Працюють російські КАБ. Це міська лікарня Курахового, сюди прилетіло аж 5 керованих авіабомб, 2 – прицільно. Наслідки можна побачити. Дуже добре, що влада напередодні, буквально за два дні до цих прильотів, ухвалила рішення евакуювати весь медичний персонал цієї лікарні, тут нікого не було, ніхто не постраждав, але наслідки жахають.
Про початок Великої війни
"Х'юстон" – повний кавалер ордена "За мужність", боєць 46-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ:
– Ми всі в оперативному резерві після АТО, після ООС, ми – перша черга оперативного резерву, повинні у випадку чогось відразу прибути в розташування. Ми знали, що воно буде, ми готові були до цього, усе обмундирування лежало завжди: і бронік, і розгрузка, і зброя – своя, законна. Ми днів за 3 взагалі всі розуміли, що воно буде з дня на день, не знаю, чому для когось це було новиною, взагалі не розумію. Ми вже зідзвонювалися, обирали, куди ми йдемо, зідзвонювалися з частинам за 3 дні.
– російські танки їдуть на Чернігів, місто Городня.
– А як ви думаєте, якщо уздовж кордону вже на бронетехніці противник малював Z i V, і це починаючи з Криму і закінчуючи білоруссю, про які масштаби ще можна говорити, якщо не про такі? Це всі знали, нічого нового немає.
– 17...
– На той момент, як сталося, то сталося ще й нормально, могло бути й гірше.
– Бахмут, Соледар, Сіль, Благодатне, потім Мар'їнка, були там рік тому, потім Запорізькій наступ і знову Мар'їнка, усе тут по колу.
– Черговий зв'язківець, який передав сигнал "на нас йде штурм", кодований, і командир рот уже знають, що по тому сигналу треба їм робити, вони вже орієнтують свої позиції, орієнтують, з якого напрямку тощо, щоб зустрічали.
– Навіть рік тому і зараз – це вже різна війна.
– Вони йдуть, з першого разу їх тяжко зупинити, декілька влучань – тоді вона буде ставати, зараз її зупинять.
Як Х'юстон воює з пораненнями
– 7 поранень, як ви після 7-ми поранень воюєте?
– Нічого, бодренько. Треба просто згадати, який уламок, з якої події, бо в мене їх кілька.
– Сюди ми зайшли 1 січня вранці.
– В Соледар?
– Так, тримали позиції, тримали місто, усі будинки, все, але збіг обставин, підвели трохи сумісники, і як наслідок – посипалися фланги, ми залишилися, скажімо так, підрозділ зі своєю бригадою, самі, і все, в нас більше вибору не було, вони обійшли з усіх боків, бо флангів не було вже. Ми вийшли вже в останній момент, вискочили, скажу так, щоб закріпитися вже там, трохи далі, в Благодатному. Звичайно, на техніці, виходили потихеньку, ми виводили саме всі роти, ми розвідка, ми займаємося заводом і виводом підрозділів. Все, виводиш, завантаження, маршрут, все, виїхали, поїхали за наступними. Холодно ще було, мороз був сильний, так. Як тяжко? Як на війні. На виході було в мене перед Соледаром, в грудні, 23 грудня в Яковлівці, в Соледарі не було нічого, потім на Благодатне ми вийшли, в мене десь 30 вересня було поранення, уламок у нозі, там наче все. Потім у Запоріжжі пішло.
– Контрнаступ?
– Так.
– Ми просунулися досить успішно, у нас мало бути інше завдання, але, оскільки нам його не підготували, нам довелося займатися іншими завданнями. Ми брали посадки, просувалися, потім було Роботине і та частина. Багато пішки ходили, майже все пішки, зараз техніка в бою не актуальна, просто не актуальна, лише як засіб доставки і ти її втрачаєш. Тільки пішки, береш максимально на себе, просиш, щоб рюкзак тобі підсадили, ти його не підіймаєш і йдеш. Обстріли-обстріли, доходиш до своєї точки і далі починаються штурми посадок. Піти й закріпитися, наша справа – штурмувати, є стрілецькі батальйони, які нам мають взяти позицію і стати в оборону. Ми перепочинемо трошки, інші групи йдуть далі штурмувати, вони мають підтягуватися і закріплятися. Ми відходимо на відпочинок, до прикладу, на день, поспати, поповнити боєкомплект, так має бути.
– А як було?
– По-різному, не завжди вчасно підходили, та то таке. Закріпилися, нам намагалися упродовж дня, кожні 30-40 хвилин, мабуть, штурмувати.
Про атаки ворога
– Піхота?
– Так, через посадки. Ми чуємо – голоси, на підході, все, у нас допомога була – артилерія наша, ми підвели "ельку" нашу метрів буквально 30-40 перед нами, завдяки успіху наших – тільки-тільки рух на нас іде – відразу по рації виходиш на ту пристріляну точку, за тими ж координатами – вогонь і все! І з дронів спостерігаємо – так, відходять. І так щопівгодини, ще 40 хвилин вони намагалися зайти, у нас артилерія допомагає, стрілкових кілька контактів було, переважно могли впоратися артилерією.
– Саме в нас уже була випалена посадка, а в них починалася "зеленка", тому тільки доводилося орієнтуватися на голоси і на звуки, що вони підходять. Бачити їх не було можливості, а ми були у випаленій посадці відкритій, лежали, у воронках зайняли місця.
– У воронках?
– Так, а де? Дрон висів над нами, постійно міномет нас крив, тільки починає підводити під тебе – ти бачиш – подводка йде, після пристрілочного змінюєш позицію – на інший бік посадки, всім кажеш – переходимо на той бік, 15-20 метрів завширшки десь посадка була. Вони переводять туди, теж пристрілюються, поки починають підводити, бачиш – ось-ось підведуть, зараз буде – так, переходимо туди. Так і ганяли: вони нас, а ми їх. Коли різні задачі, коли зачистка – не треба рюкзак, там йдеш на легку, з основним БК, як я й приїхав: 15 магазинів, 4 гранати, пара клеймерів, щоб у випадку чогось закріпитися, щоб можна було якось перекрити якийсь фланг.
Зараз робота розвідки не так, як класично люди думають, зараз інший спосіб і метод ведення бойових дій. Розвідка більше отримує інформацію з технічних засобів.
– З повітря?
– Отримуємо, дрон чує-бачить, також, якщо є частина розвідгруп. Я коли групою виходжу – 4 людини, 6 або 12, скільки треба відповідно до завдання, там свої завдання, і в підтримку часто доводиться допомагати штурмовикам, бо перебуваємо поруч, якщо чуємо, що десь потрібна допомога або перенаправити, то командир скаже, що треба допомогти нашим – все, пересунулися в іншу посадку, допомогли.
– Допомогти – це в сенсі допомогти штурмувати?
– Так, штурмувати або там є втрати і треба закріпитися, дочекатися. Коли треба – виходимо як резерв, на зачистки, тут, по Мар'їнці.
– Це на центральну дорогу зараз виїжджають?
– Це на М-15.
– Що це таке?
– Траса М-15, Курахове – Мар'їнка.
– Якщо є необхідність, ми виходимо, де треба допомогти, по мінуванню, по зачистках, різні питання – людей вивести-завести, якщо треба – не питання, завжди робимо.
– Війна – ніде не легко.
Як боєць дістав поранення
– Херсонский наступ, там саме поранення дістав, це компанія перша, по якій групу дали третю, щодо руки. Штурмували 17-ту точку: танк-обстріл-поранення-рука-спина. Перебило сухожилля там, але то таке, це 24 липня сталося, 16 жовтня я вже був у строю. Я швидко, тільки МСЕК зайняв час, бо групу дали, теж, як і завжди при всіх пораненнях, від місяця відмовляюся, бо можна після поранення місяць відпочивати і отримувати бойову зарплату, скажімо так. Оскільки треба було працювати, відмовився від місяця і одразу повернувся в стрій, бо працювати треба. Були втрати, тоді був у розвідвзводі, я і два мої товариші, один із яких загинув тоді зі мною у бою, коли я дістав поранення. Ми формували взвод цей повністю, так що повернувся працювати.
– Рука, звичайно, трошки дає знати, бо деякі пальці не дуже працюють, погано... Контужений нерв, те, що зшили сухожилля – нормально, а ті, що були контужені – не дуже, болить. В нозі уламок, у кістці, так і не дістали, теж іноді буває – запалюється-минає-запалюється... Не знаю, може, треба буде якось лягти в медзаклад, щоб подивилися, що там, бо якось намагалися його дістати, навіть у Київ переводився, але сказали, що глибоко сидить. Розрізали, подивилися, почистили – хай буде, одним більше, одним менше – не страшно. Куди мені ще влучило? Треба згадувати – не пам'ятаю.
– Я знаю, що в деяких за 100 метрів упаде снаряд, вони вже їдуть, кажуть, що вони контужені – теж знаємо таких багато. Я повернувся після поранення ще в Херсон, вже на берег ми вийшли, все, потім трохи Бахмута, під Бахмутом, потім Соледар.
– Яке найтяжче поранення?
– Рука, просто вона мерзне сильно, як холод починається – там ділянки вени немає – 4,5 сантиметри, то постачання крові йде слабеньке, навіть влітку, якщо прохолодно, крутить. Якби втомився – пішов би додому, у мене з цим немає проблем – встав і пішов, так що поки ні, поки ще є сили. В мене дружина, доньки, молодша зараз в Києві, а старша давно за кордоном живе, років 15. Буде заміна – будемо щось думати.
– Приходять же люди.
– Приходять. Чи приводять. Як правильно сказати? У цьому й різниця – коли приходять, а коли приводять. Коли дають, то підготовка... Ми не встигаємо їх готувати, не встигаємо. А тут і майже немає кому готувати.
– Тяжко?
– Нормально. Війна.
Читайте також: "Гірше вже не буде": як бійці 46-ї ОАеМБр стоять на захисті Курахового – "Невигадані історії".
Читайте також: Як гаубиця M777 і дрон "Фурія" палять російську броню на Мар’їнському напрямку – "Невигадані історії".
Дивіться також:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.