Український письменник Євген Маланюк був одним із найяскравіших постатей вітчизняної літератури XX ст. Офіцер армії Української Народної Республіки, який став найвидатнішій поетом знаменитої "празької школи", відомий як "Імператор залізних строф". Усією своєю творчістю він прагнув сприяти відродженню української держави.
Євген Филимонович Маланюк народився 1 лютого 1897 р. в Новоархангельську на Херсонщині в родині українських інтелігентів. Спочатку він навчався в реальній школі в Єлисаветграді, а 1914 року вступив до Петербурзького політехнічного інституту, який не закінчив через початок Першої світової війни. Маланюка мобілізували до Армії Української Народної Республіки, був ад'ютантом генерала Василя Тютюнника. У роки війни закінчив Київську військову школу.
У 1920 р. разом з Армією УНР Маланюк емігрував, спочатку жив у Каліші в таборі для інтернованих українських частин. У 1922 р. він разом з Юрієм Дараганом заснував журнал "Веселка". Наступного року він закінчив Подєбрадську академію в Чехословаччині, отримав диплом інженера та працював за фахом у Польщі.
1925 р. у Подєбрадах вийшла поетична збірка Є. Маланюка "Стилет і стилос", у 1926 р. у Гамбурзі вийшла книжка "Гербарій". 1929 р. – Є. Маланюк очолив у Варшаві літературне угруповання "Танк".Протягом" 1930—1939 pp. у Парижі та Львові виходили збірки "Земля й залізо", "Земна мадонна"г "Перстень Полікрата".
Найголовнішою ідеєю, що проймала і поезію, і есеїстику Маланюка, була ідея української державності. Усією своєю творчістю поет прагнув дати відповідь на запитання: що являє собою українська культура, яке місце вона посідає серед інших культур, що є причинами тогочасного занепаду країни, як відродити українську державність. У розв'язанні цих проблем важливу роль Маланюк відводив ролі поета, бо вважав, що поет — це своєрідна ланка між Богом, землею і людьми: "Як в нації вождів нема, Тоді вожді її поети".
Україна в текстах Маланюка постає непокірним фронтиром, бунтівним, анархічним, але непоступливим прикордонням. Поет корегує наш романтичний національний гімн - "Бо вороги не згинуть, як роса", "Петербурзькі затрутні тумани" не розсіються самі по собі.
За Маланюком, прокляттям України стала її географія. Степ, де немає перепон для кочівників. І росія, яка ніколи не захоче випустити Україну зі своєї сфери впливу. Тож держава має себе обороняти.
В есеї, написаному 1936 року до десятиріччя загибелі Симона Петлюри, Євген Маланюк означує як трагічну, втрачену, мертвотну ніч цілий період у національній історії. Це відмежований двома війнами за свободу час, коли мовчала українська зброя.
Після Мазепиної полтавської катастрофи, після вікопомної битви, коли ми востаннє чули брязкіт українських шабель і грім гармат, - минуло 210 років, перш ніж "трагічно забуті" звуки бою залунали знов. Маланюк нагадував своїм читачам, що державність була оформлена 1917 року саме волею головного отамана Петлюри.
І колишній уенерівський сотник мріє - "Щоб власний Рим кордоном вперезав // І поруч Лаври - станув Капітолій".
Йдеться, отже, про владу, зброю, усі атрибути повноцінної держави. І необхідність спрямувати - "Всю палючу отруту злости // На сусальне злото Кремля".
За творчістю Євгена Маланюка пильно стежили не лише читачі, але й радянські спецслужби. Коли Прага опинилася 1945 року в радянській зоні окупації, Маланюк виїжджає до Німеччини, долучається до об'єднання еміграційних письменників, що називалося Мистецьким Українським Рухом.
Це ота лише недавно нами відкрита планета Ді-Пі, приальпійські табори переміщених осіб, куди невблаганний ураган історії заніс вигнанців.
Юрій Шевельов, котрий редагував мурівські видання, згадував, що Маланюк волів друкуватися під псевдонімом. Ймовірно, намагаючись хоч якось приспати пильність енкаведистів. Утім, для поета з такою пізнаваною манерою творчості це було, власне, неможливо. Його унікальний стиль ні з чиїм сплутати не могли.
Далі доля завела поета в США. Нью-Йорку Євген Маланюк співпрацював з академією наук, з українськими виданнями. Хоча шлях до Києва був остаточно заказаний, він знов і знов писав про прекрасну "степову Олександрію" на дніпровських горах, про рідне місто "під злотом царгородських мозаїк". Залишив спогади про втрачених бойових друзів. Блискуче проінтерпретував імперську політику колонізації України. За будь-яких обставин зоставався вірним собі.
Дослідники пишуть, що стиль поезії Маланюка формувався під тиском панівних у його поколінні емоцій гніву й болю за століття бездержавності та пригноблення української нації, за поразку відновленої в революцію держави УНР і за подальшу трагедію окупації України москвою. Цей гнів повертався не тільки проти зовнішніх ворогів, а й проти внутрішніх слабкостей, які поет бачив у комплексі "малоросійства", анархізму, браку національної дисципліни й організації, в перевазі чуттєвості над інтелектом тощо. Звідсіля в його поезії жадання нового типу сильної людини, поглиблення традицій до старокиївських основ (що зумовило особливе зацікавлення поета творчістю і роллю в українській історії П. Куліша).
Маланюк історіософ: йому належать концептуально важливі праці і з історії української культури, і з історії визвольних змагань. Чого лише варті його спогади про того ж генерала-отамана Василя Тютюнника, при якому Маланюк був офіцером з особливих доручень, і взагалі знав подробиці великого, трагічного "ісходу" УНР і всіх формувань з України.
Маланюк був, як головна планета, довкола якої оберталися всі літературні сонця української еміграційної літератури й культури. Маланюк завжди був в епіцентрі, був каталізатором всього, що відбувається.
"Євген Маланюк – письменник, який був "завжди – проти течій", який вів "когорти" своїх віршів "в обличчя творчих катастроф". Його ненавиділа і боялася радянська влада. Він не мав легких стосунків із середовищем української діаспори в Америці. Повернувшись своїми книжками в Україну від початку незалежності, Маланюк став непримиренно критичним нашим сучасником, – пише культуролог Оксана Пахльовська у передмові до видання із циклу "Бронебійна публіцистика" – "Євген Маланюк "Малоросійство. Нариси з історії нашої культури".
"Він продовжує бути суворим опонентом тієї України, що й далі животіє в нерухомому просторі посттоталітарної ментальності. І є провідником європейської України, яка досі не постала і для формування якої будуть потрібні ще титанічні інтелектуальні та громадянські зусилля", – говорить Пахльовська.
Як писав у спогадах Євген Маланюк: "Матері я завдячую дві речі: серце і мистецтво. Батькові – життьову свою невдачу… З батька мого був "інтелігент", що, всупереч всім обставинам і спокусам, залишився національним до кінця, не зрадивши ні свого роду, ні своєї раси".
У своїх творах Євген Маланюк багато розмірковує про причини поразки Української Народної Республіки: "Хтось сказав, що українці не вміють шанувати своїх героїв. А там, де немає пошани до визначних особистостей, не може витворитися традиція, що грає таку велику ролю в вихованні нації, в накресленні її історичних завдань і шляхів… Через усю нашу історію проходить яскрава національна риса індивідуалізму, яка, на жаль, принесла більше шкоди, ніж користи, з огляду на трагічні для нас обставини… Ця риса вдачі і привела нас на чужину".
"Його теоретичний спадок – безмірно цінний поєднанням культурології й, сказати б, національного психоаналізу, – пише Оксана Пахльовська. – Маємо, з одного боку, блискучі культурологічні й літературознавчі синтези, як есе й цикли статей про Шевченка, Франка, Лесю Українку, про Мазепу й Гоголя, історичні екскурси в російську літературу. З другого – гостру есеїстику публіцистичного характеру, в якій письменник нещадно аналізує національні комплекси не лише як історик, а й як психолог, добре обізнаний з Ніцше, Берґсоном, Фройдом. Маючи погляд історика-поета, Маланюк бачив наперед – і візіонарно, і раціонально – драматичні колізії української історії".
Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968-го в Нью-Йорку.
Читайте також: Поглумився над НКВС і відправив нацистів під три чорти: неймовірна історія українського мовознавця Шевельова
Дивіться також відео:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.