Два міфи російської пропаганди – росія ніколи ні на кого не нападала і ніколи не програвала – "Машина часу"

Машина часу 5 канал
Два міфи російської пропаганди – росія ніколи ні на кого не нападала і росія ніколи не програвала – не витримують жодної критики.

Про перший з них - ганебні поразки московії - ми говорили тут.

Сьогодні "Машина часу" вирішила розібратися з другим. На всі поразки московії не вистачить часу, тож ми зосередимося на головних, у тому числі від українського війська.

Радянсько-фінська війна

26 листопада 1939-го. Москва, Кремль. Йосип Сталін на таємній нараді  каже всього одне речення: Давайте почнемо сьогодні.

Газета "Правда" на першій шпальті розміщує статтю, в якій прем'єра Фінляндії називають шутом гороховим. А вже по обіді з'являється офіційне повідомлення СРСР про нібито обстріл фінами прикордонного села Майніла, в результаті якого буцімто загинули 4 червоноармійця, 9 поранено. Увечері того ж насиченого подіями дня нарком закордонних справ СССР Молотов викликав посланця Фінляндії Іріо-Коскінена, щоб вручити йому ультиматум. 

"Советское правительство, заявляя решительный протест по поводу случившегося, предлагает финляндскому правительству незамедлительно отвести свои войска подальше от границы на Карельском перешейке — на 20-25 километров". НарКом Иностранных Дел СССР В. МОЛОТОВ 26 ноября 1939 года

Фіни, очевидно, не бажаючи загострення, поквапилися з відповіддю, в якій було наведено результати їхнього розслідування інциденту.

"... Этим расследованием было установлено, что пушечные выстрелы, о которых Вы упоминаете в письме, были произведены не с финляндской стороны. Напротив, из данных расследования вытекает, что упомянутые выстрелы были произведены 26 ноября между 15 часами 45 минутами и 16 часами 5 минутами по советскому времени с советской пограничной стороны, близ упомянутого Вами селения Майнила... Хотя и не имеется конкретных мотивов для того, чтобы, согласно Вашему предложению, отвести войска с пограничной линии, мое правительство, тем не менее, готово приступить к переговорам по вопросу об обоюдном отводе войск на известное расстояние от границы". А.С. Іріо-Коскінен, 27 листопада 1939-го

Ні абсурдність звинувачень, ні готовність фінів до переговорів, ні реакція міжнародної спільноти уже не могли зупинити Сталіна. 29 листопада СССР розриває дипломатичні відносини з Фінляндією, а 30-го одразу п'ять радянських армій переходять кордон. Війна при цьому не оголошується.

Перед світом Сталін починає гру у Фінляндську народну, перепрошую, демократичну республіку. 1 грудня 1939-го СССР на своїй території створило маріонетковий уряд ФДР з числа радянсько-фінських комуністів і одразу визнало його легітимним, всупереч визнаній світом Гельсінській хунті.

"Ми йдемо в Фінляндію не як завойовники, а як друзі і визволителі фінського народу від гніту поміщиків і капіталістів. Ми йдемо не проти фінського народу, а проти уряду Каяндера-Еркко, який гнобить фінський народ і спровокував війну з СРСР". Газета "Ленінградська правда", грудень 1939-го

Ще на стадії переговорів з Фінляндією, Сталін уже почав формувати в СССР так звану Фінську народну армію, яка мала складатися переважно з фінів і карелів. Однак виявилося, що після хвилі репресій, людського ресурсу просто не вистачає. Тож до апалчєнія почали записувати усіх світловолосих. Ними переважно виявлялися білоруси.

У штабі так званої радянської фінської армії ходив такий жарт: Ми не знаємо чи є фінські міни, але точно знаємо, що є мінські фіни.

Штаб корпусу очолив комбриг Романов, який відтоді став Райкасом, а політвідділ — Терешкін, який із жовтня 1939 до квітня 1940 року звався Тервоненом. Лише командувачем так званої «Фінської народної армії» був справжній фін Аксель Анттіла — кадровий офіцер Червоної армії, якого 1937 року репресували, а 1939 року — терміново повернули з ГУЛАГу. Утім армія та виявилася придатною хіба для пропаганди і у боях проти фінів діяли регулярні підрозділи Червоної армії. Попри перевагу СССР в чисельності армії, авіації і танках —  один до дев'яносто! - фіни давали бій на кожному клаптику своєї землі. 

Після жорстоких бомбардувань Гельсінкі, яке забрало життя тисяч цивільних, Ліга Націй виключила зі свого складу СРСР. Радянський Союз заявив про фальсифікацію рішення, і висловив задоволення, що не скутий міжнародними договорами тепер матиме розв'язані руки. 

Однак у маленькій Фінляндії по цим рукам добряче надавали. Значних втрат Червона армія зазнала штурмуючи так звану Лінію Манергейма — систему оборонних укріплень у Карелії. На Східному фронті менш чисельним фінським військам вдалося оточити одразу кілька дивізій ЧА і вщент їх розбити. І хоча радянсько-фінська війна завершилася навесні 40 року підписанням мирного договору, за яким СССР захопив частину фінських територій, ціна цих земель виявилася для Червоної армії непомірно високою. 150 тисяч загиблих і 325 тисяч поранених або обморожених — майже півмільйона чоловік.

На боці фінів воювали загони добровольців з числа інших народів, зокрема один підрозділ був сформований з українців. Командував ним легендарний Юрій Горліс-Горський — автор роману Холодний Яр.

Війна НКВС проти УПА

У 44 році в рамках Другої світової війни почалася ще одна - чергова російсько-українська. Внутрішні війська НКВС воювали проти української повстанської армії. І далеко не завжди були переможцями. 

У 1942-му на Волині, а згодом на Галичині виникає Українська повстанська армія. Наприкінці 1943 до лав УПА вступає і молодий Мирослав Симчич.

З осені 1944 Симчич у Карпатському курені в Березівській сотні.

Саме у цей час - у жовтні 1944 через Карпати проходить лінія фронту. Вермахт відступає і на захід України знову приходить Радянська влада. З властивим їй терором. У відповідь УПА лише розростається. Лише у Коломийській окрузі уже 16 вишколених сотень. Кожна налічує по 220 осіб. Головна база – Космач в Карпатах. Це село НКВС називає «бандерівською столицею».

Після Різдва 45 року командування НКВС вирішило знищити УПА в цьому регіоні. У Карпати було відправлено зведену дивізію з числа прикордонників та внутрішніх військ. Знаючи про це, упівці відійшли з Космача у навколишні ліси. НКВС вступило в село без бою. І вирішило зігнати злість на цивільних. Тоді УПА атакувало окупантів. 

УПА перехопило радіограму НКВС. Командування повстанців почало радитися – як бути. Чекати на прихід додаткових військ НКВС означав майже гарантоване знищення села. Тож вирішили перехопити радянське підкріплення на під’їздах.

Напередодні був поранений керівник сотні – Мороз. І командування перейшло до його заступника – Мирослава Симчича на псевдо Кривоніс. Він і повів сотню на Коломийську дорогу, щоб облаштувати засідку. Після обстеження території Симчич вибрав для цього ідеальне місце.

Дорога зусібіч оточена горами впиралася у річку. Упівці розібрали міст. Саме пішов сніг. Нарешті з’явилася колона автомобілів НКВС.

Перед розібраним мостом зупинилися 12 вантажівок, вщерть заповнених бійцями НКВС та боєкомплектом, і один легковик.

Хто був у легковому авто, Мирослав Симчич довідався значно пізніше. Наразі ж упівці взяли колону під приціл і затамували подих. НКВСники між тим розгублено тупцювали перед річкою.

Бій тривав дві з половиною години. Сили НКВС були розбиті вщент. Битва була однією з найуспішніших за всю історію УПА.

Вторгнення СРСР до Афганістану

Вважається, що радянське вторгнення до Афганістану розпочалось у 1979-му році. Насправді воно тут тривало ще із початку 60-х - у гібридній формі. У результаті перевороту Кремль зумів привести до влади свою маріонетку - письменника Таракі, який розпочав у країні терор.

Публічні розстріли мулл - далеко не єдиний злочин маріонеткового режиму Таракі. Були повальні арешти - учителів прямо на уроках чи імамів під час проповідей. Були спалені села і масові убивства цивільних із непокірних племен. 

Але це не упокорило Афганістан - а призвело до повстань. Цілі провінції скидали владу червоних і а повстанці захоплювали великі міста. Виникали повстанські республіки - Нурістан і Хазар-аджат. 

Уже на другому році маріонеткового комуністичного режиму в Афгані стало зрозуміло: все пішло під три чорти. Але Кремль просто так не відступає - і замість зміни режиму вирішив поміняти маріонетку. 

Таракі встиг попросити Брежнєва ввести війська - але отримав відмову. Наступним комуністичним правителем країни став Хафізулла Амін. Ось він цілує руки Таракі. А у вересні 1979-го заарештував його, місяць потримав під домашнім арештом - а потім задушив. 

Амін був відкритим сталіністом, і ще більшим фанатиком, ніж Таракі. Ось що про нову маріонетку писав ще один іхтамнєт, генерал Васілій Заплатін:  

Амін визнавав лише два свята: 7 листопада і 9 травня, тобто день Великої Жовтневої революції і День Перемоги над фашизмом. У ці два свята він міг дозволити собі випити сто грамів горілки, в інший час - спиртне не вживав. 

Терор проти населення не ослаб - а ще більше посилився. Тепер він поширився і на комуністів - прихильників ТаракІ. Країна провалювалась у ще більший морок - і Амін теж попросив Брежнєва ввести війська.

Але Кремль вирішив усунути і цю маріонетку. Бо арештувати ТаракІ йому дозволили, а от убивати - ні. Аміна вирішили тихо отруїти, а на його місце - поставити зовсім ручного агента, Бабрака Кармаля.

Тож Аміну пообіцяли ввести війська, і на підтвердження - посилили охорону його палацу радянським спецназом. 13 грудня 1979-го до Кабула перекинули десантників і КДБістів, з ними - майбутнього "народного президента" Кармаля. Саме він мав привітати уже офіційне введення радянських військ. Аміну ж підсипали отруту.

Але все знову чорт зна як. Наступного ранку Амін виявився живим і здоровим! Отруївся його племінник, якого росіяни тут же вивезли до Москви на лікування - щоб приховати сліди. 

Кармаля поспіхом забрали назад до СРСР. Наступна нагода отруїти Аміна випала аж 27-го грудня, коли радянські війська вже вступили до країни і зазнали перших втрат від вдячних афганців. 

Аміну і гостям його палацу насипали кінську дозу якого тогочасного Новічка - але він знову вижив! Його врятував радянський лікар Віктор Кузнєченков, якого встигла викликати дружина президента.  

І тоді хтось із кремля - найімовірніше голова КДБ Юрій Андропов - психанув і кинув радянський спецназ на штурм палацу прорадянського президента. Відбувся кривавий бій. Навіть атаковані зненацька охоронці Аміна змогли підбити кілька бетеерів і знищити щонайменше півтора десятка найелітніших спецназівців Кремля. 

Ті таки прорвались до палацу. Там вбили Аміна, його двох маленких дітей і навіть лікаря Кузнєченкова, кандидата медичних наук з Ленінграда. Всього тоді загинуло двісті афганців різного віку і статі. 

Починаючи з перевороту Дауда Кремль систематично руйнував щойно створену Захір-шахом афганську державність. Тобто винищував міську еліту, а племена загнав назад у глибоке середньовіччя, де єдиною опорою була віра, а все чуже - неодмінно ворожим.

Новини про про бій між військами СРСР і Афганістану в центрі Кабулу і брутальне убивство президента - облетіли весь світ. Введення радянських військ тепер анітрохи не скидалось на інтернаціональну допомогу братній країні - лише на криваву агресію. Про це одразу ж заявили в ООН. 

Кармаль на посаді президента не був визнаний ніким - навіть сусіднім Пакистаном, який, разом зі США почав надавати максимальну підтримку повстанцям. Та й Кармаля незабаром довелося усунути. Його головний воєнний радник Олександр Майоров характеризував шефа так: 

Все життя я не любив дурнів, ледарів і п'яниць. А тут всі ці якості зосередилися в одній людині. І ця людина - вождь партії і глава держави!

Кармаля після серії провальних операцій проти Аміна уже не намагались тихо вбити - просто виманили до Москви і там залишили під домашнім арештом. Новим вождем призначили голову місцевого аналога КДБ - Мухамеда Наджибуллу. 

Але це все нічогісінько не змінило. Комуністи вИрізали чи прогнали міську інтелігенцію - і там залишились лише зневірені і загноблені лоялісти, нездатні ні до опору, ні до підтримки окупантів. Армію червоних афганців перший командувач радянського контингенту Борис Ткач описав так: 

Найголовнішим бичем було дезертирство, причому зі зброєю. Тиждень полк збивали, навчали, озброювали, одягали, а перед бойовим виходом - півполку немає. Або продали все, що отримали, або перейшли на той бік.

Активною і найбільш пасіонарною силою країни знову стали племена - некеровані, незнищенні і глибоко ворожі до всього чужого. 

Вторгнення в Афганістан виявилося для СРСР фатальним. 10 років війни принесли тисячі загиблих і поранених, санкції, економічну кризу. І врешті саме та війна стала одною з головних причин розпаду імперії Зла. 

Незнання історії не звільняє від відповідальності. 

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.

Дивіться також відео: ДЕНАЦИФІКАЦІЯ росії. Досвід Німеччини – "Історія для дорослих"

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Попередній матеріал
Комуналка для ВПО, перерахунок субсидій, допомога постраждалим від війни: що змінюється в Україні з 1 травня
Наступний матеріал
"Наша влада не хоче, щоб ленд-ліз запрацював, і знаходить постійні відмовки" – Кривонос пояснив, чому
Loading...