Патріотка, націоналістка, поетка та публіцистка Олена Теліга однаково талановито писала ліричні вірші, серйозні націоналістичні статті, зачаровувала чоловіків і виступала з феміністичними тезами. Її вважали найефектнішою жінкою української еміграції.
Українська націоналістка народилася на московії
Майбутня борчиня за незалежність України народилася в Москві, а з п’яти років мешкала з батьками у Петербурзі.
Її тато – Іван Опанасович Шовгенів, викладач Московського інженерного училища, вчений-гідротехнік, який народився на Харківщині.
Мама – Юліянія Нальянч-Качковська була вчителькою і походила з родини священника з Поділля.
У 1918-му батька перевели працювати до Києва – професором Київського політехнічного інституту. Олені якраз сповнилося 12, і її відправили на навчання в жіночу гімназію.
Від УНР до еміграції
Іван Шовгенів очолив департамент водних, шосейних і ґрунтових доріг міністерства шляхів Української Народної Республіки, старший брат Ольги Сергій іде до армії УНР.
Втім, Республіка проіснувала дуже мало. І в листопаді 1920 року владу в Києві захопили більшовики, а поборники української незалежності, зокрема, й батько та брат Олени виїхали до Польщі. Натомість Олена разом з матір'ю і молодшим братом залишилися Києві і змушена була полоти городи в селах під Києвом, допомагати матері продавати або міняти речі, щоб придбати харчі, яких завжди бракувало.
За рік під владою більшовиків Олена натерпілася багато біди. Злидні, приниження лише зміцнили в ній розуміння, наскільки важливою є ідея незалежної України.
Коли у 1922 році їй все-таки вдалося виїхати в еміграцію до батька, Олена поринула в середовище української інтелігенції, де кожен плекав надію відновити українську державу.
Родина Шовгенівих оселилася в чеському місті Подєбради, батько став ректором Української господарської академії.
У Подєбрадах Олена разом із Михайлом Телігою, студентом Української господарської академії, взяла участь у танцювальній групі Василя Авраменка в 1925-1927 рр. Разом вони відвідували також аматорський драматичний гурток. 1 серпня 1926 року пара одружилася.
Прихильниця вільного кохання
Перші три роки подружнього життя Олена і Михайло пізнавали всі радощі сімейного життя. У 1929-му подружжя переїхало до Варшави і тут почалися перші труднощі. Михайло заробляв копійки, працюючи спершу землеміром, потім на залізниці. Олена не цуралася роботи – навіть працювала манекенницею в магазині, аби мати кошти на життя. Вчителювала при недільній українській школі. Паралельно писала статті та реферати на українську тематику.
Як заявляють біографи, начебто ще до шлюбу Олена писала чоловіку в листі:
"Любов свобідна, Михайлику, і я ніколи не візьму ніяких обіцянок і нічого такого. Робіть, любий, як знаходите краще, ходіть всюди, знайомтеся, танцюйте, фліртуйте. І мені Ви ніколи не зробите неприємності. Тільки така любов гарна, як у нас, коли вона не обов’язок, а світле, радісне, вільне щастя! Тільки будьте завжди щирим, а я знаю, що я для Вас єдина".
"Дозволяючи" чоловіку вільні стосунки, Олена начебто дозволяла їх і собі.
У 27 Олена влаштувалася в журнал "Вістник", який друкувався у Львові і яким керував одіозний у той час літератор, публіцист Дмитро Донцов. Йому було 50, і, на перший погляд, до Олени в нього були батьківські почуття: метр слова, ідеолог українського націоналізму "виховував" в Олени літературний стиль і патріотизм.
Він називав її "милим створінням". І все б нічого, якби не їхні листування з натяками на інтимність і вірші-присвяти. Теліга присвятила Донцову три вірші, зокрема, "Подорожній", який тепер вчать у школі. Донцов начебто присвятив їй один – "Без присвяти", надрукований у "Вістнику".
Улітку 1933 року Теліга писала про "почуття таке глибоке" до Донцова, про те, що "при всій великій любові до Михайла нема до нього кохання, і життя є дуже тяжким для обидвох".
Почуття поетка не лише мала, а й викликала – і не лише в одного редактора. Начебто в Олену були закохані Юрій Клиновий (син Василя Стефаника), Улас Самчук, з яким вона діставалася згодом до Києва, заступник голови проводу ОУН Олег Ольжич.
У краківському часописі "Ілюстровані вісті" популярності Теліги навіть присвятили карикатуру з підписом "А за мною, молодою, ходять хлопці чередою": Олена вела за собою череду хлопців, а ззаду плентався пес. Начебто Телігу тоді обурила не суть малюнка, а невідповідність її фігури…
Вона мала єдину подругу, поетку Наталю Лівицьку-Холодну, з якою подружилася у Варшаві. Жінки працювали в різних виданнях і зберегли дружбу навіть після конфлікту цих видань. Наталя – "еротоманка" і "гріховний Вамп", як її ніжно називала Теліга, єдина не засуджувала подругу і часто була довіреною особою її сердечних переживань.
Її вважали найчарівнішою жінкою в тодішній українській еміграції. Теліга дуже любила фотографуватися, і велика кількість її світлин – то в соняшниках, то на річці, в компанії або на канапі – тому свідчення.
Теліга обожнювала писати й читати – і була зовсім байдужа до побуту і хатніх справ. У їхньому з Михайлом помешканні завжди панував гармидер. Замість прибрати чи приготувати вечерю вона воліла піти на урок стрільби. З усім цим мирився Михайло Теліга. Ревнував, переживав, але безмежно кохав. І лише він, а не начебто "коханці", пішов з нею на смерть…
ОУН і повернення до Києва
Спілкування з ідеологом націоналізму Донцовим поглибило "українськість" світогляду Олени: за його порадою в грудні 1939-го вона вступає в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), пише статті, листівки, готується до визвольної боротьби.
Дедалі частіше поетка прагне повернутися на батьківщину, попри все. І початок Другої світової війни збурює в її душі надію.
У липні 1941-го в складі однієї з перших похідних груп ОУН Олена Теліга відбуває до України. Разом із письменником Уласом Самчуком, таємно від німців, переходить убрід Сян. Самчук залишився в Рівному. А Теліга подалася в Київ розбудовувати з Ольжичем український націоналістичний рух. Тут вона готувала ідеологічні матеріали і на його пропозицію очолила Спілку письменників.
Ольжич розгортав потужну проукраїнську діяльність і навіть організував маніфестації, присвячені армії УНР. Нацисти не стерпіли такого свавілля і розпочали арешти та розстріли українських патріотів. У Києві Теліга почала видавати альманах "Літаври" і газету "Українське Слово".
У жовтні 1941-го Теліга написала чоловікові у Краків:
"Так мені тебе бракує, як ніколи в житті. Що буде в Києві? Не знаю! Любий мій, коханий… Пам’ятай: яка я не є, але тебе одного дуже люблю і життя без тебе не уявляю".
І Михайло тут же поїхав до неї в Київ, наражаючи себе на небезпеку. Їм пропонували, навпаки, якомога швидше виїхати з Києва, але Теліга вперто відмовлялася: не могла, не хотіла зрадити принципи та колектив.
На початку 1942 року загроза арешту нависла над Оленою… Напередодні схопили редакцію "Українського Слова", закрили "Літаври", розстріляли багатьох лідерів ОУН. Теліга знала, що в приміщенні Спілки письменників на неї вже чатують нацисти, але все одно туди пішла. Совість, гідність, відданість цінностям не дозволили їй покинути Київ.
За дружиною до Спілки вирушив і чоловік Михайло. На місці гестапівці схопили всіх, хто належав до Спілки, іншим дозволили піти. Михайло, який не був письменником, іти відмовився і залишився з дружиною до останньої хвилини життя. Як казали потім: вона померла за ідею, а він – за неї.
Точна дата смерті подружжя невідома. Нею вважається 21 лютого 1942 року – день розстрілу українських націоналістів у Бабиному Яру.
Читайте також: Поглумився над НКВС і відправив нацистів під три чорти: неймовірна історія українського мовознавця Шевельова.
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.