"Вийдемо всі або не вийде ніхто": спогади про "кіборгів", які захищали ДАП до останнього – унікальне відео

censor.net.ua
Бої за Днецький аеропорт тривали з 26 травня 2014 р. до 22 січня 2015 р. і закінчилися після повного руйнування обох терміналів і диспетчерської вежі. 16 січня – День пам'яті захисників ДАПу – "кіборгів". Його було встановлено за ініціативи самих українських військових, які 242 дні вели оборону аеропорту

У Донецькому аеропорту та селищі Піски воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79-ї, 80-ї, 81-ї, 95-ї окремих аеромобільних та 93-ї окремої механізованої бригад, 57-ї окремої мотопіхотної бригади, 90–го окремого аеромобільного та 74–го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку "Дніпро-1", Добровольчого українського корпусу (ДУК) та інші.

З 18 до 21 січня 2015 р. внаслідок підриву окупантами нового терміналу ареопорту загинули 58 "кіборгів". 21 січня командування вирішило відвести українських військовослужбовців зі зруйнованої і непридатної для оборони будівлі.

Диспетчерська вежа Донецького аеропорту стала символом спротиву російській агресії. З початком оборони аеропорту вона "очима" оборонців, яких окупант назвав "кіборгами". "Батальйони ДНР" багато разів атакували її, обстрілювали, зокрема з танків та зенітних установок.

13 січня 2015 року вежа упала. Всередині перебували українські солдати. Після падіння вони ще три дні коригували вогонь зсередини.

1 січня: "новорічний" обстріл донецького аеропорту

Спогади Ростислава Смуся:

"Друга моя ротація припала якраз на Новий рік. 31 грудня о 23:00 нас почали "вітати" – і з Нового року практично цілодобово точилися бої. Першого січня у нас були "двохсотий" і два "трьохсотих". Єдине місце, яке не обстрілювалося, – між вежею і нами. До того на метеовежі було 17 бійців 93-ї окремої механізованої бригади".

Один із "двохсотих" – Подфедько Любомир Сергійович – солдат, гранатометник 80-ї ОДШБр. Народився 1987 р. на Львівщині. Загинув у ту новорічну ніч під час оборони нового терміналу. Бій проти атаки російських бойовиків тривав понад 3 години. Під ногами у Любомира розірвалася граната.

Перемир'я не склалося

Спогади Івана Кам'янчина:

"З 2 до 7 січня відносно "дотримувались" (перемир'я – ред.). А зранку (9 січня – авт.) важко поранили нашого "Філософа" Римара Ігоря (йому відірвало руку і щелепу) і 10 годин наше керівництво не могло домовитись про евакуацію. (Після цього українські армійці відповіли окупантам вогнем – ред.) Нам тоді вже було байдуже на командування, адже хлопцям жити хочеться... Після цього інциденту в сєпарів за 2 дні виникла необхідність проводити вимушену ротацію. Хлопці після поранення побратима сильно помінялися, і це все "відбилося" на протилежній стороні. А вони лише кричали "Аллах Акбар".

Римар Ігор Миколайович – старший солдат, стрілець – номер обслуги, 80–а ОДШБр. Народився 1987 р. в Тернопільській області. Помер 27 січня 2015 року від важких поранень, отриманих в ході мінометного обстрілу в бою під час оборони нового терміналу ДАПу.

Донецький аеропорт
Донецький аеропортwz.lviv.ua

13 січня: знищення супротивником диспетчерської вежі

Капітан 122-го аеромобільного батальйону Вадим Ваврищук:

"На вишці перебував з 23 грудня по 13 січня... В різні періоди там перебувало від 21 до 28 чоловік, разом з капеланом. Штат оборони вишки – це 15 десантників, 6 піхотинців, але піхоти деколи було 3, деколи 12. Того ранку, 13 січня, по нам цілеспрямовано стріляв танк. Поки розвалив вишку, десь два БК (боєкомплекти – ред.) вистріляв, близько 50 пострілів. Третім пострілом мене поранило. Це була 8 година ранку. О 10:00 впала вишка, о 13:30 нас евакуювали. Разом зі мною було 7 поранених – це 1/3 частина гарнізону, який обороняв вишку"

Остання "мирна" ротація була у ніч з 12 на 13 січня. Наступна відбулась з боєм – вже без "коридору ганьби", у ніч з 13 на 14 січня 2015 року. Цього дня прибули бійці з 7-ї та 9-ї рот 80-ї окремої аеромобільної бригади. Вони змінили солдатів 93-ї окремої механізованої бригади. Але – не всіх. Четверо вирішили залишитись до кінця.

На цьому відео зафіксований обстріл окупантами диспетчерської вежі ДАПу. Але в кінці прилетіла відповідь:

Боєць 93-ї бригади Євген Ковтун про добровольців його частини, які відмовились евакуйовуватись:

"Коли я заїжджав в аеропорт, мої хлопці з 93-ї вже тиждень на той момент були там. Через 6 днів вони їхали, їхній термін закінчувався, після чого я від бригади повинен був залишитися один. У день, коли вони повинні були виїхати, я перед відходом на пост з усіма своїми попрощався, бо, в принципі, вже все зрозуміло було.

Коли повернувся – виявив, що троє з них сидять на місці і п'ють чай. Запитав у них, чому вони не виїхали і чи при своєму вони розумі, тому що термінал у вогні вже був. Один мені відповів: "Знаєш, Жень, ми вирішили, що ми або вийдемо всі, або не вийде ніхто". Ці троє загинули на 22-й день безперервних боїв за аеропорт. Вони протрималися до кінця.

"Остапа" (Владислава Остапенка) – зняв снайпер 18 січня. Йому близько 50-ти було. Дорослий мужик. Ще два героя загинули під завалами. Одному, "Якуту" (Андрію Купріянову) було, на вигляд більше 30, а "Бороді" (Олександр Олефір), який перший вирішив залишатися, було 23".

Обережно! На відео наявна нецензурна лексика (18+)

Протистояння 14 січня

Розповідь військовослужбовця 80-ї аеромобільної бригади Федіра Місюри:

"14 січня цілий день валили танки. Один зі Спартака, один в районі "Метро". Той танк, що працював від "Метро", спочатку виїжджав, відстрілював БК, їхав на перезарядку і знову виїжджав. А потім вони знахабніли до того, що стріляли, до них під'їжджав КАМАЗ і підвозив БК".

15 січня: захоплення супротивником верхніх поверхів нового терміналу

Оповідання десантника Віталія Пясецького:

"15 січня... танк виніс верхні пости, які були над нами, було багато поранених і загиблих. На сусідньому пості поранило мого товариша Федора Місюру. Я перед тим був там і прицілювався, чи можна там виставити АГС – тільки повернувся, як це сталося. ...Федя був дуже блідий і казав, що йому кінець, в мене вже якісь сльози навернулися. Але нам дуже пощастило, бо в терміналі медиком був Ігор "Псих" Зінич, який витягував хлопців буквально з того світу.

У Феді куля зайшла збоку і відрикошетила від плити бронежилета, "покромсавши" всередині, тому йому дуже пощастило, що "Псих" його стабілізував. Вже в лікарні він пережив клінічну смерть, йому видалили деякі органи і перелили купу крові. Може, дико звучить, але ми тоді якось не відчували, що пораненим хлопцям боляче... Мабуть, тому, що кожен розумів – за секунду ти можеш стати таким самим. Над пораненими ніхто не бідкався, але ми намагалися приділяти їм увагу – то каву якусь принесеш, то пляшку, бо в кожного є фізіологічні потреби, грілку чи ще щось. На вбитих взагалі було якось все одно: от лежать вони і лежать, через кілька хвилин можеш вже лежати поміж них.

facebook.com/sergei.loiko

15 січня сепари видавили нас із верхніх поверхів і вже було ясно, що це початок кінця. За нашим постом в стіні з'явилося кілька отворів, в які наступного дня нам почали закидати гранати. Так мене й поранило – я отримав осколок в обличчя, але "Псих" його чимось заліпив, то я міг далі йти на пост.

...У якийсь момент, коли я сидів посеред залу, отримав друге поранення – почув як спрацьовує запал і щось впало, але не зрозумів де. Я інстинктивно ліг і накрив голову руками – тоді мені кілька осколків втрапило в ноги і сідниці. Мене знову підремонтував "Псих".

Найтяжче було, коли нас закидали газом. Ми думали, що то просто димовухи, але то був якийсь газ – очі сльозяться, нічого не бачиш, від кашлю аж вивертає. В той момент почалася паніка і то було найважче. Потім ми наловчилися – стріляли по них і вони виходили з ладу".

Касьянов Сергій Олексійович – солдат, розвідник, 74-й окремий розвідбатальйон. Народився 1995 р. в Нікополі на Дніпропетровщині. Загинув 15 січня 2015 року о 08:30 годині унаслідок наскрізного кульового поранення у голову.

фото uapress.info

16 січня: бій на території терміналу, газова атака

Спогади військовослужбовця 80-ї бригади Ярослава Гавянця:

"Найгарячіше було 16 січня, бій тривав з 6 ранку до 2 ночі. Нас було 60-70 чоловік.

У той момент ми виявились в оточенні. Коли противник розвалив вежу та східну частину терміналу, то отримав доступ на 1-й поверх. А коли танком пробили південну сторону, завалили добудову, отримали доступ на 3-й поверх. Ми ж знаходилися на 2-му.

Того дня нас закидали газом, через що змушені були відійти на край терміналу, де був доступ наскрізного повітря. Протигазів не було, бо ніхто не сподівався, що буде застосовуватись газ. Так ми залишилися на території 50х50 метрів, стали у кільце, посередині встановили боєкомплект і працювали: одні відстрілювались, інші чистили автомати, треті заряджали набої. У нас було кілька бойових втрат, адже стріляли танки, РПГ. Однак "викурити" нас не могли".

Зруйнований ДАП
Зруйнований ДАПскріншот

Свідчення бійця 80-ї бригади Віталія Пясецького:

"16 січня ми розвернули барикаду в інший бік, бо нас почали закидати гранатами. На моїх очах тоді вбило "Остапа" – я присів за ящиками, а він стояв у весь ріст. І я побачив, як він упав, у нього в голові була велика дірка. Ми намагалися його витягти, але марно.

Коли знову пішли гази, ми мусили відкотитися у кут терміналу, де нас фактично затисли. Ми мали тільки кілька протигазів, прикривалися вологими серветками, але важко було знайти такі, що не замерзли, і я просто плював на шапку. Такий бій тривав цілий день – купа поранених...".

Остапенко Владислав Станіславович – солдат, 93-тя окрема мехбригада. Народився 1963 р. в Нікополі. Загинув 16 січня в бою під час оборони нового терміналу.

Ніч з 16 на 17 січня: прорив із підмогою

Спогади Ярослава Гавянця про загибель товариша:

"17 січня пробували до нас на підмогу дістатися машинами, прибуло підкріплення із 15-ти чоловік і трохи боєприпасів, однак поранених завантажити не встигли. Одна машина, як тільки почалися обстріли, поїхала, іншу підірвали. У ній був мій земляк Володимир Трух із Гусятинського району, йому відірвало руку. Ще ніч терпів, а на ранок втратив багато крові і помер".

Трух Володимир Володимирович – солдат, водій-радіотелефоніст, 81-а ОАМБр (122-й окремий аеромобільний батальйон). Народився 1992 р. в Тернопільській області. Помер 17 січня внаслідок важкого поранення в голову і руку у новому терміналі.

facebook.com/sergei.loiko

17 січня: бій за пожежну частину донецького аеропорту

Розповідь учасника оборони пожежної частини Ігоря Гофмана:

"Хлопці кликали мене повертатись, бо людей катастрофічно не вистачало, тож я попросив лікаря зі шпиталю виписати мене "заднім" числом. І він виписав мене датою 24 січня 2015 року, хоча вже 15 січня я виїхав до терміналу в групі підтримки від 3-ї роти з "Малюком" та "Бодею". Ми не доїхали до терміналу метрів 300. Отримали наказ висадитись та зайняти оборону. Це була порожня будівля пожежної частини аеропорту, "пожежка" – між терміналом та вежею управління. Місце було нам незнайоме.

...Приїхали ми лише зі зброєю та боєприпасами, бо планувалось воювати в терміналі на посту "Калитка", де все необхідне було, а на "пожежці" ні спального приладдя, нічого… Там знаходився капітан розвідки "Череп", лейтенант, 3-4 розвідники і група наших хлопців: контужених і легкопоранених, які вийшли з вежі управління. За старшого серед бійців 93-ї ОМБр був молодший сержант Вячеслав Лисенко.

Перший день пройшов спокійно на морозі та голому бетоні. Спостерігали, як "сепари" розстрілюють наших хлопців на терміналі та повідомляли про це командуванню. Радились, як побудувати оборону, щоб не виказати себе. Я висловив думку, що укріплення слід зробити всередині кімнат, відступивши 1,5-2 метри від вікон, щоб ззовні не було видно змін у приміщенні. "Череп" погодився, але коли я прокинувся після нетривалого сну, хлопці під його керівництвом вже заклали вікна за зовнішнім контуром стіни, використавши, серед іншого, уламки пінобетону.

Це була страшна помилка. Пінобетон не захищав навіть від автоматної кулі, і через зміни зовнішнього вигляду вікон супротивник відразу зрозумів, що всередині готуються до оборони. Ми себе повністю демаскували.

...Десь опів на десяту перший танковий снаряд вдарив у стіну зі сторони Спартака. Після двох пострілів ворог змінив позицію. За цей час ми зробили укриття в ремонтній ямі "пожежки", перекривши її картонними дверима і товстою гумою. Яма була довжиною 16 м посередині будівлі.

Віталій Івко, позивний "Ворон", із кулеметом зайняв позицію на одному фланзі, а я на іншому – теж з кулеметом та чотирма РПГ. Двоє хлопців вели спостереження в бік цвинтаря. Бойовики почали мінометний обстріл. Біля бійців, що вели спостереження, попала 82-мм міна: одного поранило в руку, а снайпер отримав контузію. Через пів години з боку Донецька почався танковий обстріл. "Сепарський" танк працював серіями по 27 пострілів, потім від'їжджав на перезарядку хвилин на сорок. Може й не один танк працював, важко тоді було сказати...

Капітан "Череп"... за допомогою рації коригував вогонь нашої артилерії. Потім бойовики обстріляли нас з автоматичного гранатомету. ВОГ-17 потрапив "Ворону" під ноги, уламками пробив обидві ступні. Перев'язали нашвидкуруч чим було, й він залишився на позиції з кулеметом.

...Вразити ворожу машину ми не могли, бо вона стріляла з позиції між гаражів з відстані близько кілометра, а ми були фактично в ямі. Чули її добре, проте не бачили.

...Вибухом від танкового снаряду мене кинуло на хлопців до ями. Здавалось, я відразу прийшов до тями (вже на похованні "Малюка" дізнався, що перебував у "відключці" 20 хв). Озирнувся, а моя шапка лежить там, де я стояв. Тобто вибухова хвиля підняла мене, 100-кілограмового чоловіка з кулеметом, й закинула до ями, а шапка залишилась на місці. Вже потім я роздивився, що на бронежилеті всю спину посікло уламками, броньована пластина витримала.

З'явилось чітке відчуття, ніби хтось на вухо сказав, що треба звідти вилазити... Кричу: "Вилазимо до кімнати!" Тягну хлопців. Вилізли всі. Віталій Івко,"Ворон", просить: "Витягніть мене, бо ноги пробиті". Пил стояв такий, що я ледь побачив його руки. Витяг. Тільки встиг з ним дістатися кімнати, 120-мм міна влучила прямісінько в центр ями.

Відео оборони позицій у пожежній частині. Обережно! Відео містить лексику 18+!

Відгоріло в тій ямі, вийшов я оцінити ситуацію. Віталік Нагорняк сидить на посту біля стіни, тільки сповз трохи вниз, наче втомився. Автомат в руці, направлений в бік ворога. Тільки голови нема… Розтиснув пальці загиблого, підняв його зброю. В кімнаті на спині лежав Слава Лисенко, позивний "Колюня". Той самий "Колюня", що зі своїм підрозділом вийшов з Іловайського оточення, зберігши зброю... Живіт його посікло осколками, вибухом відірвало праву руку, зламало шию та відтяло півстопи. Хлопці з "Малишем" перев'язали, як змогли, але марно...

...З 21 чоловіка нашої групи 2 загинули, 17 поранені… Більше 120 танкових снарядів влучило в той день у нашу будівлю, точніше в те, що з неї залишилось. Це без мін, якими нас накривали зверху, і які ніхто не рахував… Я сфотографував убитих товаришів, щоб у штабі не було сумнівів при підготовці документів родичам, якщо тіла б не вдалось вивезти. На старому терміналі я ще соромився робити фото загиблих, але коли вийшли з летовища, мені батько одного хлопця 1,5 місяці дзвонив, не вирів у загибель сина, хоч я пояснював, що спав поруч з його холодним тілом ніч…"

Нагорняк Віталій Володимирович – старший сержант, командир відділення, 93-я окрема механізована бригада. Народився 1970 р. в Дніпродзержинську (тепер – Кам'янське)

---

Лисенко В'ячеслав Олексійович – молодший сержант, заступник командира взводу, 93-я окрема механізована бригада. Народився 1976 р. в місті Сміла Черкаської обл.

Евакуація поранених у ніч з 17 на 18 січня

Свідчення Віталія П'ясецького:

"Вночі з 17 на 18 січня до нас знову прорвалася МТЛБ (легкий броньований тягач – ред.) – ми повантажили туди поранених і вбитих "закинули" на верх... Вже потім ми побачили, що не повантажили Рому Калинюка, в якого були дуже посічені ноги. Але довкола було дуже темно, ми всіх збирали просто на дотик".

Розповідь Ярослава Гавянця:

"Ще 18 січня до нас востаннє прибула підмога, важкопоранених завантажили і вони поїхали. А із 10 солдатів, які прибули, одразу троє стали "200-ми". Більше до нас прорватися ніхто не зумів…"

Один із "200-х" – Кушнір Юрій Іванович. Солдат, навідник, 81-а ОАМБр (122-й окремий аеромобільний батальйон). Народився 1978 р. в Чернівецькій обл. Помер по дорозі до лікарні 18 січня 2015 року від важкого осколкового поранення голови, отриманого в бою під час оборони нового терміналу.

Донецький аеропорт
Донецький аеропортFacebook/Андрій Шор

Остання організована евакуація поранених – ніч із 18 на 19 січня

Спогади Віталія П'ясецького:

"Вночі з 18 на 19 січня мали знов приїхати МТЛБ забирати поранених, і я переживав, аби цього разу ми не забули Рому Калинюка. Тому ми підтягли його ближче до виходу.

Коли зранку під'їхала машина, почався реально страшний обстріл – з машини вистрибувало підкріплення, та ледь не половину з них одразу ж поранили. Я вхопив якось гранатометника і ми поки несли його, кілька разів обривався спальник, а гранати, здається, рвалися під ногами. Хлопчина, який ніс його зі мною, заскочив в машину, там було ще одне місце. Позаду нікого не було, а в мене – секунда на роздуми. Я заскочив і тримав руками двері, щоб вони не відкривалися під час обстрілу і ніхто не зловив кулю. Я думав, що навіть якщо мені відстрелять руку, я ці дверцята вже не відпущу"

Панченко Олексій Анатолійович – солдат, стрілець – номер обслуги, 81–а окрема аеромобільна бригада (90–й окремий аеромобільний батальйон). Народився 1974 р. в Черкасах. Загинув о 6 годині ранку 19 січня від кулі снайпера, коли проривався на бронетранспортері на допомогу побратимам.

Вибух 19 січня

Спогади десантника Андрія Казмірчука:

"19 січня терористи вперше підірвали нас, скинувши у термінал мішки з вибухівкою за 30 м від нас. Вибух був настільки потужним, що стіни склалися як картонки, зірвало дах і перекриття. Термінал проглядався наскрізь. Ми якось відбудували барикади і продовжили оборонятися. Ми розуміли, що це не останній вибух, що нас підірвуть ще сильніше. От тільки не знали, коли..."

Мусієнко Олег Петрович – солдат, гранатометник, 81-а ОАМБр (90-й окремий аеромобільний батальйон). Народився 1971 р. в Києві. Загинув внаслідок першого вибуху в новому терміналі 19 січня 2015 року.

За весь час оборони Донецький аеропорт загинули понад 200 українських військових, поранено понад 500.

Далі буде...

За матеріалами видання "Оборона Донецького аеропорту. Мартиролог" Національного військово-історичного музею України

Читайте також: По той бік "Вікіпедії": ТОП-20 маловідомих фактів про популярний ресурс

Попередній матеріал
"Воду не пий, світло й газ не вмикай": Київ, Одеса й інші міста знову протестують проти підвищення тарифів – відео
Наступний матеріал
Що не так в інтерв'ю Хомчака: розвідники розповіли, як насправді загинули їх побратими Журавель і Красногрудь
Loading...