Історії порятунку. Як працюють "Білі Янголи" – поліція, яка вивозить цивільних з Курахового, що на Донеччині.
Розмови з цивільними
– Ось магазин колись був.
– Магазин був?
– Так, "Ягідка". А ось тут у нас "труди" викладали.
– Так от, живемо, виживаємо.
– Куди я поїду? 1800 пенсія, як виживати можна, га?
– Сусідка з дочкою, яка має інвалідність, поїхала і попросила забити, одна вікно забив, беру дошку, до вікна підходжу – спалах, всі бока побиті.
Який вигляд має місто після "прильотів"
Перше і головне завдання наразі стає – евакуація мирного населення з зони бойових дій.
– Я буду за кермом, глушити не буду, щоб РЕБ працював, а ти з Олею.
– КАБи, артилерія?
– КАБи, артилерія, "Гради".
– Це розібрали, там усе ціле було.
– От дивись, відстрелив дрон, зарядка від нього кумулятивна залишилася на землі, тут лежала.
– Бачу, так, комуль. Це вони по людях били?
– Ймовірно, по машинах.
Як проходить евакуація
– Варіанти знаходимо і щодня вивозимо людей, не 1-2, а 10-15, до 20 буває людей, збираємо по громаді за добу, варіанти знаходимо, але рішення треба шукати, не так, що поїхав-приїхав.
– Евакуація з момента активної фази бойових дій, ми їздили в таємниці від Артема Віталійовича в позаробочий час, їздили, забирали бабусь, матерів, наших співробітників у ту саму Мар'їнку.
– Це в 2022 році?
– У 2022-му, або в Вугледар їздили, у Павлівку, коли там були бойові дії, їздили на своїх машинах, з Рустамом, потайки. Бо є думка "бо неможна", знаєш?
***
– На виїзд хто тут? Виїжджати, кажуть, є люди.
– Там нас ніхто не чекає.
– Де тебе мають чекати? Де?
– Ніде, я один лишився.
– І я один лишився.
– Де і хто тебе має чекати? Тут тебе хто чекає чи ти когось чекаєш?
– Ніхто.
– Так чого ти тут маєш помирати? Озирнись.
– У мене тут батьки, у мене тут батько, матір.
– У мене на двох кладовищах немає ні одного родича, вони стерті з землі.
– Ну...
***
– Їхати будемо?
– Ні.
– З шостого будинку пів підвалу хочуть виїхати.
– Так, стій-стій, вона пішла, людина, яка хоче виїхати.
– І не замикайте двері, заклинили в тому будинку і ми не змогли потрапити, я через гору пролазив, не замикайте, це для вашої безпеки.
– Та нічого я не чекаю, я чекаю миру.
– Тут ви його не дочекаєтеся.
– Мені немає з чим їхати і немає до кого.
– Так само, як і мені.
– Куди я маю їхати? По Україні бродити?
– Дивіться, а тут що ви зробите?
– Бомжувати я маю в країні?
– Тут ви бомжуєте.
– Тут я на своїй землі, де я прожила все життя, 30 років.
– Ви тут бомжуєте разом зі мною.
– Бомжуємо.
– А там будете хоча б жити.
– У кого? Де?
– Вам дадуть шелтер, койку.
– Не треба мені койку, вибачте.
– А що вам треба? Вам треба розбиті вікна? Бомби щодня?
– Мої вікна розбиті.
– І мої розбиті. І дома мого немає.
– І мого немає.
***
– День добрий!
– Коцюка хто?
– Сусід. Артем Коцюка.
– Хтось виїжджати у вас тут хоче, кажуть?
– А куди їхати?
– Туди, де не стріляють.
– А де не стріляють?
– В центральній, в західній Україні?
– А на що жити? Гроші?
– А тут ви за що живете?
– Гуманітарка. Борщ варю.
***
– Любов Іванівна!
– Нема?
– Вона тут узагалі?
– Я не знаю.
– Любов Іванівна! Добрий день, Курахове, поліція. Донька не може до вас додзвонитися, збирайтеся, поїхали.
– Зараз?
– А коли?
– Як зараз?
– Ну так, взяли речі, документи і поїхали до доньки.
– Зараз я нікуди не збираюся.
– Чому?
– Ну як так, я не збиралася, буквально спала зараз.
– Все, давай швидше, бери документи, все необхідне і поїхали, давай, чекаємо тебе, тим паче донька у Львові, а ти тут сидиш.
Про дітей у місті
Першочергово іде евакуація дітей, бо за офіційними списками дітей немає, але бувають випадки, що ми знаходимо дітей, які повернулися, і знову їх евакуюємо. Таких випадків небагато, але вони є, заявив начальник відділу поліції Курахового "Білий Янгол" Артем Щусь.
– Це капець, звичайно, це такі треба нерви мати – як канати.
– А з дітьми, коли знайшли двох дітей, які бігали по усьому підвалу, від матері позамикалися, це ж розповіли. А в нас обласні апарати подають в області про те, що дітей всіх евакуювали. Не може такого бути. Відсоток втрати нами дітей дуже великий.
– "Потєрі" – в сенсі вони повертаються?
– Діти наші потрапляють на окуповану територію або залишаються.
– А чого? Батьки ховають?
– Так, бо ми продули з пропагандою, тому що не доводилася нормально населенню наша точка зору. Наша.
"Білі янголи" евакуйовують місцевих
– Куди їхати?
– Туди, де тихо.
– На вокзал, бомжувати?
– Хто тобі таке розповів?
– Я так думаю.
– Он виїхала багатодітна сім'я, вивезли.
– І що?
– І платіть за квартиру?
– Хто сказав? Це тому, що вони самі пішли звідти.
– Ні.
– Що, ні?
– Їх оселели волонтери в гуртожиток, за дорослого 850 гривень, а за дітей 75.
– Хто їх вивозив?
– Не знаю.
– Я вивіз?
– Не знаю.
– Не ви.
– А чого тоді казати?
– Я знаю, що волонтери їх вивозили.
***
– У відділок поліції підійдеш, за годину ми за вами приїдемо.
– За цим номером так. Ми працюємо з цими людьми.
***
– Такі вже забобонні, ніхто нічого не розуміє, що відбувається, бачиш?
– Боже, реально, доводиться вмовляти людей, так, таке робиться...
– Тут не вмовляти, тут до розуму треба достукатися.
– Такі історії бувають кожного дня, тому що люди в умовах відсутності зв'язку, відсутності спілкування з близькими і чекають якихось дій від когось. І самі у вакуумі, і тому так і виходить, що ми приїжджаємо за одними, а забираємо інших.
– Вони тут уже і всі б поїхали, але не знають, що робити.
– Іноді здається, що "поїхали" і ми. Куди?
– Давай заїдемо. Просить дружина вивезти чоловіка.
Певний період часу була важка ситуація по Красногорівці, але, наразі, здається, що там було не важко. Така інтенсивність, умови і військові складові з кожним днем стають важчі.
***
– Вона боїться чи холодно?
– Боїться.
– А як звати?
– Бусінка. Не бійця, бідненька. Це ви виїжджаєте?
– Ні.
– А чого не виїжджаєте?
– Мені немає з чим виїжджати, мені 52 роки, я не хочу там "шлятися" по орендованих хатках.
– А тут ви ж у підвалі живете?
– Ну нічого, переживемо.
– Що їсти варите?
– Вже підігріваємо, вчора наварили, будемо їсти.
Про функціонал "Білих янголів"
– Функціонал дуже великий, від надання першої медичної допомоги до функції "103", до поховань, багато функцій.
– Поранення дістали двоє людей, їх у сміттєвому баку прикотили цивільні люди, зв'язку немає в місті. Сюди, до локації. Вирішили не їхати з людьми, заховали у бомбосховищі, а повезли поранених. Поранених везти звідси за 25, мабуть, кілометрів, так? До стабілізаційного пункту однієї з бригад, це люди, які приймають, найближча лікарня звідси – 90 кілометрів, швидка не їде.
Евакуація місцевих
– Тримайте. Раз, два, три.
– Це що?
– Смаколики до кави.
– У мене корм, котячий, правда. Тримайте корм, це котячий.
– У нас два коти і безпритульних ще годуємо.
Про умови життя у місті
– Побутові умови бажають кращого, але як є.
– У мене штани в людській крові, не через те, що я якийсь... Ось.. Це позавчорашня. Не тому, що я бечуга, а тому, що прокинулися о 6-й ранку, я приїхав за північ, побутових умов тут немає просто фізичних.
***
– Вони хай їдуть до своїх жінок.
– Звичайно.
– Беріть речі, поїхали.
– Яка машина? Боже.
– Чого ти шокаєш, поки можливість є.
– От що ви тут будете робити?
***
– Як для Вугледара – надійшла команда поліцейським евакуюватися – вони виїхали і місто лишили чи Новоселівка – евакуюватися. Потім приймають рішення співробітники поліції нашого відділу, керівники, нести службу не лише на своїй території, а й у містах Вугледар і в СМТ Велика Новоселка. От кримінальний розшук з керівниками розшуку нашого тоді прийняли рішення служити силами нашого підрозділу на тих. А люди там залишилися просто в біді. Що таке – поліцейські вийдуть з міста.
***
– Виїжджай.
– Та навіщо?
– Куди тобі їхати, в Одесу?
– Та допоможуть, правда.
– Я дам тобі...
– Зараз я в машину, візьму куртку.
– Підійдеш потім до відділу.
– Тут, у відділі.
– Малого забери і підходь.
– За годинку?
– Добре, вдвох, відправимо.
– Хай їдуть.
– Сини ваші?
– Мої три сини.
– Усі троє з вами?
– Жінки з дітьми виїхали.
– А що у вас мама така вперта, що не хоче виїхати?
– Ні, сонечко, я тут виросла, що я, тіло повезу, а душа тут, я там зачахну, в мене село.
– Але ви переживаєте, щоб сини виїхали?
– Так, нехай їдуть. Я сама, я з людьми, мені простіше, сонечко. Хай Бог допомагає.
– Їдемо?
Про втрати під час роботи
– Найважче в цій роботі – втратити того, кого не вивезли завчасно, і отримати на ранок "200-м" його.
– А було таке?
– Було, і неодноразово було. Домовлялися напередодні або не доїхали туди вже за об'єктивних умов, що там неконтрольована ділянка або "сіряк", по-різному.
– Ви ж теж могли звідси виїхати? Вам можна евакуюватися?
– Ніхто не змусить тут бути, окрім доброї волі людини, ніхто її не змусить робити те, що вона не хоче. Могли б. А сенс?
– А на телефон можна чи краще на гоу-про?
– Вони не привертають уваги.
Евакуація місцевих
– Добрий день!
– Зараз допоможемо тобі дійти.
– Серце?
– Ноги набрякли, от бачиш, розбив, свідомість втрачаю.
– Давайте вам допоможу.
– Я все склав у машину.
***
– Добрий день.
– Добрий день.
– Уже занесли сумку, вже в машині.
– Добрий день, а ви чого не виїжджаєте? Поїхали?
– Куди "поїхали"?
– Там, де не стріляють, туди, де війни немає.
– Я знаю, де не стріляють, у Немирові, там у мене свати живуть, онуки живуть.
– Так а чого не їдете?
– Не їду – у мене тут син похований старший, йому 50 років.
– Так онуки вам чекають, напевно?
– Чоловік у мене тут, онуки є, усі є, де тільки немає, навіть в штаті Флорида є племінник.
– Дивіться, є куди їхати, а ви тут залишаєтеся...
– Де моя сумка?
– Я все склав. Чого ти кричиш, Валера, вже сів.
– Щоб вам було добре, щоб доїхали.
– Дякую, і вам. Я тут поруч, по-сусідству, у мене компанія з трьох будинків – коти-собаки, це з цього будинку, розбитий, ще з 16 травня минулого року. От під завалами знайшла, цього кинули, цього покинули. Усіх треба годувати.
– Добре, здоров'я вам, щоб усе було добре.
– Щасливо, тримайтеся! Виїжджайте.
Про складнощі роботи "Білих Янголів", як війна змінила життя
На цій машині з Мар'їнки і по 20 вивозили, стояли, сиділи, тут лежали.
– У Мар'їнці?
– А тут у нас тільки 5 людей.
– Не переймайтеся, все буде добре.
– Та поки так, у роботі, постійно щось робиш – воно ще нічого, а потім дивишся з іншого боку на все це, то, звичайно, важко. Розумієш, що якась частина життя, навіть більша, проведена в цих містах. Повернення до цього не буде – ні інфраструктури, ні цих будинків, ні цих вулиць не буде.
– Я так розумію, що вашого дому вже немає?
– Немає, там руїни залишилися в Красногорівці.
– У вас приватний будинок був?
– Після початку АТО там була квартира батьківська, вона теж згоріла, і там багатоповерхівка, а потім був приватний будинок, теж немає його. Якось так.
– Я навіть не знаю, що сказати, якщо чесно.
– Та що, от такі хлопці бігають, живемо по підвалах, то там, то там... Тут уже ні житла немає, нічого, ні умов ніяких. Я не знаю, як вони ще тримаються, але бачите, бігають.
– А ви як ще тримаєтеся?
– Ну ми, тримаємося…
(Матеріал знятий у середині листопада)
Ольга Калиновська, "5 канал"
Читайте також: "Не встигли сісти в автівку, як окупанти відкрили вогонь": "Білі янголи" вивезли трьох людей з палаючої Красногорівки – відео.
Дивіться також:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.