– Я піклуюся про хлопців, моя задача – відвезти живими і найголовніше – привезти живими. Найважче вивозити – я тільки зупиняюся, завантажую хлопців, а росіяни починають крити мінами. Поки, скільки я їздив, привозив усіх живими, все було гаразд. Один раз було, наїхав на протитанкову міну, всі живі залишилися, "Хаммер" витримав, за що його і люблю. Троє нас було в машині, ми втрьох живі залишилися. Як боєць "Шквалу" "Батя" працює на передовій.
Захисники підірвалися на ворожій міні
Трухануло дуже, старший машини найбільше постраждав, бо я наїхав з правого боку, він сидів там, йому розробило дві стопи.
– Я його відтягнув від машини, я найменше шоку отримав чи просто страху не було. Я побіг до нього тоді, спочатку кермо на місце поставив, я з "Хаммера" вийшов чомусь з кермом.
– Як з кермом? Відірвало?
– Так, "Хаммер" без керма, це ж не гоже. Я тоді побіг, а Міха випав з машини, двері відірвані були, капот, розбита повністю машина, а ноги в машині застрягли. Я витягнув йому ноги, відтягув, за бронік взяв і до посадки почав тягнути. Одна сторона в мене була, де вибух був, права занімівша, я лівою – мені важко, потім покликав кулеметника, ми вдвох його в посадку затягнули, як тут побачили бліндажі.
– Вони коли підірвалися на ТМці під час виконання бойової роботи, у них була пошкоджена радіостанція, ми не могли з ними зв'язатися, вони не могли з нами зв'язатися. Я на той час міг лише спостерігати з дрона за їхніми діями – він діяв досить професійно – по-перше, він надав допомогу пораненому і з екіпажа він один залишився більш-менш цілий, хоча також пошкоджений, бо навідник сильно вдарився головою в "Хамері", а старшому машини побило, зламало дві ноги підривом. Але він затягнув їх в посадку, в укриття, потім зрозумів, що туди, куди він зайшов є противник – і знищив противника.
Як проходив штурм позицій, полонені зеки допомагали "Баті" нести побратима
– А що нам лишалося робити? Брати і штурмувати їх. Вдало штурманули – все. В цей час який може страх? В цей час просто робиш роботу – знаєш, що треба оте знищити і знищуєш.
– Сам?
– Почав сам, один бліндаж він сам зачистив.
– Потім підійшли хлопці, вони теж допомогли.
– Там п'ять–шість противників точно знищили і двох взяли в полон.
– Звідти теж вони стріляли і викидали гранати. Хлопці, яких я висадив, теж підійшли і ми вже гуртом почали все. Ми вже одного ** витягнули, потім вони підійшли – ще одного витягнули, потім сказали, що в другому бліндажі ще двоє є – ми почали гранатами закидати, прострілювати. П'ятьох ми поклали, двох взяли. Старіший сказав, що пішов воювати щоб втекти з тюрми. Він сказав, що він втік, через чотири місяці його спіймали і знову. Його ми дістали без автомата, з лопатою, він копав окопи. Йому просто як штрафнику дали лопату і вони копали, це з їхніх слів.
– Потім ці полонені допомагали йому переносити старшого машини, який був зі зламаними ногами.
– Тим паче за ними йшли слідом ***, крили нас мінами і ми просто хотіли вижити.
– Кулеметник пішов від нас.
– Куди?
– Шукати допомогу, а ми ж дочекалися темряви і почали рухатися таким ж чином, ** допомагали, їм доводилося це робити бо я поруч із кулеметом ішов. І ми потрапили в ягозу – це проволока така, путанка, заплуталися ми в ній, і тоді я вже пішов на переговори з ***. Я їм сказав – ви мені вже не потрібні, я вас тут або залишаю, або ви мені допомагаєте.
– Це людині 55 років, скоро буде 56.
– Вони витягнули з путанки спочатку Міху, потім допомогли мені. Там старіший один був, він почав плакати, каже – жити хочу, "Батя", я все буду робити, тільки не чіпай. Молодший трохи замешкався, мені довелося раз вистрілити. Я не думав, що влучу, але я йому в ногу поцілив.
– Оце ви снайпер!
– Та я не думав, вже темно було, де він стояв, туди вистрілив, просто випадковість. Не шкода, одна нога є, він дійде. От ми вилізли, вони допомогли і далі ми йшли. Я звичайно змушував їх допомагати і вони допомагали, бо вони самі розуміли – якщо вони повернуться, то їх однак вб'ють, вони самі мені це сказали – у нас вибору немає, або ти нас вб'єш, або... Вони жити хотіли. За нами йшли слідком ***.
– Прям йшли?
– Так, я порахував по тінях, бо була ніч, по тінях – десь чотири людини. Вони були з червоними ліхтариками, ми зайшли на колхозні гаражі, там сховалися, вони зайшли, почали прострілювати кути, шукати нас. Тоді я звичайно Міхі сказав – як хочеш. У нього сил не було, він сказав – все, ми далі не йдемо. Тоді я пішов оборону займати, буду відстрілюватися. Я йому сказав відразу – я в будь-якому випадку не виживу, тому що я один, один кулемет, два магазини патронів – цього мало, і 4 людини. А тебе замордують просто. Він випав з гаража, каже: "Батя", рухаємося далі. І ми так по-трохи рухалися, допомагали, ці *** допомагали, волокли і ми відірвалися від них, коли я вже зрозумів, що на цьому краї вже наші пташки літають, тоді я вже міг спокійно закурити, ми по-троху... Кажу, все, Міха, не поспішай, повзи по-тихеньку.
– Як, "Батю"?
– Якщо ти не будеш повзти, я тебе з *** лишу вдвох, а сам піду по допомогу. І він відразу – стимул, каже, "Батя", не лишай мене. Кажу – куди я тебе покину? Я був згідний померти за тебе годину тому, а зараз покину? Ні. Ми знайшли будинок з людьми.
– Цивільними?
Як "Батя" у тачці віз побратима
– Тільки до села ми дійшли, в перший будинок ми зайшли, там виявилися люди, я в них попросив щось на колесі, бо треба було якось допомагати, вже сил немає, він на колінах скільки проповз. Вони дали мені тачку з одним колесом, ми завантажили Міху і так більше кілометра, як сказав господар, він нас скерував, сказав, що наприкінці вулиці буде порожній будинок, знайомий, там тачку залишите, ви можете там знайти їжу, розпалити вогнище, погрітися. Ми так зробили, зайшли, знайшли їжу і залишилися там.
– Він простий водій. Насправді, це особовий склад, який може виконати будь-яку задачу – це наразі велика рідкість. Тобто, і завести піхоту на позиції вони можуть. Будь-який простий солдат "Шквала" підготовлений як штурмовик може стати на будь-яку позицію в піхоті старшим, налагодити роботу, штурманути посадку, зачистити.
Про найважчу операцію оборонців
Найважча операція, найважче завдання для хлопців це було забезпечити ввід в бій батальйону "Скала" для звільнення населеного пункту – міста Українськ, розповів командир батальйону "Балу". Тоді ми понесли найтяжчі втрати, ми задачу виконали на 100 відсотків, ми добу ту протрималися, але понесли дуже важкі втрати. Противник дуже сильно активізував, підтягнув дуже багато артилерії, багато засобів і просто унеможливив виконання завдання нам, унеможливив виконання на той момент завдання "Скалі", і взагалі, переміщення будь-яке – що евакуацію, що підтримку, будь-яке переміщення одразу реагувалося FPV-дроном і 4-5 стволів артилерії працювало по солдату.
Як захисники далі евакуйовувалися
– Я їх не боявся.
– Чому?
– Вони для мене ніхто. Як можна боятися того, що ніхто? В мене страху тоді не було, я просто знав що я роблю правильно. Мене виручило те, що є якась пам'ять, я туди часто їздив і довелося мені з темряви по верхівках дерев рухатися.
– Хотіла спитати, як ви розуміли – куди йти?
– Тому що я пам'ятав територію, я туди не один раз їздив і так орієнтувався, знайшов вихід. Той старший *** відразу розпалив пічку, поставив воду, знайшов каву щоб заварити, а у того нога болить, сидить як ягня. Потім я побачив червоний ліхтарик у дворі, я думав, що це наздогнали нас **, які йшли за нами. Я як старий Рембо – перезаряджаю кулемет, вилітаю з хати і стріляти хотів у них. Вчасно Льова, Царство Небесне, загинув, гарний хлопчисько був, він крикнув – "Батя", це я, Льова і я вистрілив вгору. Це долі секунди, я міг свого "завалити".
Я тоді не думав, я мав або відбиватися або здаватися, а здаватися, чесно кажучи, я не хочу, я розумію – тортури. Легше відразу, бо я однак живим не буду. Це були хлопці, яких я висадив у тій посадці, а потім поїхали ми, далі хотіли з кулемета того, що ви знімали, з такого кулемета ми звичайно проїжджаємо, прочищаємо посадки, щоб всі боялися. Часто ми звичайно різали цих гадів, але цього разу ми нарвалися на міну, тому що вона замаскована була. Я вже знав, що ми їхали по мінах тому що одну я об'їхав, побачив, іншу ну ніяк – ми вдвох дивилися, але не побачили.
Ті хлопці, яких я висадив, тоді вони відкатувалися, виходили з тієї посадки, і оце вони зайшли, знайшли нас. Їм звичайно доклали те, що наша пташка літала, що десь в кінці вулиці шукайте в будинку, і то вони нас знайшли. Знайшли, дочекалися евака і все нормально, живі-здорові повернулися з того пекла чи я не знаю звідки. Він зараз в шпиталі, все з ним гаразд, все зібрали, сказали – ходити буде. Тут, по місту, під Покровськом.
Яка тактика у ворога біля Покровська? Як обороняли шахту в Михайлівці
– Незабутні дороги Покровська, тут і без війни колеса можна залишити. На скільки ми бачимо по карті, вони справді огортають Покровськ півколом.
– Тактика малих і великих оточення. Малі і великі "клешні", тобто посадочку з двох сторін обійти, невеликий населений пункт з двох сторін обійти, виходить пройти далі – далі, і так вони роблять великі "клешні" і так вони закривають – те саме, що було з Селидовом, за Селидове вони в лоб не бодалися, вони Селидове обійшли, перерізали трасу і на все добре.
– Обороняли шахту в Михайлівці дуже малими силами, там 7 чоловік моїх залишилося, решта підрозділів вивели свої війська, а мої залишилися. В результаті через недостатню кількість сил для утримання цієї шахти вони потрапили в оточення, змушені були відійти в підвальні приміщення, в колектора і там тримати оборону. На той час, коли Михайлівка була до залізниці втрачена, на 6 діб вони зникли – без зв'язку. Ми вже думали, що вони безвісти, із перехоплень я знав, що один із них потрапив у полон, це був бойовий медик взводу, який на шахті розгорнув стабпункт. Решта особового складу через 6 діб вийшла колекторами ще попутно зачистивши два бліндажа в Михайлівці з противником. Так, як вони заходили через ті укриття, якими заходили на шахту – тим же маршрутом і поверталися, але там був противник і вони його знищили – що в одному бліндажі, що в другому бліндажі.
Хлопці казали, що вони були в колекторі, в підвальному приміщенні, я так розумію, що противник не думав, що там можуть залишатися наші війська, проводили зачистку, але не продивилися колектора і хлопці, які вийшли, казали що в них над головою в підвальному приміщенні противник вже проводив наради і планування щодо подальших дій.
Розмова з "Батею"
– Чому ви пішли на війну?
– Тому що в мене є діти, я сам з прикордонної майже зони, я в Харківській області живу. Моєму молодшому сину 10 років, старшому сину 22 роки, в мене є донька Люба, їй 36 років.
– У вас троє дітей?
– Так, у мене є онук – 10 років, я багато щаслива людина і я повинен їх захищати.
– Він був простим водієм в цивільному житті, так сталося – вчинив ДТП з смертельним випадком і його посадили, дали 6 років йому.
– Так, я збив на жаль, жіночка померла на місці.
– Як так трапилося?
– Трапилося, я їхав вночі і вона виїхала на велосипеді перед мною і я зачепив за багажник, вона впала, вдарилась і померла. Я потрапив у в'язницю.
– Скільки вам дали?
– 6 років. Я 9 місяців просидів, дочекався, коли вийде наказ, що зеків беруть. Хоча я себе зеком не вважаю. Тому що я вперше потрапив і то, я вважаю, сталося так, і вийшов закон – я відразу сказав: я підписую, що скажете – давайте мене на війну. У в'язниці звичайно легше, звідти живим вийдеш, а тут кожен розуміє, що 50/50. Я просто до цього був півтора року, до аварії, я волонтером був, я евакуацією людей займався у Харківській області. Допомагав людям, я не воював на той час, але побачив сльози, горе і просто інакше не міг. Наш батальйон – це такі звірі, що кожен вихід – оце все докази, що вони гинуть тут і будуть гинути, оце все докази. Кожен вихід хлопців.
– Я так розумію – пишаєтеся своїми хлопцями?
– Хлопцями – дуже.
– Переймаєтеся?
– Це найболючіше. У нас тут всі герої, усі. Хто повертається звідти – усі герої – тому що туди дійти, витримати, стільки набити. Вони не просто туди ходять, вони знищують нашого ворога. Мрія? По-перше, закінчити війну, повернутися додому, обійняти синів, доньку, онука, дружина – це саме, багато не треба, просто побачити.
Ольга Калиновська, "5 канал"
Читайте також: Бомбить, мінує й годує ЗСУ: як працює дрон "Вампір" та чому його панічно бояться росіяни – "Невигадані історії".
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.