"Треба бути готовим, і "щоб кулемет стояв у кожній хаті": хроніка звільнення Маріуполя у спогадах українських бійців

0629.com.ua
Пам'ятний день. 13 червня 2014 року

"Друг Спайдер", боєць добровольчого полку "Азов":

"Людей у нас було близько півтори сотні, зброї небагато... Пам’ятаю, як ми проходили між будинками, рухались обережно, щоб нас не зачепило, адже там з банку був круговий огляд. Ми стріляли по банку, щоб погасити вогневу точку, бо нагорі хтось сидів і вів вогонь із темного вікна.

Звісно, без знання місцевості, ворожого особового складу було дещо складно працювати. Тим паче, для нас це була перша серйозна операція, хотілось зробити все на вищому рівні.

Звільнення Маріуполя
Звільнення Маріуполя5 канал

Ми заходили з двох боків. Із одного – група з "Душманом", "Боцманом", "Палій" із "Пряником", а з боку готелю "Спартак" заходили ми з Андрієм, "Черкасом", "Хорстом" та іншими нашими бійцями.

Пригадується реакція містян. Хтось збігався і кричав, щоб ми не чіпали "їхніх хлопців, їхніх асвабадітєлєй", а були ті, хто пригощав нас кавою та чаєм, а після перемоги повивішували українські прапори на балконах. Добре пам’ятається хлопець, який, коли ми вже виїжджали, стояв на кутовому балконі будинку на вулиці Італійській і тримав державний стяг у руках.

Ще пригадався момент… Був недалеко будинок, між ним та сусіднім – перегородка дерев’яна. Ми там сховалися і звідти стріляли. Через рік, на річницю звільнення міста, проходили повз – а на тому будинку вивісили український прапор. Якось так знаково це все було: не дарма ж ми сховались за будинком, власники якого виявились патріотами".

Перший командир добровольчого полку "Азов" Андрій Білецький:

“Ми починали о третій ранку. 159 азовців в штурмовій групі, частини НГ та "Дніпро-1" в очепленні, придана "зушка" на "шишизі" 72–ї бригади, з шикарним, хоча й занадто веселим екіпажем.

Хлопці поспали 4 години, мені не вдалося – всю ніч переконували генералів, у тому, що штурм можливий. Переконали.

Найбільш дивний – перехід. Ніхто не хоче порушувати священну тишу і темряву... Радіообмін мінімальний, бійці в кузовах камазів і пікапів говорять пошепки або мовчать. Так само безшумно висаджуються з бортів, розгортаються в порядки.

Перехід. З першими променями сонця суворі обличчя виявляються майже дитячими. Перший постріл, за ним – вибух. Пекельна канонада, команди і мат. Більше вогню, більше команд, більше мату! Забава почалася, звільнення почалося!

Обстріл Маріуполя з "Градів"
Обстріл Маріуполя з "Градів"MRPL.CITY

Пам’ятаю добре кожного: "Легіонера", пораненого в перші секунди бою, його чотового "Вітальоса", по обличчю якого було зрозуміло, що краще поранили б його; "Палія" в єдиному важкому бронежилеті за "утьосом", в кузові саморобного гантрака, який ми назвали "Пряник", "Малюка" – зовсім підсліпуватого, але його пообіцяли взяти в бій, якщо він з робочими за два дні доробить "Пряника". Пам’ятаю пораненого "Хорса", дикі очі й прохання не відправляти в лікарню до кінця бою. Пам’ятаю "Бендера" з гранатометом, який і пішовши з "Азова" ще десятки разів ходив за лінію, брав росіян в полон... Колю "Ядра" і його акробатичні трюки – того "Ядра", який загине разом з розвідгрупою під Новоазовськом. "Байду", що носився по прострілюваній Грецькій з коробами ПК для "Іспанця". Пам’ятаю "Бубу", Рому "Сатану", "Боцмана" і спокій "Душмана" (бій – єдине місце, де ця людина буває спокійною). Вони вели основну штурмову групу. Кулеметників "Бормана" і "Менеджера" в синій мастерці. Пам’ятаю запал першого і холоднокровність другого. "Пушкіна" – хорошого дядька, бізнесмена з Бердянська. Знаючи, що нам не вистачає водіїв, він сів за кермо автобуса і повіз першу штурмову групу. Навіть Корчинського, який витягав "Легіонера" – пам’ятаю.

У ті скажені дні в нас не було професії, соціального статусу, партійної приналежності і будь-яких інших умовностей. Ми були тими, ким народилися – українцями. І це внутрішнє відчуття єдності робило нас непереможними, відчуття, що немає нічого ціннішого, ніж Батьківщина”

Річниця визволення Маріуполя
Річниця визволення МаріуполяFacebook / Олександр Куць

Командир тактичної групи спецпідрозділу "Омега" НГУ з позивним "Бук":

"8 травня в Маріуполь були перекинуті львівські та луцькі гвардійці для забезпечення охорони громадського порядку в місті. Зранку 9 травня сепаратисти увірвались до міського відділу міліції, де відбувалась нарада керівників силових органів, влаштували перестрілку – з’явились перші поранені та вбиті.

Ми отримали завдання вилетіти на вертольоті в Маріупольський аеропорт у складі групи з 10 чоловік зі зброєю та екіпіровкою. Близько 10 ранку. Я зібрав групу, екіпірувалися і вилетіли з Луганського аеропорту в Маріуполь. У небі мені було доведено інформацію, що перший поверх Маріупольського відділу міліції захопили сепаратисти. Другий і третій – утримували проукраїнські сили. Периметр навколо міськвідділу блокований українськими підрозділами. Нашим завданням було штурмувати будівлю, знешкодити терористів і звільнити заручників. "Завдання на 2 години", – так нам тоді казали…

Сепаратисти заблокували всі під’їзди до будівлі. Біля відділу велася хаотична стрільба. Залетіли ми на автобусі через тилові ворота в задній дворик. А там купа людей зі зброєю в незрозумілій формі. Як потім виявилося, це були бійці батальйону "Дніпро-1". Їхнього командира, який тоді був на нараді силовиків, сепаратист-снайпер застрелив через вікно.

Маріуполь
Маріуполь5 канал

У нас не було жодної інформації про обстановку навколо відділу міліції. Ми не знали, що в сусідніх будинках знаходились ворожі снайпери. Ні плану, ні які сили і засоби там вже є... Нам лише сказали, що будівля міліції блокована і два поверхи з трьох знаходяться під контролем силовиків.

Наша група взяла під охорону периметр, організувала систему спостереження та оборони будівлі. Я почав шукати старшого, щоб з’ясувати обстановку. Його не було. Над підрозділами Нацгвардії зі Львова та Луцька був старший полковник Смолов.

На той час у дворику було троє чоловіків, зв’язані. Це були сепаратисти, яких затримав батальйон "Дніпро–1". Двоє із затриманих мали кульові поранення.

Міськвідділ був охоплений полум’ям. Кабінети, які вели у внутрішній дворик, загратовані. У двох із них знаходились 7 осіб, до них нікому не було діла. Ми намагались звільнити заблокованих людей. Всі в цивільному були працівниками Маріупольського міськвідділу міліції. В автобусі знайшли 2-метровий трос. Під’їхали до будівлі, зачепили та зірвали решітку і звільнили їх. Вони би там так і загинули, якби ми їх не дістали.

Маріуполь
Маріуполь5 канал

Весь цей час з усіх сторін вівся хаотичний вогонь. Люди з натовпу з-за спин жінок, дітей, ветеранів стріляли по нам з пістолетів. Не знаю, як вони не влучали в нас, мабуть, не навчені. Крім сепаратистів, був убитий один військовослужбовець з луцького батальйону – солдат строкової служби, та троє було поранених.

Коли там уже нікого було звільняти, зброї також не було, бо сепаратисти всю винесли – постало питання, як зібрати усі наші підрозділи і вийти в безпечне місце.

Я взяв ініціативу в свої руки. Вичислив одного сепаратиста з ветераном, найактивніших учасників у натовпі. Переговорив із ними щодо обміну затриманих сепаратистів на можливість вийти до військової частини 3057. Вони погодились.

Засланий сепаратист, який був із ветераном, сказав, що нам тепер кінець.

"Ми знаємо, що наших у вас не має і зараз всіх вас розстріляємо", – сказав він мені.

Я нагадав ветерану про домовленість. І що через 5 хвилин плануємо вихід, що нам нема чого втрачати. У разі спроб перешкодити виходу, ми будемо реагувати відповідно до обстановки.

Звільнення Маріуполя
Звільнення Маріуполя5 канал

Поклали в розбитий автобус, на якому ми приїхали, тіло вбитого гвардійця і висунулися до наших заблокованих військовослужбовців у місті. Бійців батальйону "Дніпро-1" ми взяли в середину. Наша група розділилась: 5 чоловік – в тилу, інші 5 – по фронту. Ми рухались і забирали наших бійців у тих місцях, де вони були заблоковані розлюченим натовпом. Серед заблокованих – троє поранених. Так ми йшли містом до військової частини близько 3 км. Нас супроводжував весь той розлючений натовп, що був біля міліцейського відділку.

Коли ми прийшли в частину, там був повний хаос. Бігали люди в цивільному зі зброєю. З’ясувалося, що бійцям хтось дав команду переодягатися в цивільне і розходитися по домівках. Більшість строковиків у цій частині були місцевими. Я наполіг, щоб вони здали зброю. А потім усі розбіглися по домівках.

У частині залишилися бійці батальйону "Дніпро–1" та нас 10 чоловік. Сепаратисти оточили територію і прострілювали її з висоток, які знаходились впритул до частини. Ходити по території військової частини було небезпечно, тільки перебігати.

Залишалось кілька одиниць техніки на ходу і зброя. Я тоді доповів командувачу Нацгвардії України генералу Полтараку ситуацію та отримав згоду на залишення частини і вивіз зброї. У три машини ми завантажили зброю та боєприпаси. Лишили тільки хімію, дими, освітлювальні ракети. Для особового складу місця в транспорті майже не залишилось. Через те їхали, що на зразок індійського потягу. Нашу колону постійно блокували, але ми доїхали до Маріупольського аеропорту.

В аеропорту ми пробули ще 7 днів. Моя група відповідала за систему охорони аеропорту. Організували взаємодію між підрозділами: встановили сигнали, паролі, сектора та організували патрулювання.

Через 2 дні після 9 травня ми ще кількараз заходили до військової частини і в центр міста, проводили розвідку прилеглих до центру Маріуполя районів.

Маріуполь, 9 травня 2014 року
Маріуполь, 9 травня 2014 рокуВікіпедія

Центр міста був захоплений сепаратистами. Вони виставляли блок-пости, стягували скати, будматеріали і робили барикади. Тоді сепаратисти мали БМП, БРДМ, які не були справними та багато зброї, яку вони винесли з міськвідділу міліції.

Відношення людей до нас було ворожим, вони готові були нас роздерти. Можливо, і були ті, які підтримували нас, але вони мовчали, боячись за своє життя та життя рідних.

На наступний день після виходу в Маріупольський аеропорт було проведено операцію з вивозу поранених гвардійців з місцевих лікарень та їх евакуацію на територію, підконтрольну українській владі…".

Біля Маріуполя бійці ООС готуються до зими
Біля Маріуполя бійці ООС готуються до зими5 канал

Роман Грицик, старший прапорщик в/ч 4114 Західного оперативно-територіального об’єднання Нацгвардії:

"До Маріуполя ми вилетіли 13 травня літаком Іл-76 з Гостомеля. Одразу прийняли під охорону блокпости навколо міста.

Мешканці Маріуполя, вночі, ховаючись від сепаратистів, приносили нам каремати, сигарети, харчі та воду. Одна сімейна пара взагалі притягнула 40-літровий бідон зеленого борщу. Щоб переконати нас, що їжа не отруєна, вони на наших очах з’їли по тарілці і чекали годину, щоб показати, що все добре. Борщ виявився дуже смачний. Але справа була в довірі. Вони знали, що ми зі Львова, і не казали на нас бандерівці. Відносились як до рідних. Знаєте, є таке відчуття, коли ти за кордоном далеко від рідної землі і зустрічаєш там українця – ось тоді було схоже відчуття.

Околиці Маріуполя
Околиці Маріуполя5 канал

Один раз до блокпоста під’їхав дідусь на старенькій Волзі. Підійшов та протягнув нам 200 гривень зі словами, що хоче якось допомогти військовим, щоб якнайшвидше вигнати окупантів з Маріуполя. Звісно гроші ми не взяли. Тоді він заплакав. Він засмутився, що проїхавши понад сотню кілометрів, не зміг зробити внесок у справу звільнення рідного міста. Ми заспокоїли його та пообіцяли, що Маріуполь був, є і буде українським. Саме тоді ми зрозуміли, що тут живуть українці, патріоти, які потерпають від російських найманців, і ми їм потрібні – наша допомога, наша перемога".

"Ден", військовослужбовець в/ч 3008 Нацгвардії:

"Було червоне сонце схоже, як день апокаліпсиса. Нам сказали вимкнути всі телефони, щоб не було витоку інформації. Ми швидко екіпірувалися, командир нам всім поставив чіткі завдання. Ми зарядили зброю, сіли в автобус і виїхали у центр міста.

Почався бій: стріляли з гранатометів, кулеметів, автоматів. Снайпери працювали як з тієї сторони, так і з нашої. Пам’ятаю, я піднявся на останній поверх багатоповерхівки і побачив, як знизу все кишіло людьми зі зброєю. Все відбувалось дуже активно.

Річниця визволення Маріуполя
Річниця визволення Маріуполя5 канал

Стріляли із зеніток, спалили їхню броньовану машину, потім загорівся будинок, в якому знаходились ворожі позиції. А був ще випадок, коли позаду до нас під'їжджала машина. Їй кричали, сигналізували зупинитися, але водій пішов на прорив. Тоді нам довелось відкрити вогонь. За кермом сидів сепаратист, у нього було два поранення – в плече і в ногу".

"Карбон", військовослужбовець в/ч 3008 Нацгвардії:

"Місто кишіло бойовиками. Ми вийшли на свої позиції, розпочався штурм позицій бойовиків. Бій відбувалися у центрі міста, тому було дуже складно. Противник намагався вирватися з вогневого кільця, поранивши трьох бійців "Азова", члени незаконного збройного формування вийшли на передові позиції нашого підрозділу. Ми відкрили вогонь. У результаті тієї операції ми затримали чимало бойовиків.

Тепер розумію, якби ми тоді не вибили бойовиків з міста, могли втратити Маріуполь. Після його звільнення люди почали виходити на вулиці, спілкувались з нами. Було дуже приємно бачити, що через 2 місяці їх відношення до нас змінилося – вони раділи".

Маріуполь
Маріуполь5 канал

"Борман", кулеметник добровольчого батальйону "Азов":

"Я був першим номером розрахунку кулемета ПКМ. Їх у нас тоді було всього три. Досвіду в мене не було. На рівні людини, яка цікавиться питанням, детально вивчав війну в Грузії з російськими окупантами, трошки в Карпати їздив, трохи щось десь знав. Я завжди був переконаний, що потрібно бути готовим до всього, "щоб кулемет стояв у кожній хаті".

До штурму ми готувались на полігоні. Я вчився користуватися кулеметом, інші хлопці вивчали свою зброю. Проходили тактичну медицину. І якось під час занять до нас приїхав друг "Черкас" і сказав, що надійшла вказівка раптово висуватися до Маріупольського аеропорту. Ми по-швидкому заїхали на базу, де ми "запакувалися" – взяли БК, екіпіровку, словом, усі свої речі. І одразу на своїх "бойових тачанках" ми рвонули на аеропорт. Там перекусили сухпайками. А вже близько третьої години ночі нас підняли і почали видавати набої та гранати, після цього пошикували.

Маріупольський напрямок ООС
Маріупольський напрямок ООС5 канал

Довели бойовий план, хто і що має робити. Один із генералів ЗСУ обіцяв нам, що по позиціях сепаратистів працюватиме АГС, чому ми дуже зраділи, але в реальності жодної підтримки АГС у нас не було. Тож ми пошикувалися, з одного боку стояли ми, з іншого – підрозділи НГУ. Я тоді не знав, що це були нацгвардійці, і що ними командував наш сьогоднішній заступник командира частини 3018, полковник Артем Ілюхін. Також до нас вийшли Ляшко та Білецький, "штовхнули" промову, мовляв, "тримайтеся, хлопці".

Після цього ми почали вантажитися у техніку. Я їхав у КАМАЗі, за нами їхала вантажівка з ЗУ-23-2. Я тоді ще подумав: "Добре, що їде зенітка, значить і АГС дадуть". Але, на жаль, цього не сталося. Тож на штурм Маріуполя ми йшли озброєні виключно стрілецькою зброєю. Були пару СВД, три кулемети ПКМ та гранатомети РПГ-7.

Захисники Маріуполя, ООС
Захисники Маріуполя, ООС5 канал

Ми спішились біля готелю "Спартак". Пам’ятаю, як один з бійців – здається, позивний "Легіонер", – вистрибнув з вантажівки й одразу ж напоровся на розтяжку, або здетонував один із пострілів до РПГ. Словом, пролунав вибух, і усі подумали, що нас обстрілюють з міномета. Коли раптом нам кажуть: "Є трьохсотий". Ми висунулися вперед, за нами в місто зайшла рота нацгвардійців Артема Ілюхіна, яка очепила район і блокувала можливий відхід противника.

Між нами та барикадою сепаратистів зав'язався бій, я отримав наказ короткими чергами прикривати пересування моєї групи. Згодом я нарахував, що відпрацював по барикаді близько тисячі набоїв. Група перейшла через вулицю і почала зачищати будівлі на тій стороні. Ми цього не знали, але на перехресті цих вулиць бойовики на проводи нав’язали фугаси.

На перехресті тривав бій, ми прикривали перехід групи, а ворог відстрілювався з зайнятих ним будівель ПТУ, СБУ, "ПриватБанку" та інших. Спершу по ворожій барикаді відпрацював наш боєць з РПГ. Потім мені довелося коригувати вогонь зенітки, після чого вдалося зайняти позиції біля барикади. Коли стріляє ЗУ-23-2 – це вражаюче видовище! Вони потужно відпрацювали по терористах. Щодо фугасів, то бойовики планували їх підірвати у випадку, коли б ми зайняли перехрестя, тоді від нас би нічого не лишилося. Але вогнем зенітної установки було пошкоджено дроти, тож детонації не відбулося й ми змогли підійти і зайняти позиції. Я побачив на барикаді прапор т. зв. "ДНР" і вирішив зірвати його. Пізніше ми використовували цю ганчірку в якості килимка, щоб витирати ноги.

Навчання під Маріуполем
Навчання під Маріуполем 5 канал

З тої сторони переважно були місцеві неадеквати та різні кримінальні елементи, "тітушки", коротше, типові "ватніки". Але цікава деталь: у Маріуполі базувався підрозділ кадировських чеченів. Вони виїхали з міста напередодні штурму. Це були професійні вояки. Саме вони позакладали там саморобні вибухові пристрої. Наші інженери потім розповідали, що це була професійна робота.

Коли влада й силовики в місті ще були дезорганізовані й не могли повною мірою визначитися, що потрібно робити, штурм Маріуполя був неймовірно вдалою операцією. Звісно, все можна було провернути і краще, але як завжди "підкачала" комунікація з верховним командуванням, усі боялися проявити рішучість, ніхто не хотів брати на себе відповідальність. Про вояків, що билися з нами пліч-о-пліч, нічого поганого не можу сказати, ми підтримували один одного вогнем. Вони всіляко нам допомагали, забезпечували набоями.

Маріупольський напрям
Маріупольський напрям5 канал

Місцеві ж сепаратисти спочатку збиралися, організували протест, вигукували у наш бік погрози і нецензурну лексику. Але з часом нам вдалося мирно і без втрат придушити прояви сепаратизму на вулицях Маріуполя. Пізніше, коли ми вже їхали на ротацію, вони вивішували на вікнах і балконах своїх помешкань синьо-жовті прапори. Можливо вони прозріли після обстрілу російськими "градами" Маріуполя.

До речі, наш броньований сміттєвоз, який брав участь у штурмі Маріуполя, потім врятував мені життя під Іловайськом, і не одному мені..."

Слава Україні! Разом до перемоги!

Читайте також: "Голодного можна купити, а вільного – тільки вбити": що кардинал Любомир Гузар, лідер УГКЦ заповідав українській нації

Попередній матеріал
"Я в Сніжному з "іграшкою": на суді щодо МН17 оприлюднили нові записи переговорів бойовиків про "Бук"
Наступний матеріал
Мінігород на підвіконні: топ-7 овочів та зелені, які легко можна виростити вдома
Loading...