Ніч на Андрія: як грати в "калиту" і за що дівчата раз на рік не можуть лаяти хлопців

Андріївські вечорниці колаж 5.ua
13 грудня українці згадують святого Андрія Первозванного. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій проповідував християнство у Царгороді, на узбережжях Чорного моря та в околицях Києва. Попри те, що день Андрія - це християнське свято, в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають більше язичницький характер: віщування долі, заклинання, ритуальне кусання «калити»... Чому так?

Як Андрій із Віфсаїди став учнем Христа

Ім'я Андрій із грец. Ανδρέας у перекладі означає "мужній". Андрій був родом із Віфсаїди (нині - в Ізраїлі), був земляком апостолів Петра і Пилипа.

Коли Іоанн Хреститель почав проповідувати на берегах Йордана, Андрій із Іоанном Зеведеєвим пішов за пророком, сподіваючись у його вченні знайти відповіді на власні питання. Багато хто подумав, що Іоанн Хреститель і є очікуваний Месія, але той пояснив, що він лише посланий, аби приготувати шлях Месії справжньому.

Є легенда: коли Ісус прийшов до Іоанна Хрестителя на Йордан для хрещення, той, указуючи на Господа, сказав своїм учням: "Ось Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу". Почувши це, Андрій з Іоанном пішли за Ісусом, а той їх запитав: "Що ви шукаєте?". Вони спитали: "Учителю де ти живеш?" - "Підіть і побачите", - відповів Ісус. Відтоді вони стали учнями Сина Божого. Того ж дня Андрій пішов до свого брата Петра і сказав йому: "Ми знайшли Месію". Петро приєднався до учнів Христових.

Андрій найраніше пішов за Христом, і тому його називають Первозванним. За переказами, він був поруч із Христом протягом усього його земного часу. А після Воскресіння апостол Андрій разом із іншими учнями зійшов на Єлеонську гору і бачив, як Син Божий, благословивши їх, піднісся на небо.

Після того апостоли кинули жереб, кому в якій країні проповідувати Євангеліє. Андрію випали країни по узбережжю Чорного моря, північ Балканського півострова і Скіфія. Добре відомий переказ, як Андрій проповідував у Таврії, потім піднявся по Дніпру до місця, де стоїть тепер Київ. На місцевих пагорбах він переночував, а вранці сказав: "На цих горах засяє благодать Божа, буде велике місто, і Бог спорудить багато церков". Апостол благословив гори і встановив там хрест. А 12 століть потому, в пам'ять про пророцтво, на тому ж місці спорудили церкву Воздвиження Чесного Хреста, яку в сер. XVIII ст. замінили храмом, відомим сьогодні як Андріївська церква.

Але повернемося до мандрівки Андрія. Він піднявся ще вище по Дніпру і дійшов до інших поселень слов'ян. Звідси пройшов через землі варягів до Риму і повернувся до Фракії, де в невеликому селищі Візантії, майбутньому могутньому Константинополі, заснував християнську Церкву.

Язичники опиралися вченню апостола, виганяли його з міст, били. У Синопі його побили камінням, але Андрій залишився неушкодженим. Силами апостола виникали християнські Церкви, яким він ставив єпископів і священство.

Останнім його містом стали Патри, що біля Коринфської затоки. Тут апостол і прийняв мученицьку смерть. Та, як свідчать перекази, у цьому місті він зцілив багато людей - серед яких і знатну жінку Максимілу. Вона повірила в Христа і стала ученицею апостола. Навернулося до християнства багато жителів Патри. Це не сподобалося місцевому правителю Егеату, для якого апостол став особистим ворогом.

Андрій Первозванний
Андрій ПервозваннийВікіпедія

Егеат засудив Андрія до розп'яття на хресті - так у І ст. н. е. у Римській імперії страчували особливо небезпечних злочинців. А проповіді апостола Егеат назвав божевіллям. Андрія прив'язали до Х-подібного хреста, не забиваючи цвяхів у кінцівки, щоб уникнути швидкої смерті. Вирок Егеата викликав у народі обурення, але... залишився в силі й був здійснений. Андрій Первозванний загинув бл. 62 р. від Р. Х. Максиміла зняла з хреста його тіло і з почестями поховала.

Кілька століть потому, при імператорі Костянтині Великому, мощі святого апостола Андрія були урочисто перенесені до Константинополя, у храм Святих Апостолів поруч із мощами євангеліста Луки і учня апостола Павла – апостола Тимофія.

Зерна християнської віри, посіяні Андрієм, на Київській землі зійшли стараннями князя Володимира у Х ст. Прийнявши віру візантійську, наша Церква укріпила зв’язок зі святим Апостолом. Відтоді пам’ять апостола Андрія Первозванного особливо шанується у Православній Церкві України і в народі.

Одна з найвідоміших вулиць Києва — Андріївський узвіз - носить його ім'я. На узвозі височіє пам'ятка архітекури українського бароко — Андріївська церква.

Як грати в "калиту": недитячі забавки на Андріївські вечорниці

В народі свято на честь святого апостола Андрія називають Калита. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а от дівчата цієї ночі можуть дізнатися свою долю. За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в ігри, а в ніч з 12 на 13 грудня - ворожили...

Зокрема на таких вечорницях молодь ближче знайомилася і могла вибрати собі пару. Було так заведено, що кожне село і навіть вулиця мала "свою" хату для вечорниць. Після заходу сонця дівчата сходилися до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрукти. Хлопці приносили наливку і цукерки. Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині приготувати святкову вечерю…

Калита. Це головна гра Андріївського вечора. Загалом калитою називається великий корж із білого борошна, який печуть усі дівчата разом, кожна має взяти участь у процесі. Місять тісто всі по черзі - від найстаршої до наймолодшої. Тісто солодке, з медом. Коржа оздоблюють сухими вишнями чи родзинками. Печуть в печі "на сухар" - щоб важко було вкусити. Посередині роблять дірку, куди протягують червону нитку, за яку підвішують калиту до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати її зубами, тільки високо підстрибнувши. Один кінець нитки слід зробити довшим, аби можна було смикнути за нього - і калита підстрибне угору. Біля калити стає вартовий – "Пан Калитинський" - веселий, жартівливий парубок. Він запрошує "пана Коцюбинського" кусати калиту (ним може бути кожен охочий). "Пан Коцюбинський" бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде кусати калиту. Завдання Калитинського – розсмішити Коцюбинського, бо тоді не можна кусати калити. А витримавши навіть жарти, дарма підскакуєш, бо Калитинський одразу смикає за нитку.

У давнину так розважалися, як правило, дорослі парубки й дівчата. Хоча зараз ця гра популярна й серед дітей.

Калита
Калитаchmr.gov.ua

Парубоцькі збитки. У цей вечір, що б хлопці не зробили, то їм все прощали, бо існує традиція, що на Андрія кожен хлопець "пустує". Чого тільки хлопці не вигадували, щоб дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала, знімають ворота. Навіть шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли.

Ще один вечір, щоб поворожити...

  • Брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти виготовляли самі дівчата та прикрашали ними ікони та портрети в кімнатах) – і кожну річ під окрему тарілочку клали. Першою найстарша дівчина долю вгадувала - чи вийде скоро заміж, чи ще буде рік дівувати. Кожна дівчина вибирала по одній тарілці. Якщо під тарілкою буде перстень – скоро заміж вийде; якщо квіточка - ще дівуватиме; якщо мірта - незабаром розлука з милим чекає; а коли витягне ляльку - то зраду від коханого матиме.
  • Дівчина знімала свій чобіт та кидала його від себе із заплющеними очима. Кидаючи, не мала права зрушити з місця, бо не збудеться. В який бік чобіт носком упаде, звідти наречений шукатиме.
  • Дівчата на подвір'ї ставали біля тину та рахували кілки, промовляючи: "Молодець, старець, удівець". Останній кілок обов'язково оглядали - як випадав тоненький і рівний, тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий - то такий і хлопець буде; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою.
  • Брали чобіт у дівчини, від стіни до порога переставляли, промовляючи: "Молодець, удовець, буду дівувати", – і як вийде, то таку долю ця дівчина буде мати.
  • Від стінки п'ятеро дівчат одна перед одною наперед ставали і хто перед порогом стане, той перший вийде заміж, а дівчина за нею – другою буде справляти весілля; а за другою – третя і так далі.
  • На аркушах паперу писали ім'я хлопців, перемішували, клали в шапку і так собі "хлопця вибирали".
  • Виходили дівчата одна за одною на подвір'я і кожна тричі примовляла: "О Святий, добрий Андрію, я лишень на тебе маю надію! Дуже хочу знати, звідки нареченого виглядати?". Потім чекала на гавкіт собаки. З якої сторони пес загавкає, з тієї й буде наречений.
  • Дівчата брали по в'язанці дрів і рахували їх. Якщо випадала парна кількість - бути весіллю.
  • Також вірили, що можна на дзеркалі свою долю впізнати. Дівчина мала бути наодинці, сісти перед дзеркалом, а з обох боків засвітити свічки і сказати: "Я тебе, дзеркало, питаю, з ким я свою долю злучити маю? З'єднати з Іванком прошу, бо його в серденьку ношу". Тричі треба було так казати. Тоді відвернутися від дзеркала і з заплющеними очима знову промовляти: "Святий Андрію, допоможи, судженого мого покажи! Ворожу на свій вінок, прошу захисту від зірок! Дай, Боже, шлюбу дочекати, мене з Іванком звінчати". Стрімко повернутися і подивитися у дзеркало. Коли за перший раз не виходило, дівчина повторювала ті ж слова тричі, якщо ж нічого не виходило, то повторювала аж наступного року, – бо це означало, що її доля ще десь блукає.
Гадання, ворожіння
Гадання, ворожінняShutterstock
  • Судженого дівчата могли побачити й уві сні: під ліжко ставили миску з водою, а зверху - дощечку (ніби кладку через річку) і просили: "О дай же, Боже, молодій мені, щоб приснився мій суджений вві сні. І Тебе, Святий Андрію, я прошу, як умію: Святий Андрію, допоможи, мене сьогодні не залиши! Ой ти, місточок, та не хилися, а ти, Іванку, мені приснися. Перейди річку – биструю воду й веди до шлюбу мене, молоду". Перш ніж заснути, повторювали ці слова кілька разів.
Гадання, ворожіння
Гадання, ворожінняShutterstock
  • Щоб знати, ким працюватиме суджений, дівчата ішли на город, розкопували землю, приносили пригорщу до світлиці та пильно її розглядали. Якщо знаходили тріску, то майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях – ковалем, якщо скло - склярем. А якщо земля без домішок, то буде хліборобом. Ниточку чи стебло – суджений буде добрим сім'янином; коли пір'я, то буде вчений чоловік; якщо камінчик, то впевнено йтиме до мети; а вуглинку - то буде нещасливий шлюб.
  • Дівчина набирає насіння коноплі, виходить на подвір'я і так промовляє-співає: "О Святий Андрію, конопельку сію... Добре заволочу, бо заміж вийти хочу...". А як усе розсіє, то зразу насіння збирає і все зібране рахує. Парна кількість зернин означає, що скоро дівчина у парі житиме.
  • Дівчата вибігають на вулицю, зупиняють першого перехожого та просять його назвати ім'я. Яке скаже - таке ім'я буде в майбутнього чоловіка.
  • На підвіконні ставили у воду гілочку вишні чи яблуні, бузку чи черемхи. Коли розквітне до Різдва, то буде дівчина щаслива. Ставлячи гілочку у воду і приказують: "Святий Андрію, маю на Тебе надію: Дай, щоб вишня зацвіла, а мою долю на поріг привела".
  • Щоб дізнатися, буде чоловік заможний чи бідний, брали навмання поліно і розглядали його: сукувате - чоловік багатий буде, а гладеньке - то бідний посватає.
  • Також випікали коржики – "балабушки". Кожна дівчина свій коржик якось позначала, щоб упізнати. Клали їх на стільчик, а в кімнату впускали собаку. Чий коржик собака з'їсть, та дівчина швидше за подруг вийде заміж.

За матеріалами проєкту "На скрижалях"

Читайте також: "Сталінська індустріалізація" Донбасу ‒ радянський міф: який вигляд 120 років тому мав європейський Донецьк

Попередній матеріал
"Сталінська індустріалізація" Донбасу ‒ радянський міф: який вигляд 120 років тому мав європейський Донецьк
Наступний матеріал
Якість, дизайн, ціна: фахівець розповів про тренди та новітні розробки в сантехніці
Loading...