У середу, 4 липня, на Донеччині під час виконання бойового завдання загинув юрист і письменник, партієць "Європейської Солдіарності" з Херсонщини Василь Паламарчук.
Про це поінформували в Олешківській територіальній громаді.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
"Сьогодні на східному напрямку під час виконання бойового завдання загинув наш земляк, військовий, письменник Василь Паламарчук – коханий чоловік та люблячий батько трьох дітей", – мовиться у повідомленні.
Знайома бійця Олена Каспіркевич уточнила, що трагедія сталася в Донецькій області.
"Знову особиста втрата... росія продовжує забирати життя представників нового покоління української інтелігенції.
Загинув Василь Паламарчук — письменник, частина ГО Res_Publica. Брати по зброї та Європейська Солідарність, близький друг Гліб Бабіч, але насамперед — воїн. Наступ росіян 24 лютого не став для нього несподіванкою, Василь у війську ще з часів АТО. Той ранок зустрів в Олешках на Херсонщині. Не зволікаючи ні секунди, рушив до військкомату. Потім було формування бойового взводу, проте вже через 6 годин потрапили в російське оточення. Довелося шукати шлях на підконтрольну Україні територію — вплав на човнах через Дніпро", – пригадав п'ятий президент Петро Порошенко.
Згодом Василь Паламарчук став до лав 206 батальйону ТрО, дослужився до командира роти вогневої підтримки, написав він.
"Потім поранення. Повернення в стрій, бо командир не може покинути підлеглих... Про плани "після війни" говорив твердо: дасть собі час на відпочинок і продовжить захищати людей, але вже як адвокат. І от трагічна звістка: Василь загинув у бою в селищі Нью-Йорк Донецької області. Щирі співчуття родині та друзям... Вічна пам'ять та шана!" – додав політик.
"Ми втратили людину-сонце, воїна, друга, колегу. З хрестоматії сучасної української літератури вирвана ціла глава. Я не знаю, скільки ще аркушів ми втратимо, і чи залишиться до кінця війни там хоч щось, крім обкладинки", – написала письменниця Тамара Горіха Зерня.
"Нас познайомила книга. Василь Паламарчук згадував у ній Radio ROKS. Обіцяв приїхати в гості, але не склалося. Лети. Дякую. Побачимося в інших світах", – зауважила радіоведуча Соня Сотник.
"Книга "Військовий непотріб" написана на основі його першого військового досвіду у 2014-2015 роках. Це чесний і захопливий щоденник артилериста, насамперед про людей і життя на війні. Василь прагнув написати нові книги після "Непотребу" і робив безліч заміток у соцмережах. Наприкінці місяця вийде друком його нарис "Бойові єдинороги" у складі Альманаху воєнної прози та поезії 2022. Для нашого видавництва ця співпраця була за честь. Українська література і нація багато втратили. Цінуйте своїх", – закликали у видавництві "Білка".
"Він загинув. Це як загасили сонце… Він любив життя, він міг не йти воювати – у нього було троє дітей, у нього було поранення. Але він повернувся в стрій, бо командир повинен бути поруч зі своїми солдатами. І він загинув в бою… Світла пам'ять тобі, Василь! Шкода, що ми не зможемо прочитати твою наступну книгу… Але ми будемо пам’ятати тебе завжди таким, яким ти був, – усміхненим, веселим, щирим. Дякуємо, що ти був… І ти будеш з нами завжди поруч", – написала херсонська волонтерка Оксана Погомій.
5 травня 2022 року Василь Паламарчук написав про те, що побачив у деокупованій Бучі.
Першою я побачив стареньку жінку, яка лежала грудьми на могилі біля дороги. Це було свіже поховання, з саморобним хрестом. На рукавах у неї були білі пов’язки. Ми не зупинилися і продовжили рух вверх по вулиці в колоні.
По дорозі “Нісан” пробив колесо і вся колона встала, а ми зайняли позиції для охорони. Я з кулеметом сів за купою каміння, контролюючи вулицю яка спускалася вниз. Поки міняли колесо в машині, хлопці розібрали свої сектори.
Попереду “Поршень” і “Стріла” почали йти по вулиці, переходячи з однієї сторони вулиці на іншу, підійшли до згорівшої машини. Я був з правої сторони вулиці, а Вадим зліва на відстані 20 м від мене. Я йому показав щоб він відігнав цих двох з лінії вогню. Хоч місто і було вже наше, але якщо я вже тут сиджу то мені не повинно нічого заважати. Хлопці відійшли на протилежну сторону і почали вертатися.
Поршень підійшов до мене, поки я стояв на коліні.
– Там десять трупів.
– Де?
– Осьдо бачиш, на газоні, дядько з “Україною” лежить, далі ще, а напроти згорівший “течик”, в ньому троє людей згоріло, а далі вниз по вулиці ще лежать. Всього їх десять.
– Блять, я думав то якісь речі, баул з одягом чи сумка.
– Ні, це люди.
А поки йшла заміна колеса, запустили дрон, щоб бачити куди далі їхати. Знизу підїхав Х5, з якого вийшла дівчина невеликого зросту зі зброєю і в броні. Потім приїхав ще мінівен з пасажирами і завантажений речами. Вниз по вулиці пройшла молода пара місцевих мешканців в брудний одежі в супроводі військового. Ніхто із них не звернув увагу на трупи. Таке враження що загиблих ніхто не помічав. Дівчина повернулася з військовими до Х5-го і вони з мінівеном поїхали в напрямку протилежному нашому руху.
– Друже “Стріла”, от скажи мені як після побаченого можна брати їх в полон?
– Не знаю. Не знаю, яку загрозу становив цей дід на велосипеді, що його потрібно було вбивати. Та і всі ті люди які лежать на дорозі. Не знаю що тобі сказати.
Ми стояли хвилин 30, після чого вся колона розвернулася і поїхала в інший бік. Ми їхали в машині втрьох. За вікном я знову побачив тіла на газоні. Не пам’ятаю скільки їх було, п’ять чи шість. Щось в той момент клацнуло в моїй голові, якийсь захисний механізм спрацював що зберігав мою психіку і я перестав сприймати ці тіла. Деякі із них були дуже спотворені, в деяких місцях лежали людські кінцівки.
Ми продовжили рух і виїхали на якусь площу, зліва де був встановлений пам’ятник – БРДМ на постаменті.
– Це той “бардак” по якому ці підари стріляли в перший день.
– Толя, щось не видно слідів.
– Та це він. Я тобі кажу.
Колона знову стала. Ми вийшли з машин. Надійшла команда зайняти сектори. Ми стали недалеко біля роздавлеоної гусеницею машини. Я підходив до неї ближче і сподівався що в ній нікого немає. Це була Таврія. Ні не так. Це був спресований шматок металу, а не машина. Спочатку я побачив кисть руки, а потім і чоловіка якого склало навпіл і зажало в машині. Гусенична машина наздогнала його сзаду і проїхалася по ньому, вдавивши в нутрощі Таврії. Я став роздивлятися чи немає нікого на пасажирських сидіннях. На щастя в машині був лише водій (на щастя сука, лише один, оце щастя). Ми пройшли далі і стали за деревами розібравши сектори.
Поки стояли то повз проходили люди, хтось дякував, а хтось просто питав чи можна йому пройти далі. Таврія зацікавила журналістів, які стояли навкруги і робили фото машини з різних ракурсів. Звідки вони взялися я не зрозумів.
Через десять хвилин надійшла команда продовжити рух і ми побігли назад до машин. Колона рушила далі, об’їзжаючи підбиті ворожі БМД та наші роздовбані вантажівки. Проїхали ми не багато і стали у дворі багатоповерхівки. Нова команда, нова позиція. Тут, дякувати Богу, вже не було трупів.
За всю службу в АТО я не бачив такої кількості вбитих як за один день в Бучі", – написав тоді письменник і воїн.
Василь Паламарчук брав участь в АТО. А на початку повномасштабного вторгнення рф приєднався до лав київської територіальної оборони, брав участь у визволенні Київщини, воював на Харківщині та Донеччині. Написав книгу "Військовий непотріб" про досвід служби у 2014-2015 роках.
Як повідомляв 5.UA, на фронті загинув британський волонтер та бойовий медик Пітер Фуше.
Дивіться також відео:
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
- Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
