Мартін Брест вважає, що настав час для непопулярних рішень. Довіра до військового керівництва зникла, плану поразки не існує, а стан оборонних укріплень викликає жах. Він також порушує питання примусової мобілізації, роботи Deep Strike та причин, чому держава не фінансує цей сектор.
Мартін Брест через рік
– Ми не бачилися з тобою рік.
– Майже рік.
– Майже рік. Наше попереднє інтерв'ю набрало понад півтора мільйона переглядів.
– Винен.
– Хочу, щоб ми повторили цю історію.
– Погоня за вподобайками?
– Тоді були дуже розумні та цікаві думки, думаю, що вони зачепили українців.
– Жах знаєш в чому? Майже все, про що ми говорили, збулося.
– Що найосновніше і найголовніше?
– Була така клікбейт-штука про блокування рахунків ухилянтам – бажаю здоров'я. Наразі в адмінкодексі є штраф за ухиляння, який автоматично стягується. Для розгляду цієї справи не потрібен сам чоловік і потім, якщо він не сплачує штраф, то Державна виконавча служба, фізично в змісті це теж саме, але більш складно, але те саме. Державна виконавча служба – це і блокування рахунків, привіт, блокування транзакцій.
– А якби це зробили рік тому, чи була б ситуація зараз інша з мобілізацією?
– Вважаю що так, була б інша ситуація з мобілізацією, вона була б набагато простіша для всіх. Зараз, я не хочу говорити "бусифікація", але зараз ми стараємося наздогнати ту кількість особового складу, яка була потрібна рік тому. Ми спочатку втратили особовий склад, а тепер його донабираємо. Логіка підказує як? У тебе поки є особовий склад, який воює – набери ще, готуй, ротуй, доповнюй, злагоджуй, тоді ритмічна вся ця історія з війною повинна рухатися. Я – не воєнний експерт, не військовий експерт, нічого в цьому не розумію, точно не генерал і ніколи ним не буду, але зараз я бачу, зокрема й у розповідях можновладців, те, скільки тисяч людей треба набрати, за який проміжок часу, і ми дуже пасемо задніх.
Про примусове призивання на військову службу
– Ми з тобою проговорили, що секретар РНБО сказав, до кінця року нам потрібно 160 тисяч. Чи можемо ми зараз набрати цю кількість людей і яким чином ми її набиратимемо?
– Доповідаю. На мою думку, 160 тисяч людей набрати ми – а – зможемо. Б – як? Примусово. ПРИМУСОВО. Теоретично це можливо набрати, більш жорсткі міри, більш жорстка політика держави у мобілізації. Те, що зараз вже іде, – це перегляд заброньованих. Думаю, відсотків 20 підприємств втратять бронювання, частково чи повністю. І в принципі всі ці люди, які на підприємствах зараз працюють і мали бронювання, дані про них є вичерпні у військкоматах, тому їх призивати дуже просто. Це не таксист, який нас возить, він "сірий", його немає. Його, якщо на дорозі не зупинили, держава його не бачить, а ці люди на кожному підприємстві вівся мобоблік, кожне підприємство подавало вичерпні дані, зараз підприємство втрачає всю броню або її частину, й усі ці люди можуть нормально, спокійно бути призваними. Про яку кількість іде мова? Там не 100 тисяч, там більше. Так, думаю, чув таку думку, читав в інтернеті, що зменшать процентовку заброньованих, можливо десь не 50 буде, а 30%, можливо, десь буде не 100, а 70. Міністерство оборони просить трохи менше відсотків, Міністерство оборони знову просить не бронювати тих людей, які мають військово-облікову спеціальність і необхідні. А Міністерство економіки, в принципі, логічно, пручається цьому. Десь вони знайдуть якийсь консенсус і будуть, я так гадаю, ще до Нового року, а скоріш за все, наприкінці листопада, внесені зміни в постанову КМУ №76 про бронювання, де буде змінено перелік необхідних параметрів для бронювання й описано, як ми житимемо далі, як заходити у 2025 рік.
Тому так, 160 тисяч людей набрати можна. Думаю, що причина, чому людина іде зараз в армію, у кожного своя – деякі люди думають так: ось зараз я призвусь сюди, тут, по місту, і буду тут служити, все одно доведеться сидіти, буду тут сидіти. Деякі ідуть за іншими мотивами, їх безліч, невеликий відсоток, вважаю, це помста за загиблих друзів, знайомих, побратимів і так далі, рідних. По-різному йдуть, але тенденція є чітка: майже всі не хочуть іти в піхоту.
Чому в даний час не йдуть служити в піхоту?
– Чому?
– Відсоток загиблих дуже великий і поранених. Також понад 2,5 роки, і немає довіри до воєнного керівництва, а довіри немає не тому, що хтось щось сказав чи розказав, чи показав, а просто по факту. По факту – давай – ми відступаємо. Ми відступаємо. Поки ми тут зараз з тобою записуємо, хтось десь відступає, а армія у відступі втрачає людей, так само як і армія в наступі, можливо, трохи менше, але втрачає людей, тобто гинуть, гинуть і гинуть люди. От армія в обороні, якщо сісти на сталих рубежах, там можна значно знизити відсоток втрат, армія, яка насичена дронами різних рівнів, яка насичена артою, технікою, авіацією – усім, чим можливо, "лучами смерті". Кожен засіб зменшує кількість загиблих, кількість поранених. І ми всі знаємо, будь-яка людина у цій країні знає, що нам зброї не вистачає, будь-яка людина знає, що нам бракує купи всього. Не важко провести пряму – коли чогось не вистачає, то за це заплатить хтось життям – така війна.
Чому ми зараз відступаємо?
– Ми відступаємо через що? Через брак зброї? Брак людей? Чи є інші причини?
– Так і хочеш зробити з мене воєнного експерта? Не любиш, не любиш ти мене. Так, я думаю, що... я думаю от що: по-перше, це брак озброєння і військової техніки – ОВТ – там дофіга всього обіцяли і дуже мало дали. По-друге, це брак людей на будь-яких посадах, людей фахових перед усім, які розуміють, що вони роблять, і третє, можливо, воно найважливіше, але воно напряму виходить із першого і другого – це мотивація. Дуже важко. Армія – це дуже мотиваційна історія, там мотивація виходить на перші шпальти, тому що людина. Тільки мотивація може впихнути солдата в бій, інакше він шукатиме безліч засобів, щоб цього не робити – відступати там, кидати. Тільки мотивація. Із мотивацією потрібно працювати, таку мотивацію треба заслуговувати, щоб людина в бій пішла і, можливо, загинула, це дуже серйозна задача. У будь-якій армії світу мотиваційний компонент *** на смерть. У нашої армії це не виключення. У нас мотиваційний компонент. У російській армії мотиваційний компонент замінений на острах, страх перед начальством. Там не проблема розстріляти солдата свого ж. Не проблема, ми відео всі ці бачили. У нас такого немає, у нас принаймні не масово має, скоріш за все, немає. Тому так, це мотивація.
Така страшна штука, на відміну від зброї і людей, людей можна набрати, зброю можна, дасть Бог, хтось дасть чи самі зробимо, ми мало чого робимо самі, але щось робимо, але мотивацію ніхто не продає у супермаркеті, союзники її теж не постачають. Мотивація – це внутрішня історія, втрата мотивації ще не такі армії розгромлювала.
Про лінії укріплення та як не допустити ближні бої
– Якщо ми говоримо про відступи, то є ж якась межа, куди ми відступаємо? Умовно, від Покровська до Києва скільки кілометрів?
– Та чого Київ? Чоп? Нормальна тема, ні? От межа. От державний кордон України – межа? Межа. Можливо, Дніпро – це межа, хоча Дніпро – це така просто водна перешкода, якась межа є. До якої межі ми будемо відступати? До тієї межі, що чи посиплеться повністю, чи десь зачепиться за нормальну лінію укріплення, за нормальні, за бетонні, от вибач, що я про матеріали говорю, вони повинні бути бетонні, викопані, забетоновані. Встановлені ковпаки – це перша лінія, ходи-сполучення – друга лінія, і там десь третя лінія – оця фігня повинна набудуватися і вона повинна бути безперервною від Нікополя до Сум. Безперервна.
– Повинна бути...
– Щоб я зайшов у Нікополі в цю траншею і вийшов в Шостці, за Шосткою.
– Як зараз? Розкажи.
– Жопа.
– З оборонними укріпленнями?
– Знову таки, я сиджу і "умнічаю" тут. Я не в армії, але дозвольте вже "поумнічать". Я вважаю, що з оборонними лініями все не дуже гарно. Чому не дуже гарно – не тому, що я десь поїхав, щось подивився. Я регулярно їжджу, така робота у мене, їздити. Просто, якщо наша армія, а в нас офігезна армія, якщо вона вчепиться за якусь більш-менш нормальну лінію – хрін її звідки сковирнеш, а зараз вона совається, не вся, не повністю, але совається. Селидове сунеться, значить, лінії немає, ніде піхотинцю, коли він відступає з посадки, треба щось вирити в півтора метра в глибину з брустером і бажано перекрити. От тоді він буде вести оборону, а поки що він веде відступаючи, веде зустрічний бій з противником, і його оборонними спорудами є дерева чи будинки у Селидовому, чи десь ще.
- Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
От дивись, ти виводиш мене на емоційну розмову, а я стараюся, коли щось говорю, про цю історію, якою я не керую, це армійська історія, базуватися на якихось фактах і аргументах. У мене факт наступний є на цю історію: тільки 2,5 роки після початку великої вітчизняної війни. Так, вона велика вітчизняна, у нас Верховна Рада "осилила" прийняти закон як можна тимчасово відчужувати земельні ділянки у власників для того, щоб будувати лінію укріплень, а по-чесному кажучи, до цього це все було протизаконно, відчужувати цю землю, щоб рити траншею, нафігачить туди 18 тонн бетону з арматурою, поставити залізні ковпаки – це протизаконно було. О, через вас, ніфіга собі, вже Селидове ***, а треба от тепер закон прийняти. Як він буде працювати цей закон? Якось буде працювати. Я не говорю про почуття тих, хто цією землею володіли. Просто прийняли закон у законній державі в законний спосіб, не 2022 року прийняли, 2024-го наприкінці. Це перше. Друге. Як ти не укріплюй місто, от просто валом обнести, не знаю, вкопатися на три поверхи вниз, але якщо ця лінія не від Нікополя до Сум, то противник просто її обійде, як обходять зараз купу якихось укріпрайонів наших. Він совається – не виходить. Він на два кілометри там соватися починає – совається-совається, далі й далі. Все, ми вже їдемо по своїх справах, кажуть, ні, це дорога все, там вогневий контроль, получити міною по ***, воно вам треба? От, мабуть, їдьте сюди. Така історія. Соваються. Якщо подивитися DeepState, нічого не придумую, просто дивимося те, що є, ми фізично знаємо, а не те, що я удаю, що я щось знаю більше за інших, ні, дивимося DeepState – лазівки, маленькі змійки заповзають, не фронт, зміючки, тиц-тиц – бац – населений пункт. А населений пункт чим важливий? Тільки побудовами, тому що в них зручно оборонятися, в них зручно базуватися, коли готуються далі піти. Населений пункт взяли, змійки повзуть – така тактика у них. Можемо ми щось з цією тактикою зробити? Можемо. Робимо? Робимо. Чи достатньо? Звісно, десь достатньо – десь ні. А що робити в принципі з цією тактикою, що робити далі? Відповідь дуже проста – завжди була проста, з часів Римської імперії, завжди проста. Чим більше ти *** противників на відстані, тим менше ти *** у ближньому бою – не допустити ближнього бою стрілкового. *** на відстані. Двокрапка. Будь ласка, рахуємо: артилерія, авіація – штурмова чи будь-яка, і наша сучасність – дрони, різні. Від "Мавіка", який кидає ВОГ і робить контроль, до важких бомберів, до наших аналогів Ланцетів і купи всього. Наша задача – знешкодити противника мінімум за кілометр, от вже ближче кілометра – це вже ** тема.
– Або на території російської федерації?
– Ну...
Мартін Брест – черговий по Ростову і що таке Deep Strike
– І так ми будемо зараз плавно переходити... Для того, щоб не мав вигляд військового експерта і людям трохи пояснити. Ти зараз позиціонуєш себе, дивлюся, у фейсбуці ти пишеш пости і підписуєш "дежурний по Ростову". Це як?
– Я спостерігаю всю цю історію. Чому? Тому що мені за це болить, тому що ми, кожен з нас і ти теж, мріяла, щоб таку ракету чи шахед *** на Ростов, щоб відчули – як це – жити у війні. У нас є єдина зброя, якою ми, Україна чи Сили оборони України, може працювати по території противника. Більше немає нічого. Нам не можна стріляти ракетами, туди кидати, тільки по окупованих територіях – по Криму, по Запорізькій, Херсонській, Донбас – можна стріляти і кидатися всією історією, яку нам дають західні партнери, але що стосується "ісконно русских територій" Ростов-Брянск-Курск, все, як ми любимо, то тільки українське озброєння. Якщо ми говоримо про авіаісторію, тому в Україні створюється поняття "Deep Strike" чи як ми кажемо "дікстрайка" – дікпік, всі варіанти на цю тему. "Deep Strike" – в принципі, що це таке? Спочатку розглядалося як система стримування, тому що ракетне озброєння – завжди система стримування свого сусіда – ти не будеш наступати, ми будемо бити тебе в тил, тому не наступай. Зараз, як я вважаю, ця історія працює інакше – є певний часовий ліміт, від нуля днів до 60 днів і удари діпстрайка по інфраструктурі противника, по його аеродромах, по НПЗ, по інших цілях, в тому числі Ростовська область – це... Вони розв'язують задачу ослаблення тиску на ОБЗ. Задача Deep Strike, як я вважаю, по-перше, це вдарити так, щоб від нуля днів до 60 днів наші хлопці-дівчата на ОБЗ відчули ослаблення з боку противника. Відчули...
Розкажу історію, яку прочитав в інтернеті. Одного разу Сили оборони України так класно дали по аеродрому противника, що у Харкові 13 днів не було жодного КАБа. 13 днів. Для Харкова це в 13 разів більше, ніж завжди. 13 днів не було КАБів, поки переформатувалося і СУШки знову злетіли КАБами кидатися – це важлива історія. Задача – утруднити дії противника, як результат послаблення тиску на ОБЗ. Я так навмисне кажу – послаблення – треба було говорити, щоб наші хлопці-дівчата вижили – це логічно і зрозуміло. Ми живі, поки фізично жива наша армія. Від того, що хтось став Героєм посмертно нічого не виходить толкового, бо, як говорять, кожен герой – це чийсь ***. Тому Deep Strike – це єдина зброя в Україні, яка була і є і дай Боже буде, якою Україна працює по території противника і якою вона завдає цих ударів і робить ще одну дуже, як я вважаю, важливу штуку. Це *** возмєздіє, це маленька частка справедливості. Маленька, але все одно є. Це важливий момент. Нам потрібно про це пам'ятати. Маленька справедливість, коли вони знімають своїми дрижачими телефонами і кричать: "Мамочка, мамочка...Смотри, дрон полетел. Это наш? Нет, ***, не наш". Це не ваш, бажаю здоров'я. На. Так, це мало, це в тисячі разів менше, ніж їхні крилаті ракети, їхні балістичні ракети, але ми це можемо, ми це робимо. Так ця історія і працює.
Чи можемо ми завдавати удари частіше по території росії?
– Чи можемо ми цю маленьку справедливість зробити більшою? Чи можуть ці удари бути частішими, якщо результативність, як ти говориш, по Харкову, вона є?
– Гроші, Аню, гроші. На встановлення і розвиток шахедної історії "Герані" росія витратила десь 55 мільярдів рублів. "Шахеди". "Герань-2". На розвиток Deep Strike Україна витратила нуль гривень. Нуль. Будь ласка, знайди інвестора, розроби борт, придумай БЧ, розверни виробництво, рознеси його, щоб не дай Боже, все роби за кошти інвестора, потім бери те, що в тебе вийшло, пробуй, фікси, пробуй, аж поки воно не починає літати нормально і щось вражати, це все коштом інвестора, а потім прийди, можливо, можливо, "богі Олімпа снізойдуть до тебе" і в тебе, можливо, замовлять цю історію для Сил оборони України з офіційною маржинальністю 25%, а з реальною максимум в 14. Ну...
Я скажу так, приватні виробники озброєння і військової техніки – це дуже патріотичні люди, вони дуже злі, вони **** всіх, але вони дуже патріотичні люди, тому що цей бізнес – взагалі не бізнес, у нього немає ні коштів, ні планування, ні розуміння того, що і як куди, куди рухатися. І дуже важлива штука – ми ж створюємо озброєння новітнє, якого в Україні ніколи не було, і не було тактики застосування, не розумієш, що з цим робити, які задачі повинно вирішувати і в який момент, що потрібно зробити, куди вдарити завтра, в який завод, в який вузол, в який НПЗ, що робимо? У рамках якого задуму все це? Це ж ще і така історія, дуже воєнна історія. От так от. Це прям і військові інновації в найгіршому проявленні.
– Так чекай, куди тоді йдуть гроші, якщо у вашу сферу нуль вкладається?
– У розробку нуль вкладається, коли підписуємо контракт, то, звісно, що починається авансування готових виробів, а от створити все це коштом інвестора, а потім інвестор, якщо інвестор, приходить і каже, так, добре, а коли я буду повертати інвестиції свої? От я вклав, умовно, 20 млн доларів в усю ці історію, коли повертати будемо інвестиції? Так от, при цій маржинальності і при постійних витратах на розвиток і РНД – ніколи. Відповідь – ніколи. Все. Дякую, що вклав, скільки можемо робити – ми будемо робити. Все.
Скільки вартує та як працює Deep Strike?
– І скільки ми протягнемо в такому алгоритмі? Скільки ще буде охочих інвесторів вкладатися?
– Поки інвестор не продасть це. Просту річ скажу: інвестор, який щось купив, що він купив? Як мінімум площі, станки, майно, людей, зарплата, він скаже: я хочу мінімізувати витрати, мінімізувати і просто продаю оцей майданчик, я витратив там 20 млн доларів, за це все я зараз візьму 2,5, але краще, ніж нічого, бо ми працюємо в нуль в кращому вигляді, дофіга працюємо, а в інвестора – нуль. Я скажу так, декілька дуже провідних фірм БПЛА в Україні – і нових, які з'явилися 2022 року, і ті, що працювали з 2014 року – вже мають виробництво за кордоном. І фокус їх уваги приходить туди. Наша країна зараз умовно БПЛА купує один Deep Strike за 150 тисяч доларів, наприклад, і працюючи так зі своїми виробниками, держава робить все для того, щоб у майбутньому купувати з Європи за 250.
– Як так? Нема розуміння?
– Економія грошей, закони і підзаконні акти, які на пряму забороняють людям, якщо чиновник дуже хоче, він в рамках постанови працює. І так далі. Багато достатньо гарних ідей не виходять за рамки стартапів – стартам це 10–20 бортів в місяць, не виходять за рамки стартапів – дорого це, серійне виробництво високотехнологічної штуки, яка літає, крилами не махає, ще долітає в автоматичному режимі вражає, без участі людини, ніхто не керує ним за 500 чи 1000 км, немає таких рулів. Це не дешево, і вкластися не дешево, і розвивати це не дешево, і серійне виробництво це безліч проблем, реально безліч проблем. Серійне виробництво і так в принципі досить складно організувати, в Україні складно, в умовах війни ще й оборонка... А насамперед ринку немає, у мене немає клієнтів. Знаєте, чому? У мене один замовник – на весь ринок БПЛА один замовник – Сили оборони України. Це ринок з одним замовником, а ринок з одним замовником – це не ринок. Це базар величезний, на який приходить раз на день один покупець.
– Коли ми бачимо відео в телеграм-каналі ураження чогось, горить-палає… Оцей шлях до того, щоб воно там загоріло і запалало, на скільки він складний? Це до питання, чи можемо ми частіше? Якщо відкинути гроші. На скільки складний цей шлях?
– В ідеалі зараз – рік. Це дуже швидко і дуже багато мізків натягти треба, щоб за рік вийти з фрази "ставлю задачу створити ударний БПЛА" до фрази "Ого, ми попали". Рік, в принципі в нормальний цикл ОВТ, є цикл ОВТ, вони розраховані не нами, п'ять років – створення новітнього озброєння і військової техніки на серійний зв'язок першого покоління – п'ять років, ще п'ять років це фейсліфтинг прийде. Ми проходимо за рік це. Чому проходимо за рік, а не за п'ять? По-перше, працюємо дофіга, реально, люди працюють дофігіща, у нас ніхто не працює вісім годин. Я сьогодні приїхав у пів на восьму і коли я їхав сюди – так дивилися – куди ти? Йди працюй. І, по-друге, це гроші, живі гроші, інвесторів, наших українських бізнесменів, закордонних, українських бізнесменів, які прийшли і сказали "Давайте їх ***м, ви можете?" І люди сказали, інженери: "Ну, так". Коли? За рік. Ну добре.
- Читайте також: "Розуміємо, що нас набагато менше, ніж противника" – про СЕКРЕТИ роботи розповіла снайперка бригади "Рубіж" НГУ у "Хто з Мірошниченко?"
– Погоджуються, дають гроші?
– Давали. Зараз уже шукай інвестора, але будь-який з-за кордону інвестор скаже: де мій прибуток? Коли я почну отримувати дивіденди? Дивіденди – це окремо, це заробіток, повернення інвестицій? Що, хлопці, а чого, про що, нафіга ви здешевлюєте свій виріб? Давайте більшу поставимо ціну, у вас відсоток буде такий самий, але в грошах більше? Зробімо літак не за 100 тисяч доларів, а за 200. Тоді 25% у 200 тисяч це 50 тисяч, а в сотні – лише 25, так давайте за 200 зробимо, більше "процентовка" буде. Фізичний зміст постанови, за якою ми працюємо, постанови для БПЛА прописано: що дорожче в мене продукція, то більше я зароблю як виробник – це ж бред, так не можна, але так прописано. І далі ти вже починаєш розуміти, що, дивись, всім скрутно, робімо виріб і не манцевать, а робити все нормально. Нормально рахувати калькуляцію, людиногодини, зарплати, розхідники, а багато займає дуже дорога іноземна "комплектуха", сильно дорога для того, щоб воно долітало з більшою ймовірністю, ніж без цієї "комплектухи". Це інженерна історія, це створення. Ти розумієш, Україна тостерів не випускала до 2022 року. Ми навіть тостер не могли зробити, а зараз ми робимо безпілотники, які вражають цілі за тисячі кілометрів, пролітають і вражають. Різниця дуже велика, тому ми – талановита нація, іноді не в той бік талановита, але талановита, тільки ситуація така, що, наприклад, моє підприємство, де я працюю, рік було без броні. Зараз знову броня стоїть на паузі, ми прийняли людей на роботу, вони кажуть: ми боїмося до вас їздити на роботу – там блокпост, ТЦК, все. Де бронювання? Ми їм говоримо, вибачте, будь ласка, бронювання Кабмін зупинив. Ці такі: ну, дивіться, хлопці, ми ще пару тижнів поїздимо, але якщо це не повернеться, вибачте, але я пішов з заявою і далі буду сидіти вдома, десь ховатися, ну його нафіг.
Чи хочемо ми перемогти?
– Ми хочемо перемогти?
– Ми – це хто? Я конкретно? Чи ми з тобою?
– Держава.
– Я без поняття. Ми, українці, ми завжди відокремлювали себе від держави і від влади, це альфа й омега, ми себе відокремлювали, тому що в принципі ми розуміємо, що більшу частину часу і життя держава намагається нас *** і ми себе відокремлюємо, тому ми з тобою хочемо, мабуть, перемоги чи віримо в перемогу, така фраза – вже прийнято вважати мерзкой "Віримо в ЗСУ", так? Хочемо перемоги. Давай чесно скажемо – якщо ми з тобою дійсно хотіли перемоги, то ти б зараз служила у розвідці, а я – в піхоті. От так, щоб прям по-чесному себе не облизуючи це сказати чесно. Якби ми дійсно хотіли, ми б зараз говорили б не в цій кімнаті, а десь в бліндажі, тринділи б, курили б, насіннячко, можливо. Можливо ні. Наша держава хоче перемоги на своїх умовах. Все. На своїх умовах. Біда в тому, що ані світ, ані противник – ці умови не погоджував. Тому немає правильної прямої і хльосткої відповіді на це питання.
– А план перемоги? У нас і внутрішній план є. Читав, обговорював?
– Знаєш, мені здається, що у нас є план перемоги, але в нас немає плану поразки. Будь-який план повинен приймати на рахунок багато варіантів, і от варіанти, де ми продовжуємо відступати – цього в плані немає, а повинно бути. На якому рубежі треба триматися, що можна віддати, а що не можна віддати.
– Це правда, це тоді треба написати правду.
– Ой! Правда? Ой. Бачиш, мені здається, що там "пороблено" на горі, і будь-яка людина, яка залазить на гору, у владу, вона вважає, що люди дурні. От люди, ми з тобою, дурні. Людішки не ті, поганих людей нам Бог дав, що ними керувати. А люди, вони не дурні, от ми можемо боятися, можемо бути відчайдушно сміливими, можемо бути алкоголіками, наркоманами, але ми не дурні. І не можна з людьми говорити як з дурними. Треба говорити як з рівними, а це дуже важко – говорити як з рівними. Розумієш? От вчора я бачився з трьома генералами, а це генерали нової формації, сильно нової формації, ось вони розмовляли – вони слухали, вони розмовляли як з рівним, на якомусь рівні рівним там по... я знаю щось, що вони не знають, вони знають щось, що я не знаю, спілкувалися, а це скоріше виключення. А ось коли ми бачимо зовнішню комунікацію нашої влади, то мені здається, що вони думають, що тут хворі діти, душевно хворі, яких треба погладити, заспокоїти і в принципі щось таке сказати. Приклад хочеш?
Хто злив секретну інформацію про виробників БПЛА?
– Давай.
– Місяць тому в російських пабліках висіла презентація українських БПЛА 2023 року. Це стало зрозуміло, нам її переслали вже, тобто ми розуміємо, що десь 2023-го чи 2024 року ця презентація, в якої не ясно, навіщо було виписано прізвище, ім'я, директора, працівника фірм, телефони, адреси – нахр*на це в презентації, не ясно, там здоровезна фіговина. Вона якимось чином потрапила противнику, не знаю, як, десь якось попала, хтось дав команду це дуже докладно зробити, не зрозуміло, для кого, фігня у чому – виробники, м'яко кажучи "на ижоге". Ми розуміли, що рано чи пізно це станеться, але ж не так, в тупу – прям презентація. Знаєш, яка комунікація була від умовно там влади? Ніякої.
– Чекай, не розпочато розслідування?
– Нічого. Нічого.
– А як це пояснюють?
– Тому що.
– Це ж хтось? Треба якось подивитися, хто це віддав?
– Нуль.
– Якщо це людина якась "злила" інформацію, вона продовжує працювати, в неї є можливості віддати завтра іншу презентацію росіянам, потім ще віддати, отримати за це гроші...
– Я не знаю, як воно туди попало. Не можна так сказати – я думаю, що її злили. Скоріш за все, бритва Оккама говорить про те, що найбільш вірогідна історія – це вона правдива і є, найбільш проста і вірогідна – десь якийсь сидить зрадник, який переслав росіянам цю презентуху – логічно, це більш просто і логічно, ніж якусь шпигунську історію вигадувати про це. Але не можна відкидати шпигунських історій. Ми отримуємо розвідінформацію від противника, він отримує її про нас. Тут мене бентежить інший момент, тому що ми сказали – не можна з людьми, як з ідіотами. Так от, цілком серйозно – хтось говорить "Когда будешь делать презентацию, боец, значит там укажешь фамилию, имена, имя, где находиться предприятие, адресс, понял? Что б все было четенько". 57 сторінок адрес, прізвищ і номерів телефонів. 57 сторінок. Нахр*на ви створили каталог? Ми що, меблями торгуємо**, ребята? Каталог ****! Навіщо? Щоб що? Видрукувати? Хто його буде вивчати? Сирський? Зеленський? Смішні, чи що? Хрін з ним, фотки, ТТХ літаків, зрозуміло, логічно. Що нам приховувати, якщо збили наш борт, все, противник розібрав. Наші розбирають їх борти, вони розбирають наші борти. Каталог на хріна з контактами виробників?
– І це, уяви, тільки те, про що ми знаємо. А скільки ще такого, про що ми не знаємо?
– Вони ж викинули в пабліки не тому, що їм стало скучно, вони вирішили нам показати, що "мы знаем, ребята, ссытесь. Мы знаем". Ну що робити далі? Нічого. Робити будемо, будемо переїжджати з місця на місце, як зараз робимо, будемо щось десь старатися робити далі, поки це можливо, поки ми так працюємо, бо нам здається, що якщо ми так живемо зараз з тобою в Києві, то так будемо і через рік, то ми зараз говоримо, що ми можливо через рік зустрінемося. Я не знаю, що буде через рік, ми з тобою зустрілися 2022 року – не знаю, 2023-го – не знаю, 2024-го – знову не знаю, що буде 2025 року, як воно. Але все нам говорить про те, що отак оте велике страшне, але АТО 2.0 воно скоро закінчиться, ми жили і тягнули його на запасах людей, яких зараз теж мобілізують і будуть мобілізовувати, серед цих людей, от фігова новина, дуже мало, а скоріш за все немає освічених офіцерів-воєначальників, людей, типу мене, сержанта, не важливо, можна набрати, а ти фахового командира роти серед них знайди. А командири рот закінчилися, як і командири взводів і командири батальйонів теж.
– А нові можуть початись чи ні?
– Звідки? Де взяти? Вони вже всі або були, або є в армії. Випустяться зараз пацани 23-річні з військових ВИШів, серйозно? Набрати людей можна, зброю треба робити, дуже багато зброї треба робити, зброю втрачаємо при відступі, витрачаємо і втрачаємо. Ця штуковина закінчується. Президент нам сказав вчора, якщо я не помиляюся "Союзники, один із союзників надали тільки 10% від того озброєння і військової техніки, яке обіцяли 2024 року. Тільки 10%". І всі сидять, от так тільки взявшись за трубу, і чекають виборів в США – Трамп – Гарріс – Гарріс – Трамп. Що це буде? Залежимо ми від цього? На жаль, так. Важливі нам вибори в США? Важливі. Бо ми залежні від їхньої зброї, від їхніх снарядів, від Patriot і так далі, від їх ППО. "Шахед", блін, долетів до Повітрофлотського. Із 2022 року такого не було, щоб Шахед "на сигареті" пролетів пів Києва і вразив. Така історія.
Люди не довіряють офіційним даним
– Як ти оцінюєш настрої в суспільстві, враховуючи те, як суспільство вже зараз боляче реагує на затримання керівників МСЕК, на те, що у прокурорів величезні пенсії, вони собі повиписували пенсії, інвалідності і так далі. Ти бачиш, що це дуже небезпечний момент?
– По-перше, зараз поки забудемо про МСЕК, про прокурорів і інше. В принципі, через війну люди живуть в безперервній істериці. Це дуже сильно війна впливає, впливає, хоча і деякі люди кажуть: "Та ми новини не читаємо, ми живемо". Усі намагаються жити як жили, щось планувати, матюкаються, що з країни не випускають, щось десь якось, але навіть масово офігенно закупівля нових автівок у Києві – це теж, як я вважаю, прояв тієї істерики, в якій живуть люди, тривожності дикої, вигорання. І це спроба доставити собі крапельку дофаміну, якусь позитивну емоцію. Ми живемо у стані дикої тривожності і воно характерне тим, що воно нарощується від місяця до місяця, все більше і більше.
У чому це може проявлятися? Просто скажу, не очевидну, але просту річ. Люди перестали масово ходити в бомбосховища, перестали ходити в бомбосховища і вважається, що це така адаптація, типу ми звикли *** пішли вони в жопу. Я вважаю, що люди не йдуть в бомбосховища, бо *** це робити і між собою і реальністю, в якій жужить "Шахед", вони виставляють стіну, стіну. І стіна звучить так – пішли всі ***, я хочу спати. Стіна. Але на підпитку цієї стіни вони витрачають безліч своїх ресурсів. Вони втомлюються, наші люди втомлюються. А ще вони втомлюються від того, що вони не можуть вірити офіційним зведенням, наприклад, що дають інформацію: Селидове залишили, на жаль, наші війська, а в умовному Генеральному штабі це спростовують. І ми з тобою сидимо, в нас є офіційна версія Генштабу – Селидове наше і версія людей, які дали інформацію, що воно не наше. І от чесно, по-чесному, без того, хто бреше – ми з тобою точно, бо ми – дуже досвідчені українці, які в цій країні живуть все життя, "Та нас ***влада однаково". Ми 100% повіримо чуткам, навіть якщо вони не правдиві, а Генеральний штаб сказав правду, ми такі, у нас недовіра. А чого недовіра? Тому що треба було в Ірпінь, Бучу і Гостомель сказати *** 24 лютого – "Біжіть, на хрін. Кидайте все, хватайте дітей і котів і біжіть". Недовіра – вона теж виснажує. Так, наче у тебе там противник і тут противник. Тут обманюють, тут *** і людина посеред цього стоїть і з ними говорять як з ідіотом. От так, я вважаю, зараз живе наше суспільство.
– Як ти вважаєш, можна зараз відновити, приміром, мою довіру?
– Так, звичайно, можна.
Пора обкопувати Київ
– Просто почати говорити правду?
– Ні, просто... Слово "просто" взагалі не можна в цьому контексті вживати, забудь це слово "просто", будь ласка. Треба почати говорити правду і робити правильні речі, непопулярні, але правильні речі і розуміти, що за це, це буде вартувати як мінімум політичної кар'єри, як мінімум політичної кар'єри. Можна? Можна. Можна, вибач, я скажу чесно, а ти підтвердиш це. Треба ***починати окопувати Київ, мабуть. А не тільки Покровськ. Окопувати все. Потім, якщо що, закопаємо. Треба починати готуватися до нормальних таких матьорих бойових дій. Тому що, якщо людей можемо набрати, і набирає зараз ТЦК і бусіки це пів процента того, що в бусіках, вручили повістку – пішли, бажаю здоров'я, учебка-полігон. Зброя. Зброя. "Богданами" і Deep Strike не зможемо виграти і автоматами – ні. Комплекс. Це комплекс, важкий комплекс і треба ще талановито керувати цією фігньою, а де нашим командирам було навчитися керувати дивізіями? Дивізіями, де він такого досвіду міг набути? В Академії? Смішно – там динозаври. Треба якось керувати, з якою долею, зі 100% ефективністю мова не йде, хоча б з 50% ефективністю керувати організмом розміром в 1 млн 87 тисяч людей – Сили оборони України. Їх мільйон. І всім цим треба керувати.
Які рішення повинні прийняти політики
– Я от зараз подумала, ти сказав фразу, що треба окопувати Київ. Ти уявляєш, якщо почнуть це робити?
– Пофіг. Почнуть і що далі? Повиють люди. Боже, вони збираються до Києва? Хай виють. Не подобається – виїжджай. Серйозно, ну досить, реально вже "що подумають люди?". По-перше, люди не дурні. Спочатку вони вопять – "Вони збираются здати все до Русанівки", а потім через 2-3-5 тижнів вони будуть проїжджати Бориспільську трасу і бачити ***укріплення і буде легше, і трохи спокійніше, бо вони будуть бачити, що їхнє місто укріплене максимально, що воно окопане так, що о, бажаю здоров'я, лінія Мажино, Велика Китайська стіна і вгорі лазери стоять. От просто побач це зараз, побач, як ти виїжджаєш на Бориспільську трасу, ти соваєшся, думаєш, на "Сокар" чи на "Окко" заїхати, я не вирішила, може так досягну, раз і на Суми, так? І ти бачиш вал-вал, народ, люди, будівництво, вояки, техніка стоїть, капоніри під неї копаються і так кожне місто від Покровська і через Покров і Дніпро, і Суми, і Харків, і Шостка, і Чернігів. Кожне місто – вали, щоб об кожне місце вони залишили 5000 солдатів, добре, 1000 хоча б, об кожне місто вони залишали, щоб наші пацани спокійно кинули довбані посадки, відступили на 3 км, хрін з ними, з 3 кілометрами і сіли в нормальні окопи ***, в бетон.
А треба трактор, цемент і трошки подумати. І грошей витратити і витримати хвилю хейту. Остання – це для влади ой як не сподобається, бо за це хтось заплатить кар'єрою. Вони думають, що в них кар'єра є. Політик. А що означає слово "політик"? Це людина, у якої є електоральні можливості, хтось за нього проголосує потім на якусь виборну посаду, хтось за нього в бюлетені поставить. Більша частина людей, які вважають себе політиками в Україні, електоральних можливостей – нуль. Ніхто за них не проголосує. Вони – не політики, вони – тимчасові діячі державні, які живуть від виборів до виборів. Це просто. Те, що я сказав – почати говорити людям правду або не говорити, але не брехати. І починати нормальні оборонні дії, починати вже нормальну війну. Треба податок на розкіш? Введіть податок 100% на дорогі автомобілі, на Айфони 16 введіть податок 100%. Це можна зробити? Можна. Верховна Рада – будь ласка, митні платежі – це працює, наші он МСЕК вперше за 30 років МСЕК взяли за жопу. Можуть? Можуть. Відмажеться – зрозуміло. Занесуть – не без цього, але це ж можливо. Можливо це зробити. Грошей нема? Так он, знайшли – Служба Божа чи ДБР, все, є гроші, нормально, можна воювати. 6 "лямов" в матраці, можна повоювати на ці гроші...
– Гірка правда, гірка правда від тебе. Я хотіла закінчити інтерв'ю чимось позитивним, але відчуваю, що не хочу. Тому просто подякую за правду, я думаю, вона сподобається людям і точно не сподобається політикам.
– Нам же плювати.