– Сьогодні в мене в гостях офіцер Дмитро Савченко, він зараз перебуває на сході України, просто в самому пеклі, але цього тижня він таки знайшов час і можливість вийти з нами на Skype-зв'язок, описати ситуацію, що відбувається там і, звісно, прокоментувати події більш глобального рівня: ми говоритимемо і про прихід Трампа, і, власне, про те, чи можливі взагалі переговори з путіним. Якщо так, то на яких умовах? Я дуже хочу, щоб ви дослухали цю розмову до кінця.
– Дмитре, вітаю, рада бачити!
– Вітаю, Аню!
– Уже, бачу, ти в зимових умовах, в шапці. Чи поїв? Стандартне питання.
– Так, звісно, авжеж, поїв і в шапці, тому що справді трішки прохолодно, не так прохолодно, як сиро.
Де нині перебуває боєць?
– Ми в таких умовах пишемося, я розумію, що в тебе не так багато часу, все ж таки дякую за те, що знайшов для нас хоча б кілька хвилин, щоб переговорити на важливі теми. Але спершу, звісно, давай про ситуацію на фронті. Чи можеш ти сказати, де ти зараз перебуваєш і в яких умовах зараз доводиться воювати? Яка ситуація?
– Наразі знаходжуся на Курахівському напрямку, залучений до виконання бойових завдань, до роботи з підрозділів і, власне, ситуація на цьому напрямку стабільно напружена.
Яка ситуація на Курахівському напрямку?
– Вона стабільно напружена. І Курахове, і Покровськ – це ті населені пункти, які щодня ми бачимо у зведеннях Генерального штабу. Які перспективи там? Для цих населених пунктів?
– Перспективи насправді не райдужні, але при всьому цьому ми також маємо розуміти те, що в нас наразі, по суті, у нас нема ніякої альтернативи, аніж тієї, щоби просто продовжувати боротьбу. Перспективи цих міст, якщо забігати наперед, хоча будь-які передбачення – дуже невдячна справа, будь-яке передбачення тунелює майбутнє. Насправді, тенденція вимальовується негарно, але говорити про те, що це тупикова точка, також не доводиться. Тому потрібно продовжувати боротьбу, потрібно оптимізувати ефективність своєї бойової роботи, потрібно враховувати помилки минулого, потрібно бути налаштованим на тривалу війну, не чекати того, що якась там розв'язка буде швидкою і максимально безболісною для України. Треба просто продовжувати працювати на спільну справу збереження цієї країни і суто технологічно підходити до виконання своїх функцій, тому що система загалом працює на максималках.
– Чи багато ми зараз помилок робимо, Дмитре?
– Я ж не є кадровим військовим у плані військової освіти, я не закінчував там ні військових навчальних закладів, ні академії, ні академії оборони, ні сухопутних військ, тому я не можу брати на себе відповідальність говорити про те, чи багато ми робимо помилок і які вони саме, ці помилки. Але з моєї точки спостереження, так, я певні бачу проблеми, знову таки, кожна проблема, з якою ми зараз зіштовхнулися, це є такий композитний матеріал, це згусток якихось першопричин. Я в цьому сенсі детермініст і я вважаю, що кожне явище – воно має свою причину, і тут потрібно враховувати, що коли ми говоримо про якісь наявні бар'єри в роботі Збройних сил, Міністерства оборони, то ми маємо розуміти, що це той наслідок, який спричинений комплексом причин, не однією причиною, а комплексом причин.
Тому говорити про помилки, звісно, ми можемо, але тут важливо також враховувати те, що помилковість цієї системи – це, на жаль, єдиний можливий інструмент протидії зовнішньої агресії. Так, він дуже недосконалий, дуже-дуже недосконалий, але його критикувати потрібно, скажімо так, в цю хвилину, в поточному моменті, розуміючи те, щоби ця критика не здійснила на цю систему критичного навантаження і вона не зруйнувалася загалом.
У час Великої війни ми ж проводили такого роду трансформації і перетворення в умовах мирного часу, це було б набагато легше, а коли ми проводимо це з урахуванням фактору зовнішнього тиску агресора – це трошки інші причини. Тому ситуація дуже непроста і вона, по суті, вкрай амбівалентна: з одного боку є розуміння того, що система далеко не досконала, є очевидні огріхи цієї системи, які даються взнаки. І навпаки, потрібно розуміти те, що краще, ніж ця система, в нас, на жаль, нічого немає.
Про плани ворога до кінця 2024 року
– З приводу просування ворога. Чи бачиш, вони нарощують свої темпи, і до кінця, це знову ж таки прогнози, але, можливо, пару речень ти скажеш з приводу того, до кінця цього року, які в них шанси в просуваннях, як далеко вони можуть зайти?
– Дуже важко зрозуміти, який кінцевий план ворога. Ми бачимо, що ворог проводить активні наступальні дії, от уже майже рік він у фазі наступу. Ми розуміємо те, що там кожен день, кожен новий день – він означає виснаження наступального потенціалу нашого противника, але проблема в іншому – що водночас із цим не потрібно забувати те, що росія була і є, на превеликий жаль, найбільшою сухопутною країною світу, і розраховувати на те, що в неї там може виснажитися наступальний потенціал... Ну так, можливо, там у фазі поточної з їхнього боку військової операції, так, вони можуть стати там на якусь оперативну паузу, а загалом я думаю, що росія іще, по суті, не вмикала режим "Форсажу", тому що так, ми воювали впродовж повномасштабної війни там з російськими зеками, з російськими контрактниками, воювали там з "вагнерівцями", ну взагалі з приватними військовими компаніями, воювали і розуміємо, що таке там російський ракетний терор. росія нас намагалася також взяти там за допомогою якихось тих чи інших ІПСО. Нічого росія наразі не змогла нам протиставити в цьому сенсі, вона не змогла зламати волю українців до спротиву, але знов таки, справді, як певні люди зараз говорять про те, що нам ще не доводилося воювати проти російської демографії, тобто абсолютно поділяю думку тих світлих розумів, які розуміють також значення цього фактору, саме фактору демографії.
– Роз'ясни тим, кому не знайоме таке формулювання
– Що означає демографія? Будь-який устрій всередині країни, він, як не крути, але тримається на конкретних громадянах, на тих людях, які є військовослужбовцями, які є просто платниками податків, які проживають у цій країні, щось купують, щось витрачають, щось інвестують в економіку... Але завдання росії полягало в тому, щоби зробити Україну, – зокрема, одне з завдань, – зробити Україну максимально непридатною для життя, зробити всі нестерпні умови для реальності українців, від яких доведеться або захочеться кудись виїхати, покинути межі цієї країни, а серед тих, хто залишився в цій країні, там є свої проблеми в цієї категорії населення, у них там непопулярна служба в армії, вони якось ухиляються. Це ж при всьому цьому треба зважати на те, що нас, українців, умовно кажучи, до початку повномасштабної війни проживало десь 35 млн у країні, це за оптимістичними прогнозами, у московитів це близько 150 млн.
Я, наприклад, теж у перервах там від роботи, щоб якось вгамувати нервову систему, щоб не пити ніякі заспокійливі, я іноді кілька сторінок перед сном собі дозволяю прочитати, от прочитав дуже цікаву думку у класика німецької військової теорії, він стверджує те, що у протиборстві між масово, але не настільки якісно вишколеною і професійною армією та менш масовою і професійною армією, перемагає масова армія, менш професійна. Тому він свідчить про те, це не я, це класик військовий у своїй статті – він каже про те, що на війні є визначальними маси все ж таки. Тобто, війна – це явище, яке схиляється в бік екстенсивних показників, маси є визначальними і все. А зважаючи на те, що їх і кількісно більше, і надр у них більше, і території в них більше, то робити висновок про те, що завтра настане наша перемога – не доводиться. Я не хочу наводити різноманітні лякалки, щоб це виглядало як якісь фантазування, але просто я своїми словами закликаю українців готуватися до більш активної фази спротиву, тому що от усе тільки починається зараз, от те, що було до цього, це були такі, знаєте, своєрідні пролегомени критиці чистого розуму. В Іммануїла Канта є така вступна частина – пролегомени, от у нашій війні так само, я кажу про повномасштабну війну – те, що було – це тільки була розминочка, вступна частина була, пролог, а справжня кульмінація – вона може розпочинатися тільки зараз.
- Читайте також: "Розуміємо, що нас набагато менше, ніж противника" – про СЕКРЕТИ роботи розповіла снайперка бригади "Рубіж" НГУ у "Хто з Мірошниченко?"
Про прихід Трампа до влади
– Я тобі скажу, Дмитре, що чимала кількість українців однозначно з тобою не погодяться, тому що... Тут, власне, переходимо ми до такої важливої теми, вона стосується наших міжнародних партнерів. От чому ми зараз саме з тобою зустрічаємось усередині листопада? Бо я насправді чекала, поки відбудуться вибори в США, бо на ці вибори покладалось чимало очікувань, правда, були люди, які вірили в те, що Трамп подзвонить путіну й одним дзвінком за 24 години війна закінчиться. Я думаю, що можливо, і досі є такі люди, які думають, що війни можна закінчити телефонним дзвінком. Але, як ми бачимо станом на зараз, там був дзвінок, не був дзвінок, станом на зараз нічого по факту не змінилося, а в людей були очікування. Що з цим робити? у
– Аню, ну вибачте, люди самі собі нафантазували якусь реальність, потім ця реальність виявилася нафантазованою, а справжня, дійсна реальність виявилася контрастно-відмінною і тепер потрібно людям щось сказати, щоб вони були спокійні, люди мають самі дійти висновку, що реальність іншою виявилася і потрібно жити реаліями, а не чіплятися за свої фантазії, тим паче розуміючи те, що ці фантазії виявилися абсолютно дефолтними, навіть неправдоподібними, провальними, контрпродуктивними.
Я тримався і продовжую дотримуватися тієї тези, що тривале перебування в полоні колективної ілюзії неухильно призведе до трагедії. Можливо, трагедія вже в нас на носі, можливо, вона вже починається. Це також одна з причин того, що ми тривалий час перебували в полоні якоїсь ілюзії, хтось підігрівав цю ілюзію, що ми там уже, скажімо так, виграли, перемогли в цій війні. А насправді знов таки повертаюсь до попереднього коментаря, що війна тільки починається. Вони тільки зараз перелаштували економіку свою на військові рейки. А до того вони у 22-му році не планували воювати. Вони хотіли використати ефект раптовості і просто швидкою бліцкриговою операцією, ефектом несподіванки досягти максимального успіху, тобто такий своєрідний бліцкриг, але він не вийшов у них, і все, вони пішли сценарієм "б" і стали реально включатися в процес війни, тільки зараз вони включають, тобто вони набирають обертів.
Які настрої в українців?
– У мене один герой, перед тобою в програмі був, так він узагалі говорив про те, що час обкопувати Київ. І насправді він не лише про Київ говорив, а загалом про всі оборонні укріплення в різних містах, і він розповідав, які вони мають бути. І коли ми пишемо в заголовок, що "Час обкопувати Київ", – це думка військового, він її сказав, то люди деякі в коментарях писали мені про те, що не нагнітайте, нащо ви знову накручуєте українців? Такі негарні слова писали, тобто мені здається, що не всі готові сприймати цю реальність, про яку ти зараз говориш насправді.
– Так. За великим рахунком, люди ж – це люди, не всіх же ж людей ми можемо вважати адекватними і притомними членами громадянського суспільства. Так, є люди, які, – це, до речі великий сегмент суспільства, які просто відмежувалися від проблем війни, вони живуть у своїй реальності тилових міст, і якщо вони там десь раз на тиждень чи два рази на тиждень чують десь там роботу якогось київського ППО по "Шахедах", то вони ці всі звуки, антураж і атмосферу, самі задовольняються тим, що вони хоч якось причетні до війни.
Та ні, війна насправді не в тому, що є якісь звуки сирени. Вона має набагато тяжчі наслідки, тому люди, бачите, вони хочуть розслабитись, вони не налаштовані думати про війну. Тут вже ж просто треба розуміти те, що у війні виграє той, хто готовий вищу ціну платити. От наше суспільство, мені здається, поки що не готове заплатити вищу ціну, вони вже хочуть, ці всі наші прекрасні співгромадяни, відпочивати, знову їсти в ресторанах, тільки так, щоб без докорів сумління, на пляжах, маю на увазі, і все, люди хочуть фієсти, їх уже ця "напряжонка" трохи підтомила, це я намагаюсь простими словами реконструювати їхній хід думки. Це не означає, що я його поділяю, просто реконструкція така своєрідна, гра в реконструкцію. Вони вважають, що вони дуже втомилися від напряжонки, від всіх негативних новин, що вони вже хочуть відпочити на широку ногу, так, щоби це виглядало, як якісь, я не знаю, каруселі-атракціони-концерти-ярмарки, як у Гідропарку, колись свого часу було популярно, лунопарки... От так от вони хочуть, і просто вони не хочуть жити в цьому інформаційному полі і знати про факт війни, вони просто займають свідому позицію страуса, вони просто припиняють на якомусь етапі читати новини, дивитися ці ролики, є частина суспільства, яка тримає руку на пульсі, відстежуючи те, що відбувається з країною, якось плюс-мінус беручи участь у цих процесах, на різних рівнях, я не знаю, якісь донати, якісь інтерактивні голосування, якась демонстрація своєї громадянської позиції. Ну а є люди, які просто самі собі сказали, що "моє психічне здоров'я мені цінніше, ніж от там світова історія і доля України у світовій історії". А є люди, які пов'язали своє життя з цією світовою історією, наприклад, так чи інакше – хтось там не спить на тилах, ночами плете маскувальні сітки, приходить додому пізно поспати, потім знову, ну ви розумієте, хтось машину свою взяв і пожертвував на потреби війська, а хтось навпаки – купив за 24 рік найдорожчий Rolls-Royce, а вважають, що вони в ній беруть участь, але готові це зробити тільки не своєю шкурою, а чужою шкурою. Згадується Насім Таліп, у нього гра "Шкури у грі" – книжка така, і там пишеться про те, що досягнути результату можна тільки в тій справі, де ти ризикуєш власною шкурою, а не чужою шкурою. Чужою шкурою можна дуже добре на дивані ризикувати, це як би і так проблема нашого соціуму, більшість наших співгромадян – вони патріоти, але до тієї міри, поки цей патріотизм потрібно захищати чужими руками. Коли треба його захистити своїми руками, вони одразу там починають вигадувати якийсь фольклор "хтось там не народжений для війни, хтось народжений, хтось... фронт літературний тримає, хтось економічний..." Якось так.
Про переговори з путіним. Чи можливі вони?
– Останнім часом, мабуть, з обранням Трампа і з його перемогою, дедалі частіше з'являються тези про те, що можуть бути переговори, з'являється історія "Мирний план Трампа", ще там якісь плани, тобто купа планів з усіх боків і все довкола переговорів. Чи бачиш ти взагалі якісь передумови, на яких пунктах ми можемо зійтися із російською федерацією? Де гарантія взагалі, що путін готовий сідати за стіл переговорів?
– Чесно кажучи, не зовсім зараз якось відстежую ці всі моменти, і тому, може, не зовсім можу дати якийсь компетентний коментар з приводу питань світової політики.
– Це я загалом, чи потрібні путіну взагалі зараз якісь переговори, якщо він націлений воювати вдовгу, то чи будуть сили і можливості у Трампа сказати йому "сідай за стіл" – цього ж може не бути?
– Питання в тому, що путін зараз чітко розуміє, що в нього сильніша переговорна позиція і це пов'язано з успіхами, для них, успіхами на фронті – незначними, але помітними водночас. Як не крути, але ми бачимо, що вони там ну дуже незручну ситуацію для Сил оборони України зробили в Донецькій області, одним словом, всюди по лінії бойового зіткнення, всюди зараз гаряче фактично. Тому, чи потрібні путіну перемовини? Потрібні, але ми розуміємо, що якщо оці перемовини зараз будуть, то він захоче більше, ніж він озвучив у Стамбульських документах, він кошторис однозначно вищим зараз висуне. А чому? Тому що 22-го року він не воював, тобто просто була така операція несподіваного нахрапу і вони думали, що зможуть психологічно протиснути Україну, щоб вона підписала ті всі і погодилась на ті всі тези, які були озвучені в Стамбулі. То зараз він значно більший кошторис висуне нам. Це якщо говорити про реальну перспективу якихось перемовин.
- Читайте також: "Хто "злив" секретну інформацію про виробників БПЛА" – ветеран АТО Мартін Брест у "Хто з Мірошниченко?"
– Про який кошторис мова? Що це може бути?
– Вони ж чітко розуміють, що зараз переговори вигідні дуже нам, тому що вони також відчувають і всередині нашої країни ситуацію, вони бачать, з якими складнощами ми зіштовхнулися на різних рівнях всередині суспільства, перед якимись там логістичними викликами, потребами в енергозабезпеченні країни і так далі. Вони побачили і вони розуміють, що вони зараз в більш вигідному становищі, і, власне, тому я кажу про те, що вони готові підвищувати свої цінові ставки.
Тут же ж питання в тому, що ми на Стамбул не погодились, то тим паче ми не погодимось на їхні нинішні завищені кошториси до України. Можливо, вони нам там зараз узагалі скажуть, що віддавайте нам, ну, умовно кажучи, всю Україну, по лівий берег, ну, я можливо утрирую, там дещо перебільшую, дещо перебільшую, але я хотів би просто озвучити думку, напрямок якої полягає в тому, що ціну вони саме зараз готові озвучувати максимально високу. А чи потрібні нам такі вибори? Ну нам точно не потрібні і росія на цьому грає. Вона нас так десь у медійному полі закликає, типу, Україно – сідаймо за переговори, але ж потім каже, що "ну так, ми пропонували, Україна не хоче переговорів". Зрозуміла річ, що Україна не хоче переговорів, бо якщо Україна погодиться на ці умови переговорів, то виникне питання – а за що ми тоді воювали 10 років, уже 11-й буде? І потім ще от три роки повномасштабної війни, за що ми тоді воювали? За те, щоби там на якихось перемовинах це віддати потім? Ну дивно, якщо ми змушені будемо на це піти. Я сподіваюсь, що нам не доведеться.
Про міжнародну підтримку та план перемоги Зеленського
– Якщо не буде можливостей, якщо американці скорочують нам допомогу, який тоді вихід у нас?
– Дивіться, знов таки, зрозуміла річ, що ми дуже боїмося, не те, що боїмося, а те, що ми дуже залежні від західної зброї, це однозначно факт. Не знаю, президент же ж там написав якийсь документ, там план перемоги. Я не знаю, чесно сказати, ви ж бачите що на документ відреагували дуже неоднозначно і дійсно, документ, він з одного боку – мед для вух українців, але чи наскільки він реалістичний цей документ? От ми вже бачимо, що є певні складності, тобто світ не поділяє той план, скажімо, або якщо поділяє, то частково поділяє той план перемоги, який описаний у плані перемоги.
– Ну погодься, гарно звучить, якщо для пересічного українця та й не тільки для українця – план перемоги, саміт Миру – таке правда обнадійливе. Ми ж не говоримо там план поразки або якось, ні план перемоги.
- Так-так. Тому, зрозуміла річ, що і зараз тут іще треба враховувати, я хотів би звернути увагу, що от ми на кожну проблему можемо дивитися під різним кутом зору і можемо зміщувати просто фокус уваги. Наприклад, ми можемо на цю саму проблему скажімо так, ти запропонувала подивитися так – от якщо американці, мовляв, перестануть нам зброю давати? Можна подивитися с в іншому куті зору – окей, зброя зараз можливо і є з боку американців, але американці кажуть: "А де ваші люди взагалі?". Ну не секрет же, що на фронті людей не вистачає, ви змогли опрацювати суспільство в такий спосіб, щоби ваша мобілізаційна компанія виявилася успішною? Ви попрацювали з населенням? У чому проблема? Чому ви не можете зорганізувати частину українського соціуму на те, щоби вони стали на захист Свободи і демократії всередині цієї країни, бувши громадянами цієї країни і маючи конституційний обов'язок захищати цю країну? Тобто, можна і так подивитися, ви розумієте? І влада буде знову казати, що вони нам снаряди не дали, Західний світ буде казати – так, а вони не змогли мобілізувати нікого. А що нам робити, державникам, от ті, хто не в периметрі оцього чублення перебуває, а реально хоче щоби Україна як життєпростір, як якась державна одиниця збереглася, щоби ці простори, ці населені пункти, вся культурна спадщина належала конкретно цьому народу?
Хтось воює за ідентичність, я – не аграрій, я не воюю за землі, це, можливо, для представників селянського класу це війна за землю, для мене це війна за ідентичність, для мене це війна там за збереження якоїсь державницької тяглості. Для мене це війна за свідомість, війна за серця людей, якось так. Я не за ріллю воюю. І у кожного українця теж і різна війна і різний погляд на цю війну, але факт у тому, що як владі можна закидувати деякі огріхи організаційні, так само і західним партнерам можна закидувати те, що вони дійсно не оперативно реагували на, скажімо, воєнні потреби України.
Ставлення військового до реформування ТЦК
– Думаю навіть якщо наші міжнародні партнери нам говоритимуть, та, мабуть, вони говорять, погодься, про мобілізацію нам, вони ж бачать, яка ситуація на фронті, вони бачать кількість людей, які там перебувають... То чи зможемо ми повернутися до терміну, який говорив Зеленський свого часу, він казав, що в нас буде "справедлива мобілізація, я хочу її досягнути", але паралельно з'являються зараз тези, от цього тижня з'явилося про те, що взагалі хочу ТЦК розпускати. Я так розумію, там знову якась піде реформа, можливо, і розділились думки. Одні кажуть – треба розпускати, бо не так у нас вони працюють, а інші кажуть – ну навіщо? Ви створите зараз іще одну таку саму структуру і треба буде час на те, щоб вона там запрацювала і так далі? Якщо ми навіть з ТЦК за рік не можемо розібратися і досі не розуміємо, чи треба нам ТЦК, чи не треба? Уже ж наче запустили, вже ж воно працює, зараз вже говорять, що щось не так, треба все змінювати – буде інша структура.
– Я, чесно кажучи, не здивований, що є такі в суспільстві розбіжності. Загалом, не знаю це звісно для людей, які здійснюють управління там на державному рівні, це на їхній відповідальності мають бути такі кроки, якщо вони наважуються в таких умовах проводити реформу, розуміючи те, що зараз бути чи не бути цій державі, значною мірою залежить від процесу мобілізації, зараз в цей момент, коли на цю систему має бути найбільше навантаження, реформувати цю систему ... ну даруйте, але, мені здається, це все одно що розбирати літак на льоту. Тому, не знаю, якщо влада наша ризикне знову, скажемо так, зіграти в цю рулетку, спробувати під час повномасштабної війни реформувати цю систему, то окей, черговий ризик з боку нашої влади. А якщо не вийде, так може насправді постраждати від цього взагалі загальнонаціонального масштабу. Не знаю, це на їхній відповідальності.
Про мобілізованих та "бусифікацію"
– Це поки що на рівні чуток, але і військові, власне, це обговорюють, тому я і в тебе запитала, бо вже бачу повідомлення в telegram-каналах от саме від командирів, які висловлюють свої думки з приводу того, що робити з ТЦК далі. Подія в розвитку, я думаю, що ми ще з тобою не раз зустрінемося і зможемо про це поговорити. Чи можеш ти поділитися інформацією з приводу тих людей, от які зараз прибувають на війну. Який у них рівень підготовки, який в них рівень мотивації, хто ці люди, якщо можна?
– Скажу, але не хочу знову зайвий раз нагнітати, але будучи відвертим, скажу, що люди, які зараз потрапляють у лави Збройних сил України, – не найвищої якості. Це кардинально інший типаж і взагалі, тип свідомості людини, ніж добровольці, ніж просто якісь кадрові військові, представники професійного середовища. Ні, це люди не вмотивовані значною мірою, і скажімо так, є різні ситуації, але, скажімо так, не хочу нікого образити, звісно, що і серед тих хлопців, яких зараз мобілізують, є достойні представники, є хлопці, які справді мають інтерес до війни і готові йти воювати і йдуть і воюють. А загалом, якщо говорити про тих людей, яких, так би мовити, там під примусом, назвемо це так.
– "Бусифікація" – так оця, якщо можна так сказати?
– От ми їх так і називаємо, "бусифіковані". Бусифіковані – це дуже сумнівної якості люди і з ними надзвичайно важко, і показники в них, скажемо... Набагато вищі показники й ентузіазм, заряд і ефективність, ви будете здивовані, але серед засуджених. Це більш бадьора публіка, вони більш зацікавлені у війні, так, вони там, можливо, не до кінця свідомі, вони там не "ідейні бандерівці" чи там "мельниківці", але вони принаймні плюс-мінус керовані, це публіка, яка готова до того, щоб ризикувати, бо в кожного з них, по суті, в житті вже була якась важлива екстремальна подія, і ще й не одна. Зазвичай це такі адреналінові хлопці й от, ви знаєте, з цими адреналіновими хлопцями почасти вдається зробити в рази більше роботи, ніж з бусифікованими. Та не почасти, а так і є. Я свого часу озвучив цю тезу, що засуджені – це останній добровольчий ресурс українського суспільства, я в принципі цю тезу раніше озвучив і нині її продовжую поділяти.
– Тобто цей процес – мобілізація засуджених – вона зараз триває, так? Там немає терміну, це постійно відбувається?
– Питання в тому, що військові частини ж там розвантажили трошки виправні установи. Я маю на увазі охочих іти воювати.
– Військові підрозділи всі хочуть брати собі засуджених чи є такі, що відмовляються?
– Ну як відмовляються? Вони то там може...
– Як правильно сказати, Дмитре, ну не прихильники того, щоби ці люди, засуджені, так стали з ними і поруч воювали?
– Є такі підрозділи, які на початках взяли цих засуджених, а потім зрозуміли, що в них там щось чи комунікація не це, і вони просто цілими підрозділами віддали цих засуджених іншим підрозділам, які мали успішні показники в плані побудови комунікації зі спецконтингентом, і все. І так от, ну, власне, оптимізація відбулася, тобто ті бригади, які не знайшли з ними спільну мову, вони віддали ці підрозділи, взводи чи що там, роти засуджених, віддали тим військовим частинам, у яких вийшло побудувати з засудженими комунікацію і дійти порозуміння.
- Читайте також: "Парадокс: щоб ВИЖИТИ на війні, потрібно бути громадянином рф" – штурмовик "Хант", який зараз служить у РДК, у "Хто з Мірошниченко?"
Якою буде зима для військових та українців?
– На фінал, Дмитре, зима. Зима важкою буде, для вас, для українців?
– Звісно, треба ці холоди пережити і все, але ж я кажу про важку зиму з огляду на те, щоби українці не розслаблялися, українці – такі цікаві люди, вони дуже все прагнуть розслабону і весь час себе жаліють, думають, що вони найнещасніші на планеті. Насправді треба розуміти, що через такі випробування проходило чимало націй. От і тому ми так само маємо пройти через ці випробування і бути налаштованими не на новорічний олів'є, а треба бути налаштованими на бойові дії. Якщо мир і порядок на підконтрольній нам території, значить, можна буде й олів'є трошки скуштувати. Я жартома про це кажу, от, але загалом моя головна думка полягала в тому, що, попри свята і попри важкості, ми не маємо право ні на слабинку, ні на помилки, тому маємо триматися і працювати на перемогу.
– Дякую Дмитре, беремо з тебе приклад, не розслабляємось, працюємо, допомагаємо, чим можемо. Тобі і твоїм побратимам я, звісно, бажаю сил і витримки в таку холодну пору, бачу в тебе фруктовий чай, якщо треба щось солодке передати до чаю, то пиши, номер знаєш, будемо допомагати, чим можемо. Дуже дякую за розмову, сподіваюся, що побачимось найближчим часом і, можливо, в нас буде більше тем і більше позитивних новин. Дякую.
– Однозначно, дякую, Аню.
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.