"Коли приїжджаю додому, на вулицях від мене сахаються, щоб "повістку не дав" – командир бронегрупи у "Хто з Мірошниченко?"

Олександр Афанасьєв 5 канал
Олександр Афанасьєв на війні з 2014 року і бачить, як змінюється ставлення до військових упродовж десяти років боротьби. Він пройшов довгий шлях, розпочавши свою боротьбу у 20 років

Про те, як воюють росіяни, чому самогубства серед них – не рідкість, чого бракує українській армії і якою бачить перемогу – командир бронегрупи батальйону К-2 54 ОМБР ЗСУ розповів в ексклюзивному інтерв’ю Анні Мірошниченко у програмі "Хто з Мірошниченко?".

Про бійця

- Мене звуть Олександр Афанасьєв, я командир бронегрупи батальйону К-2 54-ї механізованої бригади. Ми тримаємо оборону в Сіверському виступі.

- Ми до інтерв'ю з тобою говорили про те, що ти скільки років на війні?

- З 2014 року. Починав кулеметником у 2014 році – Слов'янськ, Миколаївка, кулеметником був, гранатометником дуже довго був, потім командиром відділення розвідувального, ходили через Сіверський Донець, плавали ще в "сірій" зоні біля Щастя. Сказали, що треба стати командиром бронегрупи. Я взагалі раніше боявся до танків підійти, і, чесно кажучи, коли не розумієш, як воно працює, я боявся, для мене це був "гроб на колесах". Кожен солдат мріє підбити танк, це я точно знав, у мене теж така була мрія. Якось зібрали групу, отримали людей і, слава Богу, вийшло зібрати боєздатний підрозділ, який виконує завдання.

- Зараз уже танків не боїшся?

- Я в них сам їжджу. Я взагалі в перший бій поїхав на пряму наводку, там дуже близько, я кажу – я поїду сам, та ще взяв два екіпажі, за командира в одному поїду я. Мені кажуть – нащо воно тобі треба? Комбат каже: якщо ти прийняв таке рішення – давай. Я поїхав і так якось втягнувся, зайшло, так і, в принципі, намагаюся теж постійно їздити з хлопцями, це дуже мотивує, тому що одна справа – віддавати накази підрозділу, а друга справа – віддавати наказ і вести їх в бій, це якраз на такому маленькому рівні командира дуже важливо.

Олександр Афанасьєв
Олександр Афанасьєвз особистого архіву

Про ситуацію в Сіверську

- Яка ситуація зараз у Сіверську, що там відбувається?

- Постійні авіа, артилерійські, обстріли, ракетні удари, удари "Ланцетів", FPV. Взагалі міста уже як такого немає, але живуть там 800-900 людей цивільного населення, плюс сам гарнізон, який висувається на передній край, тому що лінія фронту йде перед Сіверськом і, скажімо так, хлопці там проживають, виконують бойові завдання, міста немає.

- В яких умовах ви там живете зараз? Можеш розказати?

- Як звичайно, як усі, бліндажі, нічого такого немає, як на війні. Максимально щоб зберегти життя особовому складу, самому вижити, треба ховатися, тому що можна не прокинутися. В будинках жити вже можливості точно немає.

 - Техніки зараз вистачає, в якому стані вона?

- Її ніколи не може вистачати, снарядів військовому ніколи не вистачить, техніки ніколи не вистачить, взагалі, коли я чую, що все добре, всього вистачає – такого бути не може, артилеристу ніколи не вистачає снарядів, мінометнику мін не вистачає, танків не вистачає, завжди має бути запас –  і більше, більше, більше. Чим більше її буде – тим буде краще, тому що танк – це взагалі розхідний матеріал, він виконує бойові завдання і в якийсь момент його знищать. Підіб'ють, дай Боже, екіпаж залишиться живим, вийшов – ось тобі ще один і далі виконуй завдання, щоб не було такого, щоб вони залишилися без машини.

- Обслуговування танка – це дорого, це довго?

- Ну, це постійний процес, машина по сезону ламається нон-стоп постійно, я собі вибрав таку тактику, що треба спочатку зламати все, відремонтувати і тобі вона матиме якийсь запас, плюс її треба експлуатувати. Поки танк їздить, воює дуже часто, то він і виконує бойові завдання, простій – воно вже починає підводити.

- На іноземній техніці працюєте?

- Ну як, якщо не вважати М113 просто тягачем, який перевозить десант, забирає поранених, перевозить людей, то я ще жодної іноземної техніки у виді танку ще не бачив.

- Це, може, на вашому напрямку? Це ж ти не до того, що їх немає?

- Вона є, просто я його ще не бачив.

Олександр Афанасьєв
Олександр Афанасьєвз особистого архіву

Про підготовку до війни

- А як ти побачив, росіяни готувалися до цього повномасштабного вторгнення, чи для них це теж було несподіванкою, їм сказали – іди?

- З першим полоненим я говорив 20 лютого, сержантом, навідником танка, гвардійського підрозділу, який хотів увірватися разом зі своїм підрозділом, з комбатом, який теж потрапив у полон, який узагалі очолив атаку і його машину наш танк підбив, наш танк підбив їхній танк і навідник і командир, який був комбатом, потрапили в полон, і цей сержант теж у машині і теж потрапив у полон. Я його запам'ятав – в нього українське прізвище було, і спілкувався, я кажу – ти знав, що буде війна? Куди ви? – "На учения". Коли ми почали вже говорити про танки і він каже, що в нас були мангали – на честь чого. Зараз от FPV-мангали, тоді єдина була загроза – це самі Javelin, тому що всі прекрасно знали, що ракета летить зверху вниз, тобто вони захищалися уже від того виду зброї, яка була в нас і це ж треба було витратити на це час, я думаю що це не 24 лютого було, а набагато раніше підготовлено.

- Із тактики ворога, яку ти побачив свого часу, від початку повномасштабного вторгнення – що найбільше здивувало? Таке, що ти глянув і кажеш – хлопці, я ніколи в житті не міг уявити, що можна так воювати...

- Механізовані штурми, вони, в принципі, і зараз продовжуються – без нормальної розвідки механізовані штурми, я бачив, як екіпажі не знають дороги, що танки падають у рви, не можуть проїхати, їм не повідомляють, що там давним-давно воронка від підриву 30 ТМ-ок, що якщо він туди їде, танк просто падає разом з екіпажем і більше виїхати звідти не може, або заїжджають у таку ситуацію, де ворог у них з усіх сторін і вони були знищені, особливо під Черніговом, ці атаки, вони завзяті були, танки вперед, вони не розверталися в бойові порядки і їхали просто колонами. Я, коли спілкувався з навідником цього комбата танкового батальона, що потрапив у полон, кажу – ти стріляв по людях? Він каже – ні. А коли обстріли? Каже – стріляв по посадці. Кажу – куди? Ну просто вправо, влево стріляв по посадці. Так там же люди і були. Ні, я по людях не стріляв. Такоє.  

- А оці історії, коли пруть, слідом їх підганяють, розстрілюють?

- Не знаю, мне про "вагнеров" понравилось, в нас була радейка їхня, убитого командира, я слухав їхні мотивації, це були такі топові за всю війну, тому що я такого ніколи не чув. Грубо кажучи, їхній командир знав, що їхня група зайшла в нашу посадку, і каже – вам треба "с вашей точки сместиться на 300 метров ниже", а це виходить – просунутися до нашого взводного опорного пункту, а це вже дуже небезпечно, там дуже маленька відстань і вони не йдуть, а вони бачать з дрона, що вони не йдуть, і кажуть – зараз наведу на тебе "змій-гаринича", це вони гармати називали так и просто там вас развалю всех, тобто мотивація така. Плюс – отправлю в отпуск, обнулить, заморозить, такі жаргони, які пов'язані з криміналом.

- Як ти вважаєш, і досі кримінал цей воює чи інша категорія зараз пішла?

- Звичайно, багато закінчилося з тих, які першими пішли, але все одно вони є, тому що їм дали можливість вийти, легально вбивати і отримувати великі гроші, які вони в житті ніколи не бачили.

Олександр Афанасьєв
Олександр Афанасьєвз особистого архіву

Про силу ворога

- Ти колись вважав росію слабким противником?

- Ні, ніколи, це найбільша країна в світі взагалі з такими ресурсами, і люди, скажімо так, ті накази, які вони виконують, я взагалі не розумію. Ментально жодна країна і жодна нація не буде виконувати такі самовбивчі накази. Тому що я бачу, як вони стріляють один в одного, виносять собі мізки, я не можу цього зрозуміти. Як би не було важко, що треба зробити, щоб ти позбавив себе життя? Вони це роблять і роблять це масово, на всіх фронтах. Ми дивимося і в телеграм-каналах, і в себе так само дивимося, це відбувається масово.

- Як ти пояснюєш ці самогубства? Через що?

- Я думаю, розуміння, що свої за ними не прийдуть, більша безнадьога, тому що я завжди вважаю, я, наприклад, знаю, що щоб не сталося – нас так просто не кинуть. Коли ми виїжджаємо, вірогідність, що танк підіб'ють біля противника – дуже велика, но я знаю, що з нього краще не вилазити, якщо він ще в стані, що він не горить, тому що буде можливість – за нами обов'язково привезуть групу або евакуація приїде. А вони просто знають, що це безнадьога, вони потрапляють у ситуацію, коли немає варіантів, і я просто бачив – вони губляться, кричать у рацію, таке. "Жуткоє зрєліще" – тікають від дронів, їм кажуть усе одно сидіти, там немає жодних укриттів, при тому, що ці командири точно знають, що немає їм де сховатися, наказ такий, вони виконують, а ті, хто не може – стріляють у себе.

- Таке дивне запитання – буває, що дивишся, і тобі шкода просто ту людину? Чи немає такого?

- Мені шкода молодих хлопців, яких реально обманули чи ще щось. От був такий тип з "вагнера", Андрій звали, він кулеметником прийшов, він прям везучий, капець, він з усієї групи залишився один живий, йому тільки один осколок палець пошкодив, а так стільки прилетіло. Йому дали кулемет, він міцний такий був хлопець, і дали два короби з патронами маленькі. Я кажу – ти знаєш, що це значить? Що ти одноразовий просто. Сказали – для тебе на 5 хвилин. Якщо б тебе пакували конкретно тримати оборону, штурмувати, то тобі треба було дати декілька тисяч патронів, щоб ти хоч повоював, а тобі дали просто, щоб ти пішов. Спілкувалися, довіряти нема кому, в полоні, мабуть, усі добрі.

- Технологічно, росія нас правда переважає в усьому?

- В масштабах, я думаю, що в масштабах і плюс їхні фінансові можливості і їхні союзники. Конкретно зброя, яка мене турбує постійно, – це "Ланцети", це реально показало неймовірний результат, великі проблеми, і це серйозна зброя. Як вони працюють нею – це серйозно, я б дуже хотів, щоб в Україні з'явилася така зброя і максимально було її багато, тому що ці "Ланцети" роблять справу. Є попадання по машинах, ми, звичайно, боремся з ними, макети ставлю, буває. Було, просто попали в макет і виклали в кремлевскую прачку в соловйова, що вони знищили танк, пісню наклали, а насправді він дерев’яний був, так було видно, але було спеціально поставлено, що там був накат гусениці, що там танк стояв і всі засоби маскування – сітка, камуфляжна сітка, рабиця, все зроблено для того, щоб захистити цей макет, от вони на те і попалися.

Олександр Афанасьєв
Олександр Афанасьєвз особистого архіву

Про закінчення війни

- Ти бачиш якось фінал війни зараз?

- Будь-яка війна закінчиться перемовинами, але на яких умовах. Моє бажання було б таке – щоб Україна відстояла б достойно наші інтереси, тому що, звичайно, якісь можуть бути поступки або компроміси, але не ціною тих хлопців, які загинули, яким обіцяли Україну 1991 року, тому що їх уже немає, вони ж повірили в Україну 1991 року, хочеться вірити, що так і буде.

- Ти ж розумієш, що навіть якщо буде якась розмова, то не всі погодяться на ці умови, буде дуже багато незадоволених, якщо будуть визначати кордони?

- Хто живе комфортно, якщо говорити про українське суспільство, це моя суб'єктивна думка, той звичайно буде задоволений миру, тому що якщо війна тільки починає наближатися, звичайно хочеться, щоб вона припинилася, щоб вона тебе не торкнулася, вони можуть бути десь не задоволені, але ті сім'ї, в яких люди воюють, ті сім'ї, в яких близькі загинули, то вони звичайно на компроміси теж будуть болісно, я думаю, що за цими людьми буде більша сила, тому що мотивація їхня відстояти інтереси своїх близьких набагато більша, чим за гроші і комфорт.

- Як ти вважаєш, переговори, компроміси, як ти кажеш, це в цьому році?

- Мені б хотілося б, щоб війна закінчилася якнайшвидше, але ж кажу – на умовах, так, щоб армії не було прикро, щоб ті, які втрачають свій час, здоров'я, ризикують, ті, хто загинув, щоб вони, скажімо так, розуміли, для чого вони це зробили, що ми відстояли своє, тому що з позиції слабкого – це ненормальна розмова буде.

- А що зараз солдатів ображає?

- Треба люди, підміна, ротація, виходить так, що ми живемо в спільному будинку під назвою Україна, це наша спільна проблема, ми ж нікому війну не оголошували, на нас напали, ми пішли захищати Україну, хтось не міг з тих чи інших причинах, але зараз уже пройшли роки, ті, хто в 27 років, в 25 років тоді за законом ще не міг бути призваним, зараз уже, може бути, хлопці, 25 років – це найкращий момент, щоб воювати. Я почав воювати в 20 і я достатньо комфортно себе відчував, тому що я був молодий, завзятий, бажання себе проявити, я знаю, що в принципі, якщо в 20 ще може і ранувато, тому що така безрозсудність є, то в 25 – це вже дорослий вік, можна іти працювати. Як сказав мій комбат, я просто не хочу сваритися, але треба взяти своє і піти захищати свою домівку, свою маму, свою дружину, свій дім, тому що я коли це роблю, я роблю це для спільного, це не означає, що я маю бути запряжений до останнього, а хтось буде жити і кайфувати своє життя, тим паче, є здатність закінчуватися.

- Виходить, що ти зараз запряжений, як ти кажеш?

- Це мій був вибір, але це не означає, що ті люди, які не хочуть, то вони не повинні, у нас є закон і, скажімо так, той, хто народився в Україні, получає блага, виїжджає в Європу з нашим закордонним паспортом, може жити цивільним життям під час війни повномасштабної, тому що ППО працює, теж хлопці працюють, щоб тебе не розбомбило в тому ж Львові остаточно, але треба в цьому теж брати участь. Не можеш воювати – волонтер, не можеш волонтерити – донать.

- Є такі люди, які кажуть – я свій донат поклав, то все.

- Якщо до війни я заробляв 25 тисяч гривень на місяць і якщо я буду давати 3 тисячі гривень із цих 25 тисяч і буду вдома, я думаю, що це ненормально. Тут залежить – донатиш, що ти можеш. Коли ти віддаєш, маючи достаток, нормальну суму коштів на місяць і даєш 2 тисячі гривень і вважаєш, що це нормально, то так ми точно ні до чого хорошого не дойдемо.

Олександр Афанасьєв
Олександр Афанасьєвз особистого архіву

Про забезпечення військових

- По забезпеченню, по грошових виплатах, достатньо?

- Слава Богу, все добре, звичайно, солдату треба платити більше. Чого? Тому що ця робота в будь-якій країні світу під час активних бойових дій, він має нормально заробляти. Для чого? Серйозно, він ризикує своїм життям кожен день. Не просто там перебуває на війні, особливо піхота. Я взагалі вважаю, що зараз піхота – це святі люди, які воюють, тому що рівень використання їх в бойових діях – максимальний. Танкіст повоював, від'їхав трошки в тил, да, бомблять, але ти не перебуваєш постійно на передній лінії. Ті засоби вогневі, які використовуються проти піхоти, – вони від стрілецької зброї, АГС, міномети, авіація – все по піхоті летить і це дуже складно і психологічно, і морально, навіть я кажу, там час тягнеться по-іншому.

- Яка нормальна зарплата для військового за нинішніх умов?

- Я думаю - скільки зможе держава, ми ж не за гроші воюємо, я коли йшов воювати у 2022-му, я взагалі не знав, що гроші платитимуть, абсолютно і зрозуміло, що коли Чернігів був оточений, вони так сильно і не треба були, тобто я не знав, що платитимуть гроші, і мене це не цікавило, мене цікавив захист нашої держави. Але якщо вже платять, то якщо є така можливість, то треба платити скільки держава може – можуть платити по 100 тисяч на передній лінії – хай платять 100 тисяч, можуть платити більше – треба платити більше.

- А на що ти особисто витрачаєш гроші?

- На сім'ю.

- Дуже багато будуть в коментарях писати – о, та в них там зарплати по 100 тисяч.

- Все дуже просто. Побут на фронті – продуктів дають дуже багато, але які це продукти – люди, такі як я, можуть мати проблемі зі здоров'ям, тобто, наприклад, консерванти я їсти не можу, м'ясо тушковане я їсти не можу, тому що в мене з'являються конкретні проблеми, до шпиталю можна попасти, тому хочеться щось купити трошки інше, звичайно, тратимо і на їжу, таку більш, скажімо, цивільну, витрачаємо гроші на якісь більш якісніші речі, тому що, як не крути, те, що прийняте на озброєння одягу в Збройних силах, мені здається, має бути кращим, звичайно, ми дивимося на наших пацанів-штурмовиків, там, по-моєму, із статутного тільки зброя є і то не факт. Нормальне взуття 300 євро коштує, штани, хтось може подарувати щось, в такому плані. Плюс використання постійне цієї форми – вона виходить з ладу набагато швидше, ніж могла б виходити трошки далі від війни.

- Додому треба щось передати?

- Найбільше витрат – це дім, по-перше, немає мужиків вдома, жінці потрібен чоловік – прикрутити, заварити, побудувати, обслуговувати, тобто все люди наймаються і це коштує грошей, плюс комуналка, їжа і військовослужбовцям нашої бригади. Бахмутська, постійна дислокація, взагалі формувалася в Донецькій області, хлопці, які воюють в бригаді, вони, як правило, з окупованих територій і вони втратили все, тобто їхні сім'ї живуть в інших регіонах і винаймають житло.

- Є таке, що на таких сім'ях ще наживаються, бо знають, що військовий, військовий гроші заробляє...

- Для когось війна, а для когось мама рідна, так було завжди в усі часи, тут залежить, як до кого ставляться. В мене була розмова з солдатом, він з Добропілля, це теж Донецька область, люди, які приїхали з Очеретяного, вони просто віддали свою квартиру, вона пустувала, щоб вони платили буквально за світло, за комунальні послуги – я вважаю, що це достойно. А хтось, коли приїжджаєш у Львів, там сарай по ціні п'ятизіркового готелю в Єгипті, не очень понятно, чого так.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.

Про друзів

- Тебе в Бердичеві як сприймають, коли приїжджаєш? Кажуть, о, Афанасьєв на війні...

- Взагалі нічого не говорять, що вони можуть мені говорити? Погляди вже змінилися, раніше, наприклад, на початку війни – тобі кави? Нам нічого не треба, але сам факт, як усе-таки було єднання це соціальне, як все-таки наша нація об'єдналася з армією, зараз більше сахаються, раптом я ВСПшник чи ТЦКшник, може я ТЦКшник і зараз повістку дам, обходять дорогою навіть деякі. Це зараз така ситуація, люди бояться армії.

 - Чому так сталося, як думаєш?

- Тому що, на превеликий жаль, ті, хто хотів піти воювати або в строю постійно безвилазно там від відпустки по 10 днів, або загинули, або інваліди, в навчальних центрах. А ті, хто не хоче, звичайно, бояться. Плюс той, хто себе знайшов... От у мене в Бердичіві соціально стало дуже багато кому комфортно жити, тому що такі патріоти-хлопці повиїжджали на фронт і воюють, а ті, хто залишився, вони зайняли соціальні місця, стали держслужбовцями, обіймали нормальні посади і, в принципі, у них усе добре, рівень конкуренції був дуже маленький.

Олександр Афанасьєв
Олександр Афанасьєвз особистого архіву

- Багато цивільних говорять про те, що не задоволені деякими моментами, які відбуваються в країні, внутрішніми, і в них великі дуже сподівання на військових і вони говорять про те, що ось закінчиться війна, повернуться військові і вони проситимуть їх наводити лад. Чи бачиш ти серед своїх побратимів, колег, бажання у військових після війни і після перемоги працювати якось усередині держави політично?

- Звичайно, хтось захоче себе реалізувати. Взагалі, буде такий синдром, я його називаю "синдром 17-го року" тому що в 15-му ми були класні пацани, в 14-му нас обожнювали, а 16-му році ми стали заробітчанами, які прийшли за зарплати, до 18-го року багато хто просто пішов на цивільне життя і попав на нову війну, тому що ти "ненормальний АТОвець", тебе на роботу не беруть, освіти в тебе немає, тому що ти не навчався, а воював, багато хлопців повипадали, частково пішли в якісь правоохоронні органи, частково залишились на узбіччі воювати за свої права. Я, наприклад, соціалізувався декілька років після війни, щоб узагалі можна було якось існувати.

Про плани на майбутнє

- Після війни, що хочеш зробити найперше? Чим займатися тим, чим ти не займаєшся зараз?

- Я б побудував щось цікаве в своєму місті, я б займався чимось таким, тому що я зараз дивлюся, в мене Бердичів такий... враження, що він десь у районі Сіверська, тому що він розритий, розбитий, в ненормальному стані і хотілося б трошки довести місто до ладу, може, за допомогою громадської організації, може, як держслужбовець, як час покаже.

 - Ти хочеш політики трохи, так?

- Чого політики? Політика – це ж представництво, влада. Тут же може залежати від того, чи дадуть мені ці інструменти використати своє бажання і допомогти і собі, і людям, тому що, коли живеш у місті, ти ж можеш і собі так само допомагати, і людям буде приємно.

Олександр Афанасьєв
Олександр Афанасьєвз особистого архіву

- Зараз складна ситуація на Харківщині, як ти бачиш ситуацію там і дуже багато дискусій зараз. Можливо, не нам обговорювати це, але все ж таки...

- Я воюю на іншому напрямку, але по факту ідуть... Ця війна, звичайно, коли ворог пішов з Харківської області – вони обов'язково хотіли туди повернутися, а зараз почали бої. Я думаю, все залежить від тих підрозділів, які тримають оборону, і від української нації, яка допоможе своїм підрозділам, бо це ні для кого не секрет, що як тільки підрозділ веде активні бойові дії, а не просто тримає оборону, у нього є величезний розхід тих самих дронів, як камікадзе, так і втрачених бортів, які коштують нормальних грошей, і чим більше їх буде, навіть тим екіпажам буде безпечніше використовувати їх, тому що коли пілот боїться залетіти трошечки далі, бо там працює кращий РЕБ, але це додає можливості ураження ворога, то коли він знає, що в нього 50 дронів лежить, а не 2, то він, мабуть, може, і ризикне, і виконає завдання краще.

- Багато дискусій з приводу того, як росіяни змогли зайти на територію України з Харківщини?

- Пішки, як.

- До кого тут апелювати, до солдата? Винен солдат чи командування, чи хто?

- А чого солдат? Солдат, який воює на кордоні, він уже там перебуває, коли ворог прийде, його головне бажання – це вижити, правильно? І він зробить для цього максимально, тому що це логічно. Чому ворог пройшов? Можливо, недостатньо було засобів для того, щоб його зупинити. Я теж не раджу думати про те, що треба було стояти насмерть на тому кордоні і покласти там 3-4 тисячі кращих пацанів для того, щоб утримати 2-3 кілометри поля, то, можливо, краще відійти, як ми це робили з початку війни, ми ж не стояли там насмерть, якщо ти бачиш, що ворога дуже багато, можливо, треба відійти, а потім планомірно його знищити.

- До Харкова є потужності в росіян дійти, як ти бачиш?

- Я думаю, що ні. Їхній темп наступу у перші дні показав би. Таким темпом і він уже скорочується, фронт уже стає потроху, і, думаю, поки вони дійдуть до Харкова, то в них 20 разів те угрупування може закінчитися.

- Яка твоя мотивація зараз? Ти зараз повертаєшся на фронт і будеш знову там працювати і знову будеш у Сіверську, ми не знаємо, яка там буде ситуація, з чим ти їдеш туди?

- Їду з бажанням вижити, перемогти, протягнути до кінця, подивитися, чим закінчиться, дуже цікаво. Я дуже переживаю. Ми якось їхали з хлопцями, я кажу – зараз загинути навіть прикро, тому що хочеться подивитися, чим закінчиться, тому що в 2022 році я так думав – от скоро вже точно завалять, но треба по-максимальному... зараз от саме не хочеться, хочеться подивитися, до чого ми дійдемо, момент цікавий, да, складно, але я знаю, що ми пройдемо і після складно буде добре, хочу ще побачити, як буде добре.

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Попередній матеріал
Чи реальний військовий заколот у росії на тлі чисток генералітету? – відповідь експерта з військових питань
Наступний матеріал
ЗСУ просто "осліпли": росія атакувала Starlink секретною технологією перед наступом на Харківщину – NYT
Loading...