Бійці 116-ї окремої механізованої бригади ЗСУ розповіли про ситуацію навколо Куп'янська та чи вдасться їм втримати місто
Полювання на річці: російський БТР тоне, орки рятуються на гілках дерев
На Куп'янському напрямку українські військові все частіше стають свідками дивовижних і водночас трагікомічних спроб ворога перетнути річку Оскіл.
– Коли росіянин бачить, що ми на нього полювання починаємо, то він на дерево вилазить. Його крона захищає. У нас вже пару випадків таких було. А ще на човнах перепливають річку. Бувало за день ми по три-чотири їхні човни знищували. Був випадок, коли вони хотіли БТРом проплисти, однак він втопився. Там тяжко розпізнати, якого він року випуску, і взагалі – чи він міг плавати, чи вони його випробовували перед тим, як у річку його запускати? Можливо думали: він за техніко-технічними характеристиками має плавати, то треба ним плисти річкою, а потім: "О, чуєш, у нас тут тече. Ну, давай…" І все.
"Тор", головний сержант підрозділу "Чорне крило" 116-ї окремої механізованої бригади ЗСУ розповів, що орків у річці видно, як на долоні.
– Тільки ми їх бачимо, то одразу наші дрони відправляємо: налетять над ними, як мухи. І втекти окупантам вже не вдається. Вони дуже змучені, бо несуть на собі стандартне облаштування: бронежилет, автомат, мішки з БК та їжею. Хоча у них, на тому березі Осколу, не має нормальних продуктів, там постачання взагалі не існує.
Військовослужбовці 116-ї ОМБр розповіли, що на їхній ділянці фронту ситуація сильно не змінилась: як стояли, так стоять. Розказали про те, що нині відбувається у Куп'янську та його околицях.
– Окупанти в основному просуваються піхотою. Просто давлять нею: піхота лізе, лізе, як таргани. Ти їх знищуєш, а потім десь все одно його побачиш. Все-таки зайде у термохалаті, коли його не побачить наш Mavic. Вони дуже надіються на туман, ми це навіть по перехопленнях чуємо: "О, нам Боженька послав туман". І вони під час мряки намагаються пересуватися...
– Ворога в місті немає. Куп'янську завдають чимало проблем ворожі FPV-дрони, які літають майже постійно. Чи не щодня є прильоти, страждають цивільні.
Куп'янськ під прицілом росіян: "Ракета залетіла в будинок через дах"
Місцевий житель Павло показав свій зруйнований будинок.
– Я перший в Куп'янську побудував будинок у три поверхи. Оцими власними двома руками. Заходьте в хату, подивіться: тут вибух був, це все розвалилося. Я тут все сам робив: стіни зводив, стелі, підлогу і шпалери клеїв, ось тут камін. Я – столяр. Будував свій будинок понад п'ять років.
Чоловік переймається, що заводить гостей у неприбране приміщення.
– Ви пробачте, тут все брудно, все побито. Оце спальня. Я тут лежав, як залетіла ракета через дах. Мені ледь ногу не відірвало... Ну, бачите, що наробилося: все розбито. Вікна вже другий раз понівечені. Я їх своїми руками робив – дерев'яні були. Тепер та ракета біля паркану лежить.
Пан Павло повідав, що у місті багато пошкоджених будинків.
– Мені 83 роки. Ви уявляєте, скільки мав знайомих серед містян? Я тут всіх знав. Знайомі, друзі, близькі люди – у всіх нині домівки зруйновані.
Про відносини між оборонцями і жителями Куп'янщини
Військовослужбовці 116-ї ОМБр розповіли про відносини з жителями Куп'янська.
– Цивільних дуже багато у місті. Наші там намагаються допомагати місцевим. І підвозимо їх куди треба, бо багато людей живуть далеко, на відстані. Багато дідів та бабусь, які відмовляються евакуюватися. Ну, і допомагаємо їм харчами, хлібом, водою. Я впевнений, що більшість на Куп'янщині, то 100% за нас. І вони розуміють для чого ми тут стоїмо і кого ми намагаємося зупинити. Ми Харківську область любимо, ще з тих часів, коли звільняли Ізюм. Місцеві жителі нам завжди допомагали всім чим могли: і машину полагодити, і харчами. Пам'ятаю, ми приїхали, а якась бабуся огірочків принесла... Тобто підтримка Харківщини завжди була одна з найкращих, де ми були.
"Тор" каже, що нині у Куп'янську перебуває багато цивільних. Військовий зізнався, що навіть важко уявити, як вони виживають в таких умовах.
– Я сам дивився, як вони там живуть. Але живуть. Пам'ятаю, ще в лютому в центрі міста працював базар, машини їздили, все було гаразд. Зараз такого, звичайно, нема. Але люди ще лишилися. Вони живуть по підвалах. Сподіваються, що до них ворожий снаряд не прилетить. Це така собі надія, коли FPV літають та керовані авіабомби. Артилерія буде ставати – далі буде гірше.
– Ми пересуваємося Куп'янськом тільки вночі. Вдень бажано тут не їздити. А пересуватися без засобу радіоелектронної боротьби взагалі не варто. Але це має бути перевірений РЕБ, а не просто куплений: повісили і поїхали. Нині ситуацію на передовій дуже поміняли безпілотники. Це – війна дронів. Окупанти мають перевагу в повітрі і атакують наших. Через них їхати на машині – на вдачу. Намагаємося їздити тоді, коли настає темрява.
"У нашому бліндажі все облаштовано, як вдома"
Бійці повернулися на свою "базу".
– Ми її зробили за 12 годин. У нас всі хлопці сільські й працьовиті. Там – вентиляція. Все продумано – знизу задуває, зверху. Якщо ще рік посидимо, то й водопровід проведемо (сміються).
– Тут ми капець, як копали, по сантиметрах. І все це довбали вночі: з 18-ї до шостої ранку.
Військовослужбовець на псевдо "Саїд" похвалився, що тут – комфортні умови. Каже, були приміщення втричі менші.
– У Авдіївці і на Запоріжжі по чотири людини були кілька діб в одному приміщенні розміром метр на два. Хто стоячи, хто сидячи, як тільки можливо намагалися пристосуватися. Плюс бувало таке, що піхота проходить і проситься: "Хлопці, впустіть, бо обстріл". Ми пускаємо, і коли вони виходять, то після того як чоловік шість там сиділо, ми розуміємо, що у нас доволі нормальне і комфортне місце.
Командир взводу протитанкових ракетних комплексів на псевдо "Карп" повідомив, що на новому місці облаштували все, враховуючи попередній досвід.
– У нашому бліндажі все облаштовано, як вдома, щоб зручніше було нести службу. Ліжко зробили: поки один чергує шість годин біля моніторів, у цей час інший відпочиває. Бо дивитися в прилади цілодобово – це дуже важко. Наразі ворог застосовує дуже мало техніки. Ми чатуємо, чекаємо, страхуємо наших хлопців. Якщо поїде ворожа техніка – завжди готові по ній "відпрацювати".
Командир роти протитанкових ракетних комплексів на псевдо "Фокус" доповідає, що нині ворог намагається підібратися як найшвидше до Куп'янська.
– Зараз, як ми бачимо, росіяни атакують правий і лівий береги. Вони намагаються наближатися та прорватися в Куп'янськ. Так би мовити, на 2-3 км вже підібралися до міста. Але тут стоїть наша "Стугна" – вогнева позиція, засідка. Ми на них чекаємо цілодобово: і вночі, і вдень. Спостерігаємо за ділянкою, по якій вони вже йшли разок…
– Саме найважче – чекати. Найважче тому, що не знаєш, чого чекати: яка буде обстановка і що буде застосовано проти нас. Скільки їх буде і де вони з'являться. Це найважче, напевно.
– Яник, я там Тарику скинув відео – там росіян чоловік 20.
– Я стріляю. Я вже вистрелив.
– Ми на них ракети не пошкоджуємо, якщо вони вкупі стоять. Завжди разом збираються, напевно бояться поодинці стояти.
Полонені завжди повторюють завчену фразу: "Я не вбивав. Ми ж брати"
Українські військовослужбовці поділилися своїм спілкуванням з двома російськими полоненими.
– Їхню "буханку" знищили, один з них в полон здався. Причому теж ПТРК-шник. Вийшов на позицію і почав кричати, що я здаюсь. Прийшов, бо дуже боявся, що його розстріляють. Ну, наші хлопці ж не такі, як вони. Його прийняли, зв'язали. Відкрито з ним говорили, він виявився балакучим, бо зрозумів, що ми нічого з ним не зробимо. Розказував усе, що знав і що міг сказати. Ми запитали, що його спонукало йти на війну.
Полонений на ім'я Дмитро зізнався украаїнцям, що головна причина, через яку пішов воювати – гроші.
– Нібито, в нього було багато кредитів, жінка-наркоманка, двоє чи троє дітей. Треба за іпотеку сплачувати і він підписав контракт. Звісно, він "завів" оцю пісню, що я ніколи не стріляв, не вбивав. Та повторював завчену фразу: "Всі ми люди, всі ми брати". Мені його було навіть шкода. Дивишся на нього – просто м'ясо... Його не зупиняє смерть своїх росіян. У нас відбувся приблизно такий діалог: – Ти що, не бачив, скільки там трупів ваших валяється? – Так, там пару десятків лежить в лісі.
– Тобто вони проходять повз своїх, яких наші дрони завалили, і їх це не зупиняє – вони йдуть далі. Я не знаю, що їх там гонить сюди, до нас.
– Багато тут їхніх "двохсотих" по околицях лежить?
– Дуже багато. Вони своїх не завжди забирають. Якщо це 200-ті в них далеко в тилу, то можуть забрати. А якщо тут, між нашими і їхніми СП, то вони навіть не пробують. Вони там лежать і гниють. І їх там дуже багато.
– А другий полонений був зі штурмовиків. Тоді, коли їхня техніка колоною проривалася до Куп'янська. Наші дрони відпрацювали, а наші танкісти приєдналися. Було знищено їхню техніку, а так званий десант розбігся навкруги: не знали, куди йти і де вони перебувають. У них все пішло не за планом. Під час зачистки наш розрахунок ПТРК наткнувся на одного з цих штурмовиків – Данило з Московської області. Нечасто в нас бувають "гості" з Москви і Підмосков'я. Він був зі зброєю, навіть хотів чинити опір. Але коли на нього наставили багато стволів, то зрозумів, що всіх нас не переможе – довелося здаватися в полон. Цікаво, що він лише два місяці на фронті, підписав контракт з їхнім міноборони із СІЗО, бо був засуджений за нанесення тяжких тілесних. Дуже цікава історія, яку він розповідав, ми дуже сміялися. Типу, він розпивав алкогольні напої з другом і своєю нареченою. В якийсь момент Данило кудись відійшов, а його подружка почала цілувалася з другом. Ну, Данило довго не роздумуючи, за російською традицією, вдарив приятеля ножем у живіт.
– З в'язниці опинився тут, в Україні. Він розповідав, коли розпочався штурм тієї хати, де вони ховалися, то їхній командир перший кинувся тікати і вистрибнув у вікно. Взагалі обидва полонених казали, що дуже погано ставляться до своїх командирів, через те, що вони своїх солдатів за людей не вважали.
Бійці кажуть: "Треба трохи розважатися, адже може дах поїхати"
– Що веселого у нас буває?
– КАБи прилітають, що аж сковорідки у бліндажі злітають з гачечків. За 200 метрів звідси, як прилетіло, то ми нормально відчули.
– Сковорідка впала. Що ще впало?
– Настрій.
– Нас вже КАБами не здивуєш.
– Я так розумію, росіянам розповідають, що ми тут зовсім погані вояки і нас легко взяти. Але це не так. І ми це справно доводимо. Потім, в кращому випадку, орки потрапляють у полон, а в гіршому – їх доїдають куп'янські собаки.
– На вашу думку, вдасться Куп'янськ втримати?
– Так, Куп'янськ нам вдасться тримати. Тими силами і засобами, що йдуть, особливо з лівого флангу, там де наші суміжники прорвалися. Місто росіяни точно не візьмуть. Аби переправити щось туди крупніше, їм заважає річка Оскіл.
– Маємо втримати. Якщо буде щось дуже погане, головне – завдати побільше втрат ворогу. Це найголовніше. Куп'янськ ми все одно відновимо, відбудуємо. Головне, щоб вони не пройшли далі, бо попереду мирні міста, які ще не знають такої війни, як поблизу Куп'янська. Ми маємо не допустити головного – щоб ця війна пішла далі.
Ми відпрацювали у наших хлопців на позиціях. Побачили їхній бліндаж під умовною назвою "Криївка". Дуже зручна, з одним ліжком, кріслами. У бліндажі хлопці облаштували побут на свій розсуд.
– Треба трошки розважатись, адже може дах поїхати. У кожного свої "розважайлівки". Аби не було нудно у нас є така "дискотека", ось – світломузика.
– А що це за шикарний постер?
– Його надіслали нам волонтери.
– Гарні у вас волонтери.
– Так, дівчата нас люблять.
– Не сумніваюся. Думаю, що вас вся країна любить.
– Передаємо вітання.
– Слава Україні!
– Героям слава!
– Все буде Україна!
Ольга Калиновська, "5 канал"
Як раніше повідомляв 5.UA, 11 травня російські війська обстріляли Корабельний район Херсона: є постраждалі
Дивіться також:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською