Побутує думка, що він народився у Львові. Коли Чорновіл вступив у Київський університет на журналістику, його теж називали галичанином – бо говорив українською. Але ніт – він уродженець Черкащини.
Уже під час навчання за українськість та свободолюбство Чорноволом зацікавилося КДБ. Саме закінчилася т. зв. хрущовська "відлига" і почався брежнєвський застій. Україною прокочується хвиля перших арештів. На прем'єрі фільму "Тіні забутих предків" Параджанова слово протесту бере Іван Дзюба. І тоді настає час Чорновола.
В'ячеслав Чорновіл згадував: "Якийсь здогадливий кіномеханік у будці включає апарат, який починає свистати, – і Івана глушать. Іван сходить зі сцени у супроводі Параджанова, той каже: "Ваня, может нє надо, што тєбє будєт?". Але свист припиняється – і тоді я виходжу і закликаю усіх, хто проти повторення тоталітарного терору, встати".
Майже всі учасники акції позбулися роботи. Чорновіл вільним часом скористався сповна. Він пише книжку "Лихо з розуму", де аналізує процеси над дисидентами – і ще й передає текст на Захід. Це переконало радянську владу, що Чорновола треба ізолювати від суспільства. Йому присудили 3 роки за антирадянську агітацію. Через 1,5 роки відпустили по амністії — вирішили, що досить і Чорновіл не продовжуватиме воювати з владою. Помилилися.
Чорновіл самотужки починає видавати самвидавний журнал "Український вісник". Крім власне журналістської і редакторської роботи, доводилося опановувати мистецтво підпільника.
Валентина Чорновіл, його сестра, згадувала: "Друкував на цигарковому, на тонкому папері друкував в одному примірнику листок. Надрукував листок, він його ховав у сховах одразу. В нього був таємний сховок на веранді там дощечка виймалася і там він ховав".
1972 р. КДБ вдруге арештовує Чорновола. Вимагають видати спільників. Інакше, погрожують слідчі, на нього може чекати смерть. Чорновіл не злякався, нікого не здав – і отримав "лише" 6 років таборів.
Потім було ще одне ув'язнення – за Гельсінський правозахисний рух. Нарешті свобода, робота кочегаром у Львові, горбачовська перебудова і – Народний Рух України. Масова надпартійна організація, яка протистояла комуністичній владі. Його перша зустріч із головним опонентом – Леонідом Кравчуком – відбулася 1990 року.
Ідея Чорновола – це незалежність України. Але уже за рік українці виявляться готовими на неможливе – на референдумі проголосують за незалежність. До речі, у дні московського ГКЧП Леонід Кравчук тихо чекав, чим усе закінчиться, а от Чорновіл не побоявся зібрати в Києві Майдан.
Але водночас із голосуванням за незалежність українці обирали президента – власне, між Кравчуком та Чорноволом. Обрали Кравчука. Чорновіл посів II місце й опинився в опозиції. Його ідеї знову були не на часі.
В'ячеслав Чорновіл казав: "Національна ідея – це будувати Україну на базі корінної нації".
Втім у дечому Чорновіл таки домігся успіху – у мовному питанні.
Чорновіл: "Дві державні мови чи одна державна, друга офіційна – це зруйнувати державу".
А ще Чорновіл попереджав, що росія – не стратегічний партнер України, а небезпечний сусід.
Пропонував скасувати кримську територіальну автономію: "Величезною помилкою було проголошення Верховною Радою УРСР територіальної автономії Криму. Пропоную анулювати її і надати автономію кримським татарам".
А ще Чорновіл агітував за модну нині децентралізацію.
І от настав рік 1999 – знову рік президентських виборів. Чинний гарант Леонід Кучма мав дуже низьку підтримку і майже не мав шансів переобратися. Та раптом його конкуренти почали один за одним вибувати з гонитви. Спочатку в Америці арештували Лазаренка. А потім – загинув Чорновіл. 25 березня автомобіль, у якому він їхав, зіштовхнувся з "КамАЗом", що перегородив дорогу.
Рано вранці 26 березня, коли на місці аварії ще працювали експерти, тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко заявив у ЗМІ, що єдина версія для слідства – випадкова аварія. Такою надмірною упевненістю міністр наштовхнув усіх мислячих людей на підозри, що, можливо, аварія була не такою вже і випадковою.
МВС одразу почало розвивати справу так, щоб звинуватити у ДТП водія Чорновола Павлова, який також загинув. Але до слідства було дуже багато запитань.
Дивувало: чому в автомобілі Чорновола не спрацювали подушки безпеки? Чому не збігаються свідчення пасажирів і водія "КамАЗу"? Чому водій "КамАЗу" і його керівник були на гачку в МВС? Чому люди з навколишніх сіл повідомляють про інші підозрілі "КамАЗи"? І чому, врешті, цих всіх "чому" вперто не помічає слідство?
Згодом з'ясовується ще один прихований момент: лютневе зізнання громадянина росії, колишнього працівника ФСБ В'ячеслава Бабенка.
У лютому 1999, за 1,5 місяці до загибелі Чорновола, у центральний офіс СБУ зайшов непоказний чоловік. Він представився В'ячеславом Бабенком, експрацівником ФСБ росії. Бабенко заявив, що певні російські кола замовили йому вбивства ймовірних конкурентів Леоніда Кучми на президентських виборах в Україні. Зокрема, Павла Лазаренка та В'ячеслава Чорновола. Особливо лідера Народного Руху.
Микола Степаненко, який незалежно розслідував загибель Чорновола, розповідає: "Коли він почав, де урна стояла в ВР, яким чином (тоді ремонт був у ВР) заходив Чорновіл через тильний вхід, де він живе. Такі деталі людина, яка відстежує маршрут Чорновола, просто не могла не знати".
СБУ ніяк не відреагувала на зізнання Бабенка, а протокол допиту зник. Цікаво, правда ж? Справа загибелі Чорновола багато разів закривалася і знов поновлювалася. Зараз от – нове зізнання Миколи Голомши, заступника генерального прокурора 2003-2005 рр.: "Чорновола було вбито. Чотирма ударами кастета".
З часу загибелі Чорновола минуло 25 роки. Надто багато, аби з'ясувати всі подробиці. Але цих років ніколи не буде надто багато для встановлення істини. Відповіді на запитання: чи було це вбивством? І чи була б Україна іншою, якби він не загинув?
Читайте також: За що Че Гевара вилаяв Хрущова – і чому, попри допомогу Кремля, програв болівійським селянам