На одному з виїздів з Покровська, виїзді на Донецьку трасу Покровськ – Донецьк, нікого немає. Тихо і, чесно кажучи, страшно.
Після того, як росіяни перерізали трасу Покровськ – Донецьк і пішли на Селидове, цією дорогою майже ніхто не їздить, вона дуже-дуже небезпечна, тут постійно чергують ворожі FPV-дрони. По самій дорозі розкидані уламки автомобільного скла. Працює артилерія – і наша, і російська. Зараз бої, дуже тяжкі бої точаться в районі Селидового.
Військові про ситуацію на напрямку
Військовослужбовець ЗСУ "Десант":
"Я вперше зіткнувся з ситуацією, коли автомати "Калашникова" і кулемети після дня бою були не чорні, а якійсь і сині, червоні, зелені від перегрівів, бо така кількість пострілів ведеться зі зброї, що навіть ніяка зброя не витримує.
Військовослужбовець ЗСУ "Козак":
"З флангу, саме напрямок Цукурина, більш тяжкий, тому що в лоб штурмувати завжди важче, це все-таки йде урбанізована місцевість, там просування більш тяжке. По флангах, по полях, по посадках їм зручніше просуватися, вони задіюють легкоброньовану, важкоброньовану техніку шляхом вклинювання в наші бойові порядки, шляхом відпрацювання там артилерією. Просуваються повільно, але впевнено".
– Йдуть не просто тактично, є деякі підрозділи, які працюють досить професійно. Взагалі, переважно, просто "валять" – кучка там, кучка там, по фронту, йдуть-йдуть.
– Чого в них вистачає – так це людського ресурсу. І от вони ним сунуть-сунуть-сунуть-сунуть. І іноді навіть питаєш – що в них у голові, яка мотивація, як там промили мізки і чому він іде?
Так, вони застосовують тактику "малих груп". Вони відправляють групу в кількості 5-8-10 військовослужбовців, вони йдуть поряд посадкою чи через поле, неважливо, натикаються на наші підрозділи, які там закопані, тримають оборону, спостерігають, виявляють їх. Не факт, що конкретно ця група може десь закріпитися або вклинитися, вона переважно знищується, а вже подальші групи з підтримкою артилерії після виявлення наших позицій, уже йдуть одна за одною, поки не закріплюються.
– Таке враження, що вони навіть не розуміють, куди йдуть. Сказали йти кудись туди, то вони йдуть. Тут їх починають вбивати, то розвертаються і йдуть в інший бік. Бачив особисто – побігли. Наступали з одного флангу, наштовхнулись на нашу позицію, декілька з них були вбиті нашими хлопцями, залишилося 5 військових, вони перебігли, пробігли 3 кілометри на другий фланг і почали лізти з іншого боку.
Яка ситуація в населених пунктах біля Селидового
Воєнкор "5 каналу" Ольга Калиновська:
Дуже швидко рухаємося дорогою на Селидове. По дорозі нікого немає. Від Селидового нас відділяє менш як 10 кілометрів, їдемо дуже швидко, тому що, як сказали нам військові, тут багато FPV. Ні, одну машину таки помітили, але це якраз цивільні. Хочемо заїхати в села неподалік, щоб зрозуміти, яка там ситуація, чи виїжджають люди, чи взагалі там люди є.
Село Жовте розташоване по дорозі. Ми побачили цивільного, це досить дивно.
– Добрий день!
Ми зустріли місцевого, дуже веселого, який катається мотоциклі, безстрашно катається, враховуючи, що це дорога, яка веде на Селидове, то, чесно кажучи, ми їхали цією дорогою з великою обережністю. Він їде швидко і весело.
"Козак":
"Їхня пріоритетна задача – це взяти Селидове в оперативне оточення, для подальшого розвитку наступальних дій на Покровський напрямок, як такий плацдарм, але, якщо трошки розуміти по рельєфу місцевості, то Селидове не є гарною точкою, тому що Селидове є трішки в низині".
Ольга Калиновська:
Вирішили рухатися далі, наступне село за Жовтим – це село Пустинка, поки що тут відносно безпечно.
– А скільки тут до Селидового?
– 5 кілометрів і все.
На горизонті вже побачили Селидове.
"Десант":
"Завдання є – взяти якийсь населений пункт. І от якщо поставлена задача, значить, вони туди будуть класти всіх, особовий склад, не важливо, скільки. Треба покласти 10 000 – покладуть 10 000".
"Козак":
"Так, вони повільно, але просуваються. Переважно, ми ставимо в пріоритет збереження життя особового складу, деякі позиції доводиться залишати для перегрупування самих сил, щоб на майбутнє їх відновити або завдати противнику максимального ураження – запустити десь "у карман", якусь позицію віддати, щоб перекритися з іншої, немає можливості постійно стояти до кінця, на смерть, ми вже б давно так закінчилися".
Ольга Калиновська:
Заїхали в село Пустинка, воно своїй назві відповідає, тому що село порожнє. Чесно кажучи, трішки більш розбите, ніж Жовте, воно ближче до лінії фронту, ближче до Селидового.
"Десант":
– Брак снарядів, брак того й іншого, все розумію, але знову ж таки, військові, звичайні солдати, які перебувають в окопах і зустрічають ворога – це трошки пригнічує, вони ж бачать, що ті луплять, а наші відповідь дають слабеньку. З 8-ї ранку і до 18-ї, поки не потемніло зовсім, 18-18:30 з боку агресора було випущено в наш бік понад 100 снарядів, мін, це так, те, що я рахував конкретно, я ж не міг порахувати. У відповідь ми їм дали разів 20.
"Козак":
"На початку повномасштабної війни президент сказав – нам потрібна зброя, а не таксі. На даний час як військовий, який бере безпосередню участь, хочу сказати – нам потрібна не лише зброя, а й ротація. Підрозділ, який відновив свою боєздатність, відпочив, він може в подальшому більш якісно виконувати покладені бойові завдання".
Ольга Калиновська:
Чути військову техніку, яка, вочевидь, рухається в бік Селидового, Селидове тут геть недалеко, зараз там ведуться активні бої, дуже сильно чути навіть за кілометрів 5, а населений пункт, де ми перебуваємо, десь кілометрів 5-6 від Селидового, постійні артобстріли, горизонт весь палає, весь у диму, вочевидь, щось горить, і постійно чути рух техніки і от, власне, "виходи"-"приходи".
"Десант":
– Основна ціль – Покровськ, це велике місто біля адміністративного кордону. Намагалися вони його захопити "в лоб", перед цим наш підрозділ був трішки лівіше від цього місця, де ми зараз перебуваємо, там ми обороняли і це був напрямок "у лоб" на Покровськ. Вони там багато поклали своїх військових, вони ломились-ломились – не вийшло. Почали спроби з іншого флангу.
Ольга Калиновська:
Місто, яке взагалі не впізнаєш. Тут усе абсолютно було ціленьке, тут було дуже багато людей, а тепер Покровськ взагалі не впізнати. Людей немає, місто постійно руйнується, нові "прильоти" і це справді варіант, коли ти просто не впізнаєш місто, воно стало геть іншим за дуже малий відрізок часу. Причому до міста фронт ще впритул не підійшов, а воно вже змінюється з кожним днем дедалі більше, і, звичайно, змінюється не на краще.
Розмова з переселенцями, ЗСУ про полонених росіян
"Десант":
– Як перед цим тільки що розповідав – про цих трьох блукаючих чи п'ятьох блукаючих – вони спробували в одному місці – не вийшло, і намагаються знайти слабкі місця нашої оборони, але все одно мета одна – захопити велике місто біля адміністративного кордону і потім уже висунутися, а після цього міста що – поля залишилися? Просунутися до адміністративного кордону Донецької області.
Житель Жовтого Сергій:
– Чиясь коза.
– День добрий, а що ви тут робите?
– Я в гості до друга ходив.
– А що, не боїтеся ходити?
– А чого боятися? Тут уже свої всі.
– Зрозуміло, що свої. Ви звідки, з якого села?
– З цього.
– У мене таке враження, що тут немає вже людей?
– Як нема? Там живуть, там живуть. Ось живуть, там живуть. На моїй вулиці – навпростець ідуть, сестра двоюрідна.
– Скільки? Людей 10?
– Рахуйте, у кожного в хаті по 2 людини.
"Десант":
– Що тут, що там – усе одно стабільно важко. Контрольовано, але знову ж таки – рухаються, лізуть-лізуть-лізуть. Я не знаю, ще раз повторюю, яка там мотивація, що їм там дали спробувати? Які уколи їм там дають чи таблетки – я не розумію.
Сергій:
– Чули, що в Селидовому твориться? Пекло, кажуть?
– Та вчора хлопці були, казали мені одні, що йшли з Селидового, з Григорівки, інші – батя, буде все нормально, не переймайся.
"Десант":
– Полонених коли береш, починаєш розмовляти, наче на вигляд людина така, як і ми, наче нормальна людина, а починаєш розмовляти, ну... Ставиш запитання – що ти хочеш? Чого ти сюди прийшов? Взагалі, навіщо?
– Що каже?
– Деякі починають розповідати, що тут у вас фашисти, а тепер я прийшов і бачу, що не фашисти. Ви розумієте, це відмазка. Одного спитав, а він мовчить. Так май мужність визнати, правду скажи, навіщо ти сюди прийшов, чому ти тут? Знову мовчить. То, може, мені підказати тобі? Напевно, тобі сказали: "Ми дамо тобі купу грошей, а потім ти підеш і пограбуєш, повбиваєш, зґвалтуєш?". Він сидить і мовчить, а по очах я зрозумів, що так, це його правда, йому сказали, що він тут буде робити все, що захоче. Як це не жахливо, але це так. І переважно – вони такі.
– Я так розумію, що ви переселенець, Сергію?
– Так.
– Розкажіть свою історію.
– Жили в Мар'їнці. У нас у Мар'їнці мінометний розрахунок – познайомилися. Ми їм допомагали, вони нам допомагали, виїжджали, обмінялися телефонами, а потім один запропонував нам – приїжджайте, батьківська хата.
– Як вам тут?
– Нормально, колодязь є, вода є, воду привозять по суботах.
– Ви розумієте, що фронт рухається в бік цього села? Чути, напевно, "прильоти" і все решта?
– Ми з Мар'їнки, звикли до всього. Іноді хоч купуй петарди і кидай, заснути не можеш без вибухів, чесне слово. Кілька разів контужений був.
– Від прильотів?
– Так, у Мар'їнці. Так було, що у вухах дзвеніло, в метрах 3-4 бахкало, з вух кров йшла і зараз поганенько чую. Заходьте. Ларисо, до нас гості. Виходь!
– Добрий день!
– Добрий день, вибачте, що трохи відволікли вас, ми шукали... Як ви тут?
– Ну так, живемо.
– Як вам у Мар'їнці було?
– Весело. Важко. Останнім часом так узагалі весело було.
"Десант":
– Можливо, моя думка не зовсім правильна, але ми вже на тому етапі повномасштабної агресії і те, що відбувається зараз... Я був на багатьох напрямках фронту, був і в Бахмуті, був у Вугледарі, в Авдіївці трохи був, із того, що побачив, я не знаю... У мене думка одна – чим більше ми їх вб'ємо, тим краще, тому що інакше ніяк.
Жителька Жовтого і переселенка Лариса:
– Так, тут було тихо, добре.
– Сумуєте за Мар'їнкою?
– Дуже, іноді плаче.
– Додому хочу, дуже хочу додому.
– Іноді плаче, я її заспокоюю.
– А дім хоч залишився у вас?
– Не знаю.
– Як їхали, то ще цілий був.
– Хотіли подивиться, Мар'їнку показували, все показували, а нашу вулицю не показали.
– З безпілотника.
"Десант":
– Тільки військова перемога, але військова перемога така, щоб вони не очухалися ще довго від цього і запам'ятали, що краще до нас не лізти.
"Козак":
– Якщо брати, до прикладу, початок їхньої Покровської операції і до цього моменту, то їхні втрати в живій силі і в техніці в десятки разів перевищують наші. Були такі випадки, що наша піхота, наше одне відділення, могло за день знищити до 30-40 одиниць піхоти противника. Це в ближньому бою, саме у стрілковому. Селидове – не буде їхньою перемогою-перемогою, це буде певний тактичний успіх на короткому проміжку часу, але, думаю, подальша задача – вийти трішки далі для того, щоб зібратися з силами. Відновити підрозділи і продовжити наступ саме на Покровськ.
Прем'єра випуску від 2 листопада 2024 року.
Ольга Калиновська, "5 канал".
Як повідомляв 5.ua, "За день – до 15-20 штурмів": українські піхотинці тримають оборону під Часовим Яром.
Нагадаємо, "Гірше вже не буде": як бійці 46-ї ОАеМБр стоять на захисті Курахового – "Невигадані історії".
Читайте також: Як гаубиця M777 і дрон "Фурія" палять російську броню на Мар’їнському напрямку – "Невигадані історії".
Дивіться також:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.