В одному з попередніх влогів ми розповіли про неймовірного львів'янина Юрка Сосновського. Він був супершпигуном, який у кінці 1920-х років розкрив таємну змову між Берліном і Москвою. Ті таємно від всього світу готували нову глобальну бійню.
Парадокс цієї історії в тому, що ініціатором співпраці двох імперій зла мимоволі став інший львів'янин – Карл Радек – подвійний суперагент світового масштабу, а ще один із лідерів більшовицьких революцій у Росії і Німеччині. Також він був єдиним на планеті, хто дозволяв собі принижувати і висміювати Сталіна – прямо в його присутності.
Справжнє ім'я – Кароль Собельсон. Він народився у 1885-му в бідній родині львівського поштаря і вчительки. Батьки були євреями, але релігійної освіти сину не дали – виховувала його вулиця. Тож рідною мовою для хлопця стала польська, чи скоріше львівська гвара. Такий собі місцевий польсько-українсько-німецький суржик.
Свою національність Кароль окреслив як "польська овечка із габсбурзького стада". Як громадянин Австро-Угорщини, юнак вивчив німецьку, потім – ще французьку і англійську, і до повноліття говорив уже ледве не всіма європейськими мовами.
Рано втратив батька, але закінчив гімназію екстерном, а потім сам вступив до Ягеллонського університету в Кракові, на історичний факультет. Був там одним із небагатьох вихідців із низів, зненавидів багатіїв – і подався в ліваки. Взяв собі псевдонім Карл Радек – за кличкою улюбленого літературного персонажа. Радек – це скорочення від слова "радикал".
На поч. ХХ ст. Кароль умудрився вступити до всіх соціалістичних партій у регіоні – польської, польсько-литовської, російської і німецької. Двічі посидів у російських тюрмах – за підривну діяльність у Варшаві, яка тоді належала московському царю.
Також посварився з польськими однопартійцями. Ті звинуватили львів'янина у тому, що він начебто брав гроші з партійної каси – і спускав їх на гулянки і дівчат. Але у молодого гульвіси раптом з'явилася палка захисниця – засновниця усієї польської соціал-демократії Роза Люксембург.
Злі язики одразу заговорили про роман між Карлом та Розою. Коли за кілька років вона так само пристрасно почала вимагати вигнати Радека уже з німецької соцпартії – чутки тільки посилилися. Мовляв, б'є – бо любить.
І взагалі – до невисокого і непоказного львів'янина чомусь почали липнути жінки – чого б це? Його зовнішність була доволі карикатурною, а із привабливих рис помітним було лише гостре і їдке почуття гумору.
Кароль тимчасом об'їздив усю Німеччину і Скандинавію та завів знайомства у всіх помітних осередках лівих радикалів. З вибухом Першої світової війни сховався у Швейцарії, де зійшовся з Леніним – на ґрунті спільних інтересів.
Ілліч цінував хороше пиво. До 1917 року він багато часу провів у Швейцарії та Німеччині, і любив пропустити пару кружок цього слабоалкогольного напою.
Про лютневу революцію в Росії Радек дізнався в ресторані, як сам казав, "між шніцелем і компотом". І раптом – саме до нього звернувся агент німецького генштабу Парвус із проханням організувати виїзд Леніна і ще 40 більшовиків у знаменитому "пломбованому ешелоні" до Петербурга. Спецоперацію задумав керівник німецького Генштабу генерал Еріх Людендорф – щоб підірвати Східний фронт із середини. І Карл Радек йому у цьому радо допоміг.
Згодом, 1921-го, він описав цю операцію у брошурі під назвою "Більшовицька бацила". Суть пояснив в іронічній підназві: "Про те, як більшовицька бацила була відкрита німцями, і як генерал Людендорф переправив її до Росії".
У тексті повно кумедних подробиць. Наприклад, що у пломбованому поїзді не було ніяких пломб, і з нього при бажанні можна було вийти. Що у Німеччині їх пригостили пивом, але поганим – що явно свідчило про майбутню поразку Райху. Що курити доводилось у туалетах – тож туди було не пробитись із іншими потребами. І як Ленін – далі дослівно – "привласнив собі виконавчу владу і пригрозив розлучити мене з одною товаришкою, імені якої я тут не назву, якщо не припиниться наш сміх".
Зрозуміло, що публіка цього опусу не побачила. А от операція пройшла успішно – і львів'янин Карл Радек раптом опинився у дюжині найвпливовіших більшовиків. Ось листівка з вождями революції, видана до першої річниці жовтневого перевороту. Радек тут є, а Сталіна ще нема – не доріс либонь.
Карл став фактичним керівником зовнішньої політики нових володарів Кремля. А найважливіший її елемент – перетворення російської революції на світову. Про це відкрито говорив більшовик №2 Лев Троцький: "Радянська Росія простягає свої руки відродженій Німеччині. І буде у всьому світі єдина радянська республіка всіх народів!"
Але сама собою світова революція чомусь не стається – хоч Ленін із Троцьким так у це вірили! Радек із них кепкує і пропонує знайомим "стабільну роботу у Москві на довгі десятиліття – кожен день видиратися на найвищу вежу Кремля і виглядати наближення світової революції".
Заганяти народи до комуністичного раю доводиться самим більшовикам – методами гібридної війни. Тож червоні іхтамнєти їдуть розносити більшовицьку бацилу по світу. Карл потрапив до Німеччини, яка щойно скинула Кайзера і проголосила демократичну республіку. На хвилі нестабільності червоні заколоти ставались тут і самі по собі, з ініціативи місцевих комуністів. Так, радянські республіки були проголошені у Бремені й Ельзасі, готувались у Тюрингії і Саксонії – але зі зміцненням центральної влади припинили своє існування без бою.
А там же, де з'являлись емісари Кремля – починалось кровопролиття і війна. Так сталось у сусідній Угорщині, де владу захопив агент Леніна Бела Кун.
Так сталось у Баварії, де радянську республіку проголосив і очолив уродженець Петербурга Євгєній Лєвіне. Тут не жаліли ні своїх, ні чужих, бо чим більше жертв – тим яскравіше розгорається класова боротьба. Навіть тодішній солдат 16-го баварського полку Адольф Гітлер побоявся щось вякати і слухняно погодився служити комуністам – та майже місяць офіційно пробув червоноармійцем. Доки республіку не розгромили, а Євгенія Лєвіне не вбили німецькі війська і добровольці.
А от Карл Радек, який за рознарядкою потрапив до Берліна, раптом виявився дуже дивним іхтамнєтом. У день початку повстання він неочікувано заявив місцевим червоним ватажкам, що ніякого БНР проголошувати не треба, бо буде море крові і ніякого толку. Ватажки – Карл Лібкнехт і стара знайома Роза Люксембург – не послухались, атакували – і були за добу розбиті лояльними владі добровольцями. За червоними не пішли ні солдати, ні матроси, а Лібкнехта і Розу якось дуже оперативно піймали і розстріляли.
Львів'янина теж піймали – і кинули до страшної політичної в'язниці "Моабіт". А там – раптом дозволили приймати гостей у найкомфортнішій камері! Інші в'язні назвали її "політичним салоном Радека" – бо туди зачастили не тільки недобиті комуністи, але і їхні переможці – німецькі генерали і міністри.
Від Кремля Карл швидко отримав дипломатичний статус – став повноважним послом УРСР – і повів переговори про таємну співпрацю між трьома найбільш постраждалими від першої світової країнами. У його камері побував керівник німецької дипломатії Вальтер Ратенау та турецький ексміністр Енвер-Паша.
Результати цих перемов відомі – більшовики допомогли німцям таємно тренувати бійців на безкрайніх теренах СРСР. І там же – розробити нові озброєння і тактику майбутньої війни. У нас це стало відомо тільки у 1992-го, після виходу книги із красномовною назвою "Фашистський меч кувався у СРСР".
А от турецький лідер Кемаль-паша виявився хитрішим за Гітлера і Сталіна. Він радо приймав радянську допомогу проти окупаційних військ Антанти. Прийняв російських іхтамнєтів на чолі з наркомом оборони Михайлом Фрунзе. Що характерно – вони, як і Радек у Берліні, офіційно іменувались посольством УРСР. Ось ці "дипломати в будьонівках".
Але відновивши незалежність Туреччини, Кемаль вигнав іхтамнєтів, своїх комуністів втопив у Босфорі – буквально, це не алегорія. А найголовніше – не дав ні Сталіну, ні Гітлеру втягнути себе у Другу Світову – попри їхні численні намагання.
Та повернімось до львів'янина. Заваривши таку дипломатичну кашу, він отримав свободу і виїхав до Москви. Дорогою був затриманий поляками – ті його використали як обмінний фонд – і виміняли на свого офіцера, полоненого більшовиками. У Москві Карла зустріли як героя – і призначили секретарем Комінтерну – організації, яка координувала діяльність компартій по всьому світу, "штабу світової революції". Одружився, у нього народилась донька Соня. Багато писав, в основному їдких фейлетонів, типу згаданого мемуару про більшовицьку бацилу. Придумував купу анекдотів про більшовицьких ватажків. Наприклад, про наркома у справах національностей Сталіна. Той начебто попросив Радека не жартувати про нього, бо він же тепер – вождь. Радек відповів: (максимально зневажливо) – Ти – вождь? Ні, це не мій жарт.
А ще йому приписували створення руху радянських нудистів – під назвою "Геть сором". Радек начебто сам ходив Москвою голий, і показував те, за що його так люблять жінки.
Але це – чутки, як і про його незліченних коханок. Ми точно знаємо лише про одну – це червона валькірія Лариса Рейснер. За своє коротке життя ця незвичайна жінка встигла побувати журналісткою, поетесою, дипломаткою, фронтовою розвідницею і червоною комісаркою.
На любовному фронті – була такою ж нестримною. Серед її коханців називають поета-монархіста Миколу Гумільова, більшовицького інтелектуала Анатолія Луначарського, і навіть творця Червоної Армії Льва Троцького. Вона могла запросто сісти у бронепоїзд Троцького, з'їздити на фронт, повоювати – а потім написати про це книгу. Хоча у сучасній Росії її роль чомусь зводять до пафосних розмов і сексу.
У 1923-му вона раптом кидає і чоловіка (він теж був), і всесильного Троцького – заради маленького смішного львів'янина. Ось вони разом – з донькою Радека, Сонею.
Тоді ж Карл і Лариса удвох вирушають до Німеччини – там назріває нова революція. Розібравшись у ситуації, Радек раптом – чи вже не раптом, а як завжди – доповідає в центр: революція неможлива, буде безглузде кровопролиття, накажіть все скасувати. Сталін, який саме перехоплює владу у вже смертельно хворого Леніна, так і робить.
Німецькі комуністи – уже повністю підконтрольні Кремлю – слухаються, і тільки в Гамбурзі вибухають стихійні заворушення. Карл і Лариса мчать туди. Рейснер потім напише про це пафосну книгу "Гамбург на барикадах", однак насправді заколот вчинили менше як три сотні червоних бойовиків, яких у той же день з боєм розігнала поліція.
Більше за Гамбург Радека раптом вражає інше повстання – нацистів у Мюнхені. По приїзді він напише про них книгу-застереження "Небезпека фашистського перевороту в Німеччині". Але на закритих зібраннях розповідатиме інше: "На обличчях німецьких студентів, одягнених у коричневі сорочки, ми помічаємо таке ж натхнення, яке осявало колись обличчя молодих командирів Червоної армії".
І навзаєм – про Радека дізнаються нацисти. Карл і Лариса дотримувались конспірації і їздили Німеччиною під виглядом польської графині і її секретаря. Але про них дізнались всі. Московська "Правда" чомусь відкрито публікувала дружні шаржі на Карла, який таємно мчить до Німеччини.
А у нацистській пресі екскрасноармєєц товаріщ Гітлер і його друзі зі знанням справи лякали німців червоною загрозою – і не абстрактною, а цілком персоніфікованою. Мюнхенська газета "Фелькішер Беобахтер" писала: "Невже німці не бачать, з якою загрозливою швидкістю Москва за допомогою свого уповноваженого пана Радека проводить більшовизацію Німеччини? І вже недалекий день, коли над палацом президента Німеччини майорітиме не чорно-червоно-золотий штандарт соціал-демократа Еберта, а криваво-червоне знамено пана Радека".
Це була катастрофа – перша з багатьох. Радек утік до СРСР – і був позбавлений посад у Комінтерні і ЦК. Лариса Рейснер його розлюбила – і невдовзі померла від тифу. Ось безутішний Карл на її похороні, прямо в головах труни.
У боротьбі між Сталіним і Троцьким – Радек підтримав останнього. Був непримиренним і різким. Так, коли маршал Климент Ворошилов на одному з засідань назвав Карла "прихвоснем Троцького" – той тут же, у присутності партійної верхівки, видав убивчу епіграму:
Клим, порожня голова,
Г***ом уся завалена:
Краще бути хвостом Льва
Ніж сракою Сталіна.
Карл послідовно критикував усі починання кремлівського горця – від узурпації влади до колективізації. Щодо останньої – розповідав: мовляв, Сталін запитав у Радека поради, як позбутися клопів у ліжку. Той відповів: організуй їм колгосп – і вони самі розбіжаться.
Щодо тоталітаризму в СРСР казав: "У нас може бути і двопартійна система – просто одна партія буде при владі, а друга – в тюрмі".
Коли Троцького і його основних соратників позбавили влади, Радек іронізував: "Мойсей вивів євреїв із Єгипту, а Сталін – з Політбюро".
Єдиний і несподіваний успіх львів'янина у 1920-х роках – це переорієнтування більшовицької гібридної війни із заходу – на схід, із Німеччини – на Китай і англійські та французькі колонії в Азії. Він був одним із організаторів велелюдного З'їзду народів Сходу. Ось Карл на кінохроніці цієї події.
Створив і очолив такий собі Інститут Сунь-Ятсена. Про роботу там жартував: польський єврей англійською мовою розповідає китайцям, як зробити російську революцію. Чогось таки навчив – половина Азії згодом стане червоною. В Інституті Карл читає лекції Ден Сяопіну, майбутньому китайському генсеку. А на з'їзді народів Сходу працює з Хо Ши Міном, майбутнім переможцем японців, французів і американців, творцем В'єтнамської народної республіки.
У кінці 1920-х настає повний крах. Троцький емігрує, Сталін нищить рештки опозиції, а Карла виключає з партії і відправляє у заслання. Той жартує: "У нас із Йосипом розбіжності в аграрному питанні: він хоче, щоб я лежав у землі, а я хочу – щоб він".
У 1930-х Радека і інших колишніх троцькістів повертають до Москви – лише для того, щоб влаштувати над ними показовий процес. З них вибивають зізнання – тортурами або шантажем. Всі йдуть на співпрацю – і виконують свої ролі на процесі, зізнаючись у несусвітніх злочинах. Карл жартує навіть тут. У тюремній анкеті в графі про діяльність до революції пише: "Сидів і чекав". Діяльність після революції: "Дочекався і сів".
Також вигадує анекдот про трьох співкамерників. Один каже: мене посадили, бо я критикував члена ЦК Радека. Другий: а мене – бо я хвалив ворога народу Радека. Третій: а я сам – Радек.
Більшість троцькістів страчують, а Радека – раптом ні. Яке це вже "раптом" в цій історії? Сталін ще 1,5 роки для чогось тримає його в тюрмі. Убиває лише напередодні війни, у 1939-му, і то дуже таємно.
Своєрідно вшановує пам'ять. Ми розповідали про дивне Сталінове хобі – робити непристойні підписи на малюнках голих натурників. В одному з них диктатор впізнав Карла, і написав: "Рудий паршивець Радек. Не сцяв би проти вітру – був би живий".
Так закінчилась одисея маленького львів'янина, співтворця успішних революцій в Росії та на Сході, і невдалих червоних ДНРів у Німеччині. З останнім моментом, щоправда є нюанс, на який натякає російський історик Микола Сванідзе: "Через кілька днів після прибуття Радека в Берлін, Роза Люксембург і Карл Лібкнехт були вбиті. Брат Карла Лібкнехта, Теодор Лібкнехт, займався приватним розслідуванням убивства. Він розповідав, що напередодні убивства зустрів брата на вулиці і той на ходу сказав йому, що володіє інформацією про зв'язок Радека з німецькими військовими і вважає його зрадником".
Тобто Кароль увесь цей час був подвійним агентом?! Чи навіть більше – німецьким розвідником у самому серці ворога – Комінтерні і ЦК? Тому й гасив усі виступи комуністів у Німеччині, а роздмухував – ті, що подалі. Який висновок? Та самий очевидний, ще тарасовий: "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями" – ким би ви при цьому не були!
Читайте також: Як ілюзіоніст, що походив з України, розкрив аферу Артура Конан Дойля – наймістичніше викриття ХХ ст.