Від Покуття до Донбасу: який вигляд мали українки-наречені 100 і більше років тому – неймовірні фото

Українське весілля колаж 5.ua
В українській традиції весілля було кульмінацією всього життя. Молода починала готувати своє придане з 10-12 років. До заміжжя вона мала встигнути надбати гардероб, який носитиме до самої старості. Весільне вбрання мали виготовляти за певними законами. Зокрема, завжди створювали нову сорочку, шиту новою голкою

Традиційно сезон весіль починався восени, коли завершувалися польові роботи, і тривав до кінця зими. Звичайно, траплялися винятки й одружуватися могли впродовж усього року. Єдиною забороною на святкування був піст, розповідає Олександра Сторчай, експертка з історії традиційних костюмів.

.
.uzhgorod.net.ua

Молодята, м. Сніжне, Донецька обл., І четверть ХХ ст.

До весілля ставилися відповідально. Часто батьки, розуміючи, що дівчині потрібно підготувати придане, звільняли її від додаткової роботи. Весільне вбрання виготовляли за певними законами. Зокрема, нову сорочку шили лише новою голкою.

Весілля ніколи не тривало один день, переважно тиждень – передвесільні обряди, весілля та післявесільні ритуали.

Сватання

Спочатку свати з нареченим чи без нього приходили до родини молодої домовлятися про весілля. Вони обов'язково обмінювалися хлібом, загорнутим у хустку або рушник. Цей обряд об'єднує різні куточки України, хоча святкування і відрізняється залежно від регіону.

У Центрі наречена пов'язувала сватів рушниками, а нареченому передавала пишно вишиту сорочку, яку він вдягав на весілля.

.
.uzhgorod.net.ua

Весілля в с. Боровикове, Черкаська обл., 40-ві роки ХХ ст.

На Поліссі свати приносили до будинку родини молодої пляшку горілки. Там її випивали, на знак згоди про одруження засипали у неї зерно та прикрашали червоною квіткою з червоною стрічкою. Пишаючись, що отримали згоду від дівчини, свати могли впродовж місяця ходити селом та хизуватися пляшкою.

На Гуцульщині молода не пов'язувала рушником сватів, але, як і в Центральній Україні, передавала молодому сорочку.

У деяких регіонах молода передавала нареченому ритуальну хустинку, яку на вінчанні затикала йому її за пояс, показуючи, що хлопець уже не є вільним.

.
.uzhgorod.net.ua

Молодята на Гуцульщині

Як з'явився обряд викупу нареченої?

Цей звичай є напрочуд популярним і в наш час, але існує на теренах України від давніх часів – у різних варіаціях.

Наприклад, існував обряд, коли рідний брат розчісував молоду, брав у руки ножиці й вимагав у молодого викуп, інакше відріже дівчині косу – символ дівоцтва та незайманості.

"Обряд викупу нареченої сягає ще дохристиянських часів, коли племена жили відособлено й ворогували одне з одним. У громаді бракувало жінок для шлюбу, і тому, щоб не одружувати між собою родичів, викрадали дівчат із сусідніх племен. Згодом, щоб не загострювати конфлікт, племена приносили викуп за дівчину. З часом ворожість зникала, утім давні обряди міцно закріпилися в народній культурі", – розповідає Олександра Сторчай.

.
.uzhgorod.net.ua

Молодята на Західній Україні. Дореволюційна світлина

Вінчання

В одних регіонах, за традицією, наречений чекав на молоду в церкві, в інших – молоді йшли до вінчання разом.

Дорогою до церкви молодим співали пісень. Наприклад:

Із дороги, вороги,
Не переходьте дороги.
Ой нехай пройде родина,
Щоб була молода щаслива.
Нехай пройде чоловік,
Щоб був молодої довгий вік.

.
.uzhgorod.net.ua

Вінчання в церкві, Західна Україна (напередодні II Світової війни)

Цікаво, що на Гуцульщині вінчалися о другій половині дня, святкування відбувалося уночі. Під час вінчання до церкви приходили 12-15 пар дружок та дружбів, батьки та хрещені молодих.

.
.uzhgorod.net.ua

Молодята на Гуцульщині. Орієнтовно 60-70 роки ХХ ст.

Статус жінки

Після вінчання молоді їхали спочатку до хати молодої, а потім – молодого, де свекруха перевіряла невістку, даючи завдання.

.
.volnovakha.city

Весілля на Донеччині, 1930 р.

Після завершення святкувань з молодої знімали знімали вінок – і замінювали його хусткою чи наміткою. Цей ритуал був чи не найважливішим, адже свідчив, що дівчина перетворилася на жінку – і повноправну господиню в хаті чоловіка.

У більшості регіонів після цього обряду жінка вже ніколи не показувала свого волосся.

.
.uzhgorod.net.ua

с. Яворів Косівського р-ну Івано-Франківщини (60-70 роки ХХ ст.)

"Якщо дівчина виходила заміж в інше село, на чужину, мусила поповнити його тим одягом, який був традицією у місцевості, де вона житиме з чоловіком", – каже Олександра Сторчай.

До речі, коли молоду вбирали до шлюбу, а також під час весілля, коли покривали наміткою, їй співали тужливих пісень, які перегукувалися з плачами, пояснює експертка. Ось кілька з них:

.
.uzhgorod.net.ua

Буковина, 50-ті роки ХХ ст.

Йа з суботоньки на неділеньку
Мати дочку змивала.
Йа змиваючи, заплітаючи,
До її промовляла:
– Доненьку моя, кісонька твоя
Перемовлена буде.
Ой доню моя, ой мова твоя
Перемовлена буде.
Ой де ступиш, да й похилишся,
Ой що скажеш, да і помилишся.

.
.uzhgorod.net.ua

Найстаріша світлина весільного обряду в Україні, яку вдалося знайти, – Чернігівщина, 1867 р.

***

Не раз, не два, ненько моя, та й заплачеш,
Поки мене в своїй хаті та й побачиш.
Не раз, не два ненько моя, та й затужиш,
Поки мене через люди та й почуєш.
Не жаль тобі, ненько моя, мене буде,
Ой як мене в твоїй хаті та й не буде.

.
.uzhgorod.net.ua

Весільна громада у селищі Більче-Золоте, Тернопільська обл., 30-ті роки XX ст.

"А наречена – як панночка..."

Одяг на весіллі був не лише прикрасою та оберегом. За ним можна було дізнатися про родину та соціальний статус особи.

На заможність нареченої вказували прикраси: скляні намиста, венеційське скло, монети. А ще перли, які, вважалося, мали енергетику довголіття, родючості та жіночності.

Заможні дівчата могли дозволити собі пошити весільну сорочку із тканини, привезеної з-за кордону. Наприклад, "голландське" полотно було ознакою заможності молодої.

.
.uzhgorod.net.ua

Молодята з м. Городок, Львівської області (поч. ХХ ст.)

Грайте, музики, як грали,
Ми вже й Сашечку убрали.
Як не убрали, то й вберемо,
До шлюбу поведемо.

Святкову сорочку молодої вишивали унікальним городоцьким швом. Він настільки складний для опанування, що нині вже неможливо його відтворити.

.
.uzhgorod.net.ua

Молодята. Покуття чи Коломия, орієнтовно не пізніше 1920 р.

Спідницю нареченої могла прикрашати вибійка – "принт" із коричневих цяток. Щоб його створити, тканину відбивали дерев'яними штампиками. Спідницю молодої також могли плісирувати, тобто робити дрібні-дрібні складки. Такий одяг навіть прати було небажано, адже заплісирувати її знову надзвичайно складно. Увесь наряд на талії тримає вузький тканий пояс.

Із верхнього одягу, залежно від регіону, молоді одягали свиту, кептар, сердак та кожух.

Незалежно від погоди і пори року, на весілля наречені завжди одягали всі елементи святкового вбрання: сорочку, поясний одяг (плахта із запаскою, спідниця чи обгортка), свій у кожному з регіонів.

.
.uzhgorod.net.ua

с. Богдан, Рахівського р-ну, Закарпаття, 60-70 рр. ХХ ст.

Доповнювали весільний образ намистом та вінком. Дівчина завжди одягала рясно оздоблений вінок, іноді зі стрічками чи вовняними нитками.

Весільний вінок подекуди одягали на розпущене волосся. Наприклад, на Черкащині молодій зав'язували під волосся шовкові стрічки, поверх яких вона розпускала волосся.

.
.uzhgorod.net.ua

Черкаська обл., Смілянський р-н. Дореволюційне весільне фото

Проте, як свідчать старі фото, звичай розпускати волосся поширювався не лише в Центральній Україні.

.
.uzhgorod.net.ua

с. Яглуш, Івано-Франківська обл., орієнтовно 50 рр. ХХ ст.

"Весільний вінок виготовляли з будь-яких матеріалів, утім ніколи не використовували живі квіти, адже вони в'яли", – розповідає Олександра Сторчай.

Серед живих рослин могли використовувати лише вічнозелені – листя барвінку, мирту або самшиту. Наприклад, вінок, виготовлений із барвінку та дрібних квітів прикрашав наречених на Львівщині.

Навіщо на весіллі дружба і старша дружка?

Впродовж весілля молодята не їли, не пили, не танцювали і не цілувалися. Все, що їм дозволяли – кланятися на всі боки. Тому в пригоді ставали старша дружка та дружба – на їхні плечі лягала відповідальність за виконання обрядових весільних дій.

Одяг старшої дружки майже повністю повторював образ нареченої. А в руці вона обов'язково тримала калач. Із такими калачами молода із дружками запрошувала гостей на весілля.

.
.uzhgorod.net.ua

с. Ужок Великоберезнянського району, що на Закарпатті, дружки

Вишита сорочка з домотканого полотна, ткана вовняна обгортка та тканий пояс, зверху вовняний кептар – таке вбрання старшої дружки було характерне для Покуття. Її шию прикрашали такі ж намиста, як і в нареченої.

Посаг

Посаг дівчини складався з одягу, який вона носитиме все життя. А також зі скатертин, рушників тощо.

30 святкових сорочок у скрині дівчини вказували на її бідність. Наречена з середнім достатком могла приготувати до 50 сорочок. А от ті, хто мали понад 70 вишитих сорочок у скрині, вважалися заможними.

.
.uzhgorod.net.ua

Молоде подружжя, с. Теклівка Березнівського р-ну, Рівненщина, 1917 р.

Експертка Олександра Сторчай пояснює: "Святкову сорочку одягали щонеділі, йдучи до церкви. Маючи 50 сорочок та одягаючи їх раз на рік у неділю, дівчина могла протягом року жодного разу не повторити вбрання. Крім того, одяг не зношувався, і вона зберігала його в гарному стані до старості".

Читайте також: "Треба бути готовим, і "щоб кулемет стояв у кожній хаті": хроніка звільнення Маріуполя у спогадах українських бійців

Попередній матеріал
Рум'яні, домашні та дуже ситні: рецепти смачних запіканок із м'ясом, рибою та сиром
Наступний матеріал
"Походження видів": як і навіщо Дарвін ставив експерименти над власними дітьми
Loading...