Штурмовики спецбатальйону "Шквал" розробили і провели зухвалу операцію в тилу ворога. За 7 км від лінії фронту вони знищили російських пілотів та зачистили 5 бліндажів противника.
Перед операцією фарбували зброю і вдягали чужу форму
– Коли є проблема, то кажуть: "Алло, добрий день, це "Шквал"? Виконайте, будь ласка, таку роботу!" Ми беремо і робимо. До нас окупанти три групи розбили. Тому в нас було розуміння, що робити: А, Б, С та інші варіанти.
Військовослужбовці з позивними "Чмелик" та "Гефест" 59-ї штурмової бригади розповіли про свій перший вихід в глибокий тил ворога.
– Ми були на полігоні. Навчалися, як зазвичай. Після обіду нам наказали збиратися – буде вихід у ворожий тил. Там буде посадка з операторами дронів. Ви заходите туди і робите справу. Ми почали збиратися, фарбувати зброю, речі, пакували рюкзаки.
– Чекайте, що значить "фарбувати зброю"?
– Зброю, речі почали фарбувати з балончиків. Сіро-коричнево-зелений колір, щоб не виділятися. Потім нам ще привезли їхню військову форму.
– Стартували ми з Новопавлівки – вже на розбитому мосту. Це наша точка. Ми вивантажуємося, а завантажуються ті хлопці, які перед нами пішли туди. Їх по дорозі вже розбивали дрони, артилеристи. Вони цим маршрутом пройти не могли.
– У вас не було морального тиску? Ви вже четверті туди йдете – значить, це не така проста операція...
– Звісно, було. Це ти не просто "на нуль" ідеш, ти заходиш у тил до ворога. Ти розумієш, що це набагато серйозніше.
Під час вишколу детально відпрацювали кожен рух бійця
"Суліко" – командир роти штурмового спецбатальйону "Шквал". Військовик розповів, як готувалися до операції у ворожому тилу.
– Ці хлопці були четвертою групою. Справді, це було найскладніше. Але в таких умовах люди починають згадуватися ті навички і надбання цивільного життя, які вони вміли. Наприклад, туристичне орієнтування. Мозок працює в режимі інтенсивних навантажень. Це працює дуже-дуже швидко: він починає відкриватися там, де людина, мабуть, втомлюється. Але він відкриватися саме таким чином, що стає вкрай корисним і потрібним для виконання завдання.
Це була перша наша операція. Вона була дуже потрібна. Тому ми багато працювали над підготовкою і зробили певні висновки після цього. Під час тренування був детально відпрацьований кожен рух бійця, який міг знадобитися і як він повинен працювати.
– Якості людини в бойових умовах – це дуже складний момент. Під час вишколу на полігоні людина поводиться так, але в районі бойових дій може повестися зовсім інакше. Тому ми пропрацьовували з хлопцями навіть на рівні психологічної готовності до роботи. Це було зроблено. Люди себе показали на відмінно і відпрацювали саме так, як треба. Ми ще й інших готували, тому що могла знадобитися заміна. Підготовка для всіх була абсолютно однакова.
Маршрут в 7 кілометрів – на спині 40 кілограмів
– Нам на руку зіграла погода: був глибокий туман. Командування заздалегідь поставило в курс тих людей, де ми будемо заходити. Бо ми йшли на операцію в російській формі, не йшли у своїй. Їхня група ДРГ, якщо навіть зустрінеться на нашому шляху, то мала прийняти нас за своїх.
– Ви добре розмовляєте російською?
– Максимально нормально. Я народився в місті Одеса. Якщо вони запитають, яке маю завдання, то відповідаю: "Привіт! Я із групи ДРГ, 137-й полк".
– Коли ми переходимо "нуль", то я по нашій рації розмовляв російською, взагалі повністю іншим голосом. Я не казав, що ми йдемо полем чи лісосмугою. Максимально відволікаючими словами це намагався робити, але щоб наші розуміли, де ми перебуваємо.
– Ми пройшли 7 кілометрів і заходили там, де починаються лісопосадки ворога. У нас було два різні види рацій. Якщо ця не працює, то має бути інша. У нас був "Старлінк", "Екофлоу". Ми могли в будь-який момент вийти по інтернет-зв'язку.
– Ніяких карт, тому що жодних носіїв з собою брати неможливо і не потрібно. Комунікація йшла просто в голосовому супроводі. І все. Напередодні вивчали місцевість, щоб орієнтуватися, де перебуваєш під час проходу. Тому що "наші пташки" не можуть супроводжувати нас за лінією бойового зіткнення – це нереально.
– З собою брали обов'язково боєкомплект, їжу і воду. Плюс по 5 гранат – це 20 штук. Ну і, цинковий короб з патронами: десь тисяча. Я брав повний цинк, бо деякі хлопці не могли стільки нести, бо це дуже тяжко. На собі маєш приблизно 40 кілограмів.
Четверо в тумані – у глибокому тилу
– Ми пересувалися максимально тихо. Був сильний туман. У посадку не заходили, бо там були їхні ДРГшники, і льожки їхні, і замасковані під каміння міни-"пелюстки". Ми переміщувалися поближче до укриттів: це очерет, якісь схили, байраки.
– Нас четверо. Проходимо "нуль", далі йде вже їхнє поле. Йшли і туди, і назад під прикриттям туману. Така погода була нам на руку, бо коли вони піднімали свої дрони, то не могли нас знайти. Ми були на голосовому супроводі – нас вели відповідно до наявних у нас засобів зв'язку.
– Нам залишилося десь 1,5-2 кілометри до посадки, яку ми мали штурмувати. Пройшли "путанку", і нам довелося залягти в укриття. Найближча схованка – очерет, там мокро. За пів години ми змістилися, пішли вглиб комишів і накрилися ними, аби нас не було видно. Їхній дрон вилетів з посадки і завис над тим місцем, де ми лежали. Було видно, що він шукає нас, придивляється.
Півтори доби у комишах поруч з фазанами і мишами
– Була десь восьма ранку. Ми пролежали там до обіду. Кожні дві години доповідали своїм, що ми на місці. Уже вечір, холодно, ми всі замерзли.
– Повністю по пояс мокрий, там же трава висока – бур'ян заввишки метр-півтора. То я вставав, присідав, віджимався. Максимально грівся, тому що ногу вже не відчував.
– Це найважче було?
– Дуже важко. Дехто пропонував повернутися назад до своїх. Вже ніч настала. Молоді пацани замерзають, я їх розумію, мені теж було холодно. Але наказ є наказ. Нам сказали, що, скоріше за все, робота почнеться зранку.
– Розуміємо, що вночі дрон з тепловізором нас помітить. Ми ще більше комишу нарвали, щоб закритися. Поруч бігають фазани, звірі. Ми максимально утеплилися, надягли на себе все, що було. Коли йшли на операцію, то суміжники дали нам грілки. Тобто наліпили на себе все, що гріє. Потім ми щось "перекусили" та прийняли горизонтальний стан. Але як тільки ти розслабляєшся, то починаєш засинати, тебе колотить від холоду. Миші по тобі лазять, їх дуже багато. Ми домовилися, що вночі не будемо виходити на зв'язок, хіба що в екстреній ситуації. Бачили, як один з російських солдатів виходив і світив в наш бік ліхтариком. Хвилин з п'ять там постояв, походу нічого не побачив і повернувся назад.
– У тому очереті ми перебували півтори доби. На світанку я вийшов на зв'язок з командуванням. Сказали чекати, можливо, узгоджували якісь моменти з нашою артилерією. Потім відповіли, що за 50 хвилин маємо бути в повній бойовій готовності. Ми зняли з себе рюкзаки і залишили їх у комишах. Собі взяли тільки БК, воду, аптечки.
Бліндажі, гранати й документи росіян
– Ми пішли в зазначену лісопосадку. Через "Старлінк" нас попередили, що зараз наша арта працюватиме з лівого боку посадки, а ми знаходилися праворуч.
– Після артилерії ми почали рух. Перший бліндаж був порожній. Ми пройшли 10-20 метрів і двоє росіян вийшли назустріч – несли з собою їжу, тушкованку і бензин. На них була мультикамівська форма. IT-шник казав про контакт з 12, хоча їх було шість. І довелося розвернутися і робити цей контакт. Ми їх благополучно задвохсотили. І один із них був з документами. Це був рапорт щодо FPV-дронів на ЖБД.
– Хто він, звідки?
– Звати його було Артьом, а ось звідки він, я не пам'ятаю. У них були телефони, документи, хто ким служив. Він мав флешку, там усе було: рапорт, маршрут дронів.
– Це зроблено завдяки підготовчій розвідувальній роботі. Застосовувалися відповідні знімки супутників та інше, аби визначити чітке місце перебування ворога.
– На лівому крилі цієї посадки в них був основний бліндаж. Біля кожного були антени, "Старлінки" й генератори. Тобто вони працювали в обігріві. Поруч було їхнє спорядження: головки, запали, що вони кидають на наші бліндажі.
– Які там пілоти були?
– Там усі були. Вони просто на певних ділянках розташовувалися. Окремо по секторах: розвідувальники, бомбери і FPV-шники. Ми це знали і тому йшли туди, куди було заплановано. Кількість особового складу противника дуже велика, вони її відновлюють постійно. Треба розуміти, по-перше, це глибокий тил, їм відновитися це теж питання часу. Але на той момент це дало можливість українським підрозділам вирівняти деякі напрямки і зробити інші заходи, які в подальшому спрацювали на знищення ворога.
– Спочатку хотіли один із бліндажів подивитися, кинули туди гранату, але звідти почали відстрілюватися автоматом Калашникова, довелося пацанам кидати туди гранату. Всі затихли. А далі в бліндажі навіть не заходили. Нас, самі розумієте, чотири людини: троє зачищали, четвертий контролював наші спини. Зачистили п'ять бліндажів. Потім вчасно зрозуміли, що треба робити евакуацію.
Є такі люди: вони просто беруть і роблять
– У нас була стичка з дронами, потім мінометка працювала. Ми вже почали збирати інформацію, робити відеофіксацію, щоб 100% було видно нашу роботу. Пройшли приблизно 150 метрів – там була ворожа засідка. На нас чекали троє людей. Я йшов правіше, інший був по центру посадки, ще двоє приблизно у п'яти метрах один від одного.
– Перший йшов айтішник, бо він заходив останній. Далі були Саня, ми з "Челіком", бо заходили першими, тож виходили останніми. Вони задвохсотили айтішника, упритул з-за дерева. Ще в нас був трьохсотий, він упав і відкотився за дерево.
– Це був ваш перший вихід?
– Так.
Командир пишається своїми підлеглими.
– Є такі люди, які можуть виконувати поставлені задачі. Тому що це дуже складно. І головне: у людей є розуміння – береш і робиш.
Ольга Калиновська, "5 канал"
Дивіться також відео:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.