Сало дорожчає. До кінця року національний продукт стрибне в ціні. Хоча й зараз подекуди сало вже дорожче за м'ясо. Усе через те, що подорожчали корми. Тож зросла і собівартість свинини. І вона вже від 40 до 45 гривень за кіло. У Європі – розцінки собівартості виробництва м'яса дешевші і там його вдосталь, бо поголів'я чимало. На відміну від нас. От і доводиться українцям купувати закордонне сало і додавати його у вітчизняні ковбаси. Але чи є вихід? І невже Україна не здатна сама забезпечити себе національним продуктом? Олена Рибінська дізнавалася.
Українське село і українське сало – гарне поєднання, чи не так? Але уявімо, що в один момент вам сказали: "Віднині будете їсти сало лише з Нідерландів чи Польщі". Скажу вам більше, ми вже його споживаємо у певних продуктах і у великих об'ємах. Бо завозимо в Україну тоннами".
Принаймні свинячого жиру до України цього року завезли понад 24 тисячі тонн. Топ-5 імпортерів – Польща, Нідерланди, Іспанія, Швеція та Данія. Наша країна за ці поставки має заплатити аж понад 18 мільйонів доларів. Натомість українського сала вивезли з країни – на понад 50 тисяч зелених. Головно національний продукт купують Об'єднані Арабські Емірати.
Микола Бабенко, виконавчий директор "Асоціації м'ясної галузі", каже: "Імпорт у 7 разів більший, ніж експорт свинини, можна сказати, на даний час експорту свинини майже немає".
Усе через високу собівартість українського продукту та осередки африканської чуми свиней, яку викорінюють і досі. А ще… Україна має банально шукати виходи на європейські ринки для української свинини та сала.
Ольга Трофімцева, в.о. міністра аграрної політики та продовольства (2019), президентка агропродовольчої платформи, каже: "Потрібно думати про експорт, і не тільки про внутрішній ринок. Український ринок все ж досить великий, але не настільки, щоб говорити про масштабну експансію. Знаходити ринки, які можуть бути цікаві і привабливі".
Та поки експорт мінімальний, захмарні суми та об'єми імпорту свинячого жиру не те, що дивують, а обурюють українців. Мовляв, один із національних продуктів, та ще й ввозиться з-за кордону. А насправді ж завозять не сало, а свинячий жир.
Ольга Трофімцева говорить: "Ми їмо українське сало. Те, що завозимо з-за кордону, – це йде на переробку – м'ясні вироби, і таке інше".
Директорка селекційного центру свинарства Надія Кудлай говорить: "Сало те, що в нас купляють за кордоном, то не сало, то відходи. Обрізки жиру, які купляють переробники, щоби добавити в ковбасу".
Тож імпортований жир на полиці та ринки не потрапляє, його додають лише у м'ясну продукцію. Бо власного свинячого жиру в Україні для цих потреб – обмаль. Великі об'єми калорійного продукту виростити за короткий час – нереально. Та й кількість поголів'я свиней у нас в рази нижча, аніж у ЄС.
Микола Бабенко, виконавчий директор "Асоціації м’ясної галузі", говорить: "ЄС є номером один з експорту свинини – з 11 млн тонн майже 5 млн тонн припадає на ЄС. Скорочується через високу концентрацію поголів'я свиней. Скорочення поголів'я призводить до збільшення пропозиції на м'ясо, відповідно, м'ясо свиней стало дешевшим".
Надія Кудлай, директорка селекційного центру свинарства, каже: "Отримати сало і зріле м'ясо можемо в 10-12 місяців свині. 170-200 кг. Вибрати гарне сало, не жир. Сало – дорогий продукт, дорожчий, ніж м'ясо. М'ясо за 4,5 місяці можна отримати".
А от вітчизняне сало нині вже нарівні з ціною м'яса. Кілограм коштує 136 грн. А ще торік віддавали за нього на 30 гривень менше. Та такі цінники – не межа. Далі – більше, попереджають експерти.
Виконавчий директор "Асоціації м'ясної галузі" Микола Бабенко говорить: "Імпорт тисне на внутрішній український ринок. Але через 6 місяців ми прогнозуємо – після скорочення поголів'я свиней в ЄС імпорт стане дуже дорогий або недоступний. На той момент ризикуємо втратити потужності з вирощування свиней в Україні. Ціни на весну можуть зрости на 50 або 100%, якщо не вжити заходів".
А вжити заходів, щоб не втрачати своїх виробників, – це про підтримку та грошові гарантії від влади. Цьогоріч більше одного мільярда гривень виділили на тваринництво. Але експерти і фермери скаржаться: крім грошей потрібна ще й стратегія. Грати, як-то кажуть, у довгу треба.
Ольга Трофімцева каже: "Будь-який фермер скаже, що тут насправді важливо не просто мати держпідтримку, а мати стабільні правила гри декілька років. Ось така державна підтримка великої рогатої худоби і свинарства, тваринництва – щонайменше 5 років, така моя позиція була і в міністерстві і залишається зараз. За 1-2 роки нічого не станеться".
А Микола Бабенко говорить: "Відсутність стратегії на роки вперед, яка б давала перспективу в галузі свинарства, м'ясного господарства – вона шкідлива, не дає чіткого розуміння і бачення, що треба зробити в короткостроковій перспективі і надалі. Фермери очікують більш чіткого плану дій, що за рік, через рік. Всі живуть сьогоднішнім днем і ніхто не знає, що буде завтра".
Стратегічного плану від держави хочуть не лише фермери. А й крафтові українські підприємці. Адже кількість товару в них на полицях напряму залежить від вітчизняних постачальників.
Тарас Парандій, крафтовий виробник копченостей, говорить: "Декілька постачальників – ми впевнені в якості продукції, і коли постає питання, вони не можуть привезти – велика проблема привезти. Насправді – щоб держава не заважала, а ринок розставити на місцях".
Тож місцевих виробників теж не тішить імпортне м'ясо та сало. Але якщо на ринку свого нема, кажуть, вимушені йти "по сусідах". І так буде доти, доки Україна не почне нарешті виробляти вдосталь свого. Вітчизняного. І чому б не почати... з сала?
"Не про те, що маленьке українське краще, ніж велике українське. Краще – українське! Краще, щоб ми їли саме ті продукти, які вироблені в Україні. Тому що ми залишаємо гроші в нашій екосистемі, ми даємо робочі місця людям", – каже Тарас Парандій.
Олена Рибінська, Богдан Танасійчук, "Підсумки тижня"