23 березня 2018. Президент ерефії путін погрожує всьому світові своєю новою суперзброєю. Аналоговнєт. Особливий предмет гордості – кинжал. Гіперзвукова ракета. Тоді це справді видавалося фантастикою. Не науковою.
Нездоланна суперзброя: гіперзвукові ракети, атомні торпеди та розумні боєголовки з ядерними двигунами. Щоб натяк був максимально прозорим, ядерні боєголовки у мультиках падають прямо на американську Флориду. За ним ці диво–знаряддя взялась розхвалювати вся кремлівська пропаганда.
Але копія завжди гірша від оригіналу. В епоху інтернету обдурити весь світ набагато важче. Експерти і прості користувачі почали досліджувати ролики, і виявили, що це все – фейк від першого до останнього кадру.
Ракетні удари виявились криворуким монтажем – ось ракета попадає в бункер, а у наступному кадрі вибухає якийсь сарай.
Для картинки про гіперзвукові ракети путінські пропагандисти вкрали ілюстрацію американської компанії Ренд. Вона теж свого часу розробляла подібну техніку. Своєї ж картинки вочевидь не знайшлось.
Найбільше ж світ шокували кадри із роєм ядерних боєголовок, що летять на чітко окреслений півострів Флорида. На це відреагували дипломати і назрівав скандал. Але погроза виявилась недолугим плагіатом: виявилось, що ці кадри просто вкрали з документального фільму ще 2007 року. Тому то й комп’ютерна графіка така примітивна, як на 2018–й.
Утім минуло 4 роки і путін вирішив продемонструвати, що в його арсеналі не лише мультики, а й справжня диво–зброя.
Протягом 2022 року Україну кілька разів атакували за допомогою гіперзвукових ракет Кинжал.
Проте тоді росіяни свою диво–зброю берегли. У 2023, коли союзники надали Україні новітні засоби протиповітряної оборони, росія знову вирішила використати Кинжали.
Проте першу ж ракету збила українська ППО. У ніч на 16 травня росія уже здійснила масовий залп кинжалами – 6 штук. Усі – збито.
Використання суперзброї – вундерваффе – очевидно, останній аргумент диктаторів. Так, відчуваючи, що програє війну, до такого вдався фюрер – не путін, а його попередник. При цьому суперзброя Гітлера справді вражала.
Що ж, Машина часу вирішила нагадати, що усе вже було. І суперзброя, і неминучий фінал.
У 1942 справжнім кошмаром для союзників став факт, що з розробкою ракетної зброї нацисти досягли найбільших успіхів на планеті. Вже у березні в небо злетіла перша у світі балістична ракета Фау–2, а у грудні – крилата Фау–1. справжній кошмар для Британії.
Америка теж не могла почуватись у безпеці. Навесні 1943–го нацисти відкрили еру надзвукової авіації – створили першу в історії боєздатну ескадрилью ракетних винищувачів "Комет". Її командиром, до слова, став капітан Люфтваффе із "неарійським" прізвищем Олійник. Цей пілот–ас був сином інженера з Донецька та німкені з Гамбурга.
На черзі були наступні проекти – Амеріка–бомбер і Амеріка–ракете. Похмурі нацистські генії розробили міжконтинентальні надзвукові бомбардувальники – "летюче крило" Хортен–18 і гіперзвуковий орбітальний зореліт "Зільберфогель" (Срібний птах). Це мали бути штучні витвори інженерного мистецтва, реалізація яких мала сенс лише після отримання ядерної бомби.
Окрім того, Гітлер почав будувати одразу цілу батарею супергармат Фау–3. Вони стріляли триметровими стріловидними снарядами по півтора центнера кожен, із небаченою швидкістю – 300 пострілів за годину. Їхня далекобійність уже на першому етапі дозволила б засипати Лондон вибухівкою із безпечної відстані. А з початком експлуатації супергармати – нацисти планували збільшити темп її вогню і відстань ураження цілей.
Боротися з цією потужною зброєю зголосився брат майбутнього президента США – Джозеф Кеннеді.
У 1940–му році Джо–молодшого призвали до американської армії. Він був найстаршим серед дев'яти дітей бізнесмена, дипломата і політика Джозефа Патріка Кеннеді старшого. Джо спочатку був матросом другого класу, а згодом вивчився на пілота бомбардувальника. Майже рік патрулював південь Атлантичного океану, полюючи на німецькі підводні човни. Але за весь цей час нічим видатним не відзначився.
За час служби Джо здійснив десятки бойових вильотів і навіть побував під обстрілами. Здавалося б, добре, що живий. Бери шинель – іди додому. Тим більше, що вдома вже чотири роки чекає наречена – манекенниця Аталія Феттер. Проте коли Джозефу випала нагода демобілізуватися – він відмовився.
Джозеф Кеннеді–старший був неймовірно вимогливим і жорстким батьком. Його сини не мали права на слабкість чи сльози. Кожен мусив досягти успіху. А найбільше – первісток, якого він назвав на свою честь. Джо–молодший повинен був, на думку батька, стати президентом США.
Тим часом його молодший брат, майбутній американський президент Джон Кеннеді під час служби на тихоокеанському флоті вже встиг прославитися в боях проти Японії.
Щоб не впасти в батькових очах, треба було не просто повернутися з війни живим. А повернутися героєм – з перемогою, чи хоча б із нагородами... Тому Джо й не поспішав демобілізуватися. Коли йому випала нагода взяти участь у таємній військовій операції "Афродіта" – погодився без вагань.
Суть полягала у використанні важких бомбардувальників як високоточних керованих снарядів для ураження німецьких військових об'єктів.
Цей дідусь сучасних дронів мав стати американською відповіддю на німецькі безпілотні ракети ФАУ.
Пілоти повинні були підняти літак у повітря, набрати висоту, активувати систему дистанційного управління, поставити таймер для вибухівки – і вистрибнути з парашутом. До цілі літак–снаряд мав дістатися під радіокеруванням із літака наведення.
12 серпня 1944 року Джо Кеннеді і Вілфорд Віллі підняли в повітря модифікований бомбардувальник PB4Y–1, навантажений майже десятьма тоннами торпексу – сумішшю тротилу, гексогену і алюмінієвої пудри. До появи атомної бомби такий літак був чи не найпотужнішою зброєю у світі.
Ціллю був ракетний комплекс ФАУ–3 в околицях французького порту Кале. Це була третя частина німецького проекту "Зброя відплати", що розроблявся німецькими військовими інженерами під кінець Другої світової війни.
Проте о 18:23 вибухівка у літаку–бомбі здетонувала ще в небі над Англією. Обидва пілоти загинули миттєво, їхні тіла не були знайдені. Причини вибуху – так і не встановили. Проект "Афродіта" закрили взимку 1945–го через серію трагічних невдач.
Посмертно Джозеф Патрік Кеннеді молодший був нагороджений Військово–морським хрестом, Хрестом льотних заслуг, "Пурпуровим серцем і Повітряною медаллю.
У 1946–му військово–морський флот США назвав іменем Джозефа Кеннеді есмінець типу "Гірінг", що був на озброєнні до 1973 р. Нині це музей на воді.
Вересень 1939. Німеччина нападає на Польщу з Заходу, СРСР – зі Сходу. Британія та Франція оголошують Третьому Рейху війну. Починається Друга світова війна. США встрягати у неї не поспішають. Там заявили про своє невтручання відповідно до Закону про нейтралітет від 1935. 4 листопада 1939 p. до Закону було внесено поправку, згідно з якою зброю країнам можна було постачати тільки за умов негайної оплати й вивозити її лише суднами країн–покупців. Американським суднам було заборонено заходити у моря, що омивають Європу. Вступити у Другу світову США погодилися лише у 1941 – вони фактично були змушені до цього.
Гітлер вирішив одразу ж вивести з гри могутнього супротивника. У досить своєрідний спосіб. Уявіть собі картину. Червень 1942–го, Нью–Йорк. За кілька кілометрів від берега – рубка німецького підводного човна, що безнадійно сів на мілину. На берег висаджуються четверо чоловіків у формі Вермахту. Перевдягаються у цивільне і починають закопувати свої пожитки.
Військовий однострій диверсанти одягли на випадок, якщо їх помітять. Адже людина у формі за міжнародними конвенціями стає військовополоненим. А диверсанта можуть розстріляти.
Поліцейському, який заскочив німецьких диверсантів зненацька, вони пояснили – рибалять. Пильний офіцер доповів керівництву, та його звіт потонув серед безлічі фальшивих повідомлень про шпигунів і диверсантів.
Водночас іще одна диверсійна група висадилася у Флориді. Солдати вийшли на берег лише у плавках і фуражках. Мабуть, вважали, що головних уборів їм достатньо, аби вважатися військовими. А на випадок невдачі – військовополоненими.
Їхні майбутні диверсії: жорстка реакція Гітлера на вступ американців у Другу світову. Гідроелектростанція на ніагарському водоспаді, нью–йоркський водогін і міст Гелл Гейт – далеко не повний перелік цілей. Єврейські крамниці і оборонні підприємства мали спалахувати, як новорічні вогні.
Паніка і страх американців – ось очікуваний наслідок диверсійної діяльності німців. Американська влада мала пошкодувати, що втрутилася у цю війну.
Та вінець плану – знищення хмарочоса Емпайр Стейт Білдінг, найвищої на той час будівлі на Землі. Диверсанти повинні були лише встановити на ній радіомаяк. А от зруйнувати його – мала перша у світі міжконтинентальна ракета – Амеріка–ракете.
Цей теракт мав би, на думку Гітлера, спровокувати паніку серед американців.
Через багато років ідею фюрера використали терористи Аль–Каїди – знищивши дві вежі–близнюки Всесвітнього торгового центру.
Однак усе це мало початися за декілька місяців. А доти – диверсантам потрібно було просто залягти на дно.
Та щось від самого початку пішло не так. Серйозна операція перетворилася на фарс.
Диверсантів готували у Парижі. Перед виїздом на завдання – вони влаштували прощальну вечірку в ресторані. Один із таємних агентів, Герберт Гаупт, добряче захмелів і заявив, що він – шпигун, збирається за океан здійснювати диверсії.
Та не п'яна заява німецького диверсанта підірвала реалізацію плану.
Операцію очолював німець за національністю Георг Даш, який народився і провів молодість у США.
Усі диверсанти блискуче володіли англійською, вміли робити вибухівку з підручних матеріалів і, звісно, сповідували ідеологію нацизму.
За винятком Роберта Даша, який цих поглядів не поділяв і вважав своїх товаришів зазомбованими. Здатися в полон Даш мав намір від самого початку спецоперації.
За тиждень перебування в Америці Даш потелефонував у ФБР у Вашингтоні.
Роберта Даша запросили у відділення в Нью–Йорку, де він зустрівся із заступником директора ФБР. Той дивився на нього, як на божевільного.
Дашу повірили лише після того, як він виклав на стіл 84 тисячі доларів – гроші, отримані на підготовку і реалізацію диверсій. А також носову хустинку, на якій невидимою пастою були написані імена американців, до яких він міг звернутися по допомогу у підготовці терактів.
Завдяки свідченням Даша, американські спецслужби знешкодили нью–йоркську і флоридську диверсійні групи. Кажуть, була ще й третя. Але вона, вочевидь, уникла покарання: надто сильно залягла на дно. Диверсантів засудили і стратили. Тільки Робертові Дашу смертну кару замінили на 30 років тюрми. Та вже 1948–го відпустили на свободу.
Суперзброя, на яку покладав великі сподівання Гітлер, йому не допомогла. На початку 1945 бойові дії вперше з початку війни перейшли на територію Німеччини.
Паралельно між союзниками точилася невидима боротьба. СРСР з одного боку, і США та Британія з іншого, хотіли якнайшвидше заволодіти військовими секретами Третього Райху. Так на території Німеччини у військовій формі опиняється конструктор ракет Сергій Корольов. Ще нещодавно засуджений за шкідництво під час великого терору.
Коли закінчилась війна у 45 році, Корольов у складі радянської делегації відвідує радянську зону окупації Німеччини. Наших цікавлять передові на той час німецькі ракети Фау. Приїхавши в Німеччину, щоб вивчати якісь матеріали, наші військові побачили лише руїни тих заводів, на яких ракети ці випускалися. Самі ракети, документи і головний конструктор Вернер фон Браун на той час вже були вивезені до США.
російський диктатор – свідомо чи ні – але мавпує свого попередника Гітлера. Про невдалу спробу обидвох застосувати доктрину дуе ми вже розповідали. Ракетна суперзброя гітлеру не допомогла. Не допоможе і путіну. незнання історії не звільняє від відповідальності.
Дивіться також відео: За методичками сталіна і гітлера: про путіна і його ПВК "вагнера" – "Машина часу"
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
- Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
