Чому Мазепа "грав у любов" із тіткою польського короля – інтриги та конспірації українського гетьмана

Іван Мазепа і Анна Дольська колаж 5.ua / Shutterstock
Що відомо про матір і сестру українського гетьмана? Що, крім відомої битви, пов'язує Мазепу і Полтаву? Чи справді в Мазепи був роман із тіткою польського короля? І чому, попри глибоку повагу, союзники гетьмана так і не виконали його останнє бажання? Як жилося селянам Мазепи і що про нього казали сучасники? 5.ua знайшов відповіді на ці запитання в докторки історичних наук Ольги Ковалевської

Про родину

1638 р. Степана Михайловича Мазепу засудили до позбавлення шляхетської честі і смерті через убивство шляхтича Яна Зеленського. Врятувати його могло лише порозуміння з родичами загиблого і відшкодування збитків. Але домовитися було непросто. Тому "адвокатові" вдалося відтягнути виконання вироку, а за цей час Степан встиг одружитися із Мариною Іванівною Мокієвською. Це весілля та вагітність молодої дружини зіграли свою роль і невдовзі справу вдалося залагодити.

Марина Мазепина (Мокієвська)
Марина Мазепина (Мокієвська)Вікіпедія

Яким було весілля, невідомо, однак 20 березня 1639 р. у подружжя народився син Іван Адам Мазепа. Ще за деякий час народилася донька Олександра (Олеся).

Їхній батько був білоцерківським городовим отаманом та чернігівським підчашим. Під час Переяславської ради брав участь у переговорах із московитами на боці Богдана Хмельницького, після смерті якого підтримував гетьмана Виговського. В дитинстві Мазепі вдалося бачити їх обох.

Овдовівши 1665 р., Марина Іванівна, мати Мазепи, пішла до Луцького Хрестовоздвиженського братства і з часом стала черницею під іменем Марія, пізніше прийняла схиму під іменем Магдалена. З 1683 р. відома як ігуменя Києво-Печерського Вознесенського монастиря (ліквідований 1712 р. за наказом Петра І).

Києво-Печерський Вознесенський монастир (мал. поч. 18 ст.)
Києво-Печерський Вознесенський монастир (мал. поч. 18 ст.)Вікіпедія

Наприкінці життя Марина Іванівна керувала Глухівським дівочим монастирем – до смерті 1707 р. особисто вела справи, підписувала договори, листувалася... І була порадницею сина.

Сестра Олеся тричі виходила заміж: за Павла Обидовського, Любомира Витуславського та Яна Войнаровського. У першому шлюбі народився син Іван – полковник Ніжинський, московський стольник, зять Василя Кочубея. У другому – донька Маріанна, яка стала черницею і закінчила життя у монастирі. У третьому – син Андрій, остання надія гетьмана Мазепи...

Після поразки під Полтавою Андрій Войнаровський пішов за дядьком у вигнання, однак стати його наступником не схотів. По смерті Мазепи, отримавши військову скарбницю і залишивши Пилипа Орлика зі старшиною, намагався осісти в Європі. Але 1716 р. у Гамбурзі його схопили шпигуни Петра І. Спершу Андрія відправили у петербурзьку Петропавлівську фортецю, а потім – на поселення до Іркутська. Там же він і помер у 1740-х роках нікому не відомим.

Гравюра, присвячена А. Войнаровському (1702)
Гравюра, присвячена А. Войнаровському (1702)\"Україна молода\"

Іван Мазепа 1668 р. побрався з Ганною Фридрикевич, удовою білоцерківського полковника Самійла Фридрикевича. Вона померла у 1702-му, залишивши на гетьмана двох дітей від першого шлюбу. Їхня єдина спільна дитина (імовірно, донька Варвара – О.К.), померла немовлям.

Іван Мазепа до смерті жив бездітним вдівцем, опікуючись прийомними дітьми, племінниками та похресниками.

Де Мазепу поставили гетьманом?

Коломацька рада відбулась 4 серпня (25 липня за ст. ст.) 1687 р. під час постою козацького табору на річці Коломак. Це підтверджує і діловодна документація Гетьманщини та Московії, і щоденник очевидця, шотландця на російській службі Патріка Гордона.

Але де саме? Ця річка від витоку біля с. Високопілля в Харківській обл. до впадіння у Ворсклу біля Полтави тече понад 100 км.

Полтавські історики та краєзнавці переконані, що заповітним місцем є долина Коломаку біля сучасного смт Чутове на Полтавщині.

смт Чутове Полтавської обл. на мапі
смт Чутове Полтавської обл. на мапіgoogle maps

У пошуках місця Коломацької ради допомагає щоденник Патріка Гордона. Військовий фіксував майже всі переходи війська 1687 р. з уточненням відстаней та прив'язкою до географії. Він писав, що 20 липня військо виступило до р. Коломак, а про прибуття наступного дня на місце майбутніх подій повідомляв: "Наведя гати или переправы, мы перешли ручей и разбили стан в круглом вагенбурге на дальнем, возвышенном (тобто правому – ред.) берегу". І далі: "Мы выступили к р. Коломак… это в 4 милях от города Полтавы".

Козацький літописець Самійло Величко, описуючи місце проведення ради, зазначив:

"Головні ж московські й козацькі війська, що були на Коломаку, де брід Буцького, з князем Голіциним стояли … Потім, за монаршим дозволом, писанім у грамоті до старшини і всього козацького війська, учинили вони для вибрання нового гетьмана чорну, чи загальну, раду, виїхавши зі свого обозу в поле на простір. Там вони 25 липня (4 серпня за нов. ст. – ред.) вибрали, згідно до звичаю й давніх прав, вільними голосами й поставили собі гетьманом генерального осавула Іоанна Стефанова Мазепу".

Літопис Самійла Величка
Літопис Самійла Величкаnovynarnia.com

Полтавські краєзнавці кажуть, що брід Буцького у ХІХ ст. був поблизу Чутового. Тож і місце проведення ради було десь поряд.

Нині від смт Чутове на північний захід є дорога на Гадяч, Суми, Батурин. Імовірно, цим шляхом після Коломацької ради Мазепа поїхав до Гадяча із козацьким військом, а Патрік Гордон із московитами пішов на схід уздовж р. Коломак.

Скарбниця Самойловича і витрати Мазепи

Одразу після обрання гетьманом, 4 серпня, Мазепу можна було назвати "правителем без грошей". Та невдовзі ситуація почала виправлятися.

З арештом Івана Самойловича майно його і його синів конфіскували. Старшина оцінювала статки колишнього гетьмана як мільйонні – і московити одразу взялися їх ділити. Офіційно до московської казни ніби надійшло 2458 золотих червінців, 23 725 єфимків, 1145 левків, 1907 рублів дрібними монетами, 15 пудів срібного посуду тощо.

Після держперевороту у Москві 1689 р. і початку суду проти Василя Голіцина з'ясувалося, що велика частка майна Самойловича осіла в його кишенях. Частина речей ніби була продана. Решта – роздарована московським можновладцям.

Частину скарбниці Самойловича отримав Мазепа. Лише незначні кошти повернулась родині скинутого гетьмана: 1000 імперіалів на посаг отримала Анастасія Іванівна, донька Самойловича. Ще 1000 злотих, срібний посуд та коштовності Мазепа віддав онуці Самойловича – Марині Четвертинській.

Погодившись віддати частину майна свого попередника московським можновладцям, віддавши, що міг, нащадкам Самойловича, Мазепа мав подбати про наповнення казни.

Скарб
СкарбShutterstock

Коломацькі статті 1687 р. залишали гетьману небагато можливостей. Ситуацію дещо виправили Московські статті 1689 р. – головною статтею прибутку стали оренди, тобто кошти від продажу горілчаних виробів.

Існувала система податків. На потреби гетьмана, тобто "на кухню і булаву", він отримав села з угіддями, греблями на річках, рибні озера, млини, лани та сіножаті, перевози через річки тощо.

На жаль, усіх статей прибутків історики поки не знають. Та зрозуміти загальний бюджет Гетьманщини можна за витратами.

Крім витрат на військо, Мазепа чимало коштів вклав у навчальні заклади, ремонт та будівництво храмів, оздоблення соборів, на допомогу християнським святиням за межами Гетьманщини.

В матеріалах Бендерської комісії 1709 р. йдеться, що:

  • на позолочення бані однієї з церков Києво-Печерської лаври гетьман виділив 20 500 дукатів
  • на будівництво кам'яного муру довкола Печерського монастиря – 1 млн
  • на великий дзвін та дзвіницю Печерського монастиря – 73 000 золотих
Києво-Печерська лавра
Києво-Печерська лавраНовинарня
  • на позолочення бані митрополичого собору в Києві – 5 000 дукатів
  • на потреби Київського колегіуму та братського монастиря – більш як 200 000 золотих
Києво-Могилянський колегіум
Києво-Могилянський колегіумВікіпедія
  • на потреби бурсаків гетьман щорічно виділяв 1 000 золотих
  • на будівництво храму Св. Миколая в Києві (зруйнований 1934 р.) – більш як 100 000 золотих
Церква Св. Миколая в Києві (збудована Мазепою)
Церква Св. Миколая в Києві (збудована Мазепою)Історія України-Русі (М. Аркас, 1912)
  • на спорудження вівтаря у Межигірському монастирі (зруйнований 1935 р.) – 10 000 золотих
Межигірський монастир
Межигірський монастирВікіпедія
  • на відновлення кафедрального собору у Чернігові – 10 000 золотих
  • на завершення Троїцького собору Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові – 10 000 золотих
Троїцький монастир
Троїцький монастирВікіпедія
  • на вівтар для церкви у Вільно (нині – Вільнюс, Литва) – 10 000 золотих,
  • на потреби Храму Гробу Господнього в Єрусалимі – передано "чашу з чистого золота, лямпу та срібний вівтар" тощо
Храм Гробу Господнього (Єрусалим)
Храм Гробу Господнього (Єрусалим)Вікіпедія

Загалом вважається, що на культуру й освіту за 21 рік гетьманування Іван Мазепа витратив за сучасними мірками понад 1 млрд гривень.

Яким господарем був Мазепа?

Історики не мають достатньо документів, аби точно розуміти, яким господарем був Мазепа у власних маєтках. Поки він служив у Петра Дорошенка, господарством опікувалася дружина. Коли став гетьманом, займатися цим особисто йому було ніколи. Маєтками опікуватися управителі, яких гетьман ретельно підбирав.

З кін. XVII ст. Мазепа почав набувати через царські пожалування і купівлю власним коштом маєтки в суміжних із Гетьманщиною повітах Московії. Частіше це були пустища, заболочені місцевості. Згідно з описом цих володінь 1708 р., гетьману належало 40 сіл, слобід і хуторів.

У Рильському повіті Мазепа осадив слободу Іванівську. За свідченнями М. Плохінського, який досліджував організацію господарства в гетьманських володіннях, воно перебувало в зародковому стані. Тому повинності були необтяжливими для селян. Діяли пільги на сплату податків. Кількість дворів зростала, щонеділі був базар, а на свята двічі на рік – ярмарки. Для облаштування базару було побудовано 10 лавок та корчму. В селі було три церкви, школа, дві лазні, шинкові двори. Цілком імовірно, що така ситуація була не лише в новопридбаних маєтках, а й у тих, які належали гетьману віддавна.

Українське село
Українське селоShutterstock

Одним із маєтків Мазепи, отриманих "на кухню та булаву" одразу після виборів, було с. Обмачів Батуринської сотні з ланами, лісами, озерами та сіножатями. У селі був гетьманський двір – виробничо-торговельний комплекс із високим рівнем товарно-грошових відносин. Тут утримували коней, велику рогату худобу, овець, свиней, виробляли пояркову вовну, суконну пряжу, засівали зернові. Було 8 сіножатей, 56 рибних озер. Прибуток від продажу свіжої, сушеної, в'яленої та солоної риби йшов до військової скарбниці.

Тож Мазепа мав не лише хист до справ військових і дипломатичних, але й підприємницьку вдачу.

Народився в одній державі, керував другою та помер у третій

Білоцерківщина, мала батьківщина Мазепи, на час його народження була частиною Київського воєводства Речі Посполитої. Отримавши початкову домашню освіту, Іван потрапив до Києва, який входив до територій, підпорядкованих козацькій державі Хмельницького.

Закінчивши Київський колегіум, поїхав до Варшави, а звідти відвідав Німеччину, Францію, Голландію. Повернувся додому 1663 р., одружився в Корсуні, а службу розпочав у Чигирині. Звідти подорожував згідно із дорученнями правобережного гетьмана Дорошенка, який 1669 р. вирішив підпорядкувати ці землі султану Османської імперії.

Після зречення Петра Дорофійовича булави опинився у Москві на допиті. Невідомо, як би склалася його доля, та завдяки Самойловичу Мазепа потрапив до Батурина – столиці Лівобережжя. Він і гадки не мав, що з цим містом його життя буде пов'язане до осені 1708 р. – і воно стане його столицею. Тут Мазепа проведе значну частину життя. Тут будуть офіційна і приватна його резиденції, тут він прийматиме послів, гоститиме старшин, даватиме бали... І прийматиме найважливіші рішення у своєму житті.

Батуринська фортеця (сучасна реконструкція)
Батуринська фортеця (сучасна реконструкція)Вікіпедія

За час гетьманування з 1687 до 1708 р. Мазепа побував в Києві, Козельці, Ромнах, Гадячі, Глухові, Чернігові, Хоролі, Лохвиці, Лубнах, Прилуках, Стародубі, Гірках, Зборові, Дубно, біля Львова у Жовкві, під Уманню, в Гомелі, біля Бихова, у таборах на Коломаку, Самарі, Хоролі, Оболоні, Орелі, за порогами Дніпра, під турецькими фортецями...

Програвши з Карлом ХІІ битву під Полтавою, опинився на переправі під Переволочною. Перетнувши землі запорозьких козаків, опинився в Очакові, а звідти потрапив під Бендерську фортецю в турецьких володіннях (нині – Бендери, Молдова – О.К.).

Бендерська фортеця (Молдова)
Бендерська фортеця (Молдова)wikiway.com

Земний шлях його завершився в с. Варниці під Бендерами (нині – територія Молдови). А похований був у місті Галац, Волоське князівство (нині – Румунія).

"Політичний роман" із тіткою польського короля

Про стосунки Івана Мазепи і Анни Дольської зі шляхетського роду Ходоровських відомо мало. Але саме ця жінка забезпечила контакти гетьмана і зі своїм племінником, польським королем Станіславом Лещинським, і через нього – із Карлом ХІІ.

Ганна та Іван познайомилися 1705 р. на Волині, у Білій Криниці. Вони охрестили доньку сина Дольської від першого шлюбу Януша Вишневецького – Францишку-Урсулу. Анні було близько 44 років, Мазепі – 66. Ганна вже була двічі вдовою і розважалася великою політикою. Власне, цікавилася вона нею ще за життя свого чоловіка Яна-Кароля, який впливав на польську політику часів Яна ІІІ Собеського.

Анна Дольська
Анна Дольськаhroniky.com

У Білій Криниці Мазепа і Дольська, за словами Пилипа Орлика, мали "денные и нощные конференции". Про зміст зустрічей генеральний писар нічого не згадував, а от Василь Кочубей у доносі на гетьмана 1707 р. зазначав, що той, шукаючи контактів із Лещинським, недарма контактував з княгинею. Через неї нібито король обіцяв зберегти запорожцям усі права і вольності, якщо приймуть протекцію Речі Посполитої.

Взнати більше про перемовини Мазепи та Дольської неможливо – розмовляли без свідків. А листувалися цифровим шифром, про який знав лише Орлик, але таємниці не розкривав.

Аби контакти не привертали забагато уваги, гетьман і княгиня їх виставляли як любовний роман, про що свідчать взаємні подарунки. Наприклад, після зустрічі у Білій Криниці Ганна прислала Мазепі коштовну постіль, кілька музикантів з інструментами, які перебували при гетьманові аж до 1707 р.

Дольська діяла швидко. Зі змісту її другого листа до Мазепи ставало зрозумілим, що вона нав'язала контакти між гетьманом і польським королем. Однак відкрито заявити про це Орлику гетьман не наважувався. Тому обізвав Дольську в його присутності "дурною бабою", яка нібито намагалася його протиставити московському цареві. Реакція на третій лист була ще більш емоційною.

Мазепа не лише вигороджував і захищав себе перед Орликом, а й гнівався через активне підбивання його прийняти польську протекцію.

Очевидно, контакти з Лещинським Мазепа розумів лише як посередницькі. Його метою була Швеція, але шлях до неї лежав через короля Станіслава. Після цього листування між Іваном Степановичем та княгинею Анною припинилася майже на рік. За цей час Дольська дізналася, що "князь Александер Данилович яму подъ ним ріетъ и хочетъ, его оставя, самъ въ Украине быть гетманомъ", про що одразу ж повідомила Мазепі.

.
.Shutterstock

Той наказав Орлику відповісти на лист подякою за пересторогу. Але в очі писареві заявив, що і сам уже знає, що про нього думають у Москві.

Востаннє Мазепа з Дольською бачились у її маєтку в квітні 1707 р. Він повертався з наради у Жовкві, де Петро І відмовив йому в захисті Гетьманщини і після якої гетьман, найімовірніше, остаточне вирішив вийти з-під московського протекторату.

Після цього Дольська переслала до нього лист Станіслава Лещинського, в якому король обіцяв прийняти козаків під свою протекцію. Наступного дня, 17 вересня 1707 р., Мазепа розкрив усі свої наміри перед Орликом. Залишалося лише повідомити Карла ХІІ. Лист до шведського короля було відправлено через капелана Анни Дольської.

Виходить, головну роль у підготовці та реалізації українсько-шведських та українсько-польських домовленостей відіграла одна з найрозумніших красунь тогочасної Європи – Анна Дольська.

Що говорили про Мазепу ті, хто його знав

1689 р. дипломатичний агент французького двору Фуа Беє де ля Невіль писав, що Мазепа був "з обличчя негарний, але людина дуже освічена…".

1704 р. Мазепу відвідав Жан Балюз, який нібито залишив спогад: "Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, й їздець із нього знаменитий".

Інші спогади належать залишені людьми з оточення Карла ХІІ. Словацький мемуарист Даніель Крман, який перебував при королі у 1708 р., записав, що гетьман – "муж літами понад сімдесятку, з суворим обличчям, зложеним на козацький звичай…". На його думку, "хоч Мазепа насилу, з тяжкою бідою втік від московитів, та виразно видно, що цей хитрий лис не дасться так просто впійматися в паску". А про те, що Мазепа "хитрун", писав і Йосаяс Седер'єльм (Йосас Цедергельм), мовляв, це видно по його манері говорити й поведінці. Мазепа вмів говорити так, аби його слухали.

Вюртемберзький принц Максимілян Еммануїл зазначав, що Мазепа був "на тіло худорлявий, невисокий, … проте у своєму віці… виказував … іще вогняний дух та добрий розум".

Шведський офіцер Йоганн Барділі звертав увагу, що при погляді на гетьмана "очі полонили його білі руки, тонкі, повні грації, та його горда голова з білими пуклями, довгі обвислі вуса, а понад усім цим величність, яку зглагіднювала елегенція".

Про вираз очей та силу духу українського гетьмана згадував і сам Карл ХІІ, говорячи, що очі в нього бистрі і що "кожен крок і кожен рух свідчили про дуже високу культуру і про незвичайно вироблені товариські форми".

А Седер'єльм записав унікальні гетьманські афоризми:

  • "той, хто не вміє прикидатися, не вміє й правити";
  • "розсудливому завжди властиво пристосовуватися до обставин".

Ці думки відповідали принципам, які колись виклав Ніколо Макіавеллі у трактаті "Володар" – і які є підґрунтям великої політики й досі. А Мазепа вважав себе учнем Макіавеллі.

"Безстрашний поляжу під руїнами світу, що руйнується!"

Хворий і морально розбитий після загибелі Батурина та поразки під Полтавою, Іван Мазепа помер у грозову ніч із 21 на 22 вересня 1709 р.

Його поховали біля церковці села Варниця. Молдавський хроніст Микола Костин описував той похорон. Попереду йшли шведи з фанфарами та козаки з сурмами, які напереміну грали. За ними – козацька старшина несла гетьманські клейноди: булаву, прикрашену коштовним камінням та перлами, прапор і бунчук.

Пам'ятник на місці смерті І. Мазепи
Пам'ятник на місці смерті І. Мазепиnovynarnia.com

Шестеро коней, на яких сиділи козаки з витягнутими шаблями, тягнули віз із домовиною, покритою багровим оксамитом. За домовиною йшли шведський король, його почет, посли іноземних держав, мунтянський та волоський господарі, представники турецького султана. Далі їхали верхи права рука гетьмана Пилип Орлик та Андрій Войнаровський – племінник Мазепи. За ними зі спущеними прапорами та зброєю рухалися шведські трабанти (особиста охорона короля) у барвистих одностроях та яничари у білому одязі.

За процесією йшли українські жінки та їхні чоловіки. Останніми рухалися вірмени, татари, поляки і цигани.

У першу ж ніч могилу Мазепи пограбували. Злочинці явно спокусилися коштовностями, гетьманською булавою та цінною зброєю.

Стурбована зухвальством, козацька старшина 26 вересня 1709 р. звернулася до Карла ХІІ з приводу похорону "Ясновельможного гетьмана Мазепи", дорогі "тлінні останки" та "геройську душу" якого прийняла земля простого села. Старшина просила в короля дозволу перепоховати тіло гетьмана урочистіше, в якомусь славному місті. На це рішення їх наштовхувала не лише крадіжка. Гетьман перед смертю просив поховати його в Єрусалимі, в Храмі Гробу Господнього, до якого він не раз надсилав дари.

Та для здійснення останньої волі потрібен був дозвіл турецького султана. До нього звернувся Андрій Войнаровський. Успадкувавши по смерті дядька усе його майно і скарбницю, він був єдиний, хто міг оплатити таку акцію.

Надісланий зі Стамбула указ зобов'язував Волоське князівство сприяти просуванню процесії до місця перепоховання. Та розуміючи небезпеку і боячись пограбувань, козацька старшина поширила чутки, що процесія прямує до Ясс.

Після виходу з Варниці труну повезли на південь, у Галац. Далі треба було рухатися морем, та капітани турецьких кораблів відмовлялися везти домовину. А йти суходолом було довше і небезпечніше.

Єдиним можливим рішенням було перепоховати тіло гетьмана в монастирі Св. Георгія, який підпорядковувався Єрусалимському Патріархові. Поки формальності узгоджували з Молдавським митрополитом, домовину тимчасово поховали у монастирській церкві Пречистої Богородиці.

Тут тимчасово був похований Іван Мазепа
Тут тимчасово був похований Іван Мазепаistpravda.com.ua

За свідченнями Григорія Герцика, який у складі почту супроводжував труну до Галаца, 28 березня 1710 р. останки Мазепи перенесли до церкви Св. Георгія.

Войнаровський виділив гроші на облаштування склепу та урочисту церемонію, згодом заповів Галацькому монастирю тисячу талерів на спомин душі свого дядька. Незадовго до своєї смерті на могилі Мазепи встиг побувати й Пилип Орлик.

Доля гетьманської могили трагічна. У 1960-х рр. румунська влада ліквідувала монастир, його будівлі та кладовища – цього потребував план реконструкції міста та будівництва житла. На місті церкви Св. Георгія звели цивільну забудову – тож можливості знайти Мазепину могилу, схоже, втрачена назавжди.

Як і можливість повернути прах гетьмана в Україну...

За матеріалами д. іст. н. Ольги Ковалевської для "Історичної правди"

Читайте також: П'яна поразка росіян: як військо Дмитра Донського "проспало" битву з татарами

Попередній матеріал
Чоловіки Лесі Українки: як нещасливе кохання переслідувало поетесу все життя
Наступний матеріал
Смерть "від ковтка води": шокуючі свідчення тих, хто пережив ядерний удар по Хіросімі і Нагасакі
Loading...