Він постійно шукав собі дружину – серед простих дівчат з українського села, заводив численні романи з російськими аристократками, а секс купував за гроші – у повій. Сексуальна біографія Тараса Шевченка почалася рано – йому було 15 або 16 років.

Загальновідомо, що Тарас народився кріпаком. Його власник – Павло Енгельгардт – використовував юного Тараса як прислугу. Коли тому було 15, Енгельгардт забрав його з собою до Вільна – нині Вільнюс. І саме там юний Шевченко зустрів своє перше кохання – Дуню Гусіковську. Вона була старша за Тараса на 8 років і саме вона вчила його польської мови і мистецтва кохання. Як писали сучасники: "У Польщі вільне спілкування статей не лише дозволяється, а й вважається необхідністю. Одна тільки Італія перевищує Польщу свободою жінок".

Але ці любовні стосунки тривали недовго. У 1830 р. спалахнуло польське повстання й Енгельгардт накивав п'ятами з Вільна до Петербурга, прихопивши з собою рабів, у зокрема Шевченка.

Про цей період життя Шевченка так мало фактів, що багато хто їх просто домислює. Наприклад, йому приписують роман із дружиною його власника – Софією, старшою на 10 років. Навіть спільну дитину знаходять. Все це, щоправда, плітки. А треба послуговуватися фактами.

У Петербурзі життя Шевченка круто змінюється. Він випадково знайомиться зі своїм земляком художником Іваном Сошенком. Той переймається долею талановитого кріпака і знайомить його з іншими художниками. Карл Брюллов на прізвисько Карл Великий – найкращий живописець імперії! – пише портрет Жуковського, того, що виховував царевича. Картину продають на аукціоні і за ці гроші Шевченка викуповують з рабства.

Тарас, звісно, не тямиться з радості. Він одразу переїжджає жити на квартиру до свого благодійника і земляка Івана Сошенка. Щоправда, разом вони прожили недовго – три місяці. Потім Сошенко раптово виганяє Шевченка з дому – через жінку.

За версією Сошенка, він закохався у свою сусідку, чарівну німкеню Машу. І навіть збирався з нею одружуватися. Навіть вигнавши Тараса з дому, Сошенко собі не допоміг: дівчина почала ходити на нову квартиру Шевченка. Шевченкознавці просто втомилися вишукувати Машу на картинах Шевченка того часу – тут всуціль голі жінки. Але шукали не там – її образ яскраво виписаний в автобіографічній повісті "Художник".

У цій же повісті Шевченко описує ще один епізод, який стосується жінок. Раптове одруження і таке ж раптове розлучення свого вчителя Карла Великого Брюллова з красунею Емілією Тімм. У повісті усе відбувається раптово, майже безпричинно. Але Шевченко точно знав більше, бо і сам був об'єктом численних пліток про ту подію. Наприклад, розповідали, що перед весіллям Брюллов організував гучний "мальчішнік". Хлопці понапивалися і зрештою пішли у бордель. Там усі заразилися гонореєю. Дізнавшись про це, дружина покинула Брюллова. Це не надто схоже на правду, бо якось довго Емілія не помічала очевидного – специфічної хвороби свого чоловіка.

Іншу версію пропонує сам Брюллов у своєму ескізі "Невинність покидає землю". Тут зображена оргія. Центральна фігура – Емілія Тімм. Є там і чоловік із ножем – точна копія імператора Миколи І. Про сексуальні походеньки останнього в Росії ходили легенди. Згоди на секс у жінок він не питав, як і в їхніх чоловіків – мали вважати за честь. Не дивно, що найкращий живописець імперії Брюллов так ніколи і не написав портрета царя – крім хіба "Невинності...".

Попри кар'єрні перспективи у Петербурзі, Шевченка нестримно тягне в Україну. І у 29 років він таки виривається сюди у відпустку. Автор виданого накладом 1000 примірників "Кобзаря" з подивом дізнається, що він мегапопулярний на Батьківщині. Його книжка передається з рук у руки, вірші переписуються і вчаться напам'ять. Усе це т. зв. українське дворянство – а це нащадки колишньої козацької старшини – раптом згадують про своє походження. А Шевченко стає бажаним гостем на балах та застіллях. І скрізь його оточують натовпи шанувальниць.

Короткий відступ про характер Тараса Шевченка. Сьогодні йому могли би діагностувати біполярний розлад. Хвилини поганого настрою і важкої меланхолії змінювалися у нього з приступами веселощів. Тараса було легко довести до сліз. З іншого боку, трохи підпивши, він ставав душею компанії і веселив усіх навколо. Володів дуже приємним голосом і харизмою. Тож не дивно, що у Шевченка закохувалися всі навколо.

На якийсь час Тарас зупиняється у маєтку Рєпніних – пише портрет старого князя. Колишній генерал-губернатор Малоросії потрапив в опалу до царя – за любов до України і ще за те, що його брат – декабрист, тобто повстанець. Хто б міг подумати! У Шевченка до нестями закохається дочка Рєпніна Варвара. 35 річна жінка, як тоді вважали, – стара діва.

Цікавий епізод. Якось Шевченка образив сусід Рєпніних – сказав, що таких як він у нього три тисячі. Тобто рабів. Довести Шевченка до сліз, як ми вже казали, було легко, тож він, розказавши історію Варварі, розплакався. Жінка підбігла до нього, обійняла, притисла його голову до своїх грудей. "Цілувала його руки, – писала вона. – Цілувала б і ноги". У листах до свого духовного наставника – швейцарського священника – Варвара переходить усі межі тогочасної пристойності. Пише, що якби Тарас її полюбив, то вона відповіла йому пристрастю! Водночас це означало, що вона була готова на секс. Але Шевченко Рєпніній взаємністю не відповів.

Більшість часу Тарас тоді проводить не з Варварою, а з товариством "Мочеморд". Будь-які товариства в Російській імперії тоді були заборонені, тож могло існувати тільки ось таке жартівливе. "Мочити морду" означало вживати алкоголь. Пили не все – тобто все, крім звичайної горілки. Якщо не залишалося нічого іншого, то треба було кинути в горнятко хоча би монетку – уже й ставала наливкою. Мочеморди, до слова, були, можливо, більшими лібералами, ніж пізніше кирило-мефодіївці. На одній із пиятик Віктор Закревський вигукнув тост: "Хай живе французька республіка!".

А його приятель Сергій де Бальмен відповів: "Хай живе українська республіка!". На біду чоловіків на пиятиці були присутні десятки російських офіцерів. Звістка про їхню витівку дійшла до царя. І уже за кілька днів винуватці опинилися в казематах третього відділення. Ледь вирвалися.

Дружба Тараса з мочемордами дуже не подобалася княжні Варварі. Вона не раз вичитувала його за п'яні витівки. Але тут ішлося не про її турботу про моральне обличчя поета, а про банальні ревнощі.

У Шевченка був таємний роман із Ганною Закревською. Вона заміжня за Платоном – братом його всеп'янійшества Віктора Закревського. Та це Шевченка не зупиняє. Ганна гарна або Ганна вродлива, називає він її. Справді гарна, якщо подивитися на її портрет роботи Шевченка. Ревнує не лише Варвара, ревнує і Платон Закревський. Через спільного знайомого Капніста він передає Шевченкові побажання більше не приходити до них у дім.

Наскільки далеко зайшли стосунки Ганни і Тараса, сказати важко. Але уже через багато років, на засланні він присвячує їй багато віршів:

Моє свято чорнобриве.
І досі меж ними
Тихо, пишно походжаєш?
І тими очима,
Аж чорними-голубими,
І досі чаруєш
Людські душі?

Але не Ганною єдиною! У цей же час Шевченко пише Вікторові Закревському дивного листа, якого досі не можуть розшифрувати шевченкознавці: "Постигла мене долоня судьби або побила лиха година. Ось що у мене оце з тиждень уже буде, як я од якоїсь непотребниці або блудниці нечестивої купив за три копи міді, і знаєш, яку я цяцю купив? Ой, братику-лебедику! Отакий зелений, як оцей сучий папір. Аж сором вимовити ху… ху.... хрик!.. Ох, аж страшно! Лежу оце, братику, стогну та проклинаю все на світі! А поцьку забув уже як і зовуть".

Ви подумали, що Шевченко заплатив за секс і підхопив венеричну хворобу? Я теж так думаю. Мабуть, так само подумала і мама Варвари Рєпніної – теж, до речі, Варвара. І через того самого Капніста передала Тарасові побажання якнайшвидше залишити їхній дім.

Дуже на коротко повертається Шевченко у Петербург. Отримує диплом вільного художника і знову назад, в Україну. Про цей період в житті Шевченка відомо багато – і про пиятики з кирило-мефодіївцями, найперше з Кулішем та Костомаровим, і про роз'їзди в якості художника археографічної комісії і про багато-багато найкрутіших віршів. А от про жінок – лише епізодичні згадки.

Шевченко уже усвідомлює себе як пророк і поводиться як пророк. Він неначе знає, що от-от його арештують і розіпнуть.

Справа Кирило-мефодіївського братства не на жарт перелякала усю велетенську російську імперію. На якийсь час навіть посилили охорону царського палацу. Імператор Микола І особисто ознайомлювався з матеріалами допитів та очних ставок. У якості доказів також використовували вірші Шевченка. Оскільки вірші були українською, а цар її не розумів, то спеціально для нього їх перекладали російською, ще й робили короткий переказ.

Коли Миколі зачитували поему "Сон", він спочатку сміявся з описів самого себе. Але врешті Шевченко постраждав – знову ж таки через жінку. На моменті, коли цар почув опис імператриці – сухої, як опеньок, – він зблід від люті. Унаслідок цього хоча вина Шевченка, тобто його приналежність до Кирило-Мефодіївського товариства, не була доведена, він отримав найсуворіше покарання – заслання в солдати із забороною писати і малювати. Це була особиста помста Гальма, як називав царя Тарас.

Меланхолійний від природи Шевченко, випивши, перевтілювався наче на іншу людину – ставав дуже веселим і сипав анекдотами, яких знав силу-силенну. Ця його дивовижна здатність дещо згладжувала його перебування у солдатах. Офіцери любили поспілкуватися з "політичним засланцем". А іноді серед них у Шевченка з'являлися справжні друзі. Наприклад німецький офіцер Герн та російський Бутаков. Саме останній забрав Шевченка з собою в Аральську експедицію – змальовувати незвідані краї. Експедиція та, до слова, була вкрай виснажливою. Щоб її учасникам було не так важко у пустелі, такий собі підполковник Матвєєв з Раїму додав до її складу кілька жінок – дружин місцевих солдатів. Одна з них не поверталася до чоловіка кілька років і просто в поході народила дитину.

Пізніше Шевченко розповідав своєму другові – письменнику Тургенєву – кумедні історії про той час, зокрема про свої стосунки з кількома калмичками. І на цей же період припадає знаменитий голий автопортрет Шевченка.

Після аральської експедиції Шевченко переїздить до Оренбурга. Життя його стає стерпнішим – він дозволяє собі носити вишиту сорочку під шинеллю, а іноді навіть одягає пальто. Живе не в казармі, а на квартирі. І час від часу тут з'являються жінки.

"Зрідка, – як згадував Шевченковий приятель Лазаревський, – влаштовувалися вечори з дамами, причому незмінною Тарасовою подругою була незвичайної краси татарка Забаржада".

Як коментують історики, слово "дами" тут вжито іронічно. А про Забаражду, на жаль, більше нічого не відомо.

Зате відомо, що уже незабаром життя Шевченка знову круто змінилося. І знову через жінку! Стався ще один арешт.

Микола Ісаєв – російський офіцер, із яким був коротко знайомий Тарас. І навіть малював його портрет. Зате як знайомий! Саме Ісаєв написав у Петербург донос про те, що засуджений Шевченко користується недозволеними йому привілеями! І це Ісаєв зробив явно не з подяки за портрет. Отже, офіційна версія така: в Ісаєва почався роман із дружиною Тарасового друга, німця Герна. Начебто Шевченко підстеріг коханців, а потім разом із Герном надавав Ісаєву по морді. Шевченка знову карають – і засилають ще далі в пустелю – у новопетрівське укріплення.

Але і там Шевченкова харизма бере своє. Новий комендант форту Усаков знову позбавляє Шевченка важких солдатських повинностей, а вечорами запрошує додому на чай. Шевченко ж закохується в його дружину Агату! Далі платонічного захоплення справа не зайшла. Ба більше, у цій історії проявляється ще одна важлива риса Тарасового характеру. Спочатку він боготоворить та ідеалізує свою обраницю, але потім чари раптово розвіюються і він починає її зневажати.

Цар Микола між тим починає війну з Європою, програє її і помирає. Його син і наступник на престолі Олександр оголошує амністію для політв'язнів, але Шевченко отримує звільнення одним з останніх. У Петербурзі про нього клопоче графиня Толстая. І через це у багатьох дослідників з'являються підозри, що колись у нього був роман і з нею теж. Врешті Шевченко отримує напівсвободу і вирушає на пароплаві до Нижнього Новгорода, де зависає наче в якомусь чистилищі – під суворим поліцейським наглядом. Але це не зупиняє його від візитів до мадам Гільде, тобто в бордель. У його щоденнику є цікавий запис: він узяв гроші авансом за ще не написані портрети, пішов у бордель, а там його обікрали. Після безрезультатного слідства уже за кілька днів Шевченко знову іде до мадам Гільде і робить про це новий запис у щоденнику.

Шевченко обожнював театр. Тож не дивно, що своє нове захоплення він знайшов саме там. Юна акторка Катя Піунова довго водить Тараса за ніс, але врешті відмовляє йому. Шевченко після заслання має вигляд старого діда, хоча йому в цей час 43 роки. Отримавши відмову, Шевченко уже за кілька днів забуває про своє кохання до Піунової і бачить у ній лише "моральну злиденність". Незабаром йому таки дозволяють вирушити до столиці імперії. У Петербурзі Шевченко починає ходити до знайомих з візитами. Один з перших – до колеги мадам Гільде по цеху.

В останні роки життя Шевченко мріє житися з простою дівчиною з українського села. Шукає свою суджену за допомогою родичів і тих же Максимовичів. Щоправда усі ці дівчата дивляться на нього, як на старого дивакуватого діда і не хочуть з ним одружуватися.

Після чергового арешту і вислання з України Шевченко змушений доживати свої літа в холодному Петербурзі у невеликій комірчині в художній академій. Щоп'ятниці до нього заходить в гості "легковажна німкеня" Амалія Клоберг – продавчиня пензлів.

За пів року до смерті Шевченко закохується востаннє. У сироту, колишню кріпачку Ликеру Полусмак. Друзі Шевченка, дізнавшись про його намір одружитися з Ликерою, просто хапалися за голову. Надія Забіла, у якої та працювала, розказала Тарасові свої враження: що Ликера лінива, нечепура – ходить брудна. Але найгірше – це її постійні романи з сусідськими лакеями, які у винагороду за секс носять їй у просмальцьованих кишенях шматки м'яса. Шевченко обурено заявив, що навіть якби це саме зараз повторив його покійний батько, то і його б він не послухав. Утім незабаром щось його таки переконало у зворотному і він розірвав свої відносини з Ликерою. Про останню зустріч Тараса і Ликери розповідали таке: вона несміливо зайшла до кімнати. Шевченко запитав, чи колись робив їй щось погане. Вона відповіла: "Ні". Тарас раптом скочив на ноги, почав тупотіти і кричати: "Забирайся геть, бо задавлю. І все мені віддай – до нитки!". Загалом щедрий Тарас справді добився, щоб Ликера повернула усі його численні подарунки. Після цього Шевченко важко захворів і за кілька місяців помер від водянки. Через багато років Ликера переїхала у Канів і щодня ходила на Тарасову могилу.

Навіщо ми все це розказали? Аж ніяк не щоб принизити Шевченка – навпаки – зробити його зрозумілішим і людянішим. Не його провина, що щастя у любові він так і не пізнав. Жінки, які любили його, були для нього чужими. Натомість дівчата, до яких сватався він, бачили перед собою лише старого дивака. Свій серед чужих, чужий серед своїх.

Читайте також: "Краще бути хвостом Льва, ніж ср*кою Сталіна": як суперагент зі Львова зірвав більшовицьку революцію на Заході