Справжній Шевченко: як поет понад 10 років жив у засланні та яка жінка стала причиною його другого арешту

Тарас Щевченко 5 канал / Машина часу
Світ не без добрих людей. Навіть в Оренбурзі на засланні уродженець Миколаєва капітан-лейтенант Олексій Бутаков забирає Тараса Шевченка в експедицію по дослідженню Аральського моря

СРСР перетворив Шевченка на суворого, страшного, ненависного учням шкіл бронзового ідола. Таким же важким і нудним для шкільного вивчення Шевченко чомусь залишається і сьогодні.

У чергову річницю Тараса "Машина часу" пропонує вам біографію справжнього Шевченка – людини з непростим характером, франта та любителя випити, шанувальника жінок і талановитого оповідача, зокрема анекдотів про "москалів". У цьому матеріалі читайте про заслання Шевченка та про його повернення після солдатчини.

17 березня 1847 року. Велетенська російська імперія починає тремтіти від страху. Таємна політична поліція – Третє відділення – дізнається про існування в Україні таємного Кирило-Мефодіївського товариства. Посилюється охорона імператорського палацу, починаються масові арешти та обшуки. 

Першим арештовують молодого юриста Миколу Гулака. Він щойно закінчив Дерптський університет. Чудово знав німецьку, кажуть, навіть з песиком своїм говорив цією мовою. Поки тривав обшук, Гулак попросився до вітру. Але кмітливі жандарми перевірили відхоже місце і в купі фекалій знайшли згортку паперів. Це був статут Кирило-Мефодіївського товариства і його програмний документ – Закон божий, або "Книга буття українського народу". Також серед речей Гулака знайдена печатка з зображенням святих Кирила і Мефодія – як вважали слідчі, знак приналежності до таємного товариства.

Уже під час слідства з’явилася чутка, що ще одна ознака приналежності до товариства – татуювання гетьманської булави. Усіх арештованих роздягли і уважно оглянули, але куди не заглядали – жодної булави не знайшли.  

Починаються допити підозрюваних. Керівництво Третього відділу застосовує метод доброго і поганого поліцейського: погрози смертної кари змінюються пропозиціями царської ласки і вдячності в разі співпраці. 

Микола Гулак – незворушний, відмовляється свідчити взагалі. Тоді керівництво Третього відділення підсилає до нього в камеру священника Малова. Той під виглядом сповіді проводить справжні допити, про результати яких звітує: "При відвідуванні мною колезького секретаря Гулака відкрилося наступне: 1. Вигляд його був сумний, але не дикий, погляд лагідний і смиренний. 2. Коли я почав говорити йому, щоб він відкрив уряду повну і чисту істину всього того, про що його запитують, він тихо відповідав мені: "Ні, отче мій, чинити так я не можу". 3. Коли я почав питати про причини такої неможливості, він відповів мені: "На збереження цієї таємниці я дав слово, якого ніколи і нізащо не порушу".

З матеріалів справи Слов'янського общества: "Сам Малов – теж на гачку Третього відділення, як колишній член секти Духовний Союз. Вона утворилася після об'єднання так званих скопців (які схвалювали добровільну кастрацію) з батогами (ті на засіданнях щодуху шмагали себе по спині)". 

Усі спроби Малова розговорити Гулака були марними. Однак інші заарештовані виявилися не такими мужніми.     

Першим здався студент Андрузький, за ним Білозерський, їхні свідчення, у свою чергу, зламали Костомарова. Плутався і Куліш, який після слідства кардинально змінив свої життєві погляди, прославляючи Катерину ІІ за знищення Січі. З усіх ув'язнених найбільш гідно повелися Микола Гулак та Тарас Шевченко.

Микола Гулак і Тарас Шевченко
Микола Гулак і Тарас Шевченко5 канал / Машина часу

"Шевченко вирізнявся безтурботною веселістю і жартівливістю. Він комічно розповідав, як арештував його на поромі косоокий квартальний. Коли нас розводили по номерах, Шевченко, прощаючись зі мною, сказав: "Не журись, Миколо, ще колись будем укупі жити", – напише про той епізод Костомаров.

Літературознавець Ростислав Чопик каже: "Почитайте "У казематі", він очікує слідства і що він пише? "Садок вишневий коло хати". Здавалося, він мав би, як тигр, кидатись на клітку, а він собі заспокоївся, як і Стус от, до речі. Аж коли потрапив за ґрати – час творчості. Він відчув – оце його місце. Якось все стало на місце. І він заспокоївся і це був креативний час. Йому почало писатися. Шевченкові, мені здається, не гірше писалося далі. Він знав, з чим має справу. Тому не панікував і міг сміятися. Як у комедії "Сон".

Справа розсипалася за браком доказів. Імператору донесли, що бунт зрів за гроші французьких ворогів. Вічний страх експорту революцій. Акцент був зроблений на зізнаннях Куліша і Костомарова. Проти Шевченка застосували його вірші. Дісталося і за українську мову, і за козаччину, а найдужче – за іронію щодо царя і його жінки.

Сатирична поема "Сон", де імператора з родиною Шевченко описав не страшними, а смішними, і стала основою звинувачення. Слідчим Третього відділу довелося попітніти в ролі літературознавців. Рукопис Шевченкових "Трьох літ" вичитаний вздовж і впоперек. 

Спеціально для царя Миколи деякі вірші перекладені російською мовою. Утім навіть видимості суду над братчиками не відбулося. Керівник Третього відділу граф Орлов виписав і звинувачення і покарання для всіх арештованих і дав на підпис цареві.  

Куліш і Костомаров відбулися засланнями. Гулак отримав три роки ув'язнення. Найдужче перепало Шевченкові. Вирок Третього відділу – заслання в солдати. Цар власною рукою доповнив "забороною писати і малювати".

Письменник Степан Процюк говорить: "Ясно, що коли брати, як основи царизму поставили собі до Кирило-Мефодіївського братства, і коли брати радянські концтабори, то, звичайно, виявиться, що царизм – це прекрасні квіточки. Що цар був в порівнянні з Лєніним і Сталіним вже червоним царем, то це ще був підліток. Це ще хлопчик був".

Шевченко у вузькому солдатському мундирі, в брудній казармі посеред посередностей і п’яниць глибоко страждає. У захалявну книжку потайки записує вірша "Пророк". Сумирного пророка натовп убиває, на його місце приходить жорстокий цар.

 

Літературознавець Павло Михед розповідає: "Шевченко досить іронічно ставився до свого пророцтва, особливо, коли доля так драматично розпорядилася, коли попадає на заслання".

Світ не без добрих людей – навіть в Оренбурзі. Уродженець Миколаєва капітан-лейтенант Олексій Бутаков забирає Тараса Шевченка в експедицію по дослідженню Аральського моря. 

Експедиція та, до слова, була вкрай виснажливою. Щоб її учасникам було не так важко у пустелі, такий собі підполковник Матвєєв з Раїму додав до її складу кілька жінок – дружин місцевих солдатів. Одна з них не поверталася до чоловіка кілька років, і просто в поході народила дитину.

Пізніше Шевченко розповідав своєму другові – письменнику Тургенєву – кумедні історії про той час, зокрема про свої стосунки з кількома калмичками. 

І на цей же період припадає знаменитий голий автопортрет Шевченка.

Після аральської експедиції Шевченко переїздить до Оренбурга. Життя його стає стерпнішим – він дозволяє собі носити вишиту сорочку під шинеллю, а іноді навіть одягає пальто. Живе не в казармі, а на квартирі. І час від часу тут з'являються жінки. 

"Зрідка – як згадував Шевченковий приятель Лазаревський, – влаштовувалися вечори з дамами, причому незмінною Тарасовою подругою була незвичайної краси татарка Забаржада", – пише Станіслав Росовецький у книзі "Шевченко. Сучасна біографія". 

Як коментують історики, слово дами тут вжито іронічно. А про Забаражду, на жаль, більше нічого не відомо. 

Зате відомо, що вже незабаром життя Шевченка знову круто змінилося. І знову через жінку! Стався ще один арешт. 

Ось ви бачите портрет руки Шевченка такого собі Миколи Ісаєва. Російського офіцера, з яким був коротко знайомий Тарас. Зате як знайомий! Саме Ісаєв написав у Петербург донос про те, що засуджений Шевченко користується недозволеними йому привілеями! І це Ісаєв зробив явно не з подяки за портрет. 

Отже, офіційна версія така: у Ісаєва почався роман з дружиною Тарасового друга, німця Герна. Начебто Шевченко підстеріг коханців, а потім разом з Герном надавав Ісаєву по морді. 

Шевченка знову карають – і засилають ще далі в пустелю – у Новопетрівське укріплення. 

Переведений у Новопетрівський форт Шевченко опиняється в жахливих умовах аж до початку Кримської війни 1853 року. Кримська війна стала наслідком хворобливого багатосотлітнього бажання Кремля заволодіти Константинополем. Французько-британсько-турецька коаліція вщент розбила Росію у Криму. Неприступний Севастополь здався. На фоні військових поразок Микола І важко захворів і помер.

У зв'язку з коронуванням нового царя Олександра ІІ проводять масові амністії. Повертаються із заслань сотні політичних в'язнів Миколи І. Знято останні обмеження з кирило-мефодіївців Куліша і Костомарова. За вірнопідданського вірша прощають Федора Достоєвського. Здається, єдиний, кого минають помилування з нагоди сходження на трон нового царя – Шевченко.

Олександр ІІ власною рукою викреслив Шевченка з числа амністованих. Утім наполягання графа Федора Толстого таки дали результат – після 10 років солдатчини і заслання Тарас Шевченко отримав свободу. Свобода в російській імперії – поняття дуже відносне. Навіть на переїзд з міста у місто потрібен був особливий дозвіл. 

На певний час він зависає в Нижньому Новгороді, наче в якомусь чистилищі, ще й під особливим поліцейськими наглядом.

Тарас Шевченко після заслання
Тарас Шевченко після заслання5 канал / Машина часу

Але навіть такою свободою поет насолоджується на повну – зокрема час до часу відвідує місцевий бордель, про що не забуває робити записи у своєму "Щоденнику": 

"20 жовтня 1857 

Ніч і наступну добу провів у чарівному сімействі мадам Гільде. 

1 листопада 1857  

І пішов до мадам Гільде, де кинув якір на ніч. 

1 січня 1858 

Понудьгувавши трохи, рушив я в чарівне сімейство мадам Гільде, але нудьга і там мене знайшла. 

Щоденник Тараса Шевченка 

Утім, ці візити не завжди приносили лише задоволення". 

"26 листопада 1857 

Я ніколи не брав грошей вперед за роботу, а сьогодні взяв і, добре помогаричувавши, рушив у чарівне сімейство мадам Гільде і там переночував. І там вкрали у мене гроші, 125 рублів. Так і треба, не бери наперед не зароблених грошей". 

Шевченко обожнював театр. Тож не дивно, що своє нове захоплення він знайшов саме там. Юна акторка Катя Піунова довго водить Тараса за ніс, але врешті відмовляє йому. 

Шевченко після заслання виглядає старим дідом. Хоча йому в цей час лише 43 роки. 

Тарас Шевченко після заслання
Тарас Шевченко після заслання5 канал / Машина часу

Отримавши відмову, Шевченко вже за кілька днів забуває про своє кохання до Піунової і бачить у ній лише "моральну злиденність".

Незабаром йому таки дозволяють вирушити до столиці імперії. У Петербурзі Шевченко починає ходити до знайомих з візитами. Один з перших – до колеги мадам Гільде по цеху.  

Ще виїжджаючи з ненависного Новопетрівського порту у прикаспійському степу, Шевченко бідкався, що навряд чи після 10 років скніння у формі зможе написати бодай одного вірша. Однак тексти з нього просто полилися. Наприклад, поема "Неофіти".

Літературознавець Ростислав Чопик говорить: "Неофіти". Шевченко саме кирило-мефодіївців мав на увазі. Неофіти тоді ще кинули виклик поганській імперії. Першому Римові, який потім перейшов у другий, Візантійський, потім у третій, Московський. Москва – третій Рим, а четвертому не бивать!".

Після заслання Шевченко відновив дружбу з кирило-мефодіївцями. Особливо часто Тарас проводив час з істориком Костомаровим.

Переказують такий кумедний епізод. Костомаров винайняв помешкання над рестораном, де вечорами грала жива музика, яка заважала йому працювати. Через це постійно не мав часу на розмови з друзями. Якось ображений Шевченко спустився в ресторан і сам замовив музику. Після цього, правда, вибачився і приходив у гості лише на запрошення.

Одна з тем спекуляцій довкола Шевченка – його стосунки з... алкоголем. Що й казати – вони були.

Замолоду Шевченко був учасником так званого товариства мочеморд. На засланні поет мав відразу до офіцерських звичаїв пити горілку відрами. Відомий випадок, коли його хотіли примусити до такого застілля. За відмову написали донос. 

Багато рому вживати Шевченко почав уже в останній рік життя – після невдалого сватання до Ликерії Полусмак.

Тоді ж він важко занедужав на водянку. У березні 1861-го Шевченка не стало. Понад два місяці знадобилося, щоб імперія дала дозвіл на виконання заповіту поета – перепоховання його в Україні. Могила Шевченка в Каневі одразу стала сакральним місцем, місцем паломництва.

Могила Шевченка у Каневі
Могила Шевченка у Каневі5 канал / Машина часу

За короткий час портрети Шевченка – мало не в кожній хаті, як колись за дитинства Тараса – портрети козака Мамая. Після перевороту в Росії 1917 року і чергової окупації України більшовики спробували викорінити культ Шевченка, однак тоді це було просто неможливо. Тому популярність поета №1 вирішили використати.

Наступник російської імперії народів – СРСР – перетворив Шевченка на суворого, страшного, ненависного учням шкіл бронзового ідола.

Пам'ятник Шевченку
Пам'ятник Шевченку5 канал / Машина часу

Ніде правди діти, до цього далекого від дійсності образу доклалися і самі українці. Таким же важким і нудним для шкільного вивчення Шевченко чомусь залишається і сьогодні. Хоча він – той, хто повернув поневоленій нації її історію у поетичній формі і прожив життя за майже біблійним сюжетом – страшенно цікавий. Незнання історії не звільняє від відповідальності.  

Попередній матеріал
Правда про AstraZeneca: чи безпечна вакцина і чи справді вона викликає тромбоз
Наступний матеріал
"Честь. Мужність. Закон": сім років тому Національна гвардія стала на захист України
Loading...