З кожним днем дедалі гучніше й гучніше стає в Покровську. Міста вже майже немає, кажуть місцеві. Оборону населеного пункту ведуть бійці 2-го єгерського батальйону 68-ї бригади імені Олекси Довбуша.
Покровськ – місто, якого вже майже немає
– А це що таке було? Це не поліція, а воєнторг? Це була біла з червоним будівля. Зараз незрозуміло, якого вона кольору.
Сапер 2-го єгерського батальйону Олександр розповів, що від березня, коли він сюди приїхав, будинки були цілі.
– І сама дорога була набагато простішою. А зараз дуже важко сюди заїхати, так і місце собі знайти, бо будинки розвалені. Ще минулого року це був глибокий тил. До того працював я на Вугледарі. Сюди ми їздили досить часто. Взагалі, це місто вже мені стало як рідне. Тут ми і жили, і приїжджали, і закуплялися, і відпочивали. Зараз місто помалу стає руїною.
– Спочатку їздили, мінялися кожного дня. Тепер дуже важко так робити, тому заїжджаємо на три-чотири дні. Буває таке, що залишаємося надовше, якщо неможливо виїхати, бо бувають такі дні, що літають, мінують, і ми не знаємо де. Тоді залишаємося хоча б ще на день.
– Ще, я не знаю, скільки місяців тому, це був достатньо цілий торговельний комплекс, називається "Бульвар", ось такий він зараз. Тут любили відпочивати місцеві, було багато магазинів.
Віталій – командир екіпажу БПЛА Vampire 2-го єгерського батальйону
– Ситуація змінюється щосекунди. Наприклад, там КАБ прилетів – вулиця вже не проїзна. Це треба зараз шукати іншу дорогу, щоб виїхати, бо тупо КАБ прилетів у центр вулиці, в дорогу, і вже ніяк не об'їдеш.
– Це ми наближаємося до центру Покровська. Тут досить багато цивільних, велосипеди – це основний транспорт.
– Тобто, дедалі менше і менше доріг, так?
– Так, дедалі менше. Ми заїжджали, кожного дня було навіть спокійніше заїжджати, ніж ми заїжджаємо за 3 чи 4 дні. Воно якось відвикаєш, потім їдеш – страшно… Як тут трішки посидиш, то виїжджаєш і хвилюєшся: може, дорогу забув.
Мирні жителі під прицілом: життя і смерть… на базарі
Попри небезпеку, цивільні залишаються. На базарі можна зустріти літніх людей, які продають домашню малину, зібрану "під дронами".
Спроба номер два дістатися до базару і поспілкуватися. Цього разу з надійною охороною. Сподіваюся, що реакція буде трішки інша, ніж першого разу.
– Я взагалі стільки тут людей не бачив ні разу.
– Дякую за службу! Щоб живі залишилися.
– Домашня малина?
– Звісно, домашня! Під дронами збираємо, вони і зараз тут літають. Під дерево ховаємося.
– Дронів дуже багато літає. Фактично сховатися майже нереально.
– Чому ви не виїжджаєте?
– Мені вже 76 років, куди вже їхати?
Місцеві нерідко звертаються до військових. Бійці ЗСУ допомагають їм, чим можуть.
– Приходять за інтернетом та зв'язком, запитують, чи можна зателефонувати родичам та сказати, що все добре. Буває, й просто за допомогою приходять: когось присипало під час обстрілу або поранило. Якщо є можливість, то ми вивозимо їх, а може, суміжники якісь їдуть, що можемо людину підсадити, хто хоче виїхати.
Місцеві зізнаються: у рідному Покровську їм боязно.
– Страшно тут, звісно. Але дякуємо хлопцям і сподіваємося, що нам допоможуть, не пустять тих. І буде в нас усе добре, мирно, щоб люди живі залишилися. Це найголовніше. Мирне населення не повинно страждати.
Мінування проходять уночі. Задля цього росіяни використовують різні предмети: у коробки замотують міни.
Місцевий житель Микола розповідає, що в місті почастішали випадки, коли мирне населення підривається на вибухових предметах.
– Ворожі дрони залишають пакети. А коли людина піднімає – їй відриває руки і ноги.
– Це тут у Покровську?
– Так, вже чотири або п'ять випадків було.
– Сусідка моя підняла той пакет: не знайшли ані рук, ані ніг. Тулуб поховали. Фашисти, нелюди.
– Я так розумію, гарний борт?
– Досить непоганий. Може взяти до 15 кілограмів вантажу, а деколи навіть більше на нього даємо – витримує, несе, скидає. І досить точно.
– О, в окоп гарно лягло! Хіросіма! Можна підлетіти, прицілитися, і закинути навіть у маленьку нору.
– Яка в Покровську найбільша біда чи проблема для вас, операторів дронів "Вампір"?
– Долетіти до позиції, щоб тебе "не провели". Буває, що "Мавік" може тебе супроводжувати: летіти за тобою. І в цей момент він може тебе провести прямо до позиції.
Про специфіку роботи дронів розповів військовик на псевдо "Цезар".
– Вони намагаються одразу не атакувати, а шукати місце, де він сяде. Наприклад, там, розрахунок працює, або інше знайти місце, де люди сидять. Я не раз атакував зразу. Бачив, що не піде з ним, чи батареї не вистачає, то збивав на льоту. Але бувало таке, що і відламувало дрону лопаті або промені, а він прилітав. Він може прилетіти навіть без двох променів, якщо відламаються. Він досить добре тримається в повітрі.
Віталій – командир БПЛА Vampire – розповів, що росіяни нині намагаються навчати своїх пілотів.
– В них спочатку була класна армія, дуже сильна, професійна. Зараз рівень їхнього війська знизився, але вони почали вчити своїх пілотів, почали працювати в правильному руслі.
– Їхні пілоти багато клопоту завдають?
– Дуже багато. Якщо порівняти, то в 2023-му ми окупантів по дронах переважали. А зараз вони нас перевищують: по кількості та якості, по пілотах і забезпеченню.
Військові кажуть, що місцеві ніколи не просять у них продукти.
– Просять у вас хліб чи щось поїсти?
– Ніколи не звертаються. Ані за їжею, ані за водою.
Боюся топити піч: як побачать дим, то одразу "накривають"
Розмова з місцевими жителями:
– То ви вчитель?
– Так. Викладав історію, географію, креслення.
– То ви по історії, напевне, знаєте, що росія завжди була нашим ворогом?
– Світ ненавидів її давно. Англієць Черчилль казав: "Імперія зла". Як це ти можеш, отак гинуть люди, вбивають, руйнують отак?
– Я в будівництві 10 років працював. Зводили дев'ятиповерхівки, стіни, наче струну викладали, а він усе зруйнував: і багатоповерхівки, і АТБ, і лікарні, і все на світі. Як це можна? Яке серце треба мати, щоб була така ненависть до людей.
– Як ви виживаєте тут?
– На карточках, пенсію отримуємо й живемо
– А готуєте їсти як? Немає ані світла, ані води.
– Боюсь топити піч. Кажуть, як побачать дим, то одразу накриває. Їм таке: хліб, тархун, якийсь напій та молоко. Ось так і поїв.
– Боже, а як же здоров'я у вас?
– Погано.
– У вас будинок цілий?
– Шифер отак сунеться, ну отак, по кругу. Воно як прилетить, як бахне, то нічого не поможе. Це правда.
– Не хочеться хату залишати, дбав про неї все життя. Нічому вже не раді: ні хатам, ні шмоткам. Мародерів багато – банди наркоманів та алкашів, забирають з осель усе. Сусіди виїхали, так у них усе тягнуть: відкривають хату і тягнуть.
– От Калінінграда до Курилів, до Владивостока: мало тобі лісу, мало? Китайців кормиш цим лісом…
– Щось летить. Це не дрон точно. Ох ти ж, йолки-палки. Весь час з півдня запускають. Боже, жах. КАБ прилетів.
Дорога вся в уламках. Покручені дахи, уламки снарядів. А ось десь сюди, в цю точку і влупив. Чи то КАБ, чи то ФАБ.
– День добрий! Вас не зачепило? Усе нормально?
– Ні, не зачепило. Тихої вам ночі!
– І вам!
– Це будівля поліції. Бачимо табличку: "Увага, розшук". Саме сюди прилетів цей КАБ, який ми чули, бачили, зафільмували – це відділок поліції. Я так розумію, не вперше прилетіло, тому що довкола повністю все зруйноване. Тут, що називається, випалена земля. І от чергова авіабомба потрапила в будівлю. Нам кажуть, треба бігом рухатися. Тікаємо.
"Ангели-охоронці" та життя, що тримається на везінні
– Виходить, що Покровськ – четверте місто, яке, по суті, на твоїх очах руйнується?
– Ні, їх більше: Курахове, Селидове, Покровськ, Новогродівка, Вугледар і Борова Харківської області.
– З Покровська виїхало багато людей, але самі бачите: люди є, живуть, хоч це зовсім інше життя. Не розумію я їх, завжди є варіант виїхати. Чекати до останнього, щоб приліт КАБа був і "задвохсотитися"?
Для військових кожен день – це випробування. Хлопці зізнаються: життя на фронті тримається на везінні та ангелах-охоронцях.
– Будь кого може вбити. Все залежить від фарту. По мені вже десь разів п'ять лупило, так прямо в машині. Тут, і в Селидовому, і Новоселівці першій. Я ні разу ще "трьохсотим" не був за три роки. Дай Бог, щоб так і було. Я вірю, що за мною ангел ходить: він просто обійняв мене крилами.
Голодний шлунок – сну не товариш
– З ким вони вже воюють, якщо тут нікого немає?
– А як ви тут живете?
– Нормально. П'ять разів машину мою дрон бабахкав. Вчора останній раз влупив.
– Доганяв?
– Ні. Там, коли їдеш – сітка закінчується, вони там чекали. Але я 140 км/годину проїхав, але там маленький поворот, довелося швидкість збавити. Там їхній дрон мене й накрив. Сам живий, а машина постраждала.
– Це десь тут?
– На виїзді, я з Доброполя їхав. Перед Дмитрівським мостом чергують постійно. Мені там тиждень тому колесо пробило. А в п'ятницю поїхав – вже конкретно вдарили. А їздити то треба. Гроші знімати з картки та щось купити в Доброполі. У Білицькому посилку отримати. Ну, життя-то продовжується.
– Може, легше виїхати звідси?
– А куди?
– Так хоч кудись, щоб жити.
– А, кудись... Я тоді можу в погріб залізти. Кому я там потрібен, якщо поміркувати? На мої 4 тисячі пенсії. Кому?
– Хоч живий будете. І спати нормально будете.
– Я голодним не зможу спати. Голодний шлунок – сну не товариш. Я не можу. Тут пішов на свій мікрорайон, до себе додому, до сусідів, одягнувся. А там мені що дадуть?
– А де ви тут людей ховаєте?
– На подвір'ї, зарили на пів метра і все. Місцеві, які залишилися, й ховають померлих.
Був у СЗЧ, потім став оператором дронів
Військові зізнаються: на фронті морально важко.
– Вибиратися, добиратися, і тут перебувати. Важко все. І морально важко. Додому хочеться, я вже три роки воюю.
– Важко, бо родини довго не бачиш. А працювати якось звикається.
– Я на початку війни в піхоті був. Слава Богу, що недовго так вийшло. Під Вугледаром ми стояли, а потім вийшли на декомплектацію. В той момент я попав у "дронщики".
– Я ще з 22-го року, добровільно пішов. А в цю бригаду потрапив у березні цього року. Спочатку був у забезпеченні, потім у піхоті в 155-ці, а звідти вже попав сюди.
– Як вам у піхоті було?
– Пішов у СЗЧ. Нас було семеро, то двоє ще живих, а всі решта вже "двохсоті".
– Ти можеш бути в піхоті та можеш перевестися на пілота. В моїй бригаді це сто відсотків, проблем з цим нема. Просто треба мати мотивацію і все. Як я отримав мотивацію бути пілотом? Почалися перші ураження, першу "беху" підірвали, замінували дорогу. І воно вже мотивує, коли бачиш результат. Ти можеш відсидіти в піхоті пів року, ти нікого з ворогів не вб'єш. А тут ти можеш за день їхню роту положити.
– Кажуть, що найкращі пілоти – це колишня піхота. Це правда?
– Правда, бо якщо ти людину забираєш з піхоти, то це сильно цінують.
Кожен крок – це боротьба за секунду життя
Пересуваючись містом, треба постійно приглядати місце, де можна заховатися в разі обстрілу.
– Ага, там можна перескочити. На 50 метрів уперед шукаєш, придивляєшся. Тобто йдеш і намічаєш... Он – відкрита хвіртка.
– Це коли йдеш по відкритому простору, треба їх шукати?
– Всюди, бо це – запорука життя.
– Отак воно ходити по Покровську. Шукаєш одразу "кишеньки", куди за секунду можна пірнути, якщо, не дай Бог, на горизонті з'явиться якась FPV-шка. Точніше, ти її почуєш…
Ольга Калиновська, "5 канал"
Як повідомляв 5.UA, на Донеччині "Рубіж" НГУ знищив вороже угруповання та взяв полонених.
Дивіться також відео:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською