки тому, що забираємо тіла російських солдатів, є можливість проводити репатріацію тіл і повертати наших хлопців додому. Які ж ми люди тоді, якщо не зможемо повернути своїх загиблих?
Атмосфера щоденного виживання в Добропіллі
Добропілля, магазин "Ювілейний". Зараз важко назвати це крамницею.
– Ось усе, що залишилося від магазину. Я не знаю, що там продавали. Можливо, це був продуктовий магазин, бо поруч валяються пляшки від пива та Pepsi. Тепер від нього нічого не залишилося. Поруч були інші магазини: мобільні телефони, десь продавали смаколики, а тут готували смачну піцу. І в одну мить усе перетворилося на руїни. Тут дуже багато й житлових будинків у такому самому стані.
Торговельний центр "Добропілля". В ньому був великий продуктовий магазин. Ми сюди раніше заїжджали, коли їхали на передову, щоб докупити нашим бійцям смаколиків, воду та каву в дорогу. Такий вигляд він має зараз. Я дуже сильно прислухаюся до неба, особливо після ситуації під Покровськом. Якщо чесно, мене лякає кожен звук. Але FPV-дронів я тут не чую.
Сьогодні вулиці Добропілля порожні. Хіба що жіночка на дивом вцілілій скляній зупинці – голосно розмовляє телефоном. Про евакуацію.
– О котрій годині вони з'являться? Так, вони вже будуть зібрані. А що з собою треба взяти? А скільки я буду в дорозі? Півтори доби? Ні, півтори доби їхати я не готова.
Коли будівлі руйнуються, то на вулицях починають з'являтися "цікаві особистості", в пошуках чогось. Вони ходять по зруйнованих будинках, магазинах і намагаються чимось розжитися.
Їхнє життя нічого не вартує – їх "обнуляють" на фронті
Пошуковці з "Плацдарму" продовжують роботу з тілами російських загиблих. Олексій Юков переконаний: те, що роблять росіяни – військовий злочин.
– Я не бачу, як це зупинити. Ті, хто прийшов убивати в іншу країну, мають зрозуміти, що вони роблять неправильно, що вони зробили велику помилку і її треба виправляти. Люди, які робили зло, повинні визнати це. І росія має зрозуміти, що їхня влада зробила не просто помилку, а військовий злочин. І не тільки проти іншої країни, а проти них самих, проти їхньої нації, проти росіян і всіх народів, які живуть у росії.
– Це злочин проти них, в першу чергу. Їхні життя використовують заради власних амбіцій, бажання захоплення територій і влади. Людей, яких ти навіть не знав і не знаєш, кидав у полум'я війни. Ми тут – удома. А ви що тут робите, за кого прийшли покласти свої життя? За те, що ми, українці, хочемо жити так, як нам хочеться, а не так, як хочеться вашій владі. Я думаю, вони теж не хочуть жити так, як вони зараз живуть у росії, коли їхнє життя нічого не вартує.
Сьогодні, як вони кажуть, їх "обнуляють" на фронті. Ну, ви подумайте, люди дійшли до того, що для них це цілком нормально. Ви що, хлопці? Вас же родичі ростили, ви зараз своїх дітей виховуєте. Для чого? Для того, аби вбивати і бути вбитими на чужій землі? Це ж безумство.
"Загиблих бачимо, але тіла забрати не можемо через ворожі дрони"
У пошуковому загоні розповіли, що на початку війни у них було більше можливостей забирати тіла, тому що тоді не було дронів.
– Нині кількість знайдених тіл значно менше. Ми фізично не можемо зайти на ті ділянки, де їх багато. Там п'яти- або десятикілометрова зона фактично контролюється з неба. І забрати небіжчика звідти – практично нереально. Але попри страх, ми ризикуємо і пробуємо. І ти не знаєш, чи останній раз заходиш, чи ні. Поруч муха дзижчить, а ти реагуєш, наче десь дрон летить. Бо в небі постійно щось гуде й літає, щось скидає на тебе. Тобто, ти бачиш тіло загиблого, але не можеш забирати, тому що до нього 30-40 метрів, а це – відкрита ділянка. Намагаємося з військовими разом відпрацьовувати, долучаємо наземні дрони до евакуації тіл. Як тільки стає можливо, то забираємо кожного хлопця і дівчину. Те, що переживає наша країна, те, що переживає кожна родина – це пекло. Кожен день ти просинаєшся і знаєш, що твоя дитинка десь в невідомості. Завдяки репатріації тіл дуже багато знято безвісті зниклих і загиблих.
– Їх повернули додому, але війна продовжується. І зниклі безвісті з'являються знову.
Великий схил, що забитий тілами в кілька шарів
У пошуковому загоні зазначили, що найбільша ділянка за кількістю тіл загиблих з обох боків – це район Бахмута. Та навколишні населені пункти: Кліщіївка, Андріївка, Богданівка, Оріхово-Василівка, Курдюмівка.
– Такої кількості тіл загиблих я в своєму житті не бачив. Я собі навіть уявити не міг такого. Цілий схил, але не з трави й землі. Великий схил, забитий тілами людей в кілька шарів. Тобто, наші воїни та російські солдати лежать просто неба. Це тисячі небіжчиків. Ми бачили їх з дрона.
– І мені так боляче на це дивитися, коли розумієш, що ти нічого вдіяти не можеш, а вони лежать і чекають, що їх повернуть додому. Жахливо, що там постійно відбуваються прильоти. Ці тіла перемішуються, стають однією великою "братською могилою". І цей термін більше підходить до того, щоб приховати втрати, бо люди там не поховані, як годиться, а просто перемішані. Мета: затаїти втрати і не сказати, що в кожної людини є ім'я.
Олексій Юков зазначив, що нині за кількістю загиблих починає зростати Покровський напрямок. Плюс Харківський і Сумський.
– Я розумію, що тут людські втрати колосальні. Я не знаю... якби дали таку можливість, то я готовий заходити на окуповану територію, хоча це страшно й небезпечно. Якщо з російської сторони дадуть таку можливість, забезпечать прохід, то я заявляю прямо: піду.
– Наш пошуковий загін забере і їхніх солдатів, і наших полеглих захисників. Просто по-людськи, без усіляких політичних амбіцій. Я думаю, коли ми почнемо разом збирати тіла, війна на цьому може закінчитися. Тому що побачити те, що ми бачимо кожного дня, то одразу не захочеться ніякої зброї, ніякої війни. Їм не захочеться ніякої чужої території. Нам треба боротися за кожну долю, за кожну людину. І ми це робимо. Закликаю українців підтримувати Збройні сили України, цих пацанів, поки вони ще живі. Ваша підтримка під час донатів важлива. Кожна копійка рятує не одне життя. Вона рятує не тільки воїнів, які захищають нас зараз, а й діточок, які ще не з'явилися на світ. У них є шанс народитися в країні, яку ми з вами побудуємо. І залишитися тими, ким ми є – українцями. Залишитися людьми. Тому що найважче на цій землі, в таких умовах, це бути людиною. Бо стати звірами і вбивати простіше.
Ольга Калиновська, "5 канал"
Читайте також: У ворога значні втрати: поблизу Добропілля нацгвардійці спалили танки росіян та відбили штурми.
Дивіться також відео:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.