5 років без магазинів і автобусів живуть мешканці прифронтового селища Лебединське, що за 5 км від Маріуполя. Нині в населений пункт доправляють лише продукти. За одягом та речами першої потреби місцеві змушені їздити у Маріуполь. Громадський транспорт у Лебединське не ходить. Поки влада обіцяє владнати транспортне питання, мешканцям прифронтового селища допомагають волонтери та військовослужбовці. Більше про життя селян – далі.
Коли почалася війна, мешканка Лебединського Любов Кожура була змушена покинути рідне село. У 2014-му під ворожим обстрілом загинули два її онуки.
Каже: "Я двох онуків у 2014 році поховала – 10 і 6 років. Я сама потрапила під обстріл. Думала, ніколи не повернуся, бо воно все нагадувало мені, важко дуже було. Знаєте, коли твої онуки на руках вмирають, це дуже важко".
У Лебединське пані Любов повернулася торік. Нині жінка няньчить чотиримісячного онука. Щоб придбати дитяче харчування та речі, доводиться їздити у Маріуполь: "Дуже важко нам з продуктами, ну і з речами. В нас таких магазинів навіть немає. Треба тільки їхати в місто, а як добиратися – якщо нема чим їхати туди навіть. Тому дуже важко".
До війни в Лебединському було три магазини, але нині жоден з них не працює. Хліб та продукти в село привозять за графіком – двічі на тиждень. Автобуси з Маріуполя у Лебединське не їздять від початку бойових дій. Виїхати з селища можна або власною автівкою, або на соціальному транспорті.
"Раніше було це "Новоазовськ – Маріуполь" із заходом в село Лебединське, люди могли добиратися у місто Маріуполь на роботу, і з роботи. З 2014 року цього сполучення немає. Наразі нам допомагає благодійна організація "Агро", вона надає безкоштовний соціальний автобус два рази на місяць", – звітує заступник Лебединського сільського голови Віталій Баріков.
Нині в Лебединському майже чотири сотні мешканців – це вдвічі менше, ніж було до війни. Серед них і півсотні дітей. Щоб допомогти маленьким мешканцям прифронтового селища, мешканці Миколаївщини зібрали для них найнеобхідніше. Допомогу родинам передали військовослужбовці 36-ї бригади морської піхоти.
Разом із сестрою 10-річна Оля Самойлова приміряє одяг та шукає потрібний розмір. Незабаром в їхній родині з'явиться ще одна дитина, тож така допомога дуже корисна: "Хочеться щось подивитися і щось вибрати для себе або для сестри, брата. Дуже корисно для тих, хто потрапляв під обстріли, хто бідно живе. Вони можуть сюди прийти і вибрати що-небудь для своїх дітей".
Начальниця групи цивільно-військового співробітництва 36-ї бригади Валентина Струтинська: "Завдяки навчальному закладу "Клуб юних моряків" з усього Миколаєва була зібрана гуманітарна допомога, до якої увійшли речі першої необхідності – засоби гігієни, одяг, іграшки, канцелярія, книги".
Крім дітей Лебединського, допомогу з Миколаївщини також отримали маленькі мешканці Талаківки, малозабезпечені родини з Маріуполя та колишні мешканці Широкиного, яким довелося виїхати зі зруйнованого обстрілами селища.
Олена Уланова, Олег Корінний, Донецька область, "5 канал"
