– Скид! 

– Страшно, але страшно до моменту контакту.

– У нас усі просто відморожені, професійні, висококваліфіковані вбивці.

– Тут кожен прийшов або помститися або ще за щось.

– Каже, воно бахнуло через п'ять метрів справа, але нормально, каже.

– Тут люди відібрані, що нам подобається це робити. Ми не прийшли вимушено це робити. Просто "пре нас", стрільба, оце все.

– Саме цей адреналін, шукаємо цього адреналіну такого, якого не знайдеш в цивільному житті.

Як п'ятеро захисників приймали бій з 25 росіянами

Це займалася перша група, вони йшли, розвідували нові території. І наткнулися на військовослужбовців російської федерації в кількості 25 осіб.

– А група наша скільки була?

– П'ятеро.

– І як вони приймали бій?

– Сміхом.

– Скид! 

– Живий? Питаю, живий?

 – Так.

– Цілий? 

– Давай!

Там лісочок є під Богданівкою, і там край лісочку вже заняли під**и. Суміжна бригада наша, і наша бригада – і ми пробували три дні її відштурмувати, але нічого не вийшло.

І тоді ми пішли, нас було п'ятеро, а пі**в було десь 20.

– Ми їм пропонували здатися, чесно, щиро.  

– Так і прозвучала фраза "Пі**ри, здавайтесь вам усім п**да".

– Пі** р, вилазь! 

– Ну вони, я вам скажу, не дуже здаватися хочуть. Вони мають щось у голові, були випадки, що всі застріли підкосами.

– Дійшов до нього, вони собі вистрілили в писок, у них там флешмоб такий – "застрели себе". 

– А якщо сам виходить, х*р зна звідки, з кущів, з руками вгору, каже, то ми такого навіть не чіпаємо.

Про полоненого ворога Вітю

– Один полонений таки вийшов, один таки здався.

– Тихо, він каже: "Не стреляйте!"

– З піднятими руками.

– Ми йому навіть цигарки дали. Вітя – найкращий полонений з усіх, яких можна виявити, такий чемний, така буба.

– А чого найкращий?

– Тому що він був прям максимально чемний, тихенький, він єдине, що попросив, то він попросив води, бо він пару днів не пив, у них не було води. Йому дали півторалітрову пляшку води, він її просто вдихнув – залпом просто – і нема. І попросив цигарку.

– Я знаю, що Вітю покормили бананчиком, нормально, на тарілочці йому дали, хлібчик він їв. А ми Віті дали воду і палити, те, що він просив.

– Переляканий дуже був?

– На його місці я б і був переляканий, але Вітя вів себе спокійно.

– Вітя сидів за подвійне вбивство і щоб йому срок трішки-трішки зменшили, він підписав контракт рік назад.

– А кого Вітя убив?

– Наскільки я знаю, до Вітіної дружини хтось здомахувався, він їм спробував спочатку сказати нормально, вони не хотіли, і він їх ножем порішив – те, що Вітя розказував, якщо я правильно пам'ятаю. 

– Те, що мені Вітя розказував, то він рік тому підписав контракт, на ту позицію він прийшов 4 дні потому, познайомився там з Санею, а Саня один з перших у тому штурмі помер, бо як тільки ми почали зачищати, Вітя попросив Саню подивитися в віконечко з бліндажа. Як каже Вітя, потім у Сані на місці там розлетілася голова, і більше Сані не було.

– Я б теж був би в шоці, якби біля мене чиясь голова розлетілася. Вітю можна зрозуміти.

Як ворог ховається на фронті, та як ЗСУ зачищали ворожі бліндажі

– Нам казали, що їх там пара людей, а вони... От бліндажик маленький, вони як туди зайшли, вони там за день стільки розкопали, що повірити в то важко. Бліндажик маленький, розрахований там, може, на трьох людей, і там може шість сидіти спокійно. Знаєте, як з маленької машинки клоуни вилазять, от десь так.

– Це ідеальні чуваки сховатися, і їх набагато тяжче ловити. Бо їм дай трішки часу, і потім його просто не знайдеш.

– Після нас прийшли піхота з позиції – чистити, тримати їх. Не особливо раді вони були, тому що кабанчиків витягнути, бліндаж, маленька дірочка, їх там навалом, по п'ятеро в тому бліндажі лежить – і вони вже мертві, дубові, вони ж важкі, в споряджені. 

– Піхота казала – ми не знаємо, хто тут був, але у всіх п**ів розірвані голови.

– Перший бліндаж ми пропустили, другий ми вже зачистили, вже почали на останніх бліндажах включати камери, щось знімати, тоді вже було найвеселіше, тому що ми вже розслабилися, було байдуже те, що х**ть по нас, те, що АГС по нам працює.

– Плюс, плюс.

– За півтори години ми справилися.

– Оце тільки чотири позиції ми забрали, прийшли й аналізували ситуацію, і я вже повторно запустив другу групу з новеньких. Вони зрозуміли, що не треба нічого боятися і пішли вже в рознос, вони вже зайшли в село і ми забрали ще там п'ять позицій.

– Перша точка, там було два п**ри, вони одного вбили, другого – кинули вибухівку, дах від підвалу завалило, його придавило і він помер. Потім почали відстрілювати, влаштували в селі "сафарі". Вони почали тікати, просто ходили їх відстрілювали і вже на останній конкретно точці – шоста мала бути фактично точка, там такий підвал міцний, туди танк можна засунути, його нічим не розбереш, треба було чимось лютим шандарахнути, щоб вони там завалилися. Ми тоді, пацани, їх почали викурювати. І одразу вони вже стали пораненими, бо по них навелася артилерія. Вони були поранені і контужені, але ми продовжували бій. Потім у складі групи один у нас помер – Гліна – вийшов з ями, коли приїхав 120-й, йому прилетів уламок у бік і саме він лежав там, де просвічував пі***й кулеметник, ми не змогли його забрати, бо якби хлопці підійшли його витягати, їх би кулеметник скосив би.

– Я виходив до них на зв'язок, вони мені казали, що все добре, все прекрасно, все 4-5-0. Пішли, поповнили БК і далі почали продовжувати бій і тільки вже, коли вони закінчили бій, приїхали додому і розказали, що в нас один "200" і багато "300-х".

– Насправді, так воно і має працювати, переважно як відбувається – коли люди побачать у складі піхоти або люди зі слабкою психологічною підготовкою, коли бачать, що одна людина "200", то все, то на відкат, неможливо виконати і так роботи немає. А тут пацани розуміють, що, так, побратим помер, але замість того, щоб "засцяти і втекти", вони зібралися, все, що мали, розсердилися– і весь запас вибухівки почали закидати у ворогів. Ми їх викурювали, пацани викурювали їх димом, вибухівкою. Звісно, і повбивали їх, і потрьохсотили, але вони не вийшли, бо вони там добре закріпилися.

– Найстрашніше було – є крайня наша позиція, з якої ми вже виходимо. От, у момент, коли ти саме виходиш з нашого крайнього бліндажа і йдеш, от у той момент найстрашніше. А потім, як тільки вийшов – як рукою знімає. А як почалася стрільба, то там, кажу, стакан адреналіну в крові, ти не відчуваєш ні страху, нічого.

Що найважливіше в роботі штурмовиків

– Головна фішка – перебороти цей страх, це один із факторів психологічного тиску, коли тобі страшно і ти вже думаєш, от-от, усе, я вже зараз здамся, а тут з іншого боку: "Та куди? Зараз же весело буде".

– Інші, може, вважають, що ми там стріляємо щось неправильно. Ми, наприклад, стріляємо з максимально таких напружених дистанцій. Ми не боїмося бути близько, не стоїмо так, як інші, в один рубіж, ой, бо там, може, гільзу тобі там в око устрілити. У нас цього немає. Ми до цього звикаємо.

– Воно бахнуло через п'ять метрів праворуч, але нормально.

– Ми, звичайно, тупі задачі не виконуємо. Намагаємося, самі по ситуації працюємо на полі бою, у нас немає тут наказів, типу – йти на смерть, зроби те і те, бо так треба – у нас такого немає. 

– Тут потрібні певні навички. Ми це шліфуємо, у нас один раз таке, іншого разу ми шліфуємо переміщення, третій раз під свої ходимо. 

– Усе різне максимально і тут щось таке аж до ідеалу планувати – то це, хіба, у фільмі про Тома Круза.

– Ти маєш працювати так само, як і над своїми помилками, в першу чергу, і має бути, звичайно, мотивація.

– Максимально треба розуміти ситуацію, вивчати, як це правильно зробити, який район, хто підтримає, хто буде збоку: повністю підготуватися максимально до цього штурму. Ну, звичайно, треба розуміти, що йду на штурм, значить, я буду стріляти.

– Це нормальна весела робота. Тут стільки переваг, я зараз стільки приколів розповім: дають постріляти – з будь-якого виду озброєння. Якщо ти нормальний та розумний чувак, тобі можуть дати усе-усе, що ти хочеш. Тобі потрібна нова зброя – тримай, звичайно, можуть дати, звісно, але забути за набої, але яка різниця? Патрони можна знайти. 

Захисники про свою зброю

– Видали нові зразки зброї, мені після того штурму дали 3.3.8

– Це у нас Рюгір Лапуа Магнум. Дуже нею задоволений, за свої гроші це дуже класна штука, і оптика тут хороша, так само видана. Прямо мінусів в ній я поки що не побачив. Нам "Калаші" поміняли на ЧЗУ, на 5.5.6 – то вже добре, бо вона набагато легша, набагато точніша, та й калібр там кращий, ніж 5.45.

– Це MG-1М. Загально чим він був трошки покращений? В основному, це самим дулом, додали додаткові ребра жорсткості для кращого охолодження. І змінили сам приклад. Ми можемо працювати ним трошки довше. Через що? Через сам ствол. Найосновніше – це є саме ствол. Прицільна стрільба там уже йде до 1050 метрів, 1100.

– Коли з повним коробом важили – близько 12 кілограмів.

– І це ви його несете на собі?

– Звичайно, так. Це йде він, плюс, так само, твоя додаткова амуніція, тож ти йдеш не з одним магазином.

– Та всюди тяжко, ну всюди. Це за рахунок всього, всіх факторів, тяжко. Немає ніде, щоб було десь легше, всюди тяжко.

Для чого воюють бійці

– Служба в мене була колись, зараз ніби робота. Там як то деякі ухилянти – борг свій йди віддавай. Чесно? Я вже свій долг віддав ще тоді. Зараз це чисто робота.

– Хороша робота, найкраща, я б сказав.

– Патріотизму в нас немає, я кажу одразу. Типу, ми не патріоти своєї країні. Тут кожен прийшов або помститися, або ще за щось, але певні цілі в кожного є.

– Я не знаю, що вам сказати, за що я воюю. Я воюю і за те, щоб якісь діти, які зараз у пісочниці бавляться, щоб по них не прилетіло в будь-якому з міст, бо, як ми вже знаємо, бомблять усюди.

– Я розумію і знаю, що я роблю і для чого я тут, і я там, де маю бути.

– У мене друг тут помер, тому я не можу, словом, поки я ще живий, поки я їх більшу частину не переб'ю, я звідси, мабуть, не вийду. 

Історії захисників

– Скільки років?

– 25. Я за освітою філолог і перекладач.

– Які мови?

– Німецька.

– Скільки вам років?

– 24. А прийшов, коли виповнилося 20 років. Мене не хотіли брати.

– Чого?

 – Чого не хотіли брати? Тому що молоді, тоді був великий потік людей, коли війна почалася, а потім подзвонили – хочеш повоювати? Я хочу повоювати. Ну пішли, збираємо "двіжуху", зібралося близько 100 людей, нас багато було, поповнювалося, тренувалися десь пів року, інтенсивні тренування, дякую нашим командирам, саме нормальним командирам, які тренували, особливо Кустову, який зараз у 3-їйОШБ, дякую тобі. Прийшов сюди, спочатку був дронником, літав на дронах, потім стало нудно і стали ми штурмовиками. Зібрав собі взвод красивих хлопців. Ми, в принципі, почали щось робити.

– З самого початку війни хотів ще контракт підписати, в перші тижні приходив у військкомат. Мені сказали, що треба тільки з досвідом або йдеш у ТРО. У ТРО мені було не дуже цікаво. Коли я прийшов у підрозділ, то я пройшов навчання на марксмена в снайперській школі ЗСУ. Після того, як ми показували якісь результати роботи, мені дали снайперську гвинтівку і сказали, що далі ти вже будеш снайпером.

– Тут нормально?

– Моє минуле таке яскраве. Я з 2012 року на службі, тоді служив у спецназі, у 8-му полку.

– Хмельницький?

– Так, потім звільнився. Я там прослужив майже 5 років, потім звільнився і тепер знову призвався вже в лави 24-ї бригади.

– Потрапив на початку 2023 року на війну, бо до того у мене були певні складнощі у сім'ї, син родився. Ходив пару разів у військкомат, я як ветеран, мені сказали, що маєш сина, що поки хоч на ноги його постав, а далі по бажанню. Так я потім і потрапив. Синок 3 роки, вже бігає, можна йти воювати.

– Не захотілося у спецназ повертатися?

– Ні, вже старий. Тут трошки веселіше, якщо чесно. А тут мені набагато спокійніше, така аура, обстановка, дружна сім'я тепер ще одна в нас є.

– У мене пацани, які там поранені, у мене група підтримки – це наші мами. Мами, привіт! Пацани потрапляють потрапляють у госпіталь, моя мама відразу – що там треба? Приходить у шпиталь, нагодувала, одягла, "дала пілюлей", сказала: "Давай, їж як треба..." . Відчувається турбота.

– Зараз дуже мало розумних людей і мало саме молодих, тому що те, що я бачу у відпустці, це ганьба, я в шоку. 

– Я займався теж саме своїми справами, але я знав прекрасно, що рано чи пізно, але все-одно будеш тут, і це нормально, це так має бути. І все, час настав, і я тут.

– Просто чогось, я не розумію чого, чекають. З надією на те, що до них війна не прийде. Про**мо цю країну, вони попруть на Європу. А що там росіяни? Ти подивись, вони *** і все. Якщо у XXI столітті він почав війну гіршу, ніж Друга світова, то про що тут можна говорити?

Читайте також: Новомобілізований організував контратаку, відбив три хвилі ворожих атак і взяв полоненого: як це вдалося – "Невигадані історії".

Дивіться також: 

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.