"Буду розвідником, як батя": історія української сім'ї воїнів, сильнішої за всю армію ворога

Олена Кукла та її син Ярослав armyinform
За час війни з Росією захищати Україну на схід у лавах вирушили цілі родинні династії. Часто в одному підрозділі ЗСУ можна побачити кількох людей з однаковим прізвищем – батьки і діти, чоловік і дружина, брати та сестри. Одна з історій – про родину Володимира Данілова та Олени Кукли

2014 рік. Він − розвідник, вона – волонтер

Олена Кукла – військовослужбовиця ЗСУ. Жінка, яка виростила сина – Народного героя України, та двох доньок, одна з котрих – названа.

.
.armyinform

До війни Олена була банківським працівником та коханою дружиною. Вони з чоловіком, Володимиром Даніловим, побудували родину після того, як пережили особисті трагедії − за кілька років до того обоє овдовіли.

Спокійне життя родини зруйнувала війна. Як тільки на Донбасі почалися бойові дії, Володимир все частіше говорив про те, що хоче стати добровольцем.

"Вирішальним став момент, коли влітку на схід поїхав мій брат, а вже за місяць туди вирушив і чоловік. Я не могла залишитись осторонь, тому почала займатися волонтерством. Ми організували благодійний фонд "Надія", який спочатку опікувався лише нашими земляками, що пішли на фронт, але згодом, побачивши потреби армії, почали їздити по всій Донеччині. Іноді в більш-менш безпечних місцях зустрічалися з чоловіком", − пригадує Олена.

Володимир

Після курсу підготовки в навчальному центрі ЗСУ Володимир Данілов потрапив до розвідувальної роти окремої аеромобільної бригади на посаду командира відділення. А на початку січня 2015-го підрозділ опинився в найгарячішій на той момент точці фронту – ДАП…

.
.armyinform

20 лютого 2015 р. Володимира накрив ворожий артобстріл. Ударною хвилею від вибуху його відкинуло на землю. Отримав численні забої, лікувався у шпиталі в Часовому Яру. Потім його переправили до Харкова, Чернігова. Приїхавши до чоловіка, Олена побачила наслідки травми, про які той мовчав телефоном, – через надірвані зв'язки не працювали праві верхня та нижня кінцівки. Хоча лікарі сказали, що зробили все можливе. Після виписки з лікарні рекомендували пройти реабілітацію та курс масажів.

"Удома Володя деякий час мовчав, а потім почав розповідати, що пережив на війні. Для нього став тягарем той факт, що йому прийшлося замість свого командира, якого було поранено, взяти керування підрозділом. Під час виконання завдань його люди гинули – тоді велися запеклі бої. Його мучила смерть побратимів", − пригадує жінка.

Заспокоїти душу й думки Володимиру допомогли бесіди зі священником та сповідь. Почалося відновлення організму. За місяць, не закінчивши реабілітацію, Данілов повернувся в зону АТО.

Майже рік подружжя жило в такому режимі: він − на фронті, вона – наїздами на Донбасі як волонтер, короткі зустрічі…

.
.armyinform

На початку 2016 р. Олена вирішила вступити до ЗСУ. Рідні не підтримали, але у травні жінка все одно вже навчалася в центрі зв'язку в Полтаві. А наприкінці липня військовослужбовиця ЗСУ Олена Кукла отримала розподілення до бригади чоловіка.

"1 вересня Володя поскаржився на біль у районі серця. До цього він уже мав проблеми з тиском, але уваги на це не звертав. Вночі він встиг розбудити мене, а потім знепритомнів. Його госпіталізували до реанімації краматорської лікарні, потім до Харкова. Там уже встановили діагноз – тріщина в аорті як наслідок забою, який він дістав рік тому", – згадувала жінка.

Уся трагічність ситуації стала зрозумілою лише у шпиталі, коли лікарі повідомили: конче необхідна операція із вживляння стенту в інституті Амосова. Засіб, який би міг закрити тріщину в аорті, коштував неймовірні 750 тис. грн. Такої суми сім'я не мала… Як і часу, адже Володимиру ставало все гірше. Тому лікарі вирішили робити ризиковану операцію іншого типу, яка давала хоча б мінімальний шанс на успіх. Не встигли – аорта не витримала, Володимир помер через масивну внутрішню кровотечу у 45 років…

"Я трагічно втратила першого чоловіка і я до останнього думала, що своє горе я вже пережила! Не могла такого уявити навіть у страшному сні!" – пригадувала Олена.

По смерті Володимира жінка взяла відпустку – треба було розв'язувати питання юридичного статусу доньки чоловіка. Пара офіційно одружилася за два роки до загибелі Володимира, але за документами на той момент дитина фактично була сиротою. Після суду щодо всиновлення, залишивши дітей на батьків, жінка повернулася на фронт.

Олена

"Мені тяжко було повертатися до бригади, де проходив службу покійний чоловік, адже навколо все нагадувало про нього", – розповідала військова.

За пів року їй вдалося перевестися до розвідувального батальйону, де служив її брат. Обов'язки зв'язківців розвідпідрозділів передбачали постійне пересування вздовж лінії зіткнення батальйону, яка на той момент була приблизно 400 км – від Широкиного до Світлодарської дуги. У деяких місцях, за словами жінки, до позицій ворога було менше ніж 100 метрів.

За три місяці керівництво призначило Олену командиром відділення зв'язку, згодом жінка зайняла офіцерську посаду – начальника служби – командира взводу зв'язку. І крім виконання прямих обов'язків, вона керувала й особовим складом, основну частину якого становили чоловіки.

"Тоді я почула на свою адресу багато критики – що я все розвалю, що в мене нічого не вийде, але це тільки розохочувало мене! Я зробила тоді титанічну роботу: відремонтувала техніку, отримала від волонтерів дві автівки, навчила людей тому, що вмію", − розповідає Олена.

Задля виконання роботи жінка не раз проходила крізь мінні поля, потрапляючи під ворожі обстріли та в поле зору снайперів. На запитання, чи було страшно, Олена відповідає: страхом потрібно керувати, паніка – не найкращий помічник…

Так минуло 5 років… Влітку 2021 року головний сержант Кукла передала посаду офіцеру-випускнику ВВНЗ та вирішила змінити місце служби. Вони разом із побратимом "Вересом", який став для жінки фактично братом та янголом-охоронцем, перевелися до одного з батальйонів окремої мотопіхотної бригади ім. Кошового отамана Костя Гордієнка, де жінка обіймала посаду командира відділення.

8 вересня 2021, коли Олена з колегами перебувала на КСП батальйону на Луганщині, несподівано почався масований обстріл. Ворог відкрив вогонь із мінометів 120-мм калібру.

Військові не могли дістатися повноцінного укриття, тому мусили сховатися в найближчому окопі.

"Я в думках уже попрощалася з дітьми, батьками, адже міни лягали буквально поруч. Одна з них впала від окопу на відстань у 53 см. Вибухова хвиля була такою потужною, що нас засипало товстим шаром землі. Саме це врятувало нас від осколків та дерева, яке впало поруч. Дивом усі залишилися живими", − пригадує жінка.

Після обстрілу медики наполягли на госпіталізації військовослужбовців – спочатку до Сєвєродонецька, потім – у Харківський шпиталь.

"І хоча спочатку, мабуть, через викид адреналіну, ми не відчували наслідків обстрілу, лікарі констатували в нас тяжку акубаротравму, закриті черепно-мозкові травми, струс головного мозку, у мене була перфорована барабанна перетинка зліва", − розповідає жінка.

Олена перенесла дві операції, проходить реабілітацію в одному з військових санаторіїв. Плани на майбутнє не будує, адже розуміє – потрібно подолати всі травми – і фізичні, і моральні...

За 5 років служби головний сержант Олена Кукла здобула багато нагород. Зокрема, нагрудний знак "За взірцевість у військовій службі" III ст., медаль "За оборону рідної держави", відзнака "За службу державі", знак народної пошани орден "За мужність і відвагу" та багато інших.

Вдома діти Олени створили "куточок слави й спогадів" для матері. І куточок пам'яті про тата, який загинув на війні…

Ярослав

Ярославу, синові Олени, нині 22 роки. Чотири з них він відслужив у Збройних силах України.

"Коли йому виповнилося 18, він оголосив про своє рішення вступити до лав української армії, підкресливши, що знає, – я підтримаю його рішення. Так воно і було, хоча, втративши нещодавно чоловіка, було нестерпно боляче відпускати сина туди, де вбивають. Єдине, що я могла зробити на той момент, – наполягти, щоб він служив у тому ж батальйоні, що і я. Так я могла розуміти, що з ним відбувається", − пригадує Олена.

Ярослав відмовився йти у зв'язківці.

"Буду розвідником – як батя", − так він називав покійного вітчима.

Чоловік пройшов через бої під Авдіївкою, неподалік ДАПу, Павлопіль…

10 березня 2020 р. в районі Пісків Ярослав перебував за кермом автівки. Назустріч рухалася вантажівка з українськими військовими. Вмить чоловік побачив, що на них летить ПТУР. Миттєво зреагувавши, він відвів свій автомобіль убік, тим самим урятувавши життя тим, хто був поряд. На жаль, дві ракети потрапили в інший автомобіль. Під масованим обстрілом, який розпочав ворог, Ярослав із побратимами кинулися рятувати тих, хто був у вантажівці, що палала. Тоді вдалося зберегти життя кількох бійців.

За мужність, виявлену під час бойових дій, зразкове виконання службових обов'язків та високий професіоналізм Указом Президента України молодшого сержанта Шинкаренка Ярослава нагороджено медаллю "За військову службу Україні". Також він нагороджений номінацією "Народний герой".

Головний сержант ЗСУ Олена Кукла, яка виростила сина-героя та двох доньок: "Якщо в когось ще виникає запитання, за кого і за що ми всі ці роки воюємо, то я з впевненістю можу сказати: за своїх дітей, батьків, рідних! Аби кожен із них міг спокійно спати в теплому ліжку, ходити на роботу, зустрічатися з рідними й друзями, їздити на відпочинок… Щоб вони не сиділи в підвалах, ховаючись від обстрілів артилерії ворога, щоб їхні будинки були цілими й неушкодженими… Щоб вони могли насолоджуватися життям!".

За матеріалами "АрміяІнформ"

Читайте також: Перемога у 350-річній боротьбі: як на референдумі 1991-го українці остаточно сказали "Геть від Москви!"

Попередній матеріал
"Антихакери", марксмени й оператори Javelin: нові військові професії, без яких нині важко уявити ЗСУ
Наступний матеріал
"Все багатство моря – для організму": фахівець розповів про ефективні засоби профілактики ГРВІ
Loading...