Усі ж знають легенди про невмирущих кровопивць – вампірів? Вони харчуються людською кров'ю, бояться денного світла і часнику. А найвідоміший із них – зловісний трансільванський граф Дракула.
В українській історії, виявляється, є свій Дракула. Постать абсолютно реальна і дуже таємнича. Чернігівський полковник Василь Дунін-Борковський. Нащадок данських шляхтичів. Виявляється, саме він мав стати гетьманом замість Івана Мазепи. Врешті був одним із його заступників. А вже після смерті перетворився на вампіра. Або точніше – його перетворили…
На початку XVIII ст. у Чернігові почали загадково зникати люди. Поповзли чутки, що їх викрадає упир, померлий за кілька літ до того полковник Василь Дунін-Борковський. Ще за життя його пов'язували з нечистою силою, бо в церкву не ходить, удень його взагалі не видно, працює переважно вночі. А ще володіє таємними знаннями. Тож зникнення людей – точно його рук, точніше зубів, справа. Випиває з посполитих усю кров і кидає бездиханні тіла у криницю свого маєтку.
Чутки ці почали обростати подробицями. Мовляв, хтось на власні очі бачив, як покійний полковник посеред ночі виходить з могили у стіні Єлецького монастиря, сідає у карету, запряжену чорними конями, та їде через місто до свого маєтку, де вказує рукою на криницю.
Чутки так збурили місто, що в це змушений був втрутитися архієпископ Іоан Максимович. Він зібрав хресну ходу, зустрів карету полковника-упиря на Червоному мості та перехрестив її, після чого коні здибилися і карета з нечистою силою зникла у водах річки Стрижень. А далі – усе точнісінько як у фільмах про вампірів.
"А потім ще, як це годиться з нечистою силою, пішли до поховання Дуніна-Борковського і забили осиковий кілок", – додає історик Ігор Ситий.
Так твердить чернігівська легенда. Записав її через багато років після усіх подій нащадок того самого Максимовича Володимир:
Кажуть люди:
що полковник
По ночах блукає,
То душа його страдная
Упокою все шукає.
Але що у цій легенді справжнього, а що вигаданого? Чи справді Дунін-Борковський був упирем? Чому зникло його поховання? Разом з епітафією, яку написав той таки архієпископ Іоан Максимович! І до чого тут Росія?
Для початку давайте ближче познайомимося з самим чернігівським полковником. Ось його прижиттєвий портрет.
Але от дивина – портрет цей збігається у чернігівському художньому музеї. Проте у експозиції ви його не побачите – він захований у фондах. Це одна з багатьох загадок Дуніна-Борковського. Про його справжнє життя відомо вкрай мало. Зате про походження – майже все. Його далекі предки переїхали в Україну з Данії – такі собі нащадки Гамлета – звідси і прізвище Дунін. Служили спочатку галицьким, а згодом польським королям. Отримали землі на Чернігівщині. Батько нашого героя Каспер Дунін-Борковський був польським полковником і загинув під час повстання Богдана Хмельницького – був убитий чи то козаками, чи то якимось шляхтичем-недоброзичливцем. Загинула вся родина – вижив лише маленький Василь.
Що відбувається з нашим героєм протягом наступних 20 років – цілковита таємниця. Потім він з'являється на Січі, а ще згодом – у Гетьманщині як молодий сотник, а згодом – чернігівський полковник. Неймовірно розумний. Знав 12 мов. А ще несамовито багатий. І вже тоді з'являються чутки про його зв'язки з нечистою силою.
Історик Ігор Ситий пояснює: "Тоді декларацій не було, але багатство було наявне. Можна було побачити. Тобто гроші тримали в бочках, дорогі карети, будинки. Серед простих людей почали поширюватись плітки, що, мовляв, Василь Касперович побратався з нечистою силою".
От тільки один нюанс: чутки ці поширювали не звичайні чернігівці, а представники московської окупаційної адміністрації. Щоб зрозуміти, навіщо вони це робили, треба здійснити невеликий історичний екскурс.
Після підписання Хмельницьким угоди з Московією починається період Руїни – коли війна не припинялася, а гетьмани змінювалися один за одним, мотаючись між союзами з Польщею, Кремлем та Туреччиною. Обманутий московитами Брюховецький перекидається до турків, але його вбивають, Дорошенко намагається вибити московитів і з України – знову поразка. Врешті, за Дем'яна Многогрішного москальських гарнізонів у Гетьманщині побільшало. Проте ставилися до них тут відповідно – як до окупантів. Чужаки, з чужою мовою і культурою. І поводяться по-московитськи.
Ситий: "Два представники московської залоги пограбували вдовицю, і не просто вдовицю, а покійного генерального судді. Тобто там було що грабувати, срібло, звісно вдова звернулася зі скаргою до полковника. Цих двох москалів арештували. Вони були етаповані в Москву, де їх чекала смертна кара".
Як бачимо, чернігівський полковник Василь Дунін-Борковський не надто добре ставився до московських окупантів, а вони відповідали йому взаємністю.
У часи гетьманства Івана Самойловича наш герой пішов на підвищення – став генеральним обозним. Це друга особа в козацькій державі після гетьмана. Генеральний обозний опікувався, звісно, обозом – тобто похідним військом і артилерією. Але не лише. У його підпорядкуванні перебували практично усі ремісники Гетьманщини – гармаші, столяри, стельмахи, слюсарі, коновали, димарі, ковалі, довбиші та інші.
Влада чимала. Крім участі в козацькому уряді – генеральній військовій канцелярії, – генеральний обозний на випадок хвороби чи відсутності гетьмана ставав тимчасовим керівником держави – до нових виборів. Зовсім як у нас голова Верховної Ради на випадок усунення, смерті чи хвороби президента виконує його обов'язки.
І у житті Василя Дуніна-Борковського принаймні одного разу така ж ситуація настала.
Гетьманування Івана Самойловича припало на не найлегші часи Руїни. Україна поділена на Право- і Лівобережну, вплив Московії тільки зростає, а з іншого боку, з Південного Заходу, наступає Османська імперія. Самойлович іде на поступки московитам заради того, щоб посилити власну владу. Намагається, зокрема, скасувати виборність гетьмана – і зробити посаду спадковою, щоб передати її згодом власним дітям.
Проте угодництво не допомагає. Після провального кримського походу фаворит царівни Софії князь Голіцин вирішує перекласти свою провину саме на Самойловича. Це збігається з інтересами козацької старшини, якій було не до вподоби самоуправство гетьмана. Практично усі провідники козацтва підписують донос на Самойловича, де звинувачують його у тому, що він узурпує владу і веде таємні перемовини з ворогом та просять у Москви дозволу усунути його від влади. Та, звісно, не заперечує.
Першим у доносі стоїть підпис Василя Дуніна-Борковського. Якщо уважно придивитеся – то побачите його.
Самойловича та його синів арештовують і відправляють у Сибір. Василь Дунін-Борковський до виборів стає наказним гетьманом. І дуже імовірно, що на цих виборах він розраховував перемогти.
Як, очевидно, розраховував перемогти й справжній автор доносу – полковник Василь Кочубей. Але московські окупанти в особі князя Голіцина вирішили інакше – і булава тоді дісталася герою-коханцю Іванові Мазепі.
Про походеньки останнього – у т. ч. і з донькою Кочубея – ми обов'язково розкажемо – але це буде вже інший випуск "Історії для дорослих".
Отже, гетьманом Дунін-Борковський пробув недовго, а вибори – ну як вибори – імітацію виборів, програв Іванові Мазепі. Проте влади не втратив. У державі останнього він залишився другою особою – генеральним обозним. Тож не дивно, що Дунін-Борковський доклався до розбудови України того часу. Сучасний вигляд Чернігова – з багатьма церквами – не в останню чергу його заслуга. Бо в розбудову церков він, як і Мазепа, вкладав чимало грошей.
Але не тільки у церкви – Дунін заснував Чернігівський колегіум за зразком Києво-Могилянської академії.
Можна не сумніватися, що 1709 р. Дунін-Борковський зробив би той самий вибір, що й Мазепа, і пішов разом із ним до шведів – проти Московії і її тирана Петра.
Але це вже умовний спосіб. Бо 1702 р. Дунін-Борковський помер. Його з почестями поховали у Єлецькому монастирі. Архієпископ Чернігівський Іоан Максимович написав хвалебну епітафію вірному сину церкви та дорогому меценату. Згадав там і іншого мецената – гетьмана Івана Мазепу.
Але вже невдовзі політична ситуація докорінно змінилася. Московитський цар Петро І відомий, зокрема, тим, що перейменував Московію у Російську імперію, вкравши давню назву України. Проте не лише цим.
Незадовго до відомої битви під Полтавою він приїхав до Києва – з офіційним візитом, так би мовити. Проводив час, за звичкою, у пияцтві та гульках. Поміж тим устиг поговорити з гетьманом Мазепою. Відмовив йому в будівництві укріплень. І по старій дружбі поділився своїми планами: запровадити адміністративну реформу, якою збирався повністю ліквідувати автономію Гетьманщини. Саме тоді Мазепа й ухвалив остаточне рішення перейти на бік шведів. Збіг обставин примусив зробити це швидко та не до кінця сплановано. Унаслідок Мазепа і Карл XII програли, а Петро – переміг. І страшенно розлютився.
І тут починається історія про упиря не легендарного, а цілком справжнього.
За наказом московського царя, тамтешня церква оголосила Мазепі анафему – тобто прокляття. Гетьманська столиця Батурин – була спалена. Усіх мешканців міста жорстоко вбито – у тому числі жінок і дітей. Знищено Запорізьку Січ – усіх, кого схопили, московити садили на палі. Знищували навіть могили.
Але і цього Петрові було мало – він кинувся навздогін за Мазепою на територію Туреччини, де потрапив у полон і ледь відкупився.
Навіть дізнавшись про смерть гетьмана, Петро не заспокоївся, знищуючи пам'ять про нього та усіх його соратників. Так, дісталося і Дуніну-Борковському. Спочатку була знищена епітафія, де згадувався Мазепа, потім сама могила, але врешті ненависний московитам полковник перетворився на страхітливого упиря.
Така от страшна казочка на ніч. Ага, ледь не забули про найцікавіше!
Як ми вже писали, про Василя Дуніна-Борковського залишилося вкрай мало перевірених відомостей.
Однак точно відомо, що він був одружений двічі. Про першу дружину невідомо нічого, навіть ім'я. А от друга й остання – постать відома. Це Марія Шуба – донька козацького сотника, який на старості років подався у священники в тому ж Чернігові. Тож вампір Борковський породичався з православним священнослужителем. Займався сексом з дочкою священника! Але смаки – то дуже особисте.
Читайте також: Пірат українського моря: як засновник ВМФ США Джон Поль став козаком
Український театр на листівках сторічної давнини – фотогалерея
