Поліцейські екіпажі поліції "Білий янгол" щодня рятують мешканців прифронтових сіл Донеччини і Дніпропетровщини. Вони переконують людей залишити домівки, які завтра може знищити російська авіація. Дехто плаче та виїжджає, інші – вперто лишаються, попри небезпеку. Але евакуаційні екіпажі все одно повертаються за ними: іншого вибору немає.
У Михайлівці вже чути канонаду. До фронту 15 кілометрів
Село Михайлівка. Звідси 15 кілометрів до лінії фронту. Нині тактика росіян спрямована на знищення логістики ЗСУ та тилових населених пунктів.
Поліцейський Віктор – старший інспектор сектора евакуації "Білий янгол". Чоловік розповів, що наші Збройні сили вимушені тримати дистанцію від лінії бойового зіткнення, щоб мінімізувати втрати серед особового складу.
– За останній місяць обстановка помітно змінилася. Ще місяць тому ми могли більш-менш спокійно заїхати в ці населені пункти і здійснювали там евакуацію. Але сьогодні вони вже перебувають у сірій зоні або червоній, деякі з них – уже окуповані.
Попри небезпеку, не всі місцеві погоджуються лишати свої домівки та евакуюватися з населеного пункту.
Ми не таксі. Це евакуація в один бік
– Доброго дня! А 13-й будинок де? На евакуацію у вас люди? Фронт уже наближається сюди. І тут може бути таке, як у Новопавлівці. Що ви просите? Аби вас відвезли в Павлоград, ви там оформили грошову допомогу і повернулися сюди? А потім по вас ще раз треба приїздити для евакуації? А якщо обстановка буде погіршуватися – ви тут будете лишатися?
– Так, будемо тут.
– На жаль, є і такі люди. Вони одразу запитали, чи ми привеземо їх назад. Ми ж не таксі! Це евакуація в один бік.
– У людей проблеми з житлом. Я не заперечую, що це серйозна проблема. Але наразі вже опрацьовано механізм з приводу розселення евакуйованого населення. Дуже негативно на людей впливає ворожа ІПСО: їм розповідають, що людей вивозять десь в якісь лісопосадки, поселяють у спортзали чи конюшні. Окупанти це роблять задля того, щоб морально вплинути на місцевих, аби ті нікуди не виїжджали.
– Я тут залишаюся, нікуди не поїду.
– А потім будете кричати: "Приїжджайте, допоможіть!" І ми будемо знову їхати, ризикуючи своїм життям, щоб вас звідси витягувати. Зараз є можливість розселити всіх людей. Задля цього задіяно багато гуманітарних місць та волонтерів, які цим займаються. Жоден не залишається просто неба. Тобто обов'язково є транзитні тимчасові шелтери. Там люди мешкають близько двох тижнів. За цей час партнери підшукують житло на постійної основі на території інших областей, де більш безпечно. Це на сьогодні не є проблемою.
– А ви їдете – ось так, без речей?
– Так, усе при мені. А чого тут залишатися, щоб убило?
FPV над селом: місцеві вже розпізнають звуки ворожих дронів
Російські FPV-дрони залітають навіть за 40 кілометрів від лінії бойового зіткнення. Екіпажі "Білого янголу" приїжджають у кожне село, де ще залишилися люди, щоб переконати їх евакуюватися. Але не всі погоджуються: одні чекають на диво, інші – бояться невідомості.
Місцеві звикають до російських прильотів і вже розпізнають звуки ворожих дронів. Люди показують наслідки ударів країни-агресорки: покалічені руки, розбиті автобуси, втрати серед цивільних.
– Прилетіли 7-го числа. У мене руку пошкоджено: ось тут і тут. Пів пальця немає, два зашивали. І лікоть. Ми наших дочекаємося і вийдемо.
– Ось, бачите: осколки пройшли ногу наскрізь, закритий перелам. FPV-шка за нами з бабою летіла. Я за машину три метри відбігаю, але вона хвилею все одно дістала.
– Уранці з Маломихайлівки їхав мікроавтобус однієї з місцевих агрофірм, на якому їхали люди на роботу. Між Маломихайлівкою та Великомихайлівкою водій автобусу побачив FPV-дрон, що завис над перехрестям. Побачивши загрозу, водій зупинився, робітники всі вийшли, щоб показати, що їдуть лише цивільні. Спочатку безпілотник полетів у сторону, а коли люди повернулися в транспортний засіб, відбувся удар: дрон влучив в автобус ззаду, в результаті чого загинув цивільний чоловік. Прошу, бережіть себе і виїжджайте звідси.
– Добре.
– Є не просто дорослі люди, які повертаються сюди. Є родини з дітьми, які вертаються і наражають на небезпеку дітлахів. У Донецькій області, на жаль, були загиблі серед дітей через горе-батьків, які повернулися назад.
– Добрий день! Це всі ваші речі, документи всі взяли? Добре, що ви виїжджаєте, а не чекаєте, поки тут приземлиться всяка гидота. Ви дітей проводжаєте, а коли самі виїжджати будете?
– Потім…
Діти, сльози і трохи жартів
Інна розповіла, що до війни працювала інспекторкою ювенальної превенції. Нині займається евакуаційними заходами.
– Я швидко знаходжу спільну мову з дітьми. Мені легко спілкуватися з будь-якою віковою категорією, як з підлітком, так і зовсім маленькою дитиною. Що хлопчик, що дівчинка. І завдяки цьому, я можу заспокоїти та підтримати їх. Можливо, розрядити ситуацію, пошуткувати, посміятися. У мене є інтерес до роботи, жага допомагати людям. Але це фізично і психологічно важко, особливо, коли приїжджаєш за адресою, а в людей – сльози. Ти розумієш, що вони покидають свої домівки. Вони не розуміють, чи колись зможуть повернуться, чи залишиться щось ціле з їхнього майна. Але треба абстрагуватися від цього, не підпускати близько до себе. Так, людей треба підтримувати, спілкуватися з ними, щоб їм стало морально легше.
Інспектор сектора евакуації "Білий янгол" Іван розповів, що близько 80% людей самі виїжджають з прифронтових сіл.
– У кого немає власного транспорту, то просять нас, аби евакуювали їх до більш безпечних місць, для їхнього подальшого проживання. Але деякі люди залишаються. Це в основному люди, які не вірять, що їм нададуть житло, або не хочуть залишати свої домівки. Більшість з них становлять люди похилого віку.
– Ну, чого ви плачете? Треба радіти, що діти виїжджають.
"Уже спакувала речі. Ані кришталь, ані посуд не брала"
– Яка тут ситуація? Стріляють уже, дрони приземляються?
– Ні, поки тихо. Це там, де Дібровський ліс. У Маломихайлівку вже прилітало. Нас ще нікого не вбили.
– Так не треба чекати, щоб убили. Коли ви плануєте виїжджати?
– Поки не планую. У діда немає здоров'я, він на ходунцях і не хоче їхати.
– А якщо ситуація буде погіршуватися, тоді як звідси будете "з ходунцями" тікати?
– Не знаємо.
– У цьому селі ще все ціле. Хоча дивно, бо Маломихайлівка зовсім поруч. Тут – маломобільний у нас на евакуацію. Дивіться, я ось так сидіння розклав: йому зручно буде?
Жителька Просяної Раїса чекала на евакуацію, вже спакувала речі. Куди виїжджати – не знає, бо родичі теж виїхали.
– Ми нічого не брали: ні кришталь, ні посуд. Вже нічого не треба. Хату цю 15 років тому купили. Спасати нічого. Ігор півтора року, як лежачий. Хвороба прогресує: лікарі кажуть, що спадкова – від свекра. Він при розумі, але руки і ноги неробочі. Бачите, він навіть самостійно не повертається.
Евакуація вже поширилася на Дніпропетровщину
Поліцейські зазнають, що нині темпи евакуації збільшилися. На територію району зайшли російські війська і люди почали масово виїжджати, бо відчули на собі ворожі обстріли КАБми, ФАБами, FPV-дронами та артилерією. У "Білому янголі" розповіли, що звідси вивезли багато дітей, маломобільних осіб та людей похилого віку.
– Це південно-західна частина Волноваського району – останні населені пункти, що були окуповані ворогом. Враховуючи оперативну обстановку, ми здійснювали евакуацію, прокладаючи логістичні шляхи через Дніпропетровську область.
– Нам ближче було сюди вивозити людей, в більш безпечні регіони. І так склалося, що населені пункти, наближені до адміністративної межі Дніпропетровської області, теж почали з травня місяця активно евакуюватися. Тож у процесі евакуації з Донецької області ми почали евакуювати людей з Дніпропетровщини. В результаті цього евакуаційні групи "Білих янголів" були сформовані в двох областях.
Під час проведення евакуації маломобільного чоловіка над населеним пунктом пролетів КАБ.
– Куди він полетів?
– Там у нас Новомихайлівка.
– По годинах запускають?
– Майже. Із 12:20 до 2-ї години. У певному регіоні в них є свій час. Вони випускають його в обід і ввечері, а також уранці. Ми дивимося, ведемо статистику: куди і як вони стріляють, скільки приблизно прильотів. Вони все запускають по черзі: FPV в один час летять, КАБи – в інший.
Не знаю, чи повернуся. Але краще втратити стіни, ніж себе
– Добрий день! Що, ви не будете виїжджати? Бачите: сусіди виїжджають.
– А якщо в нас своя машина, ми виїдемо? Чи зможемо там зареєструватися? Нам шукають квартиру в Дніпрі, ми будемо туди їхати.
– Біля Дніпра є транзитний шелтер: у Павлограді та у Волоському. Виїжджайте, бо фронт рухається, ви ж бачите: щойно КАБ летів. Вони, може, і не наступатимуть, але битимуть по населеному пункту, розбиватимуть будинки, розумієте.
Жінка плаче і розповідає, що все життя мешкала в своєму будинку, вкладала багато ресурсів, сил, часу. Їй боляче залишати свою садибу.
– Не плачте. Мені дуже шкода, правда. Але вони не плачуть, коли обстрілюють наші села.
Поліцейський з "Білого янголу" Іван дуже розуміє місцевих, яким шкода залишати своє обійстя.
– І я теж залишив свій дім. Хоча він нині на території України, але туди заїхати досить-досить важко. Це прикро й нестерпно. Коли доводиться залишати те, про що дбав роками. Однак краще втратити стіни, ніж себе. Незрозуміло, чи повернешся ще туди та чи залишиться будинок до того дня цілий.
Іван зізнався, що зберігає про свій будинок багато приємних спогадів. Це – частина життя і дуже шкода його втратити.
Ольга Калиновська, "5 канал"
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською