Меланія Старша народилася близько 340 р. в знатній римській сім'ї, рано вийшла заміж, але вже у віці 23 роки втратила чоловіка і одночасно двох старших дітей. У неї залишався єдиний син – наймолодший – на ім'я Публікола, але вона вирішує покинути і його, сказавши: "Господь збереже його краще за мене". Меланія Старша таємно покинула Рим, не сказавши нікому, куди саме вирушає.
Такий вчинок обурив не лише її рідних, а й і усю римську знать. Язичники, що в Римі IV ст. ще були досить численними, використовували приклад Меланії задля звинувачення християн в аморальності і безсердечності. Тим часом християни не визнавали цю жінку своєю. Тож ніхто не підтримав Меланію. Минуло чимало часу, перш ніж її вчинок почали подавати за приклад благочестя отці Церкви, зокрема Паладій Еленопольський.
Меланію прославило не лише внутрішнє духовне благочестя, яке лежало в основі її справ. Вона увійшла в історію як активна подвижниця, яка разом із подальшою участю її внучки Меланії Молодшої (саме її ми вшановуємо 13 січня) заснувала перші монастирі в Єрусалимі, зокрема три жіночі обителі на Елеонській горі в Єрусалимі.
Меланія Молодша – хто вона?
Історія преподобної Меланії Римлянки (Молодшої) йде корінням у кінець ІV – початок V ст. від Різдва Христового.
Народилася вона близько 383 р. в родині римського патриція-християнина. Якраз за три роки до її народження християнство стало державною релігією Римської імперії.
Її багаті і знатні батьки бачили в дочці спадкоємицю і продовжувательку роду. Тому батько Меланії, Публікола, попри заперечення дочки, яка мріяла про чернецтво, видав її, 14-річну, заміж за 17-річного патриція Апініана Валерія.
На благання дружини жити з нею як брат із сестрою, Апініан відповідав: "Коли народимо двох дітей у спадкоємці своєму майну, тоді разом відмовимося від світу". Меланія не хотіла мати дітей, але все ж народила дівчинку, яка померла в дитинстві. У 399 р. батько не дозволив їй, вагітній уже вдруге, піти до храму на нічну службу, і Меланія всю ніч молилася на колінах у своїй кімнаті. Вранці вона причастилася, а ввечері народила хлопчика, який помер наступного дня. До того ж сама Меланія ледь не загинула під час пологів. М'який за норовом Апініан був готовий дати їй повну волю, проте батько до самої своєї смерті в 404 р. вимагав, щоб Меланія вела життя, яке личить римській матроні. Утім, переказують, що вмираючи Публікола попросив вибачення в дочки за те, що з власного марнославства зіпсував їй життя.
Після смерті батьків молода жінка успадкувала величезне багатство. На той час їй виповнилося 20 чи 21 рік. Переживаючи смерть і батьків, і власних дітей, Меланія Молодша й Апініан приймають обітницю служіння Богу.
Вони розпродають своє майно і на ці кошти піклуються про бідних, вдів, дітей-сиріт. Подружжя щедро роздавало милостиню і звільнило всіх своїх рабів – близько 8 тисяч чоловік. Через це рід Валеріїв, тобто її чоловіка, офіційно поскаржився Гонорію, правителю Західної Римської імперії, але той захистив Меланію.
Подружжя відвідувало хворих, приймало мандрівників, щедро допомагало бідним. Меланія та Апініан обходили в'язниці, місця зіслань, рудники і звільняли нещасних, що містилися там за борги. На власні кошти будували храми і лікарні.
У 410 р. Рим було розграбовано. Подружжя, рятуючись від розправи, втекло з Ноли та мешкало у свого друга св. Паулина, який називав Меланію "блаженною крихтою" і "небесною радістю". Пізніше оселились на півночі Африки в Тагасті (нині місто Сук-Аграс в Алжирі), і тут подружилися з св. Августином. Він назвав подружжя велично – "справжні світильники Церкви".
За одним із переказів, корабель, яким подорожували Меланія та її чоловік Апініан, прибило до острова, на якому стояло місто, оточене варварами. Ті вимагали від жителів викуп, погрожуючи місту знищенням. Подружжя заплатило потрібні гроші і тим врятувало місто та його жителів.
417 р. Меланія й Апініан поїхали в Єрусалим, там же прийняли чернецтво і подружилися зі св. Ієронімом, автором латинського перекладу Біблії і знаменитим богословом. Меланія Молодша разом зі своїм чоловіком побудували два монастиря в Єрусалимі – чоловічий і жіночий.
У 432 р. Валерій Апініан помер і Меланія на останні свої гроші за сприяння своєї бабусі Меланії Старшої заснувала монастир на Елеонській горі. Визначально, що в обителі була влаштована лазня, а це тогочасним ченцям загалом здавалося майже розпусним.
Як і її бабуся, вона брала участь у теологічних суперечках свого часу, зокрема з Петром Іберійським. Цікаво, що Меланія Молодша активно спілкувалася з імператрицею Євдокією, дружиною Феодосія II, який під їхнім впливом дуже зацікавився чернецтвом.
Відправившись у Палестину для поклоніння святим місцям, вона оселилася в Єрусалимі, заснувала недалеко від Елеонської гори жіночий монастир, де зібралося до 90 дів, і в ньому прожила до самої старості. Приклад Меланії наслідували інші шляхетні жінки Єрусалиму, які обрали аскетичне існування. Усі приховувались від сторонніх очей. А щоб простіше було вести відлюдний спосіб життя, деякі з них носили чоловічий одяг, так що приналежність до жіночої статі була виявлена тільки після їхньої смерті.
Різдво Христове 439 р. Меланія Молодша зустріла у Віфлеємі і там же померла тиждень потому, 31 грудня (13 січня за н. ст.), сказавши перед смертю, що вважає себе гіршою за інших людей. Вона була похована в місті Елевферополь (південь сучасного Ізраїлю). Це місто колись стояло між Єрусалимом і Газою, але було зруйноване внаслідок постійних воєн.
Її вшановували на Сході як святу. На Заході ж інтерес до Меланії виник тільки після публікації в кінці XIX ст. її житія, а в 1908 році папа Пій X схвалив її культ. Так ця римлянка стала втіленням прагнення жінок до чернецтва.
Бонус. Меланка і квіти васильки
Існує давня українська легенда про Меланку, яка є, напевно, однією з найромантичніших.
У бога Сонця-Ладо була донька Меланка. Якось у неї закохався змій-підземник і попросив у Сонця, аби та пішла з ним до темного царства. І батько дозволив.
Та в Меланку був закоханий богатир Василь – він визволив красуню від підземника. Недовго тривало їхнє щастя – лише одну ніч. Батько-Сонце так розгнівався на дівчину за непослух, що перетворив її коханого на кущ квітів – таких синіх, як очі її коханого Василя. Тому і квіти називають васильками.
Бонус 2. Ірод, Меланка і "коза"
За переказом, після знищення всіх хлопчиків, віком до 2 років, цар Ірод послав бідну комедіантку Меланію розважати убитих горем матерів.
Але натомість вона перевдягнулася у Смерть і налякала самого Ірода так, що той аж посивів. Акторку одразу ж стратили. Але на спогад про її вчинок люди почали в день її страти – 13 січня – вдягати маски і ходити з двору у двір із піснями на честь Меланії.
Є припущення, що саме від цієї легенди походить давній український звичай "водити козу".
Інформацію взято з відкритих джерел
Читайте також: Колядки, вірші, віра в Бога: за що Кремль кидав і кидає українців за ґрати