Поліцейські з Донеччини розповіли про свою щоденну й ризиковану роботу з порятунку жителів Покровська, Гірника, Мар'їнки, Красногорівки.
"Дрон летить. Трясця… Тікаємо!": евакуація "дорогою життя"
– Що, їдемо?
– Так, вирішили ризикнути і їхати, бо зв'язатись з людьми немає змоги.
– Зареєструйте, будь ласка, повідомлення про те, що громадянин ***Сергій потребує екстреної евакуації.
– У Покровськ часто їздите?
– Щодня. І щоразу буває по-різному. Один день до п'яти людей готові виїжджати, а в інший – більше, може, навіть до 30. Через активність дронів ситуація погіршується з кожним днем.
– Так, ситуація погіршується через активність дронів. Такі часи, на жаль, без пригод обійтись не можемо.
– Дрон летить. Трясця… Тікаємо! З'їжджай у бік! Розвертатися небезпечно. Зараз дрони будуть нас добивати, а кажуть, що вночі вони не літають. Треба швидше їхати, бо якщо колеса спустять – нам хана. Вони контролюватимуть в'їзди FPV-дронами: якщо цей вдарив, то зараз і другий прилетить.
– Що робимо, повертаємося назад?
– Міркуємо. Треба перевірити стан автівки… Залишились ми трохи без бамперу та держномер поламався. Так би мовити, відбулися переляком. Такі часи, на жаль, без пригод обійтись не можемо.
– Будемо їхати далі, бо зв'язатись з людьми неможливо – зв'язку немає. Вирішили ризикнути: люди чекають на нас. Ситуація складна, ворожі дрони є найбільшою небезпекою для евакуаційних екіпажів, та й загалом для всієї логістики.
Інспектор сектору евакуаційних заходів "Білий янгол" Костянтин Туницький пригадав кричущий випадок:
– Чоловік віз труну на своїй автівці, і вони його підбили. Ну, ви ж з дрону бачили, що цивільна машина везе домовину, і все одно влучили.
Повторний заїзд у Покровськ відбувся після перевірки стану автівки. Хлопці розповіли, що нині найтяжче через те, що системи радіоелектронної боротьби не можуть їх захистити.
– Ці російські дрони оптоволоконні, тож системи РЕБ проти них безсилі. Їдемо, іншого виходу у нас немає: треба допомагати людям, вивозити їх у більш безпечне місце. Я хвилююся, щоб люди нас дочекались і все було не даремно.
– Ми вночі вирішили їздити, розраховували на морозний туман. Декілька разів ми вгадали і спокійно заїжджали та евакуювали людей.
"Я нікуди не буду виїжджати". Реакція місцевих на приїзд "Білого янгола"
– Бачу: стоїть один чоловік із санчатами.
– Ви сам, більше нікого немає?
– Ні, нікого.
– Все, сідайте і погнали далі.
У "Білому янголі" пригадують: бувають такі заявки, що приїжджаєш, а люди не бажають евакуюватися.
– Заявку залишають їхні близькі, бо хвилюються за своїх рідних. Ти ризикуєш хлопцями, автівкою, собою, та все одно їдеш за ними. А приїхавши до людини, чуєш: "Я нікуди не збиралася виїжджати. Я навіть від дітей відключила телефон, щоб вони мене не вмовляли". Ну таке... І такі випадки бувають.
Старший інспектор сектору евакуаційних заходів "Білий янгол" Євген Афєндіков нахвалює транспортний засіб.
– Автівка гарна, броньована, обладнана системами РЕБ. Раніше витримувала влучання в передню частину. Тут і новий бампер до сьогодні стояв (посміхається).
Операція "Евакуація": це завжди екстремальна ситуація
Майор поліції Віктор Коровко розповів, що нині евакуація дуже різниться від попередніх.
– Сьогодні евакуація дуже відрізняється від того, що було торік. Навіть чотири місяці тому – було все інакше. Поїздки за людьми стають дедалі небезпечнішими. Тож ми, якщо відчуваємо загрозу, одразу намагаємося знайти місце для тимчасового укриття. Якийсь ангар чи закинуту будівлю, аби перечекати екстремальну ситуацію: самим пересидіти та сховати автівку.
– А можна втекти від дрона?
– Як практика показує, є такі варіанти. Але це легше зробити, коли ти пішки йдеш. Тоді ти можеш використати в якості укриття якусь будівлю. На транспортному засобі таке зробити набагато важче.
Хлопці з "Білого янгола" пригадали, як відбувалася евакуація до березня 2024 року. Тоді працювали ще в Мар'їнці, Гірнику, Красногорівці, і такої навали безпілотників, як зараз, не було.
– Тоді більше літали розвідувальні дрони, а нині активно працюють FPV-дрони. Вони ускладнюють евакуацію. А труднощі починалися ще у Гірнику, де FPV-дрони контролювали траси в'їзду-виїзду. По Кураховому була дуже складна ситуація, тому що заїхати можна було тільки двома шляхами. І російські дрони постійно їх контролювали. Нерідко підбивали.
Хата щодня "трусилася" від прильотів. Спочатку переживав, а потім почав звикати
– Як тут знайти 28-й будинок? По якій стороні?
– Ось.
– За вами евакуація! Давайте швидше, бо дрони летять.
– Пес малий – як звати?
– Патрон.
– Що це за пакет? Мотоцикл?! Не поміститься у машину. Що ще брати? Інвалідний візок вже взяли.
– Все, виходимо.
– Мені в будинку воду злити треба.
– Яку воду? Послухайте, у нас в машині ще люди є, чекають. Давайте швидше.
Сергій, евакуйований з Покровська, нині у безпечному місці. Розповів про своє життя під російськими обстрілами.
– Останніми днями у Покровську літало від ранку до вечора і з вечора до ранку. Дрони літали щодня.
– Вони за вами не полювали?
– Я в хаті сидів, мене вони не бачили. Я вугілля, дров приніс, розтопив пічку і сидів-грівся.
– Страшно?
– Ні. Тільки якщо потужний вибух був, то хата трусилася, наче рухалася з одного місця в інше. Тоді трохи переживав. А взагалі нормально було, вже почав звикати до цього.
Подяка за евакуацію: "Ось я вам, хлопці, домашню курочку приготувала, пригощайтеся"
Екіпаж пригадав ще один порятунок чоловіка у Покровську.
– Ми пішли за дідом, який жив у гаражному кооперативі біля автовокзалу, це майже крайня точка Покровська. Дороги повністю засипані, колючий дріт усюди, там тільки пішки. Прийшли до того гаража – там стоїть розбита автівка чиясь, а в багажнику здуті консерви і запліснявілий хліб. Ти знущаєшся з нас? Ми це брати не будемо. Сідай, поїхали!
– Або приїжджаєш, а жінка спустилася з п'ятого поверху і каже: "Ой, піду перевірити чи двері закрила". І ти весь час на неї чекаєш. А поки вона піднялася на гору: "Зараз подивлюся у шафи, може щось забула". Люди не розуміють, що ти приїхав за ними, ризикуєш власним життям, а вони кажуть, що це – наша робота.
– До інших під’їхали, а там на тебе чекають: люди одягнені, речі запаковані.
– Документи взяли? Ходімо!
– Так, усе взяла. Боженько, хай тут все залишиться ціле (хрестить будинок).
– Буває, люди цілують і обіймають, кажуть: "Дякуємо вам, хлопці, що приїхали нас звідси забрати. Одна бабуся нещодавно збиралася виїжджати, перерізала усіх своїх курей, наварила локшини: "Ось я вам домашню курочку приготувала, пригощайтеся".
Повсякдення Покровська: люди живуть у підвалах
Місцеві, кого цього разу вдалося евакуювати, розповіли про своє життя під російськими обстрілами.
– Дякую вам, волонтери…
– Жіночко, ми не волонтери, ми співробітники поліції.
– Поліції? А для мене ви – мої рятівники.
– Хочу вас привітати з черговим днем народження. Це ваш будинок?
– Ні. Я зі Сонячного перевезла велосипедом сюди усі речі. Вночі.
– Яка ситуація в Покровську останніми днями?
– Людей багато. Живуть у підвалах.
Нині центр Покровська сильно побитий КАБами. Місцевий мешканець Олександр розповів, що змусило його евакуюватися.
– У мене старий фінський будиночок, мабуть, зведений ще у 1953 році. У той день був не приліт ракети, а сильний обстріл, почало все трястися і все… Я позакривав вибиті вікна ковдрами і жив біля пічки, яка вціліла. Потім хата розвалилася. Холодно, погодився їхати хоч кудись, аби було тепло.
– Сильні обстріли були в Покровську?
– Серйозні мінометні обстріли, здорові шматки заліза залишалися після них.
– А як люди під такими обстрілами живуть? Загинути ж можна.
– У мене був сусід, мабуть, й дотепер лежить на Новій вулиці. Там "бабахнуло" сильно, а чи поховали його – не знаю.
І такі випадки не поодинокі, підтверджує інспектор "Білого янгола" Костянтин Туницький.
– Було багато випадків, коли приїжджаєш, а рідні плачуть над тілами своїх загиблих рідних. Або екіпаж прибув на евакуацію, дружина погоджується виїжджати, а чоловік каже: "Я нікуди не поїду. Хай вона їде, а я залишуся". А у Гірнику було багато випадків, коли люди телефонують і благають забрати їх звідси. Зізнаються, що тут їм не вижити. А деякі навіть казали: "Якщо в місто прийдуть росіяни, то ми повісимося, але з ними жити не будемо, врятуйте!" Кажу: "Приїдемо, обов'язково приїдемо".
Його евакуювали, а він хоче повертатися додому: "То – моя остання точка"
– А ви раді, що ви виїхали?
– Ні, звісно. Я би краще вдома жив. А тепер мені треба інше життя починати, а потім третє, мабуть…
– А чого третє?
– Скоріш за все я назад повернуся, треба буде все відновлювати.
– Плануєте повернутися додому?
– А як же! То – моя остання точка.
– Ну що, з приїздом? Вже можна видихати.
– Мені так боляче (жінка плаче).
І поліцейські "Білого янголу" її дуже розуміють.
Поліцейські сприймають історії людей наче свої, бо й самі – двічі переселенці
– Ми й самі "бомжами" залишилися. Нині винаймаємо житло, бо наше, в Кураховому, розбили окупанти. Ми – двічі переселенці. Наприклад, Костя переїхав з Мар'їнки у Курахове. Незабаром і звідти довелося виїжджати.
– Я – з села Максимільянівка Мар'їнського району, мої всі родичі – місцеві. Я тут своє дитинство провів. Потім ми переїхали до Курахового, а згодом знову прийшлося переїжджати.
Віктор – кураховець, там народився й навчався.
– Курахове це моє рідне місто. На жаль, нині населений пункт окупований ворогом. В останнє я там був 14 листопада.
Євген родом з Великої Новосілки, вона нині теж окупована.
– Тобто ви безпосередньо розумієте історії цих людей?
– Так! Я сам залишився без житла. Не маю нічого: ні батьківської домівки, ні власної квартири. Прикро, досадно, але життя триває.
– Дуже важко як фінансово, так і морально. Особливо, коли приходить розуміння, що ти залишився просто неба і у тебе нічого немає, взагалі.
Ольга Калиновська, "5 канал"
Як повідомляв 5.UA, найближчими місяцями росія планує збільшити кількість ударів по Україні.
Дивіться також:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.