"Жах охопив Москву": як Виговський і союзники під Конотопом в один день розбили багатотисячне царське військо

Конотопська битва. Автор – Артур Орльонов, 2010 uk.wikipedia.org
Гетьманщина вийшла на політичну арену Європи за часів Хмельницького. 14 держав визнали її, мали у Чигирині диппредставництва. Та українсько-російський договір 1654 р. – акт "возз'єднання" українського і російського народів – став початком кінця козацької республіки. Майже одразу після "возз'єднання" Москва довела: домовленості з нею справді не варті паперу, на якому написані...

Згідно з Березневими статтями 1654 р., українці переходили під протекцію московського великого князя. За два роки, восени 1656-го, Москва поклала край домовленостям, уклавши сепаратний мир із польським королем.

Це розв'язало руки Хмельницькому. Його війна з Річчю Посполитою тривала: 1657 р. українське військо увійшло у Варшаву. Богдан навіть організував українсько-шведсько-трансільванський союз для боротьби проти Польщі, але 6 серпня 1657 р. гетьмана не стало. Влада перейшла до 16-річного Юрія Хмельницького, а 23-26 серпня в Чигирині на старшинській раді регентом до повноліття Юрка обрали Івана Виговського, генерального писаря.

Іван Виговський
Іван ВиговськийВікіпедія

Після смерті Богдана Хмельницького в Україні розпочалася епоха, яка ввійде в історію під назвою Руїни.

Виговський намагався забезпечити самостійність України від Москви, зміцнити її міжнародний авторитет, утримувати нормальні стосунки із сусідами. Але регентство, по суті ж двовладдя, знесилювало державність, породило охочих до гетьманської булави, які стали в опозицію на чолі з полтавським полковником Мартином Пушкарем і кошовим отаманом Запорозької Січі Яковом Барабашем. Останній навіть проголосив себе "запорозьким гетьманом".

Обрання Мартина Пушкаря полковником
Обрання Мартина Пушкаря полковникомВікіпедія

Московський цар порушував міждержавну угоду, за підсумками Переяславської ради: замість обіцяної військової підтримки козаків у боротьбі з поляками пішов з останніми на сепаратне перемир'я, втручався у внутрішні справи Гетьманщини, посилював військову присутність на Лівобережжі, підбурював антигетьманську опозицію.

У жовтні 1657 р. Виговський скликав у Корсуні Генеральну раду. Він змалював дії російської влади, зрікся своїх повноважень і поклав перед учасниками ради гетьманську булаву. Козацтво ж (старшин із Запорозької Січі не було) повернуло Виговському клейноди і присяглося підтримувати його проти царя. У присутності послів Австрії, Валахії, Криму, Молдавії, Швеції, Польщі, Трансильванії, Туреччини було оформлено договір зі Швецією – про створення українсько-шведського військово-політичного союзу, який мав забезпечити незалежність і територіальну цілісність України. Рада ухвалила відновити союзи з Туреччиною і Кримським ханством, укласти перемир'я з Польщею.

Корсунська рада
Корсунська рада Twitter

Царю повідомили про обрання Виговського. У Москві довго зволікали з визнанням нового гетьмана, вимагаючи від нього поступок. Після лютневої ради 1658 р. в Переяславі, яка підтвердила обрання Івана Виговського, воєводам таки дозволили прибути в Україну.

Декларативно підтримуючи українського гетьмана Виговського, Москва надіслала уповноваженого до полтавського полковника Мартина Пушкаря – той порозумівся з кошовим отаманом Січі Яковом Барабашем і мріяв здобути гетьманську булаву за підтримки царя. За повної підтримки Москви заколотники розбили під Полтавою загони полковників Івана Богуна та Івана Сербина, захопили землю Полтавського та Лубенського полків.

У травні 1658 р. військо гетьмана Виговського розбило під Полтавою ці загони. Пушкар загинув у бою, а Барабаша взяли в полон і стратили. Кількість жертв конфлікту фахівці оцінюють майже в 50 тис. людей.

Між тим, Московія і далі втручалася у внутрішні справи Гетьманщини, ігноруючи Переяславські статті 1654-го, зазіхаючи на південно-східні землі Білорусі, завойовані Військом Запорізьким. Московський уряд підтримував противників гетьмана матеріально. А в серпні на Лівобережжя ввійшли царські війська на чолі з бєлгородським воєводою Григорієм Ромодановським. Він проголосив гетьманом Івана Безпалого, якого можна було, "взявши за хохол, за собою водити".

Російські стрільці, XVII століття
Російські стрільці, XVII століттявідкриті джерела

18 вересня 1658 р. у козацькому таборі під Гадячем Україна підписала договір із Польщею – Гадяцький трактат. Він денонсував російсько-український договір 1654 р., на карті Європи з'явилася нова федеративна держава – польсько-литовсько-українська Річ Посполита. Політичні народи об'єднувалися як "вільні з вільними" та "рівні з рівними". Україна під назвою Велике князівство Руське мала право на окремий уряд, власну армію, скарбницю, монету, діловодство українською мовою, свободу слова. Гадяцький трактат ліквідував унію на території України. Тут мали заснувати дві академії, у т. ч. Києво-Могилянську.

Гадяцький трактат
Гадяцький трактатzorya.poltava.ua

Ось який вигляд повинна була мати об'єднана держава:

Польсько-литовсько-українська Річ Посполита
Польсько-литовсько-українська Річ ПосполитаВікіпедія

Московія не змирилася з цим. У вересні 1658 р. цар Олексій Михайлович оголосив про початок воєнних дій проти Гетьманщини. Пропозицію боярина Олексія Трубецького про переговори Виговський відкинув. І саркастично зауважив: небезпечно з боярами зустрічатися – можна й голову втратити при таких зустрічах.

Армія Ромодановського з'єдналася з ворогами Виговського – "гетьманом" Іваном Безпалим, осавулом Вороньком та запорожцями кошового Барабаша. Вони захопили Миргород, Лубни, Пирятин, вирізали прихильників гетьмана, грабували мирне населення. Ворогів вибили з України аж наприкінці 1658-го.

Основу царського війська становили елітні кінні підрозділи "государєва полка", що складалися з московських дворян, загони кадомських і касимовських татар під орудою князя Олексія Трубецького та загони української опозиції Безпалого. Спершу ця московська армія під командуванням Олексія Трубецького, Григорія Ромодановського і Семена Пожарського (українські історики, зокрема, В. Маслійчук, схиляються до кількості 100 тис.) зруйнувала міста Срібне, Борзну, передмістя Ніжина – однак застрягла під Конотопом, облогу якого почали 21 квітня 1659-го.

До речі, щодо чисельності ворожого війська, українські і російські дані разюче не схожі. Наприклад, російський історик І. Бабулін говорить лише про приблизно 35 тисяч росіян і козаків Беспалого. А об'єднане українсько-польсько-татарське військо переважало царські сили, на його думку, ледь не вдвічі.

Понад 70 днів місто відчайдушно обороняли 4,5 тисяч козаків Ніжинського та Чернігівського полків на чолі з наказним гетьманом Лівобережної України ніжинським полковником Григорієм Гуляницьким, допомагали і всі дієздатні городяни. У червні в Конотопі було мало хлібних запасів, обложені почали їсти коней, стояла спека й духота. Існувала загроза зради, підсилена московськими шпигунами, тому козаки вимагали, щоб конотопські міщани не сходилися в гурти більше трьох чоловік.

Однак у Гуляницького були і власні шпигуни в таборі Трубецького. Московський служилий Лучко Климовський, який за рік до того перекинувся до козаків, добре знав порядки московського війська й порадами допомагав обороняти місто.

На кінець третього місяця облоги стан війська Гуляницького в Конотопі був лихим. У місті залишився один колодязь, води бракувало.

6 липня полковник написав листа про становище в місті, де зазначав, що його козаки б'ються вдень і вночі, що ворог вкопався у рів і відняв воду, фортеця обстрілюється, коней у козаків немає, закінчуються порох і кулі – й максимум вони можуть протриматися тиждень, а здатися "боже збав".

"Тільки сам Творець Христос Ізбавитель наш многомилостивий бачить те наше бажання, що ми всіма силами стоїмо за вольність Війська Запорозького". Весь край довкола Конотопа було спустошено.

У Гуляницького залишилося лише 1,5 тисячі козаків з 4,5 тисяч.

За цей час Виговський мобілізував 16 тис. українського війська на Правобережжі і залучив наймані загони з Польщі, Молдавії, Валахії, Трансільванії, Сербії (разом близько 60 тис.). А ще 30-тисячне військо кримського хана Мухаммед-Гірея ІV.

Конотопська битва
Конотопська битваvolynnews.com

4 липня 1659-го Виговський розбив передовий загін московської армії біля села Шаповалівка і підступив до Конотопа. Українські війська облаштували позиції біля Соснівської переправи, неподалік Конотопа. Піхота та драгуни зайняли позиції в окопах. Оскільки про приєднання армії кримського хана Ахмет-Гірея до українців московські воєводи не знали, кримська кіннота розташувалася окремо, в засідці.

Вирішальна битва розпочалася 7 липня. Виговський з маршу атакував військо Трубецького і раптовим ударом захопив велику кількість коней, погнавши їх у степ. Але московська кіннота контратакувала козаків і Виговський відступив за річку Соснівку до свого табору.

У суботу, 8 липня, за наказом Трубецького за Виговським кинулася 30-тисячна кіннота Семена Пожарського – той перейшов через річку Соснівку й розклав табір. Решта 30 000 війська на чолі з Трубецьким залишилися в своєму таборі. Тимчасом непомічений ворогом 5-тисячний загін Степана Гуляницького (рідного брата очільника оборони Конотопа) зайшов у тил Пожарському і, непомічений, захопив міст через Соснівку, зруйнував його, вночі загатив річку і затопив низину навколо неї.

Вранці 9 липня невеликий загін Івана Виговського атакував табір Пожарського, а після короткої сутички почав відступати, імітуючи втечу. Війська Пожарського кинулися його переслідувати. Коли московити вступили в Соснівку, козаки трьома пострілами з гармати та трьома вогневими стрілами дали знак рушати орді та полякам, а самі всією армією розпочали контрнаступ на Пожарського. Пожарський захопився переслідуванням супротивника, царська кіннота та артилерія загрузли у багнистому ґрунті біля річки – "справжніх конотопах".

Схема битви під Конотопом
Схема битви під Конотопомistpravda.com.ua

Кавалерійський воєвода Пожарський пізно зрозумів, що опинився в оточенні; його переграли. Трубецький кинув напризволяще війська Пожарського, не надав йому підмоги, поспіхом зняв облогу Конотопа й наказав відступати. Московське військо було оточене і за один день майже все знищене.

Розгром був повний, "з тої поразки міг утекти хіба той, хто мав крилаті коні", – писав Самійло Величко.

Врятуватися змогла частина полку Ромодановського, підрозділи якого першими кинулися навтьоки. Московське військо з-під стін Конотопа відступало до Путивля, відбиваючись від козаків, полків Григорія Гуляницького і татар. Козаки й татари три дні переслідували втікачів аж до московського кордону, князь Трубецький отримав два важких поранення, дивом уникнув полону і залишився живим. Утікаючи, царські війська втратили левову частку артилерії, бойові знамена, скарбницю й обоз.

Вважається, що в Конотопській битві загинуло до 30 тис. московитів, ще 15 тис. потрапили в полон (зокрема Пожарський і десятки знатних воєвод). Полягло понад 240 московських дворян, майже 2000 городових дворян, майже 1000 елітних найманців. У полон потрапили двоє з п'яти воєвод Трубецького – князі Пожарський і Львов, одні з найдосвідченіших кавалерійських воєначальників московської армії. Бранцями стали князі Бутурліни, Куракін, Ляпунов, Скуратов.

Конотопська битва
Конотопська битваkampot.org.ua

Наслідки битви мали широкий резонанс у Європі. Звістка про конотопську поразку Трубецького нагадувала росіянам похід Сагайдачного на Москву.

"Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву… Після здобуття стількох міст, після взяття литовської столиці Москва затремтіла за свою власну безпеку; у серпні з наказу царя люди всіх станів поспішали на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар з боярами раз-у-раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць зі своїми родинами й майном наповнили Москву, пішла чутка, що цар виїздить за Волгу, за Ярославль", – писав російський історик Сергій Соловйов.

Втім, хвилювався цар передчасно. Виговський виграв битву, але програв війну. Він не зміг повторити походу Сагайдачного 1618 р. на Москву, бо в Козацькій державі не вщухала внутрішня боротьба. Козацька старшина, боячись реалізації Гадяцького трактату, послаблення Росії як можливого союзника у боротьбі проти Польщі, виступила проти Виговського. Татари повернулися до Криму, адже саме почався кримський похід отамана Івана Сірка.

Розуміючи масове несприйняття його політичного курсу, Виговський склав булаву та інші клейноди на раді біля Германівки на Київщині – за умови, що новий гетьман не розірве Гадяцького договору і випустить його дружину з Чигирина.

Пам'ятник І. Виговському у с. Германівка на Київщині
Пам'ятник І. Виговському у с. Германівка на Київщиніzeft.in.ua

20 вересня 1659 року в урочищі Маслів Став на річці Росаві відбулася "чорна" рада. Козаки не захотіли слухати прихильників Виговського та навіть убили декого з них. Значна частина війська Виговського перейшла на бік Юрія Хмельницького, а сам гетьман мусив виїхати до Речі Посполитої.

На початку жовтня 1659 р. у Жердевій долині біля Трахтемирова козацька рада вирішила добиватися відновлення російсько-українського договору 1654 р. Україна у жовтні 1659 р. підписала Переяславський договір: Гетьманщина перетворювалася в автономну одиницю під владою Москви. Під загрозою смертної кари заборонялося обирати старшину з прихильників Виговського, а самих Виговських новий гетьман мусив видати Москві. Данила Виговського, троюрідного брата, овруцького полковника Василя, двоюрідного брата Юрія та племінника Іллю в кайданах вислали з Києва до Москви, звідти у Тобольськ. Самійла Виговського, племінника гетьмана, росіяни повісили.

Москва століттями стирала з нашої історичної пам'яті цю подію, як і ім'я Івана Виговського. Хоча був шанс позбутися впливу Москви. На жаль, використаний не до кінця.

За матеріалами УІНП, дослідниці-краєзнавиці Г. Черкаської та к. іст. н. В. Маслійчука

Читайте також: "Ак'яр перетворився на Севастополь", або Як Росія крала минуле у кримських татар: історії топонімів і родин

Попередній матеріал
"Ак'яр перетворився на Севастополь", або Як Росія крала минуле у кримських татар: історії топонімів і родин
Наступний матеріал
Один "злочин" – два вироки: приголомшлива історія повстанця УПА, страченого КДБ за 2 роки до Незалежності України
Loading...