Кінець зими 1917-го Київ переживав важко. Голод, холод і дефіцит. Не вистачало навіть хліба. Величезні черги – особлива прикмета того часу. Попри це, у місті зберігається спокій. Навіть 28 лютого місцева преса не пише про заворушення у Петрограді.

28 лютого, коли у столиці імперії уже формуються нові альтернативні органи влади, офіційна газета самодержавства "КієвлянінЪ" публікує зведення з фронтів, подробиці з життя німецького кайзера Вільгельма і указ Миколи Другого про перерву в роботі Думи. Уся інша інформація – лише з чуток. Надвечір стає відомо про те, що владу в Петрограді захопив Тимчасовий комітет Думи.

Другого березня у Пскові цар Микола Другий підписує документ, яким відрікається від трону на користь брата, князя Михаїла. Наступного дня той теж відмовляється від царства. Обезголовлена владна вертикаль розсипається в миттєвість ока.

«Хай живе вільна Україна!»

5 березня колишній київський губернатор Анатолій Ігнатьєв передає повноваження призначеному з Петрограда Михаілу Суковкіну. Того ж дня революція нарешті докотилася до Києва. Думська площа (нині Майдан Незалежності) запруджена тисячами киян — від школярів до старців. Прохання голови Київської Думи Федора Бурчака розійтися залишається без уваги.

У цей момент над головами людей вперше з'являється гасло: «Хай живе вільна Україна!». Нова російська влада попри загальні фрази про право націй на самовизначення навіть не ставить на порядок денний питання України.

Українці виринають із багаторічної зимової сплячки самі.

3 березня 1917-го, вечір. У кількох кімнатах клубу Родина, який росіяни називали Родіна, зібралися учасники товариства українських поступовців — єдиного легального в Російській імперії органу та кілька соціал-демократів. Науковець Сергій Єфремов зачитав доповідь про останні революційні події. Після цього у всіх постало одне питання.

Перша пропозиція — сформувати суто український представницький орган. Адвокат Синицький одразу ж визначився з назвою. 

Станом на перші дні березня 1917-го у Києві не було жодної офіційної української партії чи установи. Усі вони були ліквідовані владою з початком Першої світової війни.

Єдина більш-менш легальна організація — Товариство українських поступовців. Відповідно, ТУПівці вважали, що їхня ліберальна організація і має стати ядром Центральної Ради. Проте присутній на засіданні соціал-демократ Дмитро Антонович виступав за пропорційне представництво усіх організацій. Це власне він назвав 13 есдеківських організацій, до церковних хорів включно. Конфлікт мав світоглядний характер.

Як покажуть, майбутні події — лівий популізм переможе. Наразі ж постало ще одне важливе питання.

Масова демонстрація на підтримку Грушевського

12 березня 1917-го. Київський вокзал. На пероні численна делегація очікує поїзд з Москви. На ньому із заслання повертається історик, «конструктор» української нації Михайло Грушевський. До своїх шанувальників Грушевський виходить у самій білизні — вночі вагон загорівся — полум'я знищило не тільки цінні історичні праці, але й одяг новітнього голови Центральної Ради.

На 19 березня у Києві заплановано першу українську демонстрацію. Попри острах очільників, що вона збере у русифікованому та полонізованому Києві мало людей, успіх — колосальний. Біля Володимирського собору, звідки починався рух процесії, ніде було яблуку впасти, натовпи скрізь по нинішньому бульвару Шевченка, на Володимирській та Хрещатику, під синьо-жовтими прапорами виходять цілі загони військових. З криками «Слава батьку Грушевському» натовп виносить голову Центральної Ради на Думський балкон на Майдані Незалежності. За годину віче уже на Софійській площі. Там ухвалено резолюцію — підтримка Тимчасового уряду і звернення до нього з проханням вирішити питання автономії України.

Делегація повернулася ні з чим. Між тим за кілька тижнів березня в Україні на голому місці почали виникати партії — з тим, щоб зайняти місця у Центральній Раді.

Есери у своїх програмах були значно поміркованішими за соціал-демократів.

Всеукраїнський національний конгрес

5 квітня 1917-го у приміщенні філармонії розпочався Всеукраїнський національний конгрес. Близько тисячі делегатів з усіх куточків України і від різних соціальних верств призначили своїх делегатів до Центральної Ради, надавши їй таким чином форми і функцій парламенту.

На Конгресі було обрано 118 членів Центральної Ради і 20 членів її Комітету — пізніше Малої Ради. Одна з резолюцій вимагала автономії України, йшлося також про те, що до творення української державності мають долучитися і представники національних меншин України — росіян, євреїв та поляків.

Національне питання було вирішене Центральною Радою уже незабаром. Уже в серпні у складі малої Ради було 15 представників єврейських партій, 10 — російських і 4 польських. Поступливість у національних питаннях робила Центральну Раду популярною серед меншин.

Однак загалом російська більшість Києва залишалася до українства непримиренно-шовіністичною. Приблизно такий же настрій панував і в Петрограді. З делегацією Центральної Ради, яка знову поставила питання автономії у Тимчасовому уряді не хотіли навіть розмовляти.

Делегація Центральної Ради повернулася у Київ ні з чим. Ба більше, за тиждень з Петрограда надійшли дві телеграми. Першою Тимчасовий уряд відмовляв Центральній Раді у наданні Україні автономії, другою міністр військових справ Керенський забороняв проведення у Києві військового з’їзду. 

Утім відступати ніхто не збирався. Майже 2 з половиною тисячі військових, які представляли мільйон 600 тисяч українців російської армії у найближчі дні заполонили Київ.

Універсали Центральної Ради

10 червня на військовий з'їзд примчав збуджений заступник голови Центральної Ради Володимир Винниченко. Урочистим голосом він зачитав присутнім текст Першого універсалу.

“Хай буде Україна вільною”, - йшлося поміж іншого у тексті Універсалу. Центральна Рада називала себе українською владою, виразником інтересів українського народу, а також заявляла про введення нового національного податку. 

Червень року 1917-го, Київ. Російська шовіністична преса захлинається від антиукраїнської агресії. Центральну Раду і її уряд — Генеральний секретаріат — звинувачують то у розвалі революції, буржуазності й міщанстві, то у сепаратизмі та розвалі фронту. Однак попри погрози на репресивні дії Тимчасовий уряд так і не зважився. 29 червня до Києва з Петрограду поспіхом прибувають міністри Церетелі, Терещенко і Керенський. Протягом кількох днів тривають важкі переговори. З українського боку їх ведуть Грушевський, Винниченко та Петлюра. Врешті досягнуто болючого компромісу.

16 липня у Педагогічному музеї відбулося урочисте засідання Центральної Ради. Було зачитано два документи, які стали наслідком переговорів з петроградським урядом — Другий Універсал і Декларацію Тимчасового уряду, яка визнавала Генеральний секретаріат урядом України. Попри формальну відмову від Першого універсалу, це була перемога. До якої одразу додалася зрада. 

Новий уряд не збирався визнавати договорів попереднього. Особливо в українському питанні. Делегацію українських міністрів навіть не прийняли. Через бюрократів була передана відповідь: Генеральний секретаріат підлеглий не Центральній Раді, а Тимчасовому уряду. Херсонщина, Таврія, Катеринославщина і Харківщина не входять до сфери впливу Генерального секретаріату. Крапка.

Ставши майже повноцінною владою, хоча й з мінімумом повноважень, Центральна Рада починає стрімко втрачати популярність. Особливо у русифікованих містах. На виборах до Київської міської Думи перемагають російські партії. Українські есери та соціал демократи спільним блоком отримали лише одну п'яту  місць у міській раді. Виникає “Союз Малоросов імені Гоголя”, який постановив вести боротьбу за Росію і проти України.

Розкол у Раді

Центральна Рада і її Генеральний Секретаріат з одного боку конфліктували з великим та малим бізнесом, а з іншого — не змогли задовольнити побажання найбідніших верств. Земельна реформа заговорилася, робітники були під впливом більшовицької агітації.

Врешті, почалися конфлікти всередині уряду. Відверто недолюблювали один одного два соціал-демократи: Володимир Винниченко і Симон Петлюра. Повні протилежності. 

Врешті, на всі ці суб'єктивні проблеми наклалися об'єктивні: економічна криза і війна.

20 листопада Мала Рада урочисто проголошує Третій універсал про створення Української Народної Республіки. На недосвідчену українську владу падає відповідальність за всі економічні та соціальні негаразди в Україні. В тому числі і відповідальність за кілька мільйонів голодних і зневірених людей зі зброєю у формі ще російської царської армії.

Секретарем військових справ УНР став Симон Петлюра, який на той час уже мав велику популярність в армії. Він одразу взявся до непопулярних реформ.

Втім основна проблема полягала у тому, що керівник українського уряду Володимир Винниченко вперто не хотів створення української армії.

У Винниченка серйозний особистий конфлікт з військовим міністром Симоном Петлюрою.

Зліплена лише силою зброї у листопаді 1917-го Російська імперія водномить починає розпадатися. Утворюються десятки національних і просто географічних утворень.

18 грудня 1917го на засіданні Генерального секретаріату зчинився скандал. Винниченко вимагав відставки Петлюри. Той погодився. Пост військового міністра посів Микола Порш. За кілька днів він звітував, що Армія розвалюється. А з Півночі і Сходу починається наступ Росії.

16 січня 1918 року Центральна Рада ухвалює закон про армію УНР. Утім під тиском соціал-демократів та Винниченка туди внесли одну незначну правку, яка значною мірою перекреслила весь позитив реформи.

Попри всі вади закон передбачав контрактне формування армії. Військовослужбовцям — платню. У випадку поранення чи загибелі — матеріальну компенсацію. Втілювати написане на папері у життя не вистачало часу. 30 тисячне російське військо стрімко наступало на Київ. Недосвідчене військове керівництво України припускалося тактичних помилок.

Битва під Крутами

Інформація про поразки на українсько-російському фронті деморалізували тил. Спорожнілий Педагогічний музей перетворився на призовний пункт. 29 січня 1918го неподалік залізничної станції Крути менш як за 200 кілометрів від Києва відбувся бій, в якому з українського боку взяло участь кількасот ледь навчених юнаків і кілька старшин, а з російського — кілька тисяч добірних загонів червоних під проводом Муравйова. 

30 січня інформація про бій під Крутами і розстріл більшовиками захоплених в полон студентів дійшла до Києва. Володимир Винниченко подав у відставку. Звільнився з посади і міністр закордонних справ УНР Олександр Шульгин — брат загиблого під Крутами Володимира. Новий кабінет міністрів есера Голубовича замість курсу на дружбу з країнами Антанти починає переговори про мир з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Німеччина радо приймає українську делегацію. Між тим у Києві вже інша влада. Буквально червона. Спочатку розстрілявши столицю України тисячами снарядів (деякі були з хімією), Муравйов продемонстрував Києву, що означає Червоний терор.

Для багатьох киян і гостей міста Маріїнський парк — прекрасне місце відпочинку. Мало хто знає, що ходимо ми по кістках. Сотні безіменних могил. Це місце масових поховань. Зокрема тут були закопані чисельні жертви першої більшовицької окупації Києва. Далі буде. Незнання історії не звільняє від відповідальності.

Продовження історії Центральної Ради дивіться ТУТ.

Дивіться також: Як український "Щедрик" підкорював світ, а росія вбила його автора Леонтовича.

Дивіться та читайте попередню частину: Як росія відібрала в українців етнічні території – "Машина часу", ч. 1

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

• Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.