Основоположник "усмішок", начальник медично-санітарного управління Міністерства залізниць Української Народної Республіки, в’язень комуністичних сталінських концтаборів, письменник-сатирик, гуморист, перекладач – усе це, здавалося б, непоєднуване, про видатного митця Остапа Вишню. До дня народження автора 5.UA вирішив нагадати про тернистий життєвий шлях автора.
"Батьки гарно молилися Богові..."
Український письменник-гуморист Павло Губенко, більш відомий під псевдонімом Остап Вишня, народився 13 листопада 1889 року на Полтавщині (нині Сумщина).
"У мене нема жодного сумнiву в тому, що я народився, хоч i пiд час мого появлення на свiт бiлий i потiм – рокiв, мабуть, iз десять пiдряд – мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку... Умови для мого розвитку були пiдходящi. З одного боку – колиска з вервечками, з другого боку – материнi груди. Трiшки поссеш, трiшки поспиш – i ростеш собi помаленьку. Так ото й пiшло, значить: їси – ростеш, потiм ростеш – їси" , – так із гумором описував своє народження і життєвий шлях Остап Вишня у гуморесці "Моя автобіографія".
Родина Губенків виростила сімнадцятьох дітей, другим з яких був Павло.
"Батьки гарно молилися Богові, якщо він їм подарував стількох дітей", – писав у автобіографії Остап Вишня.
У Зіньківській школі вчився разом з майбутнім поетом-неокласиком Миколою Зеровим. У 10 років залишився сиротою, проте закінчив початкову школу і фельдшерсько-військове училище в Києві, де навчався безкоштовно як син колишнього унтер-офіцера. Тяга до освіти була такою сильною, що в неспокійному 1917 році фельдшер Губенко екстерном склав весь гімназійний курс і вступив на історико-філологічний факультет Київського університету.
Письменник з дитинства захоплювався творчістю земляка – Миколи Гоголя, "Тараса Бульбу" зачитав до дірок. Ім’я одного з синів головного героя узяв за псевдо, а Вишня – бо любив вишні. Адже на Полтавщині майже біля кожної оселі ростуть вишневі дерева.
Медик-"петлюрівець"
Остап Вишня долучився до національно-визвольної боротьби за незалежність: вступив до партії лівих соціал-демократів (есерів) і товариства "Просвіта" , із захопленням вітав появу Центральної Ради, і взагалі стояв горою за Україну, де тільки міг.
В автобіографії згодом писав: "Як ударила революція – закрутився. Будував Україну. Бігав з Центральної Ради до університету, а з університету – до Центральної Ради. Тоді до св. Софії, зі св. Софії – до "Просвіти", з "Просвіти" – на мітинг, з мітингу – на збори, зі зборів – до Центральної Ради, з Центральної ради – на з’їзд, зі з’їзду – на конференцію, з конференції – до Центральної Ради. До того було ніколи, що просто страх... Хотілося, щоб і у війську бути, і в парламенті бути, і в університеті бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам? Де співають – там і я! Де говорять – там і я! Де засідають – там і я. Державний муж, одне слово".
Павло Губенко як великий патріот Української Народної Республіки (УНР) докладав чимало зусиль до розбудови нової держави. На 1919-й був начальником медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. Там він зблизився з багатьма офіцерами Української Галицької армії та Дієвої армії УНР. У його розпорядженні були всі залізничні шпиталі, в яких лежали хворі захисники УНР. Ризикуючи життям, особисто працював у поїздах, що перевозили тифозних хворих. Рятував, як міг, життя українських петлюрівських офіцерів і вояків, котрі знемагали від ран, отриманих в боях із російськими окупантами – як білими, так і червоними, більшовицькими. Підтримував їх не лише медикаментами, а й морально, розважаючи хворих смішними історіями, які сам і вигадував.
У 1919 Остап Вишня у складі Міністерства шляхів УНР евакуювався до Кам’янець-Подільська, де і були опубліковані його перші літературні праці – фейлетони і памфлети.
У полон до більшовиків потрапив 1919 року в ранзі начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. ВЧК вважало великим успіхом полон офіцера Губенка – високопоставлений "петлюрівський" урядовець утримувався в Харкові до 1921 року.
"Визволив" Губенка мало не сам Микола Скрипник – соратник леніна. Скрипник буцімто читав його гуморески в офіційних виданнях УНР. Павло Губенко справді писав чесно та їдко: попри військовий стан, немилосердно висміював вади Директорії, на кпини брав і особисто Головного Отамана Симона Петлюру. Саме йому приписується крилата фраза: "У вагоні Директорія, під вагоном територія…".
Тернистий творчий шлях
Спершу автор друкувався під псевдонімом П. Грунський в українській пресі в Кам’янці-Подільському. 22 липня 1921 року народився на світ гуморист Остап Вишня – в "Селянській правді" було опубліковано фейлетон "Дивак, їй-богу!" з таким підписом. Псевдонім швидко став таким відомим, що справжнє ім’я письменника згадували вкрай рідко – тільки в офіційних паперах.
Вишня художньо відкриває нові для української гумористики теми й мотиви, опановує жанр політичної сатири. Перша збірка – "Діла небесні" (1923). Остап Вишня започаткував новий гумористичний тип фейлетону – "усмішку". У 1920–х – на початку 1930–х років видав збірки фейлетонів та гумористичних оповідань "Вишневі усмішки сільські" (1923), "Кому веселе, а кому й сумне" (1924), "Вишневі усмішки кримські" (1925), "Лицем до села" (1926), "Вишневі усмішки кооперативні", "Вишневі усмішки театральні", "Вишневі усмішки літературні" (усі – 1927), "Вишневі усмішки закордонні" (1930) та ін. Перше 4-томне видання "Усмішок" вийшло 1928-го. Незвичайну популярність Вишні засвідчують тиражі його видань у 20-ті роки; 23 його книги витримали 42 видання. Входив до президії організаційного комітету Спілки радянських письменників України (1932).
Вишні дали кімнату в комунальній квартирі, а згодом він переїхав у будинок "Слово", побудований спеціально для письменників.
Зі спогадів Володимира Куліша "Слово про будинок "Слово": "Зросту вище від середнього, виглядав він як "добрий дядько". Популярність Вишні в ті часи була неосяжною. Сам же Вишня скромний в суспільстві, хороший батько, уважний до знайомих, навіть до дітей, ніколи не відмовляв мені, коли я просив дати мені що-небудь почитати... Ми проходили в його квартиру. На порозі зустрічала нас Цяця – пес завбільшки з доброго теляти... Дружина Вишні – така ж весела і життєрадісна артистка Маслюченко, худенька непосидюча донька Леся – образ своєї мами... Коли Вишня приходив до нас (Куліші жили в третьому під’їзді того ж будинку – авт.), то від сміху в нас довго боліли не лише роти, а й животи. Він умів розповідати анекдоти неперевершено. Сам він при цьому голосно, громоподібно реготав".
У 1926 році Остап Вишня опублікував збірку "Українізуємось", що користувалася великою популярністю і за три роки витримала п’ять видань. Провідний мотив – відродження національної гідності українського нації і розвиток української мови. Частина усмішок Вишні відіграли роль скорострілів у запеклій битві 20-тих років проти агресивного російського імперіял-шовінізму. Сенсацію вчинила в Україні і в москві гумореска Вишні з приводу виступу наркома освіти РСФСР Луначарського проти українізації і за русифікацію шкіл на Кубані. У гуморесці, написаній на зразок легендарного листа запорожців до турецького султана, кубанські козаки після всіх вияснень пропонують російському наркомові зробити їм те, що й запорожці пропонували турецькому султанові. Вже Вишня давно сидів у найвіддаленішому концтаборі НКВД, а партійна преса все ще люто згадувала, як то цей "ворог народу" посмів посміятися над російським "султаном". Таких антирусифікаторських гуморесок Вишня написав немало. Письменник критикував, гостро висміював злободенне, віджиле, чуже й вороже народові.
"Для літератури, по-моєму, треба перш за все – чесність, – писав у щоденнику Остап Вишня. – Потім уже талант, здібність та інше. Тоді й буде література!".
Гуморист у концтаборі
У 1933 році розкручується виток сталінських репресій проти української інтелігенції. 26 грудня заарештували і самого Вишню. У цей час ішов процес "Української військової організації", і до нього "підключили" трьох письменників – Олеся Досвітнього, Сергія Пилипенка та Остапа Вишню. Перший в Україні позасудовий і закритий "терористичний" процес відбувся в Харкові 3 березня 1934 року. Лише Остапа Вишню було "помилувано". Інших дев’ять осіб, обвинувачених у справі УВО (ще не завершеній – усього було заарештовано 148 осіб), розстріляли.
Письменника засудили до 10 років таборів за "терористичну змову". Начебто він готувався здійснити замах на українофоба, ІІ секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева. На допитах, відкидаючи безглузді звинувачення, Остап Вишня жартував, що "в такому випадку, чому б не звинуватити мене і в зґвалтуванні Клари Цеткін".
Покарання відбував в Ухтимсько-печорському таборі. 1937-го його мали розстріляти. Для цього етапували до іншого табору через річку Печору. Оскільки крига вкрила річку, заарештованих довго не могли доправити до місця призначення. За цей час начальника табору розстріляли, а наказ про страту Остапа Вишні загубився.
У концтаборі письменник не впадав у відчай. Розраду він знаходив у настільній грі. Зараз його онучка Мар’яна Євтушенко шанобливо зберігає шахи з хліба, виготовлені в колонії.
"Просто не любив я печальних лиць..."
1943-го Микита Хрущов на прохання Олександра Довженка умовив Сталіна звільнити Остапа Вишню, аби він своєю творчістю надихав на боротьбу УПА. Він написав збірку памфлетів про "буржуазних націоналістів" "Самостійна дірка", що врятувало письменника від подальших репресій. Однак воїни УПА привітали повернення з таборів Остапа Вишні, частину заслуги в якому цілком слушно приписали і собі, та подякували гумористові, що він першим у широкій радянській пресі поінформував світ, що УПА ще й досі живе і бореться. Вишня почав творити з успіхом власний тип гумористичного нарису, оповідання і навіть новели ("Мисливські усмішки", "Кримські усмішки"). У "Мисливському оповіданні" він дав зразок новели, несподіваний гумористичний кінець якої "знімає" весь попередній витончено-ліричний сюжет. У "Ярмарку", що не поступається відповідним описам Гоголя, Вишня засобами мовно-звукової і кольорової палітри змальовує барвисто-співуче море українського ярмарку.
Не легкі підсумки робив Вишня своєму життю і праці.
"Мало я зробив для народу! Мало! Хотілося б більше, але що я можу зробити", – пише він у щоденнику.
Він натякає на те зло, якого не знали ні Чехов, ні Твен, і яке найбільше давило і різало його талант: "Зло найбільше космополітизму (Вишня під цим терміном розуміє ЦК КПРС) в тому, що вони молодим не давали ходу. Вони... позбивали протягом кількох десятків років усі молоді паростки літературні! Ось у чім найбільше зло!". Тут Вишня завуальовано пише про "Розстріляне Відродження" і серед зрубаних молодих паростків літературних він бачить і себе.
москва в 30-х роках знищила українську літературу за "націоналізм". "Оті дурні, – пише Вишня в згаданому щоденнику, – що кричать "Націоналісти!", не розуміють, що я зумів об’єднати любов до мого народу з любов’ю до всіх народів світу!".
У 1955 році Остапа Вишню реабілітували. Комуністичні концтабори підірвали здоров'я письменника. 28 вересня 1956 року гуморист-мученик помер від розриву серця. Похований на Байковому кладовищі. На знак вшанування пам’яті його ім’ям було названо вулицю у Полтаві.
"Просто не любив я печальних лиць, бо любив сміятися. Не переносив я людського горя. Давило воно мене, плакати хотілося... Я народний слуга! Лакей? Ні, не пресмикався! Вождь? Та Боже борони!.. Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш, тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, щоб народ усміхнувся!.. щоб хоч одна зморшка його трудового, задумливого лиця, щоб хоч одна зморшка ота розгладилася!".
Читайте також: "Розстріляне відродження": роковини знищення інтелектуального фонду нації – перелік жертв.
Дивіться також відео за темою:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.