А саме – вже в січні доручив створити закон, який би навіки заборонив порівнювати Гітлера і Сталіна. І Совєтський союз із Третім Райхом.

А от щодо порівняння – то Гітлера і Сталіна й так давно порівнюють – ще з 1930-х років. Надто вже вони копіювали одне одного.

А вже щоб познущатися, західна преса їх зображала у вигляді гей-пари.

Тут сарказм був подвійним. По перше, два тирани, які всю свою кар'єру обіцяли боротись: один із комунізмом, другий – із фашизмом, раптом палко закохались одне в одного. А по-друге, вони дуже активно і навіть надміру демонстративно боролися з геями. І обидва при цьому виставили себе ідіотами. Тому таке порівняння було для них удвічі образливішим.

За перші роки свого існування нацистська партія ніяк не позначила власного ставлення до секс-меншин. 1928-го Гітлер вирішив виправити цей недогляд – і оголосив геїв ворогами, бо вони начебто позбавляють німців мужності. І його тут же висміяли соціал-демократи.

Вони на всю країну розтрубили, що найближчий Адольфів соратник, творець нацистських штурмових загонів Ернст Рем – активний і відкритий гомосексуал, який не вилазить із гей-клубів і масово приймає у штурмовики своїх численних коханців.

Адольф став посміховиськом для опозиційної преси. Його самого почали підозрювати в любові до хлопчиків. Підстав було немало. Офіційно фюрер був неодруженим, оточував себе самими чоловіками, коханок тримав у таємниці – тобто поводився підозріло. І таке підозрювала не тільки жовта преса – але і цілком солідні контори. Американська розвідка під час війни доповідала Рузвельту, що Гітлер – гей і садомазохіст. Фюрер дико образився. Рема розстріляв, соціал-демократів розігнав, та і геям дісталося – їх кидали в тюрми і концтабори десятками тисяч.

"Мужеложество" – саме так неоковирно називали чоловічу гомосексуальність у радянському кримінальному кодексі. У кодексах союзних республік також згадувалась "педерастія" – так називали одностатеві стосунки в ранніх працях із сексології початку ХХ ст. Тоді її вважали сексуальним розладом.

З кримінального кодексу це слово і його похідні увійшли в розмовну мову громадян СРСР. Але значення його різко розширилось. Ось що з цього приводу читаємо в "Енциклопедії нашого українознавства" Олександра Кривенка і Володимира Павліва: "У країнах екссоюзу поняття "підерас" є лайкою і лише дотично пов'язане із гомосексуальним "педераст". Його форми і різновиди – підар, пєдік, пєдріла, підерасіна – широко побутують у мові населення цих теренів, навіть серед тієї його частини, котра не зможе відповісти на просте запитання: "Хто такі гомосексуалісти і чого вони хочуть?".

Але радянська державна гомофобія починалась зовсім не так, як у Гітлера. Навпаки – після революції більшовики скасували прийняте в російській імперії покарання для геїв. Їхні клуби почали виникати по всій Росії.

Ось фото учасників Петроградського гей-клубу початку 20-х рр.:

Чимало гомосексуалів було і серед більшовицької верхівки. Не приховував своїх уподобань перший нарком зовнішніх справ СРСР Георгій Чичерін.

Також геєм вважали члена Політбюро Миколу Бухаріна. Ленін його називав "улюбленцем партії", а Сталін – просто Бухарчиком.

Бухарчик, щоправда, був людиною широких поглядів, і цікавився не тільки чоловіками, але й неповнолітніми дівчатками. Коли боротьба за владу активізується, Сталін відправляє опального Бухаріна у відрядження – у Париж, купувати архіви Карла Маркса. Відправляє разом із його новою 16-річною дружиною. Ну не витримав полум'яний 47-річний більшовик Бухарін, не дочекався її повноліття.

До певного часу – не проблема. Але у 30-х маховик репресій розкручується все більше, і Сталіну треба все більше приводів, щоб кидати людей у табори. Тож 1934-го толерантність в СРСР закінчується, у кримінальних кодексах усіх республік з'являються статті за "мужеложество". Їхня мета – просто неосяжна: "Проти мужеложества не у вузькому сенсі цього терміну, а проти мужоложества як антисоціального прояву статевих зв'язків між чоловіками, в яких би формах це не здійснювалося". За таким формулюванням "в будь-яких формах" – можна посадити будь-кого. І саджали: інтелігентів, солдатів, робітників і селян.

Потім, правда, конфуз вийшов. Коли настала черга усувати виконавців Великого терору – виявилось, що найбільший борець із геями, голова НКВС Микола Єжов – і сам такий! Мужеложество – єдина стаття звинувачень, з якою він погодився в суді! Залізний нарком внутрішніх справ був активним гомосексуалістом. Що, втім, не заважало йому мати контакти і з жінками.

До речі, позаочі Єжова називали "кривавим карликом". Нікого не нагадує? Але його гомосексуальний конфуз нікого не зупинив. Загалом в СРСР за звинуваченням в "мужеложестві" ув'язнили до чверті мільйона людей – в 5 разів більше, ніж у нацистській Німеччині. Єжова – розстріляли. Як і улюбленця партії Бухарчика. Той намагався врятуватися доволі своєрідно. На одному з останніх у своєму житті засідань Політбюро раптом заявив: "Я не кажу, що я страшно любив Сталіна в 1928 році. А зараз я говорю: люблю всією душею".

У листі до Сталіна він зізнався: "Влітку 1928 року я був у тебе, і ти мені кажеш: знаєш, чому я з тобою дружу? Ти не здатен на інтригу! Я кажу – так. А в цей час я бігав до Каменєва ("перше побачення")". Про що це він? Все ще про політику – чи на щось натякає? Невже Сталін теж мав би посидіти в ГУЛАГу – за мужеложество?

Офіційна історія каже: Сталін був двічі одружений, мав щонайменше трьох дітей. Як і Бухарчик, полював на неповнолітніх. Ще до революції у засланні він розбестив 14-літню селянку, а з другою дружиною – Надією Алілуєвою – почав жити, коли їй було всього 15. Але це тільки верхівка айсберга.

Що видно, на перший погляд? Сталін любив змушувати своїх соратників танцювати, а сам спостерігав. А ще – цілував чоловіків у губи. Крім того, йому лестили постійні зізнання в коханні. Не в повазі як до керівника, а саме в коханні – як від Бухарчика.

Та і сучасні російські біографії тирана викликають дивні асоціації. Наприклад, такими пасажами: "И Леваневского Сталин любил, хотя в этом было больше расчета, нежели чувства".

Що при цьому творилось у його голові насправді – сказати важко. Але можна спробувати – завдяки начальнику охорони вождя генералу Миколі Власику. У того було своєрідне хобі – він збирав за Сталіним усіляке сміття – записки, малюнки, листівки, на яких той лишав автографи. Після смерті тирана Власика заарештували, а колекцію – вилучили. Однак 16 малюнків згодом випливли – і вони реально вражають!

Виявляється, вождь народів і найкращий друг фізкультурників збирав оригінальні замальовки відомих художників, типу Рєпіна і Сурікова. Але не будь-які, а лише ті, на яких зображені голі чоловіки-натурники. Збирав – і робив на них "жартівливі" підписи своїм улюбленим синім олівцем. Ось такого штибу:

У деяких натурниках Сталін впізнавав знайомих – живих або убитих ним – і звертався начебто до них.

Цього натурника Сталін назвав Георгієм Плехановим – вже померлим на той час соціалістом, який виступив проти жовтневого перевороту і причиненої ним громадянської війни:

Лішенєц – це людина, яку в сталінському СРСР позбавляли громадянських прав – виборчих і свободи пересування.

А тут тиран впізнав соратника – всесоюзного старосту Михайла Калініна.

Пише: "Що такий худий, Михайле Івановичу?" – "Роботою займаюсь", – "Онанізм – не робота. Марксизмом займись!":

Є ще один прояв сталінської творчості. Очевидці пишуть, що під час засідань Сталін часто малював якихось чортиків. Ці малюнки потім збирав і знищував секретар тирана Поскрьобишев. Але один малюночок вцілів. Ось він – про перевірку наркомату фінансів. Підвішений – чинний нарком Микола Брюханов.

До малюнка додавалась записка: "Всім членам Політбюро. Брюханова за його нинішні і майбутні гріхи слід підвісити за яйця. Якщо вони витримають, тоді слід визнати його невинним, все одно що виправданим у суді. Якщо вони відірвуться, його слід втопити в річці".

Це не жарт і не гумор, а тупе і брутальне знущання всесильного тирана над своїми рабами і підлабузниками. Ще й показне. Малюнок із запискою Сталін таки пустив серед членів президії, і її зберіг тодішній технічний секретар Політбюро Георгій Маленков. А наркома згодом таки розстріляли – після невідомо яких тортур.

Була у Сталіна і ще одна форма творчості. Він дуже цікавився кіно. Переглядав і затверджував новинки, навіть читав сценарії і втручався у зйомки. А перед війною – замовив фільм про себе. Точніше, про себе в образі царя Івана Грозного.

Сталін особисто вичитав сценарій, передивився матеріал – і запустив кіно у прокат. І воно стало сенсацією на Заході – як перша радянська гомоеротична драма.

Тут показово все. Не ображена дівчинка з пікантно оголеним плеченьком – а молодий цар. На час коронації він стає двометровим красенем із підведеними очима. Коли у нього гине дружина – її замінює вірний товариш. А коли цар святкує перемогу над численними зрадниками – фаворит танцює перед ним у жіночому сарафані.

Чи знає про це все Путін? Безперечно – і явно не тільки те, що ми знайшли у відкритих джерелах.

Попри все – настирно проводить ресталінізацію сучасної Росії. Тирану зводять пам'ятники і розхвалюють на ТБ. Народ – як завжди, підтримує. Ось як це висміяла група "Рабфак": "Пусть вернеться вся х@йня, пятилетку за три дня! Флаги, марши, мавзолей! Дерькократам – п@здюлей! Сталина, Сталина, пацаны устали на… Чтоб нас больше не е@ли, встань, хозяин, из земли".

Вертається все – з масовими репресіями і пошуком ворогів, передусім іноземних агентів – і гомосексуалів. Лише у деяких росіян це викликає прямі асоціації.

"Государственная гомофобия, которая на самом деле, похоже, такими формулировочками у нас в стране вводится, это признак того, что страной правят пид@расы", – такою є думка російського дисидента, журналіста Артемія Троїцького. Ми ж ні на що не натякаємо – хіба на те, що історія, як завжди, повторюється – але, як завжди, нічому не вчить.

Читайте також: "Мата Харі по-українськи": як шпигун-коханець зі Львова обвів навколо пальця три найпотужніші розвідки світу