Військовослужбовці 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша розповіли, що вони повільно просуваються на Донеччині. Крок за кроком, попри російські КАБи, ракети та FPV-дрони.
Філософія війни: тут немає атеїстів
– Летить, тікай!
– Це КАБ прилетів. Хтось лежить на землі. Їх двоє тут. Я вже думала Бог милував, наче відігнали тих окупантів від нас.
– Заїзд-виїзд у населений пункт, це є найбільш небезпечна історія?
– Так. Ми молимося, стараємося заїхати-виїхати живими і здоровими. Дехто не зізнається, що просить Бога про допомогу. А мені здається, що коли заїжджають-виїжджають, то моляться всі, кожна людина.
– За пів року це вже четверте місце проживання. Ми жили в Селидовому, потім – в Новогродівці, Добропіллі. Зараз зробимо світло – і буде красиво.
– Проводжу "розпаковку житла", а точніше тимчасового прихистку мінометників. Мені, як дівчинці, поступилися правом першій обрати собі місце. Ось такий столик, свічки. Боги війни кажуть, що цю картину залишили їхні попередники, естети. Далі розташовано невеличкий столик. Це все знаходиться в підвалі, тому що фронт дуже близько. Нині ми перебуваємо за Покровськом. Тут постійно чути прильоти артилерії та мін. Щойно надійде команда – ми будемо працювати з мінометним розрахунком.
– А чого завжди на позиціях я зустрічаю іконки: і маленькі, і великі?
– Всі на Бога надіються, навіть атеїсти.
– Чи правду кажуть, що на війні атеїстів немає?
– Сто відсотків, всі моляться: чи вміють, чи не вміють.
Військовослужбовець на псевдо "Фізик" – мінометник 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Чоловік розповідає про позитивні емоції на фронті.
– Ми потрохи рухаємося вперед. Дачинське відбили, слава Богу. Це дуже важливо, є якийсь позитив, хоча б психологічний. Для нас це набагато краще, ніж ми знаємо, що ми відходимо-відходимо-відходимо.
Люблю свою роботу: "Ми кидали по окупантах 100 мін на день"
– Як ви нам казали про те, що тут робите: "Спите, їсте і боїтеся"?
– Буває всяке. Відчутно, що росіяни лізуть сюди. Їх дуже багато. Зараз вони рухаються боком: на сам Покровськ не йдуть – обходять.
– Коли тут були штурми, то досить відчутно було. За день по них можна було кинути 100 мін. Хлопці не встигали підвозити і "в'язати". Тоді ми працювали більше, бо була інша ситуація. Раніше ми відступали, зараз ми на одному місці стоїмо вже два місяці. Звісно, погано, що росіяни тиснуть на наші фланги. Нині наш напрямок менш-більш тримається.
– Тоді там добре було, мабуть. Ви їх добре вибили?
– Маю надію, що так. Але нам ніхто того не каже, що ми нормально відпрацювали. Ну, зупинили їх і це головне. Зараз наша піхота як стояла, так і стоїть.
– В основному працюємо на нашу піхоту, прикриваємо її, в тому числі й мінометом калібром 120 міліметрів. Працювати важко, але стабільно. Мені дуже подобається така робота. Люблю цю справу. Перед цим я був у радіорозвідці, але мінометником мені більше до вподоби.
– Чому подобається бути мінометником?
– Ти знаєш, що виконуєш ту справу, яка саме зараз потрібна на Покровському напрямку. На мою думку, тут ми більш важливу місію виконуємо: знищуємо живу силу противника і їхню техніку. Задля цього ми використовуємо хороші українські міномети. А в даному випадку працюємо на індійському. Для нього ідеальний калібр це 120 мм.
Росіяни поцілили в центр міста: "Матір Божа… Їх тут двоє, вони мертві"
У Покровську нині найтяжче. Інтенсивність обстрілів дуже велика, бо на цій ділянці фронту накопичилася чимала кількість військ.
– Прилетіла керована авіабомба. Зараз, може, й друга буде. Окупанти можуть запросто повторити ще раз. КАБи і раніше сюди прилітали. І по Лицькому, і по Родинському гатили. Дістають сюди. Давайте подивимося, може, комусь допомога потрібна.
– Хтось лежить. Матір Божа… Їх тут двоє. Вочевидь, люди просто йшли у справах. Вони мертві – їх розірвало на шматки. Люди, відходьте. Розходьтеся!
– Скоріш за все, росіяни цілили в центр міста. Тут скупчення людей, сюди приїжджають машини евакуації. Ми тут теж чекали. Саме на цьому місці стояла евакуаційна автівка "Білий Янгол", якою поліція вивозить цивільних.
– Ми планували поїхати до Покровська. І ось, на наших очах, приземлився КАБ. Цей будинок культури стримав уламки, які могли полетіти на площу, де стояло багато автівок, в тому числі евакуаційний транспорт. Окупанти нічим не нехтують.
– Я лежала в квартирі. Чула свист ракети і вибух. А чоловік біля вікна стояв, то прямо на нього скло полетіло. Контужений, напевно. Зараз будемо щось робити.
– А у мене син тут живе, ось вікна вибиті. Головне, що живий. Він удома був, встиг заховатися.
Між життям і смертю – війна, яку не обирають
Українські оборонці готують "Бізона" для росіян. Так називають 120-міліметрову міну.
– А хто назвав її "Бізон"?
– Ми самі придумали. Вона масивна та й щоб легше запам'ятати. "Бізон" наносить велике ураження живій силі окупанта. І працює на далеку відстань: б'є щонайменше на шість-сім кілометрів.
– Важко напевно?
– Дуже важко. За 5–6 годин роботи може бути 50 одних мін, 50 – інших. На другий день те саме. По-перше, міни важкі. По-друге, бігаєш у броніку, касці, ще й під ворожими FPV-дронами. Я вже, як то кажуть, на власні очі бачив свою смерть. Просто не знаю: так сталося випадково чи ні. Я біг та спіткнувся й FPV-шка пролетіла повз, пішла на іншу ціль. Пощастило, такого не мало бути, але радію, бо життя – головніше.
"Кіндер" зізнається, що на позиції постійно слід чогось боятися.
– FPV-дрони, скиди. Кожен боїться того звуку – це правда. Треба зробити все швидко і піти. Навіть з метою не тільки зберегти своє життя, а й не засвітити наші позиції. Багато хлопців загинуло.
Бійці єгерської бригади протягом дня працювали доволі інтенсивно. Нині час, аби поспілкуватися, поїсти та поспати.
– О, бачу, у вас серйозні харчі. Це не те, що у мене – цукерки. А у вас є сухпаї: ковбаса, сало, яйця…
– У нас тільки Паша бере яйце. Він у нас кухар, уміє їх варити.
– "Корочки" не маю, але дуже люблю готувати.
– А що у нас сьогодні в меню?
– Можна зробити яйце пашот. Із сиром!
– Нічого собі, серйозно? Оце я попала!
"Фізик" розповів, що дуже важко змінювати позицію.
– Бачите все оце, навкруги? Нам його треба вивезти. В основному все вивозиться вручну, бо заїхати транспортом сюди майже неможливо. Хлопці виносять все власноруч: міномети, боєприпаси. Все інше – залишаємо тут, воно втрачається. Напевно, підрозділ вже змінив штук сто спальників. Але, слава Богу, нам волонтери допомагають, проблем немає. Деякі позиції ми утримували лише 2–3 дні. Це коли був наступ в районі Маринівки. Там було найгірше. Потім наступ росіян трохи сповільнився, ми їх по суті зупинили. Навіть є наші контрнаступи, хоч і маленькі, але є.
– Коли наша бригада заїхала на цей напрямок, то ми були в районі Авдіївки. Там населені пункти: Горлівка, Орлівка, Новоселівка і далі. Тепер все просунулось ближче, під сам Покровськ. Це фактично від літа триває.
З росією можна домовитись? Знову їхній КАБ летить – зараз буде бабах
"Кіндер" має надію на краще. Про те, що буде далі прогнозувати не береться.
– Навіть не знаю. Закінчення війни я не бачу. Хіба що буде домовленість щодо призупинення війни, але не її закінчення.
"Фізик" вірить, що колись війна мусить закінчитися.
– Не вірю, що росія відступить. Вірю, що можна домовитись, але на яких умовах? Якщо здати всі ці території, де стільки наших хлопців загинуло... Для чого тоді це все було?
– Ого, ракета летить?
– Думаю, що це – КАБ. Він перелетів нас і полетів далі. Зараз буде бабах.
– Приземлився. Це десь у Покровську.
Ольга Калиновська, "5 канал"
Як повідомляв 5.UA, 33-тя ОМБр зупинила ворожий броньований наступ у Новопавлівському напрямку.
Дивіться також:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.