За даними дослідників, в Європі за всю її історію було спалено за підозрою в чаклунстві принаймні 100 000 людей, майже 80% із яких – жінки.
Полювання на відьом у Швейцарії, про яку мовиметься далі, відбувалося з розмахом: у XV-XVIII ст. тут було страчено в 10 разів більше відьом, ніж у Франції, і вдвічі більше, ніж у Німеччині, пропорційно до кількості населення. Традиційним у цій країні методом тортур було розтягування на дибі – після цього більшість підозрюваних визнавали свою провину. Прославлений Байроном Шильонський замок слугував в'язницею, місцем тортур і страт для звинувачених у чаклунстві. Найбільше відьом було вбито в роки неврожаїв і епідемій.
Але Анна Ґельді жила не в Середньовіччі, а в епоху Просвітництва – вона народилася 24 жовтня 1737 р. в комуні Зеннвальд, Швейцарія. Її батьки належали до нижчого соціального стану, тож Анна з раннього віку мусила самостійно заробляти на життя. У 15-річному віці вона служила в одній із найзаможніших сімей округу, і ставилася до своєї роботи більш ніж відповідально.
Про ранній період її життя мало що відомо. Ґельді була чесною дівчиною з хорошою незаплямованою репутацією – до одного випадку. Усе змінилося 1768 р. Вона познайомилася з солдатом, чиє ім'я не збереглося в архівах, – і закохалася. Дуже скоро 31-річна Ґельді зрозуміла, що вагітна, проте її коханий відмовився брати на себе відповідальність і втік із країни, покинувши Анну саму.
Про службу у пристойних будинках міста більше мови бути не могло.
Анна народила, але немовля було дуже слабким і померло через добу. Це не мало когось здивувати, адже у ХVІІІ ст. дитяча смертність була високою. Проте влада Зеннвальду чомусь звинуватила Анну у вбивстві – жінку засудили до стояння біля ганебного стовпа, а потім посадили під домашній арешт на 6 років.
Для Ґельді, яка не мала фінансової підтримки, цей вирок дорівнював голодній смерті. А тому вирішила втекти в містечко Гларус на сході Швейцарії. Там вона знайшла нову роботу – у будинку сім'ї Цвіккі. І згодом між нею та сином її роботодавця, Мельхіором Цвіккі, виник роман. Мельхіор навіть хотів одружитися з Анною, але їхнє кохання було приречене – батько юнака не дав би згоди на нерівний шлюб. Анна була служницею, до того ж на 11 років старшою за свого обранця.
Проте роман Анни Ґельді і Мельхіора Цвіккі набирав обертів, і незабаром Анна народила свою другу – абсолютно здорову – дитину. Про долю немовляти відомо мало: незабаром жінка назавжди покинула сім'ю Цвіккі, а дитина, імовірно, залишилася під опікою батька. Більшість істориків вважає, що це сталося, адже глава сім'ї Цвіккі тиснув на Мельхіора, через що Анні довелося покинути і будинок, і сина.
До речі, будинок родини Цвікі у Гларусі досі стоїть на тому ж місці.
Незабаром після цих трагічних подій 46-річна Анна Ґельді знайшла нову роботу – у будинку сім'ї Чуді. За однією з версій, відомий і шанований суддя Якоб Чуді був надзвичайно добрим до нової служниці і сприяв налагодженню її життя – допоміг Анні віддати чималі борги і відновити втрачену репутацію.
Подейкують, між Якобом і Анною спалахнув роман. Ґельді була жінкою з непростою долею, і зустріч із Чуді стала для неї променем надії на світле майбутнє. На жаль, мрія про любов і сім'ю так і залишилася мрією.
Одного ранку дочка судді Анна-Марія повідомила про погане самопочуття. У дівчинки був сильний жар, її нудило, вона билася в конвульсіях і скаржилася на марення. Батько наказав дізнатися, що подавали дочці на сніданок, і виявив в молоці залізні уламки (за іншими даними – розкришені голки). Підозри впали на Ґельді, адже вона готувала їжу, – і жінку негайно звільнили.
За 18 днів захворіла друга дочка судді, Сусанна, яка теж повідомила про голки. І хоча Анна вже не працювала в будинку Чуді, її все одно заарештували... за змову з дияволом і чаклунство. Адже Чуді пояснив хворобу дітей пристрітом, який наслала на них Анна Ґельді.
Справа набула широкого резонансу і привернула увагу всієї країни. Слідство не мало жодних доказів причетності Ґельді до отруєння дочок судді. До того ж дівчата незабаром одужали. Однак Чуді мав владу й авторитет серед городян і представників судочинства – а значить, ні в кого не повинно виникати сумнівів у винуватості Анни.
Жінка вирішує покинути Гларус. Вона тікає у маленьке містечко Дегерсхайм. Але обвинувачення намагається спіймати Анну... за допомогою преси. 9 лютого 1782 року в газеті "Нойє Цюрхер Цайтунг" з'явилося оголошення: тому, хто допоможе спіймати Анну Ґельді, пообіцяли грошову винагороду.
Оголошення спрацювало. 21 лютого її доправили у Гларус.
Жінка наполягала на своєму і присягалася, що не чинила страшних злочинів і не вступала в змову з темними силами. Тоді "слідство", бажаючи отримати зізнання, вдалося до катування на дибі. Неможливо уявити, що відчувала людина, яка проходила через це випробування. А тому не дивно, що незабаром Анна зізналася: отруїла дочок судді після того, як до неї з'явився диявол в образі чорного пса і подарував їй голки.
Цю жінку, яка не вміла ні читати, ні писати, день і ніч допитували релігійні та політичні лідери Гларуса. Її катували, підвішуючи за великі пальці рук та прив'язуючи камені до ніг.
Після катування Ґельді одразу заперечила свої свідчення і запевняла, що зізналася у всьому тільки через нестерпний біль. Через це її знову піддали тортурам.
Свідками її нібито злочину виступили майже всі друзі родини Чуді. 13 червня 1782 р. суд присяжних визнав Анну винною і засудив її до смертної кари. Того ж дня на центральній площі міста зібрався натовп людей, щоб стати свідками безпрецедентної події – страти відьми. Анні Ґельді відтяли голову.
Примітна річ: влада домагалися від Анни зізнання в чаклунстві. Але в офіційному вироку мовилося про звинувачення в отруєнні, тому, щоб не компроментувати себе, суд знищив протоколи допитів відразу після страти.
Справа в тому, що в Європі ХVІІІ ст. подібні вироки перестали бути нормою – епоха Просвітництва засуджувала невігластво, і представники вищих верств суспільства не могли відкрито звинувачувати кого-небудь у чаклунстві. Якоб Чуді не хотів афішувати реальних мотивів кари і повернув справу як звинувачення в отруєнні.
Але Анну не повинні були стратити. Згідно з тогочасним швейцарським законодавством, людину, звинувачену в отруєнні, не засуджували до смерті, якщо жертва злочину вижила. А обидві доньки Якоба Чуді благополучно одужали.
Незабаром у Європі вибухнув справжній скандал – історик Август Людвіг Шльоцер назвав страту Ґельді "судовим вбивством", яке спровокувало хвилю невдоволення і в Швейцарії, і у всій Священній Римській імперії. Попри це, ситуація не призвела до будь-яких наслідків для Чуді та інших учасників процесу над "останньою відьмою Європи". Суддя мав підтримку впливових представників влади і фактично мав недоторканний статус.
За словами швейцарського журналіста Вальтера Хаузера, засудження Ґельді за відьомство стало можливим лише тому, що звинувачення висунув могутній чоловік: "Якби хтось інший висловив ті ж звинувачення, нічого б не сталося. Це була судова несправедливість". За словами Хаузера, Якоб Чуді просто хотів позбутися її.
З часом справа про страту Анни Ґельді почала забуватися. Але лишалося відкритим питання: чому Чуді намагався довести провину своєї ексслужниці в чаклунстві, ризикуючи спровокувати гнів суспільства? Найбільш популярною версією події стала така: Якоб Чуді, зразковий сім'янин, батько двох дочок, шановний суддя, вступив в інтимні стосунки зі служницею. Проблемою було те, що Чуді міг втратити своє звання і почесті за позашлюбний зв'язок – найімовірніше, коли він вирішив кинути Анну, злякався, що жінка всім розкаже про їхній роман, а тому зважився на такий ризикований крок.
"Якби це було виявлено, це поклало б кінець соціальному та професійному життю Чуді. Після суду Чуді хотів отримати офіційний документ, який підтверджує, що він ніколи не торкався Гелді", – розповідає Хаузер.
Не виключено, що Якоб сам підсипав дочкам голки в їжу, щоб "вистава" виглядала максимально реалістичною, або просто підмовив їх.
Інша версія свідчить, що Ґельді опиралася увазі господаря будинку – відкинутий Чуді образився через поведінкою служниці і зґвалтував її, після чого вирішив позбутися її. Він був упевнений, що навіть якщо Анна розповість про зґвалтування на суді, ніхто не повірить у слова жінки, обвинуваченої в чаклунстві.
2008 р. парламент Швейцарії визнав страту Анни Ґельді судовою помилкою – через 226 років після смерті вона була виправдана, а її трагічна доля стала частиною історії Європи. Ініціатором став представник Гларусу у швейцарському парламенті Фріц Шіссер. Цікаво, що місцева протестантська церква та права Швейцарська народна партія виступили проти цього кроку.
"Ми останні в Європі стратили жінку за чаклунство. Це пляма на нашій історії. Тепер ми могли б зробити щось, щоб стерти цю пляму", – прокоментував Хаузер це рішення про реабілітацію.
За його словами, вперше в Європі парламент реабілітував людину, обвинувачену і страчену через чаклунство.
Влада Швейцарії використовує історію Анни як нагадування про темні сторінки, а митці через образ Ґельді закликають зберегти пам'ять про "останню відьму Європи", що стала жертвою жахливої несправедливості.
Читайте також: Граф Дракула: чому добрий хлопчик перетворився на монстра і звідки взялося криваве прізвисько