Бійці 49-го окремого штурмового батальйону "Карпатська Січ" переконані, що війна триватиме до того моменту, поки одна сторона не знищить іншу
Місцеві жителі: "Вибору в нас немає. По місту гатять окупанти"
Російський приліт у Краматорську. Палає садиба, поруч – побито сусідські будинки. Потрощено дахи, повилітали вікна та двері, все навкруги розбито. Місцеві кажуть, що прильотів було два. Піднімається чорний дим – горить автомобіль. Підійти ближче неможливо, бо є небезпека вибуху газу. Останнім часом у Краматорськ прилітає все частіше.
– Це раніше люди гарно жили, а зараз… Як такого вибору, в принципі, у нас немає.
– По нас гатять окупанти.
– О, ворожий міномет стріляє, тож зараз із "Градів" будуть обстрілювати.
Ігор Костюк, командир підрозділу 49-го окремого штурмового батальйону "Карпатська Січ"
– Нині головне – просто не здаватися та розуміти, що ця історія надовго. Вона видозміниться, але війна буде до того моменту, поки якась сторона не знищить іншу. Сподіватися, що все закінчиться якимись перемовинами і нам просто подарують мир – так не буде. Ми можемо здобути мир лише шляхом перемоги або, в кращому випадку, якоїсь тактичної паузи. І все одно через 5–10 років нашим дітям доведеться знову воювати: або знищити ворога, або дозволити знищити себе.
"Маневрена оборона" – це нова реальність фронту
У 2022-му українська армія тримала позиції, немов укорінилася в бетон. Тепер у підрозділів нова тактика: мобільність і швидка зміна позицій.
– Війна нині стала рухливою. Підрозділи тримаються не окопів, а розуму і координації. Усе робимо задля того, аби зберегти наших бійців. Але ворог також адаптується.
– Перейшли на маневрену оборону – це зміна позицій, зміна "погребів", щоб усе було поряд. Плюс-мінус так і виходить: останнім часом більше йде маневрена оборона, немає чіткої лінії, як раніше. Наприклад, у 2022–2023 роках у нас була лінія оборони, опорні пункти, СПШ. Там стоїш – все, закопаний наче моноліт. Тут, на жаль, наш підрозділ потрапив на таку ділянку лінії оборони, де такого немає. І чим швидше більшість батальйонів перейде на тактику маневреної оборони, тим більше бійців залишиться вмотивованими, цілими та у відносній безпеці.
"Або ми згуртуємось, або вони нас зітруть"
Військовик Ігор Костюк упевнений, що ця війна має стати війною всього суспільства. На його переконання, ніхто нам мир не подарує.
– На нашій ділянці росіяни руйнують усе вщент. На прикладі Торецька зрозуміло, що вони жорстко налаштовані знищити Україну.
Костюк каже, що ЗСУ воюють на фронті, але треба, аби й країна жила у воєнному режимі. Пріоритети суспільства мають змінитися.
– Що зараз відбувається? Подивіться, якщо є варіант відкрити торговий комплекс чи військовий завод, то частина суспільства, на жаль, надасть перевагу магазину або кав'ярні. Якщо буде вільних три дні, то замість того, щоб йти на тренінг з тактичної медицини або побігати-постріляти, більшість людей обере басейн чи кінотеатр. Ми не перейшли на воєнні рейки: ані держава, ані суспільство. Тут питання до кожного. Можливо, завелика надія на те, що хлопці з ЗСУ справляться або що Бог допоможе, частина переконані що Трамп прийде й порядок наведе. Зачарування дуже багато. Згодом можна гірко розчаруватися.
– Це систематично відбувається. Є твоя країна, і ти або за неї воюєш, або ні. Це теж саме, що казати, коли ображають мою маму: нехай за неї мій брат першим заступиться. Так неможна. Я воюю, я є депутатом Тернопільської міської ради, якщо це комусь стане мотивацією, то буду дуже радий. Йдіть теж воювати. Сьогодні я знаю десятки депутатів різних скликань: і місцевих рад, і Верховної Ради, які захищають від ворога свою сім'ю, свою рідну землю. На фронті я зустрічав різних людей: від простих робітників заводів до мільйонерів, директорів підприємств, тут є судді і прокурори.
Скільки ще війна буде тривати – залежить від кожного з нас, наголосив Ігор Костюк.
– Суспільство, люди мають об'єднатися навколо цього. Має бути розуміння, що війна стосується всіх: від Ужгорода – до Луганська, від Севастополя – до Чернігова.
"Мене веде "планшетист": як бійці імпровізують на фронті
Механік-водій з позивним "Мілкий" за кермом броньовика розповідає, що йому дорогу показує "планшетист".
– Якщо я, наприклад, не знаю дороги, бо їду тут уперше, то він дивиться куди їхати. Він мене "веде": пояснює і розповідає, де буде поворот праворуч або ліворуч.
– У вас є якийсь радіозв'язок?
– Ні. Він кричить у вухо. Або хлопає мене по плечах: правому чи лівому.
– Ви серйозно? І воно так діє?
– Так. Метод дієвий, перевірений.
Боєць на псевдо "Бон" розповів, що виконує роль "планшетиста", тому що гарно бачить.
– Мені трохи краще видно, ніж йому.
– А що ви можете побачити на дорогах небезпечного для водія і військових?
– Багато чого, розбиті машини посеред дороги, ТМ-ки, великі вибоїни. Багато руйнувань відбувається від дронів, дещо влаштовують піхотні групи. Але ми систематично проводимо тест ТМ-ки, тому що вона завжди має бути в бойовій готовності. Тобто вона постійно працює, і в момент, коли потрібна якась екстрена евакуація, і коли потрібне підвезення боєкомплекту чи вивезти на базу особовий склад.
– Ви давно на передовій?
– Не дуже. Тут уже третій місяць плюс півтора – був на навчаннях.
– Ви мобілізований?
– Ні, я доброволець, сам прийшов у 2024-му. Раніше не долучався до захисту країни через стан здоров'я – в мене одне око не бачить. Але набридло вдома сидіти, захотів прийти до війська. Довелося поборотися з ВЛК, щоб дозволили.
– Прифронтові дороги розбиті. Ми кожен день налітаємо на нові ями, щодня є влучання ворога по дорозі. Тут усе дуже динамічно змінюється. Умовно кажучи, ця дорога зараз у такому стані, а через день-два вона вже може бути зовсім іншою. На ній можуть знаходитися кабелі, підбита техніка. Зараз ми з'ясовуємо: що тут змінилося. Можливо, ми не догледіли щось із дрона, краще перевірити шлях "вживу". Рекогносцирування місцевості переконало нас, що пересуватися цією дорогою можна. Повертаємося назад на броньовику М113.
У ворога ситуація без вибору: шляху назад немає
"Арес", командир підрозділу додає: окупанти залишають після себе випалену землю.
– Є певна лінія оборони: опорний пункт або СП-шка, піхота просто так на неї не йде. Вони спочатку все знищують, роблять випалену землю, а далі вже проходять, навіть не заходячи на цю позицію.
– Торецьк. Наслідки вчорашньої атаки по котельні. Навкруги зруйновано все. Ці багатоповерхівки ми бачили два місяці тому, а нині там просто пісок, земля, асфальт. Ось тут з чотирьох поверхів залишилося два із половиною. Ворог проводить штурмові дії. На жаль, у нас там не все добре, як хотілося би. Але ми там ще є. Будемо, допоки нам не скажуть звідти вийти.
– Перед цим проти нас воювала дев'ята бригада російської армії. За що вони там воювали? Були в Нью-Йорку, Юр'ївці та далі в частині Налипівки. Це доволі непогані були бійці: не якісь мобіки, а реально навчені бійці. Зараз зайшли нові полки, кинуті у відрядження до цієї бригади. Вони підсилюються, тому що основну частину ми вже знищили на цьому напрямку або взяли в полон.
– У росіян є групи. І це не одна, дві чи три "трійки". Ми пильнуємо за ними. В результаті, одна група проходить, одна – ні. І залишаються їхні "двохсоті" на наших полях.
– Це нація самогубців?
– Просто така специфічна нація. Взагалі їх важко називати нацією. Це просто якийсь паразит на планеті Земля.
– Ми знаємо, як у них все відбувається. Виходить російський командир і каже: "Ти, ти і ти йдеш на штурм". Хто відмовляється, того скрутили, зв'язали, "пристебнули-відстебнули" на точці: "У тебе є вибір: або ми тебе випихаємо "на передок" без зброї, або ти береш зброю і йдеш у бій". Цю інформацію маємо від полонених, які потрапляли до нашого підрозділу. Вони розповідали, що окупанти перебувають без медичних засобів, мають лише мінімум аптечок. Якщо ти повертаєшся – на тебе чекає смерть від своїх. У них немає можливості вернутися в разі, як щось не вдалося під час бою. Відповідно, вони просуваються вперед.
– Їх розстрілюють, бо в них особового складу – "безліміт". Додайте корейців, іранців. Потрібно не забувати, що ми воюємо не просто з росією, а з низкою країн, які підтримують країну-агресорку. Це мінімальна "третя світова" і ми її відбиваємо. Їхня перевага – кількість людей.
– Окупанти, в принципі, здаються полон. Деякі навіть самі пропонують перейти на наш бік і за нас воювати. Один з них казав: "Мені 57 років, я можу за вас воювати". Я йому відповів: "Діду, ти нам як штурмовик не підходиш. У нас усі бійці згуртовані, мотивовані, знищують усе, що стоїть на їхньому шляху". А він: "Я можу вам бліндажі копати або окопи".
"Банщик", командир підрозділу, каже, що росіяни навмисно вводять своїх армійців в оману і відправляють їх "на убій".
– Їхні вояки йдуть вперед, бо їм нерідко брешуть: "Ідіть туди, там знаходяться наші". Вони приходять, а "там" не зовсім "їхні", і на них "там" не чекають. А ми виявляємо ворога, знищуємо його перш, ніж він здогадався, що хтось є поруч. Працюємо точно, швидко і без помилок.
– У нас полонений був у званні старшини, доволі досвідчений контрактник, багато років воює. Він потрапив під FPV-дрон і його оглушило. Він продирався до своїх і почув, що поруч розмовляють люди: зайшов на нашу позицію, його одразу і взяли "тепленького". З останніх полонених, всі були контрактниками з якихось не центральних регіонів росії. Більшість лише місяць-два, як перебувають на військовій службі.
– Мені навіть здається, що коли вони показово розстрілюють українських полонених, то цими діями вони залякують своїх. Мовляв, ось що ми робимо з українцями, майте на увазі: вони з вами так само вчинять. Маємо документи їхнього штурмовика з групи захоплення. Виявилося, він прожив на війні рівно місяць. День у день, коли підписав контракт, він "задвохсотився".
– У 2022–2023 році ми зустрічали російських бійців, які йшли воювати не за гроші, а реально за ідею. А нині виходиш з ними на бій – три на три, п'ять на п'ять. Підстрелив одного, іншого, а наступна "двійка" навіть не виявляє спротиву: просто складають зброю, піднімають руки і просять, щоб ти забрав їх у полон. Під час розмови вони зізнаються, що вся їхня мотивація – це кошти. Їм приходять нормальні "підйомні", і вони ці гроші відразу перераховують своїм сім'ям. Далі – можна йти в полон.
Бути штурмовиком – це не тільки про наступ
– У штурмовика багато облич. Ти і піхота, і розвідка, і оборона. Тримати позицію часто складніше, ніж її брати. Особливо під ворожими дронами.
– Розкажіть, як це – бути штурмовиком.
– Цікаво. До цього треба "дійти". Це дуже важко і небезпечно. Але, як ми бачимо зараз по нашому фронту, немає різниці – штурмовий ти батальйон чи не штурмовий. Ми завжди були піхотним батальйоном. А віднедавна перейшли більше на штурмові дії. Але серйозні завдання зі штурмів ще не виконували.
– Зазвичай, у будь-якого батальйону, є ЛБЗ і певна ділянка. Якщо ви десь втрачаєте позицію, ви її будете відбивати. І тут нічого не змінилося. Деякі позиції ми втрачали, а деякі відбивали у ворога. А були такі, що не змогли відбити.
– Зараз усім потрібно бути універсальними. Коли ти штурмовик, це не тільки атака уперед: потрібно зайти на позицію, закріпитися на ній. А враховуючи ті самі дрони, які дуже сильно ускладнюють ситуацію, тобі ще й довший час доводиться її утримувати. Тобто ти виконуєш і функцію піхоти. Знову ж таки, враховуючи аеророзвідку супротивника, доводиться так тихенько прокрадатися до місця штурму, що ти вже відчуваєш себе розвідником. Ти маскуєшся, пристосовуєшся.
– Через активність ворожих дронів, зараз "у полі" важче. Бо якщо вони знаходять твою позицію, то розтрощать її "під нуль". Я з цим вперше зіткнувся в Макіївці. Тоді мою групу відправили закривати прорив, і саме в той момент лише починали з'являтися FPV-дрони. І поки йшла перестрілка з піхотою й тривали так звані "м'ясні штурми", то усе було нормально, ми трималися. Але коли пішли FPV, стало дуже важко. Вони фактично розібрали наші позиції і хлопцям довелося лежали під голими деревами.
– Нині основне завдання полягає в тому, аби тримати оборону та не пропустити ворога. У нас була одна позиція на околицях Торецька у зруйнованому вщент будинку. Там наші хлопці вже були оточені тілами ворога, тільки з одного боку їх не було. Група окупантів намагалася підійти, але вони не могли зорієнтуватися, де насправді знаходяться наші. І ми їх ліквідовували.
– Як ви думаєте, вдасться Торецьк втримати?
– Час покаже.
– Як у таких нереальних умовах тримати оборону?
– На Божому благословенні.
Про "сіру зону", тактичні паузи та складний шлях до перемоги
– На мою думку як піхотинця, який пройшов певний етап війни з 2022 року, що швидше ми створимо "сіру зону" від себе до ворога на відстані 3-4 км, то ефективніше зможемо вести бої. Треба шукати сильні сторони та розвивати їх. Три роки тому ми навіть не могли уявити цю розмову – що ми досі будемо на території Донецької області та спілкуватимемося українською мовою про те, як ми три роки воюємо з росіянами. 24 лютого 2022 року всі переживали, чи зможемо протриматися хоча б кілька днів…
– Мені здається, що ми доволі непогано даємо бій країні-агресорці. Головне – продовжувати, десь робити тактичні паузи, відпочивати, продовжувати шукати союзників та нові можливості, а не причини.
– На цій планеті ми не перші й не останні країни, які ворогують і воюють. Приклад – Ізраїль і Палестина. Десятиліття війни. Це не ідеальний сценарій, усі хотіли б жити в мирній, гарній країні на березі теплого моря. Але щоб цього досягнути, потрібно пройти складний шлях.
Ольга Калиновська, "5 канал"
Як раніше повідомляв 5.UA, в окупованому Криму БпЛА влучив у будинок заступника глави Чечні Мурада Саїдова.
Дивіться також:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.