Наталя Забіла – дитяча письменниця, перекладачка з польської, французької та російської, авторка понад 200 книг, які вийшли накладом більше ніж 5 мільйонів примірників. З іншого боку – чуттєва жінка, яка зазнала невимовного горя в материнстві та труднощів у сімейному житті.

Знатне козацьке походження

Народилася письменниця 5 березня 1903 року в російському Санкт-Петербурзі. Її прізвище ведеться від запорожця Петра, який любив усі страви "забілювати" – додавати в них молоко чи сметану. Він був козаком-характерником, знався на народній магії, мав дар яснобачення та цілительства.

Рід славився сімнадцятьма полковниками, які родичалися з українською знаттю того часу, зокрема, Полуботками та Скоропадськими. А ще – творчими особистостями. Так, дід Наталі Пармен Забіла був академіком Санкт-Петербурзької академії мистецтв, відомим скульптором у Франції, зокрема, автором бюстів Тараса Шевченка та Миколи Гоголя в Ніцці. Його дядько товаришував із Кобзарем та вважається автором таких популярних пісень, як "Не щебечи, соловейку" та "Гуде вітер вельми в полі". А тітка Наталі Надія Забіла була оперною співачкою та дружиною художника Михайла Врубеля.

Батьки поетеси були дворянами. Вони виховували семеро дітей, коли змінився державний лад у Російській імперії. У 1917 році країну накрили революції, тож матір забирає дітей й виїжджає в Україну, у Люботин на Харківщині. А тато, який був чиновником Міністерства землеробства, залишається. Щоб допомогти мамі годувати сім’ю, Наталя Забіла закінчує прискорений курс гімназії та влаштовується на роботу вчителькою. Тоді вступає в університет (вивчає історію) й у двадцять один вперше виходить заміж.

Три шлюби і втрата дітей

Першим її чоловіком став молодий письменник Сава Божко. Він був членом-засновником Спілки селянських письменників "Плуг" і наполягав, аби Наталя спробувала писати українською. Невдовзі її вірш "Війна – війні" опублікували у кам'янець-подільській газеті "Червоний кордон". Проба пера була досить вдалою, однак ті твори Наталі Забіли не вирізнялися від надрукованих іншими письменниками, що оспівували "щасливі колгоспні будні" та "героїв-комуністів". Знайшла ж вона себе в дитячій літературі.

Сімейне життя не клеїлось. Друзі знали, що Сава – ловелас. Але дружина деякий час закривала на це очі. Тим паче, було зранене її материнське серце. Перші вагітності закінчувалися викиднями, і ось народився довгожданий Тарасик! Все ж шлюб дав тріщину, й Наталя Забіла лишилася виховувати сина сама. А чоловікові невдовзі приписали антирадянську діяльність та засудили до п’яти років таборів.

Про те, що письменниці вдалося уникнути такої сумної участі, пліткували. Вона була гарна й свободолюбива. І не соромилася приймати чоловічу увагу. Натякали, що якби не її чоловіки-покровителі, то неодмінно й сама б сиділа. А так – продовжувала любити й творити. Стосунки Забіли з чоловіками були досить вільними, цілком у дусі сексуальної революції 1920-х.

Журналіст і критик Юрій Смолич писав, що "її коханці не мали ліку, а вона сприймала кохання тільки як ніжні почуття й ніколи не будувала з нього ніяких мук і гризот".

Оцінюючи дівочу цноту, сміялась: "Повірте, про це думають тільки мужчини, жінки ніколи не сушать собі голову над цим. Єрунда! Віддати свою незайманість, кохаючи, – радість. Для жінки, що кохає, тут немає ніяких проблем".

Серед закоханих у неї був і поет Володимир Сосюра. Хоча особливої прихильності від Наталі Забілої він не отримав. Ба більше – стався випадок, коли письменниця, яка на той час уже була вдруге заміжня за поетом Антоном Шмигельським, його… побила! Під час сварки про збірку Валер’яна Поліщука "Громохкий слід" кулаками відповіла на звинувачення Сосюри в тому, що вона – "безпартійна ідіотка".

Друга сім’я теж протрималась недовго. Антон був жорстокий, піднімав руку і на дружину, і на пасинка. Наталя не витримала.

Пізніше вона вийшла заміж утретє за художника Дмитра Шавикіна. Народила йому донечку Маринку. Та у віршах згадувала і двох своїх раніше померлих дівчаток. А потім не стало й Маринки.

Творчий спадок

Видавши 1928 року віршоване оповідання для малюків "Про маленьку мавпу", Наталя Забіла твердо стає на шлях творення дитячої літератури. І хоч час від часу в неї виходять книги й для дорослого читача, твори для дітей стають її покликанням, щоденною турботою і з часом приносять їй заслужений успіх. 1930 року вона остаточно переходить на творчу працю, маючи вже десяток – хай здебільшого й невеличких за обсягом – книжок. Понад половину з тих поетичних і прозових збірочок адресовано юному читачеві: "Пригоди з автобусом" (1928), "У морі" (1929), "Про Тарасика й Марисю" (1930), "Ясоччина книжка" (1934). Пізніше, вже в повоєнний час, вона випустила кілька ліричних збірок поезії для дорослих.
У роки війни Наталя Забіла жила й працювала в Казахстані. Повернувшись до України, очолювала Харківську письменницьку організацію, до 1947 року редагувала журнал "Барвінок". Близько двохсот книжок для дітей, переважно для дошкільного та молодшого шкільного віку, видала Наталя Забіла за час своєї літературної діяльності. Великою популярністю в юних читачів користуються збірки: "Під ясним сонцем" (1949), "Веселим малюкам" (1959), "У широкий світ" (1960), "Оповідання, казки, повісті" (1962), "Стояла собі хатка" (1974), "Рідний Київ" (1977, 1982), а також "Вибрані твори" в чотирьох томах (1984).

Творчий доробок Наталі Забіли характеризується різноманітністю тем і жанрів. Не випадково український поет Валентин Бичко назвав її творчість "материнською піснею, цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою".

Просто і дохідливо розповіла письменниця малюкам про життя наших далеких предків у п'єсі-фантазії "Перший крок" (1968) та у драматичній поемі "Троянові діти", яка є поетичним переказом "Слова про Ігорів похід", присвятивши її 1500-річчю заснування Києва. 1972 року ці твори відзначено літературною премією імені Лесі Українки (стала першим лауреатом цієї премії).

Поетеса широко відома як перекладач і популяризатор в Україні дитячої літератури інших народів. Плідно працювала і в галузі перекладу з французької, польської та інших мов. Твори письменниці перекладено багатьма мовами.

Крім того, Наталя Забіла була автором підручників "Читанка" для другого класу (1933) і "Читанка" для третього класу (1939), які перевидавалися кілька разів.

Забіла вела велику громадську роботу. Протягом багатьох років була головою комісії дитячої літератури у Спілці письменників України, членом редколегії дитячих журналів, редакційної ради Дитвидаву, виступала на письменницьких з'їздах і нарадах із питань дитячої літератури як критик і літературознавець.

Інтимна лірика

Відома також її творча спадщина, до якої входить серйозна філософська та інтимна, подекуди еротична лірика. У радянському літературознавстві про це намагалися замовчувати, видаючи письменницю за суто дитячу (як у випадку з Оленою Пчілкою).

Її "дорослий доробок" – це поетична збірка "Три чверті віку" (К.: Дніпро, 1978).

Письменниці стали закидати надмірний еротизм через її: "Любий мій! Я перш за все – самиця…". Знаходили у творчості "фрейдизм" (коли людська поведінка та її проблеми пояснюються з позиції сексу), гостро критикували. Та вона не зважала і творила. І коли у зрілих літах поховала сина Тараса, не здалася. Свою материнську любов Наталя Забіла переключила на онуків.

Померла Наталя Забіла 6 лютого 1985 року. 

Читайте також: Письменник, який мав епохальне значення в українській літературі: Панас Мирний першим написав про глибоку психологію народу.

Дивіться також відео:

• Поддержите журналистов "5 канала" на передовой.
• Поддержите "5 канал" на Патреоне.