5 грудня 1878 року на Слобожанщині в селі Крига (нині – м. Білопілля Сумської області) народився Олександр Олесь (справжнє ім’я – Олександр Іванович Кандиба) – український письменник, поет, драматург, перекладач, прозаїк, лірик, сатирик, представник символізму, перший український історіософ та співець української душі.
Олександр Олесь, розірвавши народницьку традицію, став творцем нової поезії. Його можна вважати символістом і модерністом в українській літературі. Поет, заглиблений у свою душу і почуття, він став одним із найчуттєвіших українських поетів.
Дитячі роки та родовід поета
Батько поета працював на рибних промислах на Волзі, і випадково втопився на річці, коли Олександру було 11 років. Мати – донька колишнього кріпака Василя Пархомовича Грищенка, який після скасовування кріпацтва став орендарем поміщицької землі.
Саме до нього в село Верхосулля Лебединського повіту Харківської губернії, овдовівши, вона перебралася з трьома дітьми. Тут, у мальовничому селі над Сулою та серед степу, усіяного старовинними половецькими могилами, про які розповідав дід багато історій та давніх легенд, виспівував малий Олесь на повні груди вірші з Шевченкового "Кобзаря", котрий майже увесь знав напам’ять.
Ще в чотирирічному віці мати навчила його читати, і надзвичайно ліричний змалку хлопець, зачарований небом, квітами, природою, в дев’ять років написав свого першого вірша. Дядько Василь, з яким жили в одній хаті, прилучив хлопця до творів Т. Шевченка, П. Куліша та М. Вовчка.
Початкову освіту Олександр здобув у сільській школі. У 15-річному віці хлопець вступив до хліборобської школи у містечку Деркачі неподалік Харкова. Там Олександр брав участь у випуску рукописних журналів "Комета" та "Первоцвіт", в яких з'являються його перші вірші.
За дослідженнями історика Олександра Оглоблина, родина, цілком імовірно, належала до шляхетського роду Кандиб:
"Модзалевський у Родословнику подає кількох Кандибів з Харківщини: нащадки Трохима Кандиби, які були вписані до Родословної книги Харківської губернії, зокрема Іван Лукиліянович Кандиба (стор. 276) і Григорій Андрійович Кандиба, род. 1803 р., з дворян Сумського повіту (стор. 277). Зв’язок цих Кандибів з конотопськими Кандибами, які походять від Федора Кандиби, залишився Модзалевському невідомий.
Але він цілком імовірний. Річ у тому, що Іван Андрійович Кандиба (No. 13 головної лінії Кандибів у Модзалевського), титулярний совітник і конотопський діяч, праправнук Корсунського полковника, був одружений з Олімпіадою Петрівною NN (прізвища її Модзалевський не подає), що народилася коло 1786 р. і в 1822 році володіла маєтком у с. Верхосулці Лебединського повіту (52 душі), який потім дістався її дітям Кандибам, можливо, Григорію Івановичу Кандибі, народженому 1806 року, нащадків якого в Модзалевського немає і в якого міг бути син Іван, батько Олександра Івановича Кандиби-Олеся".
Знакова зустріч
Відомо, що Олександр був слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, проте через матеріальні нестатки Олесь змушений був залишити його і пішов працювати у маєток Харитоненка практикантом.
1903 року Олесь склав іспит із латини і вступив до Харківського ветеринарного інституту. Під час навчання в інституті водночас заробляв на прожиття статистиком у земстві.
Визначальним у поглядах на українське питання стала поїздка Олександра Олеся у вересні 1903 р. до Полтави на урочисте відкриття пам’ятника Івану Котляревському. Саме тоді молодий поет познайомився з Іваном Липою, Лесею Українкою, Борисом Грінченком та іншими прогресивними постатями України. Відтоді він назавжди перейшов на українську мову у своїй творчості та став одним з найпопулярніших поетів свого часу. Перша збірка поезій "З журбою радість обнялась" вийшла у 1907 році за кошти мецената Петра Стебницького.
Особисте життя
В тому ж радісному і щасливому для нього 1907 році, у Петербурзі Олександр Олесь бере шлюб з донькою надвірного радника з Волині – Вірою Антонівною Свадковською, яка закінчувала курс навчання на історично-філологічному відділі Вищих жіночих курсів у Санкт-Петербурзі.
8 липня 1907 року в них народився син – Олег Кандиба-Ольжич, археолог, відомий поет та український націоналіст, який під час Другої світової війни був закатований у фашистському концтаборі Заксенгаузен 10 червня 1944 року.
Листування поета з сином Олегом Ольжичем демонструє справді теплі й ніжні родинні стосунки, батьківську турботу про освіту, захоплення та професійні інтереси сина, який під час Другої світової війни стає активним учасником руху Опору. Восени 1941 року юнак побував у Києві, мріючи про відновлення української державності. Згодом О. Ольжича заарештовано нацистами й відправлено до концтабору Заксенгаузен. Життя відомого вченого-археолога та талановитого поета передчасно обірвалося в червні 1944 року.
Деякі свідчення та листування вказують на те, що Олександр Олесь зраджував дружину, однак жінка закривала очі на це. Творив Олесь, як згадують його сучасники, тільки тоді, коли був кимось захоплений. Це давало Олесю багатий матеріал для його лірики. Дружина Олеся, людина високоосвічена, шляхетна і безмірно віддана йому, з того не робила трагедії. Вона піклувалася ним, як мати дитиною, і все йому прощала.
Олесь змінити звичок не міг. Зате від дружини не мав жодної таємниці. Знала вона і про другого сина О. Олеся, який народився за рік до смерті поета в 1943 році. Як казала сама Віра Антонівна, "Олександр Іванович мені все сказав і дістав від мене згоду… бути мені невірним".
До речі, псевдонім Олесь пов'язаний з тим, що так його ніжно називала дружина.
Творчий спадок
З жовтня 1909 року Олександр Олесь працював ветеринарним лікарем у Києві, водночас з 1911 року співпрацював у редакції "Літературно-наукового вістника" та у видавництві "Лан".
Поета переймають соціальні проблеми того часу. Він палко вітає початок національно-визвольних змагань українців у 1917 році. Людина широкого творчого діапазону, він, відразу визначивши свою політичну орієнтацію, співпрацював із Центральною Радою.
Він був закоханий у мови. Перекладав російською, білоруською, сербською, болгарською, німецькою, англійською, арабською мовами. Поет писав найліричніші вірші.
Олександр Олесь у свідомості українців має асоціюватися з захисником української мови, який усвідомлював її консолідуючу і націєтвірну роль.
Олесь відкрито критикував радянську владу за її політику українізації, яка, на його думку, використовувалася як ширма для русифікації та знищення української культури. Твори Олеся були заборонені в СРСР, а його ім’я замовчувалося. Після встановлення радянського режиму в Україні Олександр емігрував за кордон, де продовжував свою творчу діяльність та боровся проти тоталітаризму.
Крім того, поет критикував Європу за бездіяльність щодо України:
Пам’ятай
Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала,
І ждала, хотіла лише співчуття,
Європа мовчала.
Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров’ю і слізьми стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала.
Коли Україна в залізнім ярмі
Робила на пана і в ранах орала,
Коли ворушились і скелі німі,
Європа мовчала.
Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала.
22.08.1931
Період еміграції
У 1919 році він виїхав до Будапешта як аташе з питань культури Посольства уряду УНР в Угорщині. У 1920 році виїхав до Відня, коли впав уряд УНР, де писав про здеморалізовану українську еміграцію. Його критикували ті, хто лишився в Україні, і висміювали, ті, хто виїхав за кордон.
У Відні очолював Союз українських журналістів та редагував журнал "На переломі". З 1924-го жив у Празі. Постійно тужив за Україною, марив ріднею землею і все сподівався на повернення.
У 1919-1922 роках разом зі співвітчизниками, включаючи Антіна Крушельницького, Олесь збирав кошти для допомоги голодним в Україні під час Голодомору 1921-1923 років.
З 1920 року проживав у Відні, де очолював Союз українських журналістів та редагував журнал "На переломі". З 1924 року жив у Празі (Чехословаччина). Олександр Олесь був одним із тих, хто стояв біля витоків Українського Вільного Університету, який у 1921 році переїхав до Праги з Відня.
Олександр Олесь помирає 22 липня 1944 р. у Празі, невдовзі після того, як одержує повідомлення про загибель сина. Похований на Ольшанському кладовищі в Празі. Проте 29 січня 2017 року прах Олеся і його дружини Віри було перепоховано на Лук'янівському кладовищі в Києві.
Читайте також: "А якщо рф виграє?": Оксана Забужко про моторошні заяви бійців, кращого президента та страхи Заходу – "Рандеву"
Дивіться також відео:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.