Сьогодні ми нарешті розкажемо правду. Що це був не австрійський, а німецький, не генштаб, а лінгвіст, і він не вигадав – а науково довів, що ніякого русского міра і одіннарота ніколи не було, а от відмінностей – як мовних, так і цивілізаційних – просто безліч. Герой нашого сьогоднішнього філологічно-шпигунського трилера – харківський науковець і публіцист Юрій Шевельов. Він же – Георг Шнайдер. Він же Григорій Шевчук. Він же – Шерех, а по домашньому – Жоржик.
Так сталося, що найвидатніший дослідник української мови Юрій Шевельов більше знаний на заході, ніж на Батьківщині. Хоча не кожен наш земляк зумів стати професором Гарвардського і Колумбійського університетів, автором більше як 1000 праць та живим класиком, який повністю зламав панівне російське бачення історії східнослов'янських мов.
Однак 2013-го його ім'я таки прогриміло всією країною. До 105-ї річниці народження Шевельова харківські інтелігенти добились дозволу встановити на його колишньому будинку меморіальну дошку. Але тодішні очільники області і міста – Добкін і Кернес, в народі Допа і Гепа – раптом не на жарт обурились. Їх постійно щось обурювало.
Очільник Харкова Кернес доводив, що хай там Шевельов який науковець, але він – пособник фашистів, і вшановувати його – неприпустимо. А Добкін зовсім розійшовся. Назвав ініціаторів вшанування "негідниками фашистськими", а науковця – навпаки "фашистським негідником". Чого це вони так розкукурікались?
Як кажуть історики – знову все як завжди і нічого нового. У 1950-х роках, коли перші праці Шевельова прогриміли на Заході, його репутацію саме такими звинуваченнями намагались знищити радянські пропагандисти і їхні посіпаки.
До цього ми ще повернемось, а поки давайте за чергою, бо тут все цікаво. Чи не найвидатніший за всі часи дослідник української мови – був етнічним німцем і російським дворянином. Його батько – генерал імператорської армії Володимир Карлович Шнайдер, мама – теж наполовину німкеня, Варвара Мадер, уродженка Харкова. Майбутній науковець був їхньою п'ятою дитиною, і єдиним, хто дожив до дорослого віку.
З розпалом Першої світової в Росії спалахнула "русскомірская" істерія, і німецьке прізвище могло принести родині проблеми. Тож батько зі Шнайдера змінив родове ім'я на нейтральне – Шевельов, і навіть по батькові Карлович – на Георгійович. Молодший син, якому тоді було років 6, теж захотів змін – бо не вимовляв ще свого повного імені Георгій, і соромився домашнього – Жоржик. Тож домігся, щоб його називали Юрієм. Так з'явився Юрій Шевельов.
Батька він більше не побачив – той пройшов Першу світову, повоював за Денікіна і Врангеля, та зрештою помер на еміграції, в Сербії. Юрій же залишився з мамою у Харкові – у них була велика квартира у знаменитому будинку страхового товариства "Саламандра".
У 10 років побачив справжню суть більшовизму – коли денікінці ненадовго зайняли місто і показали городянам двір і підвали ЧК, завалені тисячами трупів.
Потім червоні прийшли надовго – і Юрієва мати знищила синові документи, і все там переписала. Місцем народження назвала польське містечко Ломжа, походження – зі службовців, національність – росіянин, бо в сім'ї говорили переважно російською, зрідка – німецькою і французькою.
З багатої генеральської родини – із розкішною квартирою, домашньою освітою і прислугою – Шевельови раптом перетворились на жебраків. Їхнє помешкання перетворили на комуналку, мати ледве влаштувалась прибиральницею, а Юрій ріс хворобливим через постійне недоїдання. Для життя їм залишили комірчину для прислуги площею 8 квадратних метрів. Юний Шевельов був змушений підпрацьовувати – теж прибиранням у радянських установах.
Юрій пішов до школи і там чи не вперше почув літературну українську – бо в УРСР почалась українізація. Захопився як самою мовою, так і розквітлим тоді культурним відродженням – тим, яке незабаром стане "розстріляним". Ходив на вистави Леся Курбаса в "Березіль", зачитувався віршами Миколи Хвильового, а потайки – ще й "Ілюстрованою історією України" Грушевського. І відповів на найголовніше питання.
Коли надійшла пора отримувати паспорт – для графи "національність" назвався українцем. Згадував: "Я усвідомлював, що було б куди безпечніше написати росіянин, і це цілком залежало від мого вільного вибору, але після недовгих вагань я вибрав — українець". Ось він з однокласницями після закінчення школи:
У студентські роки продовжував займатись українською літературою.
Щоб нічого не бути винним червоним окупантам – принципово відмовився від стипендії, через що потрапив на олівець до НКВД. І це йому ще пощастило – бо з його університетської групи з 30 людей під каток репресій потрапили 11. Коли дійшов до дисертації – з усього "Розстріляного відродження" залишився один Тичина, тож довелося писати про нього, вже зламаного і понівеченого режимом.
На власні очі побачив Голодомор. Коли їхав із Харкова до Полтави, голодні селяни штурмували потяги, щоб утекти зі своїх колгоспів кудись, де не відбирають останній хліб.
У Червоній армії Юрій Шевельов не служив – був визнаний непридатним через перенесені хвороби і слабкий зір. До початку війни прийшов уже свідомим противником більшовицької влади. Про неї писав так: "Пазурі системи були страшні не тільки тим, що вони вихоплювали й нищили людей, а й тим, що, ширячи систему сексотства й сітку сексотів, вони отруювали стосунки між людьми взагалі".
Тому й не одружився – щоб не обростати стосунками, які можна втратити. Найближче до шлюбу підійшов із киянкою Сонею Вассер – але її заарештували як троцькістку. У 1941-му потрапив до НКВД сам – і потім глумливо назвав цей час "28 днів особливої служби соціалістичній батьківщині".
Його взяли уже після початку нацистського вторгнення, за доносом редактора газети "Соціалістична Харківщина".
Під загрозою смерті змушували шпигувати – НКВД потрібен був сексот серед науковців. Тоді Шевельов придумав вкрай оригінальний хід: на службу погодився, але всі 28 днів роботи зустрічався не з колегами, а виключно із донощиком-редактором, про розмови з яким потім писав довгі і нудні звіти до НКВД. Як то кажуть, хай самі між собою...
Коли прийшли нацисти – настав час оспіваного Допою, Гепою і КДБ "співробітництва з фашистами". Окрім безглуздих штампів і наклепів, обвинувачі пред'являють речовий доказ – ось таку газету "Нова Україна", яка славила Гітлера і до якої Шевельов написав цілих 20 статей.
Однак тут як завжди з кагебістськими звинуваченнями: воно наче виглядає як правда, але насправді Шевельов справді писав до газети "Нова Україна" – але отакої, з тризубом, заснованої діячем ОУН Петром Сагайдачним:
Писав те, що любив – про українських митців та мову. По війні не відмовився від жодного написаного слова. Статті давно викладені в інтернет – можете самі оцінити. Деякі тексти підписував іменем розстріляного червоними українського філолога Григорія Шевчука – просто щоб позлити НКВД і вшанувати колегу.
Але у березні 1942-го газету буквально рейдернули нацисти, наказали прибрати тризуб і писати про фюрера і його боротьбу зі світовим єврейством. Та Шевельов знову залишився вірним собі – і просто відмовився писати нацистську маячню.
Ба більше, йому пропонували записатись фольксдойчем – тобто етнічним німцем, яким він і був. За це отримав би від нацистів роботу і продпайок. Але він вдруге у житті пішов на принцип – і знову записався українцем – хоч і голодним. Перебивався приватними уроками для дітей місцевих чиновників і просвітян. Згодом пояснював, цитую: "Я не мав ніякого бажання брати участь у цій безглуздій війні двох диктаторів і пишаюся тим, що таки не брав". Когось така позиція про двох диктаторів нагадує, правда?
Перебрався з матір'ю до Львова, потім далі до Європи. По війні просидів кілька років у таборах для переміщених осіб.
Там не нудьгував – а почав співпрацювати з бандерівцями. Не став партизаном – а знову по-своєму: видавав коштом ОУН літературно-мистецький часопис "Арка". Перше дослідження про цей бандерівський етап Шевельова лише нещодавно вийшло у рамках проєкту "Екземпляри 20" на сайті "Читомо" – почитайте, справді цікаво.
У 1950-х Юрій просто вибухнув працями з мовознавства. Викладав у найкращих університетах Європи, був запрошений у Гарвард. Там східноєвропейськими дослідженнями завідував виходець з Росії Роман Якобсон. Він відстоював теорію, що у слов'янських мовах першість і унікальність мали тільки російська та сербська, а всі інші – тільки похідні від них.
Шевельов просто розгромив цю версію – довів що ніякого "общерусского язика" не було, існували племінні і територіальні говірки, з яких окремо сформувались три східнослов'янських мови.
Нездатний спростувати докази українця Якобсон вдався до типово російського брудного трюку – звинуватив Шевельова у колабораціонізмі, мовляв чого ви його слухаєте, він же фашист.
Він навіть звернувся до СРСР з проханням дати компромат на Юрія. Дивний крок для російського емігранта і ліберала. Хоча... він до середини 1920-х був радянським дипломатом і брав участь у купі таємних оборудок Кремля, тож є підстави вважати, що цей науковець тільки тимчасово сховав будьонівку.
На останніх славістичних конгресах були оприлюднені документи, які підтверджують про те, що з 1920-го року Якобсон потрапляє на захід як радянський шпигун.
Але Шевельов витримав удар – і відбив його ще одним незвичним для КДБ способом: просто подав до суду за наклеп. І суд цей, звичайно ж, виграв. Його теорія виникнення східнослов'янських мов, яка спростовує маячню про "русскій мір" і "адіннарот" – не постраждала – вона зараз загальновизнана у світовій науці.
Науковець прожив довгих 93 роки, встиг відвідати вже незалежну Україну, стати членом НАНУ і почесним доктором Могилянки, та отримати Шевченківську премію. Її, до речі, повністю віддав одній із харківських шкіл.
Посмертних нападок від Кернеса на своє 105-річчя уже не побачив. Той таки добився заборони пам'ятної дошки Шевельову на будинку "Саламандри", після чого її навіть не зняли – а брутально розбили сокирою якісь "тітушки". Табличку на честь видатного українського славіста, професора Гарвардського і Колумбійського університетів розбили сокирою троє чоловіків, які назвалися працівниками комунального підприємства.
Але історія зіграла з Гепою дуже злий жарт: 2020-го він помер від коронавірусу рівно у день народження Юрія Шевельова, 17 грудня, у 112-ту річницю непереможного науковця.
Тож і ми не здаваймося – і все буде Україна.
Читайте також: Ніч на Андрія: як грати в "калиту" і за що дівчата раз на рік не можуть лаяти хлопців