– Сукні? Ні, я вже давно не вдягала сукні. У мене немає такого, прилітаю, вилітаю. Взагалі, за останні 5-6 років я вдома була – там, де я народилася, там, де мій дім, я була в загальному 2 місяці за 5-6 останніх років. 

Хто така "Вєтєрок"?

– Я – інструктор, старший офіцер, інструктор-снайпер бригади "Рубіж", позивний "Вєтєрок", на службу призвалася в Збройні сили України. Я 1995 року закінчила технікум, за спеціальністю юрист, але чомусь обрала не міліцію, не поліцію на той час, а армію.  Я народилася в сім'ї військового, мій батько – полковник у відставці. У принципі, весь час мого перебування у дитинстві це були військові гарнізоні. Ходила я так само в школу, яка була в військовому гарнізоні і, до речі, навчали нас в школі зовсім інакше. Для нас ворог був НАТО, а не росія. У яких підрозділах я служила? Я служила в полку ППО, бригаді ППО, зв'язок штабу західно-оперативного командування, 24 бригада Сил спеціальних операцій, 7-й полк ну і крайня – це 3018 бригада "Рубіж".

Про перший бойовий вихід снайперки

– А ви пам'ятаєте свій перший бойовий вихід?

– Так, звичайно.

– Яким він був, розкажіть...

– Перший бойовий вихід, це знову ж таки Мар'їнка. Працювали з приміщення з 2-го поверху, це під дахом. Дистанцій було два напрямки. Ми були парою, колега дивився на дистанцію 670, здається, метрів було, я дивилася трішки ближче, тому що на 450 чи щось таке, не пам'ятаю точно дистанції, суть – у нього потужніша гвинтівка була калібром, у мене простіша на той момент, 308-й. Тобто моя гвинтівка максимум могла дістати до 800 метрів. Але реальна дистанція нормального попадання була приблизно 600-700 метрів. Пролежали ми зранку до обіду і десь під годинку 12-ту по факту ми намагалися приховувати цей момент, тому що якщо лежати в сторону противника з ранку до обіду, то сонце встає, і воно фактично направлене на нас. Ми в цей час стараємося більш тінню ходити, щоб не було бліків. А вже десь годинка 11-12, як сонце підіймається в зеніт, ми можемо більше висовуватися, і кращий вигляд того, що ми можемо побачити, і сонце після обіду засвідчує максимально на противника, висвічує у далечінь те, що ми не можемо побачити вранці. Якщо зранку воно в тіні, то після обіду воно максимально проглядається. Власне, в цей час побачила дві каски, які мелькали десь в глибині. У мене піднявся адреналін, покликала колегу. Ми лягли парно дуплетом, вже зібралися працювати, чуємо,  а позаду нас хтось підіймається. Піднялися, подивилися, а там ще 2 колеги, але з других підрозділів. Піднялися, подивилися – так, тут зайнято, як на рибалці, спустилися вниз. Ми відпрацювали і знялись, спустилися у підвал, доповіли своєму начальству й очікували відразу йти. Ще пів години спостерігали, на той час евакуації не було в них, ми йшли. Все. Приїхала на базу, в мене куча адреналіну було.

– Які враження в принципі після успішного виконання роботи? Є таке, що у вас постійно якесь відчуття і воно повторюється, і повторюється?

– Ні, немає. То було, напевно, єдиний раз. Зараз це просто робота. Це максимально хороше відчуття, коли ти вже повернувся і вижив, коли пішов з позиції. Та виконана робота, яка є, звичайно, вона приємна, але думаєш, що те, що ти ще не втратив ті навички, які є, і та ситуація, яка була, дала тобі можливість це спрацювати. 

З ким у парі працює "Вєтєрок"

– Ви сказали, що цей перший раз ви були в парі з чоловіком, я правильно розумію?

– Так. 

– Яке взагалі відчуття у чоловіка, у цього хлопця, який йде на виконання завдання із жінкою-снайпером?

– Я не знаю, мабуть, треба спитати у чоловіка.

– Не було, щоб хтось казав: "Ну куди, ні, я не піду з нею"?

– Ні, у нас навпаки було. Я коли почала займатися цим, мій командир взводу каже: "Ну, давай, пробуй, якщо вдасться, підеш у школу далі займатися". Бо мій перший постріл, моя перша робота – це те, чого мене навчив колега інший, як поводитися з гвинтівкою, як стріляти, що з нею робити, як до неї лягати, як пристосовуватися. Якщо не до сміху, то тренувалися на зайчиках. Це реально, але тільки на реальних зайчиках. Снайпери, не знаю, чи всі, але думаю, що всі люблять м'ясо і люблять дичину. Це не заради розваги, власне, а заради того, щоб смачно поїсти хороше м'ясо, тому навчили мене на цьому – спостерігати, шукати свою ціль. Ця людина, яка мене вчила, він сам єгер і от якраз він вчив мене, як поводитися в лісі, як можна іти по стежках звірів саме, до речі, воно досить допомагало у свій час, під час АТО, бо там, де були розтяжки, ми видивлялися, там, де ходять звірі – там немає розтяжок. На теперішній момент це навряд комусь допоможе, тому що закидується касетами чи чимось. Тепер уже не обійдеш і не об'їдеш, але на час АТО можна було ходити, була можливість підходити і вдень, а зараз я не думаю, що туди гарна ідея вдень іти. 

– За час повномасштабного вторгнення ви можете сказати або назвати, яка у вас була кількість виходів?

– Минулого року було трішки більше, цього року – менше. Трохи змінився мій темп роботи і спеціальність, змінилась посада, на якій я зараз. Якщо я свого часу 2022-2023 рр. більше виходила, то 2024 року набагато менше. 

Про найнебезпечніший момент

– Який був найнебезпечніший момент у 2022-23 роках, коли ви розуміли...

– Я навіть не знаю, на кожен рік був свій небезпечний момент. Цього року так само був свій небезпечний момент, мабуть, взимку, коли іти треба до місця, де можна зробити позиції, звідки можна спробувати відпрацювати. Тобто є логістичний шлях, треба було доїхати до одного місця, дочекатися, поки буде можливість доїхати до іншого місця, звідти доїхати до третього і пройти 5-6 км пішки і цей шлях – це було відкрите поле, дрони літають. І коли над тобою просто зависає велика штука, яка скидає не бомбочку, а щось тяжке, бо воно висить, і ти думаєш – мабуть, і все, тебе не зберуть...

– І нічого не можна зробити...

– Фактично ні, на той час ми мали накидки, агроволокно, накидку, яку ми спробували використати, ми не розбігалися, а збіглися в купу, я її несла якраз з собою, і ми розкинули над собою. Фактично, за цей період він зависав над нами тричі. Тоді я вже попрощалася пару разів зі всім. Навіть, не дійшовши до того місця, де ти можеш зробити свою роботу. 

– Я так розумію, що найважче у вашій діяльності пройти маршрут від точки А...

– На теперішній момент – так.

– Це через дрони?

– Так. Зараз багато втрат, багато двохсотих, трьохсотих, поранених, вбитих, загублених хлопців. Це переважно логістичний похід, це відхід і захід на позицію, найболючіше, найстрашніше – там, де ми втрачаємо людей.

Яке екіпірування та гвинтівки у снайперки

– Скільки важите ви і скільки важить ваше екіпірування?

– Я важу 58, екіпірування – 30-35 кг, по-різному. Це гвинтівка, 3-3,8, є досить легка, це броня, каска, додатковий боєкомплект, засоби для відмірювання далі-ближче, підрахунків, спостереження, труба, вода, пару сіток маскувальних додаткових – зазвичай, це комплект снайпера, плюс ліхтарики, серветки. Це якщо виходити на довше, якщо планувати виходи такі, що ти розумієш, на кілька днів, тиждень. Зараз можна вийти на досить довго, тому що не завжди є можливість змінитися, тому що небо закрите і коли ця можливість з'явиться – не факт, що вона буде. І, як правило, снайпер не ходить один, я так вчу і своїх колег, і побратимів, що ніколи снайпер не мусить ходити один. У будь-якому випадку, він мусить ходити парою. Бажано, так само зі снайпером, якщо немає такої можливості, то як мінімум якийсь стрілець чи кулеметник із твого підрозділу, якому ти довіряєш, який може тебе прикрити, який знає, де ти, і може тебе витягнути, якщо щось із тобою сталося, навіть якщо він прикриває твій тил або ще щось, він допоможе тобі, по-перше... Ви можете розподілити між собою обов'язки того – хто що несе на позицію, другий номер допомагає в облаштуванні позиції та корегуванні твоєї стрільби.

– Хлопці, коли ви йдете, кажуть: "Давайте я вам допоможу", чи нема такого?

– Один такий був, нас проводив останній раз, вів нас на позицію. Ми пройшли пів шляху, а було доволі темно, і грязюка, січень. Усе розплилося і було потепління, але зимно, була купа всього. Каже: "Давай я допоможу". Він пройшов 100 метрів, каже: "Закопаймо твій рюкзак". Кажу – ні, брат. Важко. Назад я сама понесу. Каже: "Що в тебе там, цегла?". Я кажу, ні, там найрідніше, що може бути – гвинтівка. 

– До речі, про гвинтівку, можемо про зброю поговорити, з чим ви працюєте, до чого ви звикли, з чим вам найзручніше?

– Працюю я з калібром 3-3,8 останнім часом, мені більше цей калібр до вподоби. По-перше, він дає змогу працювати далі, в принципі всі дистанції, якщо бути впевненою, до 1500-1600 – цей калібр може закрити. Починаючи від себе, до тої дистанції на скільки максимально можемо дістати. Чому так? Навіть якщо виходити близько до нуля або на сам край лінії зіткнення, ви досить далеко можете прикрити навіть своїх побратимів або відтягнутися на той чи інший край при штурмах, заходах, зміні позиції і так далі, розвідки, піхоти або ще по якихось задачах. Тобто досить непоганий калібр, який у середньому закриває досить потужно. 

– А скільки у вас гвинтівок? Мабуть, є особисті, розкажіть.

– Особистих дві. Державних я просто не брала, тому що гвинтівки на мене не записували. Я вважаю, якщо я маю свої, то не маю потреби навіть отримувати в держави, тому що гвинтівок хороших є мало, і бажано їх віддавати хлопцям, які навчаються, щоб вони мали змогу працювати там. Я як "погана жінка, яка піклується не про свою косметику, не про своє здоров'я", а щоб була гвинтівка, щоб вона була тюнінгована, щоб було з нею зручно працювати, щоб була гарна амуніція й хороші патрони. Мене раз спитали – ви ж отримуєте там гроші і так далі. Кажу, так, ми працюємо для того, щоб воювати.

– Тобто, гроші ви витрачаєте власне на екіпірування?

– Так.

– Це дорого, одну гвинтівку обслуговувати?

– Це є не дешево, косметика для гвинтівки, те, що ви її чистите і так далі. Один флакончик чогось коштує тисячу з чимось, і цього вистачає десь на місяць, але є відповідно декілька хімічних складників різних рідин, які потрібні для того, щоб правильно почистити гвинтівку і не зруйнувати зсередини ствола, не пошкодити чогось, відповідно ще якісь додаткові амуніції потрібно купляти. Знову ж таки, ми багато втрачаємо. У цьому випадку я не так багато втрачала, скажемо так, гвинтівки – ні, але останнім часом у нас були серйозні втрати, тому що є прильоти, артилерійські прильоти, ми хлопців викопуємо, ледь живих, добре, коли живих, а по факту переважно вже неживих, і під час евакуації чогось там не завжди є можливість забрати амуніцію або ще щось, або воно настільки закопане, що по факту там просто не залізеш. Коли йдуть постійні обстріли, ми не можемо забрати, і тоді втрачається майно, яке коштує декілька мільйонів. Ці комплекси доволі дорогі, якби не було шкода, але так є, вартує хоча б забрати хлопців, бо все решта, майно,– це таке.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.

Про українські гвинтівки

– У вас гвинтівки іноземного виробництва чи українського?

– І іноземного, і українського виробництва. Укаїнського виробництва в основному напівавтомати, це AR-10 або в калібрі 2,23, тобто натівського калібру 5,56 це є автоматичні гвинтівки, це AR-15, які теж використовують у військах. Автомати Калашникова теж ніхто не скасовував. 

– Чи доцільно порівнювати загалом гвинтівку іноземного виробництва у вашій професії та вітчизняного виробництва? Є якісь нюанси, на що ви звертаєте увагу, десь ми перевершуємо, а десь ми не дотягуємо?

– Ну дивіться, я б сказала, що наш виробник не є поганий, він є хороший. Доволі хороші патрони, які він виробляє, які надходять у війська, гарної якості. Просто вже калібру 3.38 вітчизняного я не бачила, калібру 308, тобто це є для AR 10, про що я говорю, а калібру 3.38 поступають в основному тільки закордонні виробники – ті, які нам надають допомогу. Ці гвинтівки це і Barrett MRAD, це і Accuracy International гвинтівки, це і фірми Cadex. Тобто багато різних виробників, досить потужних. Так само і БК, тобто бойові патрони, які ми використовуємо. Є виробники і вітчизняні, і закордонні, от із БК я можу сказати, що наш виробник далеко не поступається закордонним. Тобто є стабільний постійний патрон, де використовується хороший порох, хороша куля, він має стабільну настильність.

– А ваш особистий рекорд який?

– Особистий рекорд? Це було ще під час АТО, це 1750 метрів. 

– Успішно, вдало, був адреналін?

– Звичайно. 

Скільки часу потрібно на підготовку

– Скільки часу ви можете готуватися до задачі?

– Загалом снайпери і марксмени, як правило, практично завжди якась пара десь знаходиться по задачі. Знову ж таки, снайпери не завжди відразу виходять, по-перше, командир даної групи, разом зі своїм помічником, головним сержантом або командиром відділенням свого, заїжджає, як правило, на штаб, дізнається обстановку, яка є там, куди він заїжджає, що змінилося, що не змінилося. Якщо він до цього працював і приїхав після ротаційних дій, найкраще, що він може зробити, це зробити рекогносцировку, тобто вийти по можливості на ті позиції, звідки він планує, куди він планує послати свою пару, де він планує, щоб працювали його пари, зробити рекон по цих позиціях бажано на власні очі, якщо є можливість, якщо ні, тоді робиться огляд обльотів максимально свіжих, які є на цей момент, фіксується й аналізується та інформація, яка надходила за декілька останніх днів, говориться з піхотою, що зараз там відбувається, так, наскільки активний чи неактивний противник і так далі. І знову ж таки, з командиром він вирішує, де є потреба в прикритті, де є потреба в відбитті якихось штурмів, спостереження чи посилення якогось кордону тієї чи іншої ділянки.

– Такий процес. Здається, що взяв гвинтівку – і пішов на задачу.

– Зазвичай так всі думають, що снайпер чи марксмен, це... Хоча це досить складна спеціальність, марксмен, хороший стрілець, – це трошки простіше. Підготовка хорошого снайпера виливається в мінімум рік. Це мінімум рік, щоб людина пройшла підготовку, спочатку на марксмена, зробила практичні дії, попрацювала хоча б з цим, набула досвіду, не тільки настрілу на полігоні, а ще й досвіду праці на передньому краї, на лінії зіткнення. І тоді, після цього, якщо людина вже зрозуміла, що краще працювати далі, ніж ближче, і в нього є уміння хорошого стрільця, бажання вчитися далі, можна переходити на інший калібр і тоді так само школа, відповідно, навчання. Тому що якщо далі стріляти – треба більше знати. На коротку стрільбу, марксменську стрільбу, в принципі, достатньо добре знати свій приціл, виноси, свою гвинтівку. Дистанції, які там по стрільбі не так багато треба знати і прорахувань, скільки потрібно при стрільбі на дальні дистанції. Тобто, десь від 1000 до 2000, там вже треба прораховувати, і треба мати і в голові, і відповідні прилади мати, і дальність визначити відповідними приладами. Там уже сукупність іде, визначаються і погодні умови, і тиск, і рельєфи.

– Ви сама це все прораховуєте? Вітер, як це все воно?

– Навіть те, що крутиться Земля, це теж враховується під час пострілу. Є відповідні балістичні калькулятори, але, як правило, якщо стрілок не молодий, а вже досвідчений стрілець, по факту він більш чи менш ідеально, я, мабуть, не знаю таких стрільців, щоб ідеально могли зчитати на 100 відсотків вітер і ту обстановку, яка є в даному моменті, тому що вона може змінюватися. Але, як правило, досвідчений стрілець може читати вітер, може читати вітер як правило той, що використовується, а використовується по-різному, і той вітер, що біля стрілка, і той, що на середині дистанції, і той, що біля цілі, і його треба враховувати і зрозуміти.

– Ціла наука.

– По факту, так. Тобто, використовується температура зовнішня, температура пороху, тиск, який у даній ситуації. І знову ж, те, що я говорила: якщо поза тисячею, ще використовується і те, що поки куля летить – крутиться Земля, це теж враховується, деривація, наскільки відхиляється куля, вилітаючи з каналу ствола. Це все доплюсовується, прораховується і відповідно є поправочка. Але не факт, що вона працює саме в цю секунду, треба прорахувати декілька поправок і знову ж, ціль теж не буде чекати і треба розуміти, коли ви зможете цю поправку застосувати і ціль не буде з'являтися саме там, вона може з'явитися ближче, далі, зміститися, там моментів маса. 

– Зважаючи, що у вас позивний "Вєтєрок", то ви, мабуть, добре читаєте вітер?

– Ну не скаржуся.

– А зір у вас 100? Треба снайперу мати?

– От наразі одна із причин того, що я зараз переходжу, зараз дуже погіршився зір, за останні два роки дуже сильно. Я ніяк не зберуся зробити корекцію, а треба, мабуть. Тому що ми працюємо як і з оптикою денною, так і... Як правило, останнім часом, на момент повномасштабки, працюється переважно з тепловізорами, а від тепловізорів ще більше сідає зір, звичайно, так, зір погіршується з часом, і дуже сильно. 

Про роботу вдень та вночі

– Вам складніше вдень чи вночі працювати? Чи і там, і там є свої особливості і свій адреналін, як ви говорите?

– Є свої особливості, є свої плюси і мінуси в кожній роботі, з кожним оптичним прицілом. Уночі працювати саме з прицілом тепловізійним деколи набагато простіше, по факту, балістичний калькулятор тих тепловізорів, що ми використовуємо, в принципі вбудований у самому пристрої. Тобто фактично якщо правильно ввести температуру і направлення вітру, температура там не вводиться. І знову ж таки, якщо правильно відбити дистанцію до противника, то балістичний калькулятор рахує все сам, якщо правильно налаштований повністю комплекс, який у вас в руках: гвинтівка пристріляна саме з цим оптичним прицілом, якщо ви її пристріляли на відповідний патрон, з яким ви працюєте. 

– Скільки часу найдовше ви сиділи, замаскувавшись на позиціях, стаціонарно, як ви говорите?

– Я можу це сказати тільки на час АТО. На час АТО десь 12 годин лежали.

– 12 на одному місці?

– На одному місці. У мене була одна позиція, звідки мені треба було просто прослідкувати, наскільки часто звідти йдуть і заходять люди, коли проходить зміна, і тоді вибрати час, коли можна спрацювати. До того просто не було можливості мене замінити, був тільки стрілок у допомогу, тому треба було перебувати самій і спостерігати, на скільки це можна було.

– Це руки й ноги німіють?

– Приємного нічого немає, це вам точно скажу.

– На цей момент ви не говорите ні телефоном, не спілкуєтеся?

– Стараємося не брати телефони взагалі з собою на позицію. Тобто, якщо навіть і береться якийсь телефон для виконання, там немає ні сім-карти – нічого, чисто для використання або калькуляторів, якщо я не впевнена в чомусь і хочу щось прорахувати, або, як правило, беруться вже записані таблички, відпрацьовані дистанції з відповідними поправками, більш-менш стаційними поправками, які працюють. Якщо виходити на якісь позиції, можна зробити тренування до того, як вийти. Є деякі полігони навіть в зоні відповідальності, які в принципі більш-менш дають змогу відпрацювати якісь дистанції, які можуть з'явитися на тій чи іншій ділянці нашої дії. То якщо будуть поставлені задачі, що треба відпрацювати дистанцію 700 з чимось чи 1200, 1500, це можна якимось чином змоделювати на полігоні та спробувати відпрацювати. Звичайно, рельєф, можливо, не той, але хоча б дистанція та, і ти просто відпрацьовуєш більш-менш в погодних умовах, а вже вітер – це вже на досвід самого стрільця. 

Як "Вєтєрок" тренує снайперів

– Ви зараз займаєтеся підготовкою снайперів, я правильно розумію?

– Переважно, так. 

– Ви сказали, що підготовка снайпера це один рік, так?

– Мінімально, зараз просто це у швидкісному режимі ми стараємося поповнювати лави своїх військових. Ми розуміємо, що нас набагато менше, ніж противника, тому для того, щоб якісно свою роботу робити, військового треба підготувати, надати відповідну амуніцію, зброю, навчити працювати. Щоб працювати на більш дальні дистанції – потрібен досвід і якщо є можливості зараз у цивільних людей, які мали досвід взагалі стрільби з гвинтівок – полювання чи спортивна стрільба, з цими людьми трохи простіше працювати. У них є хоч якийсь досвід. Зараз доводиться в пришвидшеному темпі просто вчити людей. Тому більш досвідчені стараються ділитися тим, що вони знають, хоча б у моментах стрільби. Ми ділимося досвідом, тим, що ми вміємо, і люди навіть з нуля досить непогані, класні результати дають на війні, виживають і досить непогані бомбезні результати роблять. Деколи дивуєшся, що люди з більшим досвідом не можуть зробити того, що робить людина, яка навчена за короткий період часу.

– Від чого це залежить?

– Характер, може, бажання перемогти, якось так.

Як побороти страх

– Ваш особистий страх – як ви поборюєте?

– Не знаю, може, стараюсь якось перемикатися, я вам казала за останню історію, те, що ми йшли. Там просто думаєш – якщо все вдалося і дійшов туди, то все, перемикнувся в іншу роботу, просто перемикаєшся від того, не постійно зациклюєшся на одному і тому ж, а стараєшся перемикатися максимально на ту роботу, на той момент, що відбувається зараз. Потім приходиш, смієшся з того всього. Мабуть, така реакція зворотна іде, що коли приходиш назад, вже те все пройшовши, той вихід, зробив свою справу, повернувся навіть живий, то починаєш просто розказувати і виговорюватися, не мовчати.

– Багато людей, я знаю, закриваються і не хочуть говорити.

– Ну, це погано, на мій погляд. Мені здається, треба говорити, не треба мовчати. Бо якщо мовчати, ти просто варишся у своєму котлі, в голові просто хаос, одне й те ж, і ти себе накручуєш на ще гірше. У розмові людина і виговориться, може перемикнутися, якщо співрозмовник і розуміє його, враховуючи армійський гумор, перевести це на якийсь тролінг, якусь тему, інакше в цей момент.

Чи існує гумор серед снайперів

– Слухайте, є снайперський гумор?

– Так, фактично ми свого часу жартували, що коли на позиції виходить пара, ми так завжди говоримо, коли вони йдуть, кажуть, все добре, ми твоє майно між собою поділимо, ти собі те, я собі те, є такі історії. Можемо вийти після цього, якщо на момент повномасштабки було інакше, ще виходили, обговорювали тему, хто як спрацював, хто як дійшов, посміялися. Оточення не розуміють деколи цього гумору.  

– Ви цинічна людина?

– Мабуть, останнім часом так, не скажу, що я такою була.

– Хочете бути іншою?

– Ні.

– Вам допомагає ваш цинізм?

– У деяких випадках так.

– Як ви самі змінилися за останні 3 роки?

– Не знаю, я за собою не дуже спостерігаю, що може сильно змінитися.

Про рідних

– Рідні, близькі вам, можливо, говорять, що три роки тому ти була інша.

– Вони мене просто мало бачать. Моя родина на заході.

– Як вони ставляться до вашої професії?

– Вони знають, чим я займаюся від початку. Коли я саме прийшла в цю професію, вони знали, що я пішла в школу навчатися, вони прекрасно розуміють і знають. Нормально, в принципі. Переживають, як і всі, за це все. Тепер більше я переживаю за це. У мене син наступного року закінчує сухопутну академію. Так само військовий. На момент повномасштабки я була в Попасній, а він – під Києвом, і йому, курсанту,  на цей момент було тільки 17 років, тобто у мене голова напівсива, зараз пофарбована. 

– Ми цього не покажемо.

– Не треба. Тому я дуже переживала, що в той момент тут відбувалося, на ті дії, що тут були, більше ніж місяць знаходилися тут, під Києвом, навіть не всі і живі, і цілі повернулися. Донька у мене закінчила медуніверситет. Вона зараз на Закарпатті, там вчилась в Ужгородському університеті.

– Думаю, вони пишаються такою мамою, як ви. Останнє питання – яка ваша особиста мотивація?

– Особиста мотивація? Я б дуже не хотіла, хоча я розумію, що так не вийде, щоб син, щоб вони воювали. Саме так потужно, як ми воюємо зараз. Дуже хотілося, щоб максимально наступного року це все йшло до якогось закінчення, щоб ми бачили якийсь просвіт в кінці цього тунелю. Думаю, що все буде добре, хочеться вірити в краще. Ми переможемо, це однозначно, але якою ціною, якою мірою.  

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій