Колишні українські в'язні, які стали справжніми солдатами. Війна для них – не катастрофа, а другий шанс. Це новий сенс, нова ціль і нова родина.
Сиділи у в'язниці за злочини – тепер боронять Україну від ворога
"Притча", "Ваха" і "Кіпіш" – колишні в'язні. Потрапили за ґрати кожен за свій злочин: мародерство під час воєнного стану, викрадення автівки, побиття співробітників поліції. Нині вони боронять Україну в складі батальйону спецпризначення "Шквал" 59-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Якова Ганзюка.
– Мене засудили на п'ять років.
– Мені дали дев'ять.
– А я відсидів 2,5 місяці та одразу пішов на війну.
– І як вам тут?
– Краще, ніж у в'язниці
До таких специфічних військовослужбовців потрібен особливий підхід, розповів командир роти батальйону спецпризначення "Шквал" на псевдо "Бармен". Вони виконують операції будь-якої складності. Зачищають населені пункти від російських окупантів та підривають ворога зсередини.
– Це дуже цікаві люди, до кожного потрібно знайти свій підхід. Наш підрозділ виконує будь-які завдання: все, що нам скажуть. Піхота сидить і просто відбиває атаки або тримає позиції. А ці бійці мають піти і забрати позицію: зачистити село, закинути рюкзаки з вибухівкою, перевірити чи є ворог, зайняти оборону, допоки не прийде група закріплення. Такі бувають задачі. Дрони дуже ефективно працюють у бригаді. Це, мабуть, найкращий підрозділ, який є. Наші безпілотники знищують противника дуже ефективно, але все одно не всіх ліквідовують. Потрібна група людей, яка зайде, зачистить і скаже: "Ми це зробили, там вже нікого немає".
Боєць з позивним "Притча" зізнався, що коли їхав з тюрми сюди, мав трохи інше уявлення про передову.
– Я думав, розумію що таке війна. Але коли по мені стріляли, я зрозумів, куди приїхав і реальність не така.
"Ваха" каже, щоб вижити треба навчатися і засвоювати інформацію.
– Це не просто цигарку покурити. Тут війна, де постійно щось вибухає, тут стріляють, вбивають, подекуди відриває ноги та випадають кишки… Я не розумію тих, хто сюди прийшов, а потім жахаються: ааа! Ти куди прийшов – на війну?
– Швидко, швидко, швидко! Рука. Турнікет. Швидше! Все нормально.
Командир роти каже, що війна – це дуже важка робота.
– Ми приділяємо максимум уваги організації навчань, підготовці особового складу. Даємо їм все, що потрібно: треба більше магазинів – даємо більше магазинів, хочеш такі гранати – бери, труби – будь ласка. Бери все, що хочеш потрібне для роботи – у нас все є.
– 12 ріжків по 30 куль, десять гранат. Мали завдання: зачистити село Надіївка. У одній руці тримаєш "помповик", на спині – автомат, муха-одноразка, а в іншій руці ще автомат.
– У нас було завдання стояти у лісопосадці, про всяк випадок. Якщо там у хлопців не вийде, то треба підтягнутися до них, забрати поранених, якщо є, замінити їх.
– Пройшли, здається, вісім хат на одній вулиці, потім перейшли на іншу. Був контакт з ворогом, знищили чотирьох окупантів. Виконали задачу на всі сто, але потім "спалились". Стало дуже гаряче: почали летіти ці "комарікі", як ми їх називаємо, інколи летять FPV-дрони так дзвінко-дзвінко, дуже специфічно.
Хто хоче вижити – той навчається воювати
– Відразу кажу: "Хто хоче жити – має вчитися і запам'ятовувати все, що кажуть інструктори. Вони розуміють, що ми йдемо перший раз туди, у саме пекло. Тож нам вкладають в голову найважливіші моменти: не збиватися у купу і контролювати небо".
– Після виконання завдання ми вирішили вибігати маленькими групами. Я і "Ваха" тільки-но відбігли, як над нами "завис" безпілотник. Ми бігли дуже швидко. Я відбіг убік від інших пацанів, аби збільшити відстань між нами. Тут прилітає Mavic і робить скид: я почув клацання – це граната "відкинула" чеку. Я не знаю, як я встиг: наче й не Супермен, але в цей момент у мене з'явилися навички, про які я й не здогадувався. Біг щосили і від нього втік. Впав і вже потім почув: "Ба-бах!"
– Побігли далі, метрів за десять побачили, що FPV летить, а потім ще й з міномету прилітає. Дуже лячно було... Перше, що прилетіло, було не дуже сильним. Але коли впало, то було відчутно. Таке враження, ніби тебе стиснули, як губку, якою посуд миють, а потім відпустили. Думаєш: "Добре, що живий, треба бігти далі".
– На щастя, голова запам'ятала те, що говорили під час вишколу. В такі моменти радієш, що чомусь навчився, бо жити хочеться. Просто піти з цього життя безпонтово – мені впадло.
М113 і "пташки": як залізо і рішучість рятують життя
Боєць на псевдо "Буратіно" вихваляє машину, яка щодня виїжджає на бойові завдання. На корпусі БТРа – дірки від дронів, але витримав.
– Ми застрибнули в авто і поїхали. А окупанти били по нас дуже сильно. Дрони реально літали, як рій. Згори був приліт, ось дірки в машині видно: три, чотири, п'ять, шість.
– Спасає система РЕБ. Дуже гарна машина – американський гусеничний бронетранспортер М113. На ньому зручно їздити, він крутиться як мураха на місці. БТР швидкий, маневрений. І на підриви, і на евакуації щодня їздимо. Коли виконуєш бойове завдання, приїжджаєш і тобі кажуть приємні слова, це дуже добре.
– А що говорять?
– Дуже багато чого хорошого. Нещодавно взагалі приїхав командир. Було добре виконане завдання: я швидко заїхав куди треба і зробив свою гарну справу – хлопців врятував.
– Яка операція вам подобається найбільше?
– Найбільше люблю "бахкати" по окупантах, підривати їх обожнюю. Бо після цього їм немає де більше ховатися.
"Кіпіш" – головний сержант роти. Колишній в'язень розповів, що операції не схожі одна на одну.
– Якщо не можемо зачистити, то працюємо так: під'їжджає вогнева, накриває об'єкт вогнем. Закидає рюкзак з вибухівкою і все – роботу зроблено швидко і якісно.
– Ми спланували підірвати будинок, щоб не дати противникові закріпитися в східній частини Успенівки. Заїхали на М113 під самий будинок, закинули туди чотири рюкзаки. Це набагато ефективніше, бо ти не втрачаєш особовий склад. Приїхали, десять-п'ятнадцять хвилин відпрацювали – і все. А без такої операції можна штурмувати окупантів дві-три години, а то й пів дня. Хлопці не побоялися і забігли прямо в самий будинок, та й закинули в підвал. Тобто виконали роботу навіть з плюсом. Під час операції враховуємо все: може статися контакт із противником. Тому є люди, які кидають рюкзаки, а є ті, хто прикривають.
– Рюкзак з вибухівкою важкий. І буває, що треба закинути його вище за себе: дивимося по факту – де розташовані вікна або двері. Бо те, що бачимо з дрона, – це одне, а насправді може бути зовсім інакше. Зробили чітко: будинок дуже гарно склався.
"Шквал" не діє навмання. Усі операції ретельно плануються
– Зачистка села – це той самий штурм. Розвідка проводить свою роботу, дає нам повні координати: скільки, де, яка точка. Ми дивимося, як зробити підхід-відхід, як зручніше заїхати. В теорії відпрацьовуємо цю задачу кілька разів, а вже потім йдемо на роботу. Для нас головне – злагодженість. Під час проведення операції слід слухати команди і робити тільки те, що кажуть. Якщо сказали не йти ліворуч, значить, в жодному разі ти не йдеш ліворуч – все буде нормально.
– Є люди, які хочуть боронити рідну землю, а є ті, хто не хоче. Якщо людина не хоче – ти її ніяк не змусиш. Кожен знав, куди йшов. У тебе є задача – вижити і набратися досвіду. Це не ті люди, яких ловлять до "бусика", а вони не хочуть. Вони будуть тікати за першої ж можливості. У нас теж бувають проблемні ситуації, коли люди не знали, що таке війна. У перших боях вони побачили все на власні очі й втікали. Але більшість військовослужбовців дуже вмотивовані.
Українські в'язні зі "Шквалу" проти російського "Шторму"
– Стикалися ми з підрозділом росіян "Шторм". Всі, як один, розповідають одну й ту саму завчену фразу: не хотіли воювати, їх підвели до цього і так далі.
– Розповідали про ситуацію, що ви вели перемовини з росіянами?
– Буває, що вони наші рації знаходять, ми їхні – теж. Був гарний настрій у мене, тож передав їм привіт. Сказав, що незабаром будемо у них: мовляв, ставте чайник. Я хотів, щоб вони просто з нашої позиції пішли. Кажу: "Йдіть, бо не хочу стріляти". Не захотіли. Дуже різне казали у відповідь: один нецензурно послав мене. Спочатку він по мені працював з ПК, а потім перестав…
– Були випадки, коли вийти було дуже важко з позиції. Бо забрати нас звідти було небезпечно: можна було втратити багато людей. Тоді доводилося виходити пішки. Врятувало те, що в більшості форма в них така сама, як і в нас, "мультикамівська".
"Кіпіш" розповів, що всі операції ризиковані. Буває таке, що ходити по селу небезпечно.
– Тихо, FPV – прямо над нами. Шоломи вдягніть.
– Тут у всіх хати, "пташка" кружляє просто над нашою "коробочкою". (Стрілянина)
– Де вона? Тихо. Збили!
– Впала біля нас, за десять метрів від хати.
– По машинах і додому – бігом.
– Хто збив? Стріляли четверо.
Про бійців спецпідрозділу "Шквал" командир роти каже, що з ними нелегко.
– Ой, зовсім не прості люди. Щоб було все добре, треба з ними жити, але так не виходить. Є маленькі "зальоти", однак стараємося все з ними вирішувати. Серед них є дуже толкові люди. Їх ставимо старшими, пробуємо налаштувати дисципліну, щоб у підрозділі все було нормально.
– Відрізатиму в окупантів вказівний палець, щоб вони не могли на курок натискати. І нехай їдуть додому. Командування запитає у мене: "Що ти сьогодні зробив?" Я дістану з кишені пакетик з десятьма пальцями і скажу: "Ось!"
– Як вам тут?
– Це найкращий підрозділ. Не тому, що я у ньому воюю. Я багато з якими підрозділами спілкуюся, наше командування до нас добре ставиться. Всі хлопці – братики мої рідненькі, це моя сім'я, крім них у мене немає більше нікого. Ми зупиняємо ворога і намагаємося контролювати, щоб окупанти не просувалися далі.
"Я добрий. Але коли приходять з автоматом – я інший"
– Мотивація? Я не люблю, коли у мене в хаті паскудять. Чому росіяни, у яких у самих вдома невідомо що відбувається, прийшли з автоматом в мій дім, в мою Україну? Вдерлися на нашу землю і стріляють, руйнують ґвалтують, викрадають дітей, вбивають ні в чому не винних людей? У нас найкращий чорнозем у світі! А ці прийшли псувати мою землю, яка мене хлібом годує? Не треба так робити! Я – добрий, ввічливий та культурний. Але коли приходять з автоматом – я інший. Неможна з нами так вчиняти!
– У бригаді наш підрозділ дуже ефективний. Були такі моменти, що нам навіть давали людей з інших бригад: 60-ї, 10-ї та 58-ї, здається. У них це було неефективно, а дали нам тих людей, і вони працювали в нас дуже добре.
– Я ще більше впевнився, що не даремно сюди прийшов. Це – моя стихія. Бо я – чоловік, я народжений захищати. І Бог дав мені цей шлях.
– У вас є кого захищати?
– Звісно. Вас! У нас в країні багато красунь ходить. Дівчата потребують захисту.
Ольга Калиновська, "5 канал"
Як раніше повідомляв 5.UA, вночі 24 квітня росія випустила по Україні 70 ракет та 145 дронів
Дивіться також:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.