10 березня 1861, Петербург. У своїй майстерні в художній академії помирає Тарас Шевченко. Спочатку його поховали у столиці російської імперії, однак за кілька місяців таки вдалося отримати дозвіл на виконання поетового заповіту. Тіло Шевченка перевозять в Україну, де його перепоховують на Чернечій горі в Каневі. Траурна процесія перетворюється на численні мітинги українства. Відбувається відродження нації. Шевченко на вже понад два століття стає постаттю №1 для України.
Наступник російської імперії народів – СРСР – перетворив Шевченка на суворого, страшного, ненависного учням шкіл бронзового ідола. Ніде правди діти, до цього далекого від дійсності образу доклалися і самі українці. Таким же важким і нудним для шкільного вивчення Шевченко чомусь залишається і сьогодні.
У чергову річницю Тараса "Машина часу" пропонує вам біографію справжнього Шевченка – людини з непростим характером, франта та любителя випити, шанувальника жінок і талановитого оповідача, зокрема анекдотів про, цитуємо: "москалів". Отже, поїхали.
У 1825-му імператором Росії стає Микола І. На його інавгурацію припадає невдала спроба повстання декабристів. Страх нової революції супроводжував монарха до смерті. Тисячі нишпорок шукали підступи серед еліти та військових. Микола навіть не здогадувався, що найбільша небезпека походить зі звичайної української хати.
Село Кирилівка на Черкащині – місце, де минуло дитинство Шевченка. У 20-х роках XIX століття тут, попри деградацію з приходом російської влади, ще збереглася сільська церковна школа. У похиленій мазанці за столом з десяток дітей. Вчить їх грамоти не дяк, який подався пити горілку до коханки, а старший з учнів – так званий "консул", 13-річний Тарас Шевченко.
"Головним обов'язком "консула" було сікти школярів різками; тим-то школярі, щоб прихилити до себе ласку "консула" і щоб він під годину екзекуції не дуже боляче бив різками, приносили йому гостинці. Тарас зробився страшенним хабарником", – пише Олександр Кониський у книзі "Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя".
Утім така шкільна робота не рятує сироту від голоду.
Року 1829-го мешканці Кирилівки налякані. По ночах вони бачать вогонь у лісі. Селом шириться чутка про нечисту силу, яка оселилася в тамтешній печері. Попрохали попа прогнати чорта. Той, зібравши громаду, пішов освятити місце. Після церемонії освячення в когось зародилася думка залізти в печеру і перевірити, чи вдалося прогнати нечисть.
"Охочим перш за всіх виступив Тарас; спершу громада не хотіла його пускати, жаль було, щоб там не знівечив його чортяка, а далі згодилися: "Нехай лізе, воно ще мале, до його нечиста сила не пристане". ... і він поліз в печеру", – пише Олександр Кониський у книзі "Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя".
Малий Тарас не боявся чорта, бо був певен, що його там нема. У печері ночував він сам. Вогонь, якого так злякалися селяни, теж розводив Шевченко, щоб варити юшку з крадених у селі курей і гусей. Прибравши сліди свого куховарства, Тарас виліз на зовні і запевнив усіх, що чорта вже нема. Від голоду нездатного ні до якої сільської роботи мрійливого сироту врятував дід – за його просьбою управитель панського маєтку відправив Тараса у прислугу до молодого Павла Енгельгардта, той саме збирався їхати до Вільно, нині Вільнюса.
"Шевченко не був селюком, зрозуміло, що він був екстраординарною людиною за ступенем своєї обдарованості. І якби він залишився там у своїй Кирилівці, то не відомо, що б з ним сталося. Він потрапив спершу в Європу, а потім в імперську столицю і в коло надзвичайно освічених, широких людей – це, власне, визначило його горизонт, значно більше, ніж його сільське походження", – каже журналіст Юрій Макаров.
Саме у Вільнюсі юний Шевченко зустрів своє перше кохання – польку Дуню Гусіковську. Гусіковська була старша за Тараса на 8 років і саме вона вчила його польської мови і мистецтва кохання. Як писали сучасники: "У Польщі вільне спілкування статей не лише дозволяється, а й вважається необхідністю. Одна тільки Італія перевищує Польщу свободою жінок".
Але ці любовні стосунки протривали недовго. У 1830-му спалахнуло польське повстання і Енгельгардт накивав п'ятами із Вільно до Санкт-Петербурга, прихопивши з собою рабів, у тому числі й Шевченка.
У Петербурзі Шевченко не раз був битий за свою непереборне бажання малювати. Врешті Енгельгардт не витримав і відправив свого кріпака вчитися до маляра Ширяєва.
Змальовуючи статуї у Літньому саду, Тарас знайомиться із земляком – художником Сошенком. Через нього потрапляє в коло української громади Петербурга, часто гостює у письменника Євгена Гребінка. Останній дозволяє Тарасові користуватися своєю бібліотекою. Той жадібно і багато читає – найперше сучасну українську літературу. Проте найбільше враження на Шевченка справляє самвидавська "Історія Русів". Не зовсім наукова історія України романтизує козацтво і всупереч офіційній імперській історії саме українців називає нащадками Русі. Ця тоненька книжечка вкупі з розповідями старших товаришів про таємні українські автономні товариства остаточно формує світогляд Шевченка.
Рік 1834. Микола І підготував відповідь на популярність націоналізму серед поневолених народів. Державною ідеологією стає націоналізм імперський. Міністр освіти Сєргєй Уваров у 1834 році визначає його як: "православие, самодержавие и народность". Термін "народность" при цьому залишається загадкою навіть для апологетів імперії.
Власне, росіяни у велетенській державі становлять меншість. Інші народи повинні асимілюватися. Особливо це стосується українців, яких імперія трактує як неправильних росіян.
Російська імперія продовжує розростатися. Завойовано Бессарабію, Грузію, Азербайджан, Фінляндію. На Балканах виникають підконтрольні Петербургу маріонеткові уряди – під прапорами захисту слов'ян і православної віри.
У долі Тараса Шевченка несподіваний поворот. Завдяки проханням Сошенка живописець Карл Брюллов вирішив викупити молодого художника з рабства. Щоб здобути запрошені Енгельгардтом 2500 рублів, Брюллов намалював портрет Жуковського – вихователя спадкоємця престолу, і картину розіграли в лотереї. Участь у викупі кріпака взяла царська родина. Гроші було зібрано і 7 травня Шевченко отримав відпускну. Вчорашній раб стає улюбленим учнем Брюллова в Петербурзькій художній академії.
А от Іван Сошенко, з яким Тарас ділить кімнату, дуже незадоволений змінами у поведінці свого приятеля. Сошенка перш за все не вдовольняло непосидяще життя Тараса.
"Спізнавшись через Брюллова з ліпшими родинами в Петербурзі, Тарас почав часто-густо (так каже Сошенко – ред.) їздити на вечері. Він пішов у моду; його скрізь приймали, наче яку диковину. Він почав гарно одягатися; зробився "модником-галанцем", – пише Олександр Кониський у книзі "Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя".
Не подобається Сошенкові і те, що Шевченко більше часу починає приділяти літературі, а не живопису. Але найбільшої шкоди дружнім стосунками завдає жінка. У Шевченка роман з дівчиною, а яку був закоханий скромний і тихий Сошенко. Скандал – і Іван вказує Тарасові на двері.
Поезіями Шевченка зацікавився нащадок козацького старшини Петро Мартос. Вражений віршами, він погодився оплатити видання збірки. Так у 1840 році у Петербурзі побачив світ перший "Кобзар".
Перший "Кобзар" побачив світ у 1840 році, коли Тарасові було 26 років. Книга принесла молодому чоловіку нечуване визнання і популярність і славу. Тарас Шевченко написав вісім поезій, які увійшли в "Кобзар" українською мовою. Мовою свого народу, своїх матерів і сестер, яку тоді називали мужичою і діалектом. І не визнавали як літературну.
Тисячний тираж Кобзаря розійшовся за два тижні. Книжку шукали, зичили, перекуповували. В один момент Шевченко став знаменитістю і в Петербурзі, і в Україні. Щоправда, реакція критики була неоднозначною. Найбільше перепадало Шевченкові за українську мову – не інакше, як мужицьку, сільську, діалект. Йому наполегливо радять змінити мову поезії, звісно, на російську. Він навіть спробував, але одразу відчув штучність.
Письменник Любомир Стринаглюк говорить: "Чому він почав писати тою мовою, яку почув від батьків? На той час ще не було українського алфавіту. Це була російська абетка, яка була, якою передавалися українські слова – це відомо. Українську абетку розробляв Куліш. Потім Шевченко теж приклався до неї".
У 1843 році Шевченко вирушає в подорож Україною. Йому цікаво побачити козацьку столицю Чигирин, з'їздити у Холодний Яр, де освячували ножі гайдамаки, подивитися на життя Полтавщини і Чернігівщини і, звісно, Києва. Автор "Кобзаря" і "Гайдамаків" – скрізь бажаний гість.
Коли Тарас Шевченко прибув до Києва 1843 року, то Київ дуже змінив своє обличчя – на відміну від того, яким він бачив його раніше. Утворився новий аристократичний район Липки, на узвозі був зведений вже інститут шляхетних панянок. Університет переселився у свій червоний корпус, зведений за проєктом Беретті-старшого. Найбільш заселеною частиною тоді був Поділ.
В Київському університеті студенти носять Шевченка на руках. Проте йому цікавіше в провінції. Де іноді відбувається справжній театр абсурду. Наприклад, вражають пишні балі у пані Вільхівської.
"Вільхівській було вже 80 років; майже сліпа, а проте любила гру в карти. Сама неспроможна була грати, а проте цілі ночі просиджувала біля тих, що грали. Вона тоді вже й на пам'ять вельми підупала; більшості своїх гостей, – а їх з’їздилося чоловік 200, – вона й зовсім не знала. Бали Вільхівської були для України ніби той Версаль. Величезна зала на два світи, старосвітська мебель, зеркала і занавіски XVII віку, квітки, тиск панства, прибраного в розкішну послідньої моди одежу – все оце було незвичайно інтересним. В оцьому Версалі, додам я від себе, був, властиво кажучи, вертеп панської деморалізації", – пише Олександр Кониський у книзі "Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя".
Саме на балу у Вільхівської Шевченко вперше прилучився до товариства "Мочемордія", яке очолював Віктор Закревський. Мочити морду означало вживати алкоголь. Це (на противагу сухій тверезій морді, – ред.) вважалося гідним не осуду, а хвали.
Повернення у Петербург викликало в Шевченка сум. Попри перспективи кар'єри, любов вищого світу, жити в Росії він не хотів і не міг. Щойно завершивши навчання в Академії і отримавши в червні 1845-го статус вільного художника, він одразу за останні гроші з своїми вирушив в Україну.
Микола І замість назрілих реформ, які могли б заспокоїти суспільство, вдався до створення репресивного апарату. Зокрема засновано третій відділ його імператорської величності канцелярії, тобто таємна поліція, яка спеціалізується на розшуку політичних злочинців. Цензура, очолювана особисто імператором, набуває небачених розмахів. Цензурний устав 1826-го року із 27 статей розростається до 230. 1836-го в Петербурзі вибухає скандал. Журнал "Телескоп" друкує "Філософські листи" Петра Чаадаєва з критикою російської політики і культури.
"Ми світові нічого не дали, нічого у світу не взяли, ми не внесли у масу людських ідей жодної думки", – говорить Чаадаєв у "Філософськах листах".
Чаадаєва держава оголошує божевільним – він довічно під домашнім арештом, цензора звільняють з посади, журнал закривають, а редактора Надєждіна засилають у Сибір. Критика офіційної історії від Карамзіна, за якою Росія походить від Київської Русі, заборонена. Князь Пьотр Долгоруков через це змушений втікати від Третього відділу до Парижа і там видавати заборонені "Записки". У них князь виводить Росію від Золотої Орди. В Україні цензура особливо жорстка. Імперія намагається стерти останні згадки про те, що Україна колись була чимось окремим від Росії.
"У газеті слід уникати будь-чого, що може пробудити симпатії до старої Польщі і Литви або бажання відновлення старого порядку. І навпаки – вони повинні демонструвати, як ця територія була другою колискою російської монархії", – йдеться в інструкції міністра внутрішніх справ Росії до київського губернатора в 1832 році.
До всього цього додається масова русифікація, або, як тоді казали, "обрусєніє". Попри все це на околицях імперії розквіт націоналізмів. У 1830-му повстання у Варшаві. Росії вдається розправитися з заколотниками. Лідером поневоленої нації стає не політик чи полководець, а поет Адам Міцкевич.
Україна в цей час спить летаргічним сном. Поодинокі таємні автономні товариства викриваються і не роблять погоди на фоні ялової зросійщеної інтелігенції. Але от-от вибухне щось нове.
Продовження біографії Шевченка – у наступному випуску "Машини часу".
Дивіться також фотогалерею за темою:
Таким Кобзаря не бачив ніхто: у столичному метро Тарас Шевченко з'явився в образі Спайдермена й Елвіса
