– Дороги тут прекрасні.
– Таку дорогу називаю "золотою".
– Золотою? А чого?
– Після того ремонт машини виходить дуже дорогий.
– Такої кількості ям одночасно я, здається, давно не бачила на дорогах. Я так розумію, тут уже, на цьому блокпосту нікого немає.
– Давно.
Що відбувається на підступах до Покровська та що розповідають цивільні про життя у місті.
– FPV?
– Дрон.
– Дрон, ото мигає? Червоним?
– Синьо-червоним.
– Бачу, бачу.
– Ця ділянка найнебезпечніша.
– Чому?
– Літають ворожі FPV, батефали їхня ціль.
– Забирай. Погнали.
– Бачу, все нормально. А куди далі?
Як наступає ворог
– На цьому напрямку ми намагаємося максимально стримати ворога, не підпустити його ближче до Покровська, їх набагато більше, ніж нас, але ми намаємося всіма силами.
– Перевірка зв'язку.
– У цьому вони нас переважають, у БК, у зброї.
– Розкажіть, що на вашій зміні було?
– Цікавого чи такого?
– Цікавого, звичайно.
– Вороги просуваються, стріляють, нам теж приходиться відстрілюватися, захищаємо свою державу.
– Розкажіть, що таке "Доброго ранку, Україно"?
– Це так нас вороги вітають.
– Оце і є доброго ранку?
– Так, їх заводять, потім іде штурм наших позицій, вони працюють по нас, ми працюємо по них, просувається ворог.
– Коли ти виходиш працювати до СПГ, переважно слухати рацію, і слухати виходи-приходи і, насамперед, слухати небо.
– Рухаємося до СПГ, протитанкового засобу СПГ-9, саме з нього бійці працюють у напрямку ворога.
– Буває по-всякому, ворог просувається, одягає нашу форму, володіє українською мовою.
– Гучненько, я думаю, ви самі чуєте, яка зараз ситуація в районі Покровська.
– Зазвичай так, це є робочі дні.
– Сьогодні тихо, гучно чи середньо?
– Стандартно.
– Ми намагаємося працювати в повну силу того, що ми можемо.
– В основному наші цілі – це жива сила, залежно від снаряду.
– Я так розумію, шкоди сильної завдають?
– Непогано так, якщо добре влучити, завдасть так, що мало не здаватиметься.
– Можна вважати, що це є протитанкова пушка, її квадрат – 50 метрів квадратних забійна сила йде, це уламки.
Про дронові атаки росіян
– Літають дрони ворожі і ворожі FPV, якщо це чуєш – ховатися в укриття.
– Дрон, сюди ховайся, бігом-бігом.
– Це наш.
– Прикол у тому, що я майже не чую, я тільки по ваших рухах зрозуміла, що дрон.
– Така штучка на вухах є...
– Вони просто глушать усе.
– Небо дронами забите, бо літають і наші, і ворожі.
– А як розібратися, де наші, де ворожі?
– Дуже важко розбирати.
– Постріл!
– Якщо пролітають – це наші, а якщо зависають – це ворожі.
– Ще один...
– Дрон?
– Так, такий самий, ховайся туди.
– Постріл!
Як цивільні живуть у Покровську
– Виїхали в Покровськ, цивільні є, автомобілів досить багато, всі на диво досить спокійно рухаються, тобто, немає щоб летіли 160 км/год як, припустимо, в самому Кураховому перед тим, як його почали окуповувати, будинки цілі, приватний сектор фактично цілий, багатоповерхівки, бачимо, теж переважно цілі. Військові пояснюються це тим, що росія ще не встигла підтягнути сюди свою основну артилерійську групу, а зараз будемо розпитувати цивільних, тут їх достатньо багато, чи планують вони виїжджати. І покажемо вам місто, поки що у цивільних є можливість вільно ходити, тому що комендантська година тут починається о 15-й, от з 11-ї до 15-ї зупиняємося, Сергію, у цивільних є можливість зробити закупки і взяти воду.
– Близько 70 000 окупантів кинув на Покровський напрямок кремль – це найбільша кількість станом на зараз. Вона навіть більша, ніж на таких гарячих ділянках фронту, як Курахівський та Времіївський. Вочевидь, для окупантів Покровськ став ціллю номер один, це не дивно, тому що це велике місто, це великий логістичний центр, це крайнє велике місто перед Дніпропетровщиною, ну і, власне, росіяни намагаються рухатися в бік дороги Покровськ – Дніпро. Крім того, це ласа політична ціль, адже завжди можна сказати: "Ми взяли Покровськ" і тим самим збурити своє одурманене пропагандою населення.
– Світло, вода є, а газу немає.
– Як готуєте їсти?
– Електропіч, але в квартирі дуже холодно, доводиться вмикати обігрівач, намотав на 3000 гривень – заплатила, а він так собі, крутить-крутить, наче тепло – коли лежиш, а коли встаєш і йдеш на кухню чи в коридор, аж пара з рота йде.
– З гуртожитку вигнали всіх через війну, доводиться звинаймати житло.
– Вам хоч платять якісь гроші за те, що ви прибираєте?
– Поки так, платять, до кінця року, казали, є фінанси, а зараз не знаю.
– Не страшно вам тут?
– Страшно, а що робити? Треба ж місто прибирати все таки, щоб воно чисте було. Я особисто нікуди не хочу виїжджати.
– Чому?
– Нас там ніхто не прийме, з Донбасу. Люди, навпаки, повертаються звідти.
– Подивлюся в ютубі, як живе Київ, Яремче, потім Дніпро – далеко не треба ходити, я нічого не хочу, я виїжджала у Дніпро.
– Виїжджали?
– Так, повернулася.
– А чого, розкажіть.
– Не буду я розповідали.
– Кажуть, що багато вертається у вас тут...
– Так а що?! А що там робити? Хто нас там любить? Ми як ізгої усюди.
– Чому ізгої?
– Тому що, як прокажені, на нас дивляться як на прокажених.
– Погано ставляться до вас?
– Звичайно, а хто до нас добре ставиться? Хто нас там чекає?
– Та при чому тут...
– Я тут 65 років живу, я тут народилася, це моя Батьківщина, чому я маю кудись? Я виїжджала, але я повернулася, я не можу.
– А війна? А наступати будуть окупанти!
– Ну вже що буде... Хіба я одна така?
Атаки ворога
– Чути і міни, і снаряди, вочевидь, СПГ, було чути навіть кулемети.
– 60-ка.
– Це було геть недалеко.
– Ні, давайте, трошки, може, ближче донизу.
– А що це було? Міна чи снаряд?
– Це снаряд.
– Снаряд, може бути подібний від СПГ, а може бути від танка, так що я би не радив тут стояти.
– Добре.
– Спускайтеся.
– Прислухаюся до вашої думки, от такий ранок у Покровську.
– Василька ще не було.
– Міномета в сенсі?
– Так, насипають, так вони нас вітають. А втім, а де зараз легко?
Про роботу піхотинців
– Я був у піхоті, після поранення, після лікування, поранення і реабілітації я потрапив в цей підрозділ.
– Розкажіть, як воно – бути піхотинцем?
– Важко, але звикається, трішки складно було дійти до самої позиції і потім тримати оборону там і, так би мовити, здійснювати підтримку вогню.
– Біганина, працюємо на позиціях проти танкістів, працює СПГ-9, розрахунок СПГ-9, доводиться бігати то в кущі, то до зброї.
– У піхоті я навчився цих усіх навичок, якими володію зараз – збереження свого життя, збереження життя побратимів.
– Що тут відбувається? – то дрони, то міни, то артилерія.
– Покровський напрямок – він такий.
– Поранило.
– Де, коли і як?
– Приблизно десь на четвертий-п'ятий день, був на позиції, скид був. Поранення в руку дістав.
– У мене було уламкове із РПГ і контузія.
– Де це відбулося?
– Уламкове мені прилетіло в бочину, прошило мені бік, поділився "Мальборо".
– Поранили мене – ми заходили на Побєду якби, село Побєда, ми почули російську мову, ми в хаті були, один вийшов і я його збив чи як...
– Почекайте, це були росіяни?
– Так, це були росіяни, їх було пару, може, двоє, може троє, я не можу так сказати, ми почули за стінкою, він вийшов на мене, я його "зняв", стали на нас дронами-скидами скидати – газові ці балони, я стою так – бабах, чую – ЧК, по-моєму, граната, – кажу, бах, граната, я побачив маму-тата, коротше, мене відключило, мене оглушило, я йду і на мене ще останній скид під ліву руку та посікло мені бушлата.
Про СПГ
– Після піхоти, так, будь-яку зброю ти опануєш.
– СПГ – хороша зброя, опанував її за 2,5 тижні, ходили на навчання, вводили в курс справи, розповідали, показували.
– Війна навчила?
– Краще б не вчила.
– Постріл!
– Не дай Бог це побачити мирному населенню, що зараз тут робиться, це наші землі.
– Покровськ став останніми місяцями ціллю номер один для окупантів. Вони намагаються взяти місто в кільце, зараз вони прориваються до дороги Покровськ – Дніпро, ну і далі, вочевидь, якщо їм це вдасться, вони просто будуть засипати місто артилерією та дронами. В саме місто поки що артилерія не летить, воно достатньо ціле, бійці пояснюють це тим, що, можливо, окупанти ще не встигли підтягнути сюди, ближче до Покровська, свої артгрупи, тому що вони просуваються на це місто саме живою силою, вони влаштовують тут шалені "м'ясні штурми", гинуть щодоби сотні окупантів для того, щоб на 10 метрів, на 10-20-100 метрів наблизитися до Покровська. Техніка за ними просто не встигає, або просто вони її шкодують, а їхніх власних громадян кремлю не шкода.
Як місцеві опалюють домівки, про життя цивільних
– Це моя Батьківщина, моє місто Покровськ. Я тут народився, живу. Я хочу миру, щоб не було війни. Ми живемо у своєму будинку, у нас вугілля, пічне опалення, газ ще десь є, але ми не знаємо, ви зрозуміли?
– Так.
– У нас пічне опалення, слава Богу, дрова, вугілля ще є, ще залишилося, чекаємо кращих часів.
– Ви не плануєте виїжджати, як я розумію?
– А куди їхати? Немає куди. У нас виїхали і мати, у Хмельницький, Вінниця, а нам виїхати, тому що в нас по здоров'ю та фінансовий стан, ми не зможемо жити, розумієте? Щоб виїхати – треба гроші, у нас знайомі виїхали, квартири, все, і от вони платять по 8-14 тисяч на місяць, а в нас немає таких грошей, а як жити? Їсти, купити десь щось? Важко. От що ми маємо, слава Богу, дякуємо Україні, що допомагає нам гуманітаркою, допомагає, от нам дали, на школі ми отримали за грудень-січень якесь масло, якась гречка, пшоно – допомагає. А виїжджати куди? Жити немає за що, грошей немає. Бахкає тут, бахкає там, і двері відкриваються, і вікна вилітають, мама рідна... Я не знаю, тут якась порохова бочка. І вам з Богом, я поїхав, мене Саша звуть.
– Оля.
– Давайте, Олечко, я полетів.
– Щасливенько, обережно.
Про захисників
– Будемо жити.
– Мені в травні цього року було 25.
– Мені невдовзі буде 52, я прагну не відставати від своїх побратимів, намагаюся йти в ногу разом з ними.
– Хочеться додому, мене дома чекає майбутня жінка, мама, сестра, племінники, син.
– До дружини, знайомих побачити.
– Давно дома були?
– Нещодавно, відпустили додому, зміг розписатися.
– Хочу, щоб закінчилася війна, щоб цього жахіття не було, щоби діти цього не бачили. Діти, жінки, батьки.
– Пообіцяв дружині, що все буде добре, хоч вона трошки злиться, я постійно кажу, але як кажу, так і роблю.
– А чого злиться?
– Я постійно кажу, що все буде добре.
– Є робота, треба її робить, розумієте? І тут і ти, так, ми на терикон заходили, там дрони, ми тягли там, це наша робота, це наша робота, в цьому полягає успіх.
– Мусимо берегти наші території і прогнати звідси ворога.
– Служба – це важка справа, це важко, війна взагалі...
– Страшно, брудно, важко?
– Страшно.
Ольга Калиновська, "5 канал"
Читайте також: Як гаубиця M777 і дрон "Фурія" палять російську броню на Мар’їнському напрямку – "Невигадані історії".
Дивіться також:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.