Ми продовжуємо розповідати про історії кохання в історії України. Сьогодні почнемо з Тараса Шевченка. Так-так, він любив не лише Україну, жінок у його житті було чимало, а першу він зустрів за кордоном, у тодішньому Вільно.
Охочий до палких стосунків Шевченко
Гусіковська була старша за Тараса на 8 років і саме вона вчила його польської мови й мистецтва кохання. Як писали сучасники: "У Польщі вільне спілкування статей не лише дозволяється, а й вважається необхідністю. Одна тільки Італія перевершує Польщу свободою жінок".
Рік 1843. У середовищі колишньої козацької старшини шириться чутка – в Україну приїхав Поет – з великої літери. Сам автор "Кобзаря", який наче оживив забуте минуле, ще й українською, а не московською, як Гоголь мовою.
"Чому він почав писати тою мовою, яку почув від батьків? На той час ще не було українського алфавіту. Це була російська абетка, яка була, якою передавалися українські слова – це відомо. Українську абетку розробляв Куліш. Потім Шевченко теж приклався до неї", – розповідає письменник Любомир Стринаглюк.
Тисячний тираж "Кобзаря" розійшовся за два тижні. Книжку шукали, зичили, переписували від руки. Тож автор – колишній кріпак Тарас Шевченко, стає бажаним гостем на балах та застіллях. І скрізь його оточують натовпи шанувальниць.
На якийсь час Тарас зупиняється у маєтку Рєпніних – пише портрет старого князя.
Колишній генерал-губернатор Малоросії потрапив в опалу до царя Миколи – за любов до України і ще за те, що його брат – декабрист, тобто повстанець.
Хто б міг подумати, у Шевченка до нестями закохується донька Рєпніна Варвара. 35-річна жінка, як тоді вважали – стара діва, – втратила через Тараса розум з першого погляду, бо щойно побачила незнайомця, як вдарила блискавка і пролунав грім.
Цікавий епізод – якось Шевченка образив сусід Рєпніних – сказав, що таких як він, у нього три тисячі. Тобто рабів. Довести Шевченка до сліз було дуже легко, тож він, розказавши історію Варварі, розплакався. Жінка підбігла до нього, обійняла, притисла його голову до своїх грудей.
"Цілувала його руки, – писала вона, – Цілувала б і ноги".
У листах до свого духовного наставника – швейцарського священника – Варвара переходить усі межі тогочасної пристойності. Пише, що якби Тарас її полюбив, то вона відповіла б йому пристрастю! Але Шевченко Рєпніній взаємністю не відповів.
Більшість часу Шевченко в той час проводить не з Варварою Рєпніною, а в товаристві мочеморд. Будь-які товариства в Російській імперії тоді були заборонені, тож могло існувати тільки ось таке, жартівливе. Мочити морду означало вживати алкоголь. Пили не все. Тобто все – крім звичайної горілки. Якщо не залишалося нічого іншого, то треба було кинути в горнятко хоча би монетку – уже й ставала наливкою.
Мочеморди, до слова, були, можливо, більшими лібералами, ніж пізніше кирило-мефодіївці. На одній з пиятик лідер мочеморд, його всеп'янійшество Віктор Закревський вигукнув тост: "Хай живе Французька Республіка!" А його приятель Сергій де Бальмен відповів: "Хай живе Українська Республіка!" На біду чоловіків, на пиятиці були присутні десятки російських офіцерів. Звістка про їхню витівку дійшла до царя. І вже за кілька днів винуватці опинилися в казематах третього відділення. Ледь вирвалися.
Дружба Тараса з мочемордами дуже не подобалася княжні Варварі Рєпніній. Вона не раз вичитувала Шевченка за п'яні витівки. Але тут йшлося не про її турботу, а про банальні ревнощі.
У Шевченка таємний роман з Ганною Закревською. Вона заміжня за Платоном – братом Віктора Закревського. Та це Шевченка не зупиняє.
Ганна гарна, або Ганна вродлива, називає він її. Справді гарна, якщо подивитися на її портрет роботи Шевченка.
Моє свято чорнобриве.
І досі меж ними
Тихо, пишно походжаєш?
І тими очима,
Аж чорними-голубими,
І досі чаруєш
Людські душі?
Але не Ганною єдиною! У цей же час Шевченко пише Вікторові Закревському дивного листа, якого досі не можуть розшифрувати шевченкознавці:
"Постигла мене долоня судьби або побила лиха година. Ось що у мене оце з тиждень уже буде, як я од якоїсь непотребниці або блудниці нечестивої купив за три копи міді, і знаєш, яку я цяцю купив? Ой, братику-лебедику! Отакий зелений, як оцей сучий папір. Аж сором вимовити ху… ху.... хрик!.. Ох, аж страшно! Лежу оце, братику, стогну та проклинаю все на світі! А поцьку забув уже, як і зовуть".
Записка Тараса Шевченка Віктору Закревському.
Сатирична поема "Сон", де імператора з родиною Шевченко описав не страшними, а смішними, і стала основою звинувачення. Слідчим
Третього відділу довелося попітніти в ролі літературознавців. Рукопис Шевченкових "Трьох літ" вичитаний вздовж і впоперек. Спеціально для царя Миколи деякі вірші перекладені російською мовою. Утім навіть видимості суду над братчиками не відбулося. Керівник Третього відділу граф Орлов виписав і звинувачення і покарання для всіх арештованих і дав на підпис цареві.
"Шевченко… творив вірші мовою українською, найбаламутнішого змісту. В них він то гукає про славу гетьманського урядування та колишню волю козацтва, то неймовірно сміливо виливає поклеп і жовч на царську родину".
З конфірмації Тарасу Шевченку.
Куліш і Костомаров відбулися засланнями. Гулак дістав три роки ув'язнення. Найдужче перепало Шевченкові. Вирок Третього відділу – заслання в солдати, – цар власною рукою доповнив "забороною писати і малювати".
Світ не без добрих людей – навіть в Оренбурзі. Уродженець Миколаєва капітан-лейтенант Олексій Бутаков забирає Тараса Шевченка в експедицію по дослідженню Аральського моря.
Експедиція та, до слова, була вкрай виснажливою. Щоб її учасникам було не так важко у пустелі, такий собі підполковник Матвєєв з Раїму додав до її складу кілька жінок – дружин місцевих солдатів. Одна з них не поверталася до чоловіка кілька років і просто в поході народила дитину.
Пізніше Шевченко розповідав своєму другові – письменнику Тургенєву, кумедні історії про той час, зокрема про свої стосунки з кількома калмичками. І на цей же період припадає знаменитий голий автопортрет Шевченка.
Після аральської експедиції Шевченко переїздить до Оренбурга. Життя його стає стерпнішим – він дозволяє собі носити вишиту сорочку під шинеллю, а іноді навіть одягає пальто. Живе не в казармі, а на квартирі. І час від часу тут з'являються жінки.
"Зрідка – як згадував Шевченковий приятель Лазаревський, – влаштовувалися вечори з дамами, причому незмінною Тарасовою подругою була незвичайної краси татарка Забаржада."
Станіслав Росовецький, "Шевченко. Сучасна біографія".
Як коментують історики, слово дами тут вжито іронічно. А про Забаржаду, на жаль, більше нічого не відомо.
Зате відомо, що вже незабаром життя Шевченка знову круто змінилося. І знову через жінку! Стався ще один арешт.
Портрет руки Шевченка такого собі Миколи Ісаєва. Російського офіцера, з яким був коротко знайомий Тарас. Зате як знайомий! Саме Ісаєв написав у Петербург донос про те, що засуджений Шевченко користується недозволеними йому привілеями! І це Ісаєв зробив явно не з подяки за портрет.
Отже, офіційна версія така – у Ісаєва почався роман з дружиною Тарасового друга, німця Герна. Начебто Шевченко підстеріг коханців, а потім разом з Герном надавав Ісаєву по морді.
Олександр ІІ власною рукою викреслив Шевченка з-поміж амністованих. Утім наполягання графа Федора Толстого таки дали результат – після 10 років солдатчини і заслання Тарас Шевченко отримав свободу. Свобода в російській імперії – поняття дуже відносне. Навіть на переїзд з міста у місто потрібен був особливий дозвіл.
На певний час він зависає в Нижньому Новгороді – наче в якомусь чистилищі, ще й під особливим поліцейським наглядом, але навіть такою свободою поет насолоджується на повну – зокрема час до часу відвідує місцевий бордель, про що не забуває робити записи у своєму "Щоденнику":
"20 жовтня 1857
Ніч і наступну добу провів у чарівному сімействі мадам Гільде.1 листопада 1857
І пішов до мадам Гільде, де кинув якір на ніч.1 січня 1858
Понудьгувавши трохи, рушив я в чарівне сімейство мадам Гільде, але нудьга і там мене знайшла.26 листопада 1857
Я ніколи не брав грошей вперед за роботу, а сьогодні взяв і добре помогаричувавши, рушив у чарівне сімейство мадам Гільде і там переночував. І там вкрали у мене гроші, 125 рублів. Так і треба, не бери наперед не зароблених грошей".Щоденник Тараса Шевченка.
Шевченко обожнював театр. Тож не дивно, що своє нове захоплення він знайшов саме там. Юна акторка Катя Піунова довго водить Тараса за ніс, але врешті відмовляє йому. Шевченко після заслання схожий на старого діда. Хоча йому в цей час лише 43 роки.
Діставши відмову, Шевченко вже за кілька днів забуває про своє кохання до Піунової і бачить у ній лише "моральну злиденність".
Незабаром йому таки дозволяють вирушити до столиці імперії. У Петербурзі Шевченко починає ходити до знайомих з візитами. Один з перших – до колеги мадам Гільде по цеху.
Як бачимо, у житті Шевченка було багато любовних історій. Так само спраглим до кохання був інший український класик – Іван Франко.
Трагічне кохання Франка
У червні 1877-го Франко гостює в Лолині. Повертається звідти окрилений. Священник Рошкевич погодився видати за нього свою доньку Ольгу. Та вдома на Франка чекає неприємний сюрприз.
На квартирі, яку Франко винаймав з Павликом і Ярославом Рошкевичем – поліція. Обшук. Особлива увага – до книжок і листів. Від Драгоманова.
Франка, Павлика і ще кількох молодих студентів арештовано. Їм інкримінують участь у таємній антиурядовій соціалістичній організації.
Організації, звісно, ніякої не було; навіть самі підозрювані не дуже уявляли, що таке соціалізм, а тим паче судді та прокурори.
Франкові присудили мінімальний термін – 6 тижнів, значно менше, ніж він уже просидів у буцегарні, однак досудове ув'язнення не врахували.
На свободі Іван довідався, що його життя кардинально змінилося. Починаючи з університету, звідки його вигнано. Втратив Франко і стипендію – для талановитої молоді. Від Івана відвернулося українське студентське товариство – його виключено з "Просвіти" та гуртка. Проте, мабуть, найгірше для Франка – лолинський парох Михайло Рошкевич заборонив йому будь-які контакти зі своєю донькою Ольгою. Вхід у дім Рошкевичів заборонено.
На тодішній вулиці Фундуклеївській, а тепер Хмельницького, у 1885 році розташовувалася колегія Павла Галагана – негласний освітній заклад "старої громади". У бібліотеці колегії Франко протягом свого побуту в Києві провів не одну годину. Звідси, як правило, вирушав на прогулянки і в гості. Зокрема до викладача колегії, громадівця Єлисея Трегубова. Там він познайомиться з Ольгою Хоружинською. Не мине і місяця, як уже зі Львова Франко напише новій знайомій дивного листа.
"Що сказали б Ви, якби який-небудь галичанин, приміром я, приступив до вас із просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?"
Лист Івана Франка до О. Хоружинської.
Варто зазначити, що таке раптове сватання було цілком у стилі Франка. Він часто пропонував жінкам руку і серце. Перше його велике кохання – Ольга Рошкевич – погодилася стати його дружиною, однак соціалістичний процес 1878 року поклав край їхнім легальним стосункам.
Після цього Франко коротко закохується у поеток Юлію Шнайдер та Климентину Попович. Обом пропонує одруження.
У Станіславові Франко знайомиться з дуже красивою Юзефою Дзвонковською. І одразу пропонує їй руку і серце.
Він познайомився з нею в 1883 році, дівчина, розумна і красива, сподобалася йому і він освідчився листом матері за тодішнім етикетом. Але мати відповіла відмовою. Зустрічі Франка ще тривали з Юзефою, він приїжджав сюди ще не раз у 83-84 роках. І тут треба говорити про два фактори: Юзефа Дзвонковська таки не була байдужа до Івана Франка, хоча і ставилася до нього дещо зверхньо.
"Не піду заміж за рижого Франка" – десь вона в колі друзів говорила. Ну а сам Франко в листі до Кримського пише, що "вона відмовила мені, відчуваючи в собі початки сухот". Вона дійсно була хвора на туберкульоз і невдовзі після знайомства з Франком вона померла. В 1892 році в неповні 30 років", – розповідає краєзнавець Михайло Головатий.
Новітні прогресивні погляди про вільну любов захоплюють і Ольгу Рошкевич. Вона запевняє Франка, що виходить заміж за священника Озаркевича, щоб стати вільною.
Хтозна, чим закінчилася б зустріч Франка з Ольгою і Озаркевичем у Коломиї у березні 1880-го, якби не раптовий арешт. Після цього бачилися вони все рідше. У 1885-му Ольга розібрала стіну із подушок, яка розділяла їхню з чоловіком кімнату, і за 9 місяців народила сина Івана. Франко в той самий час запропонував руку і серце іншій Ользі, харків'янці Хоружинській.
Особисте життя у Франка склалося далеко не найкраще. Дружина хворіла на спадкову психічну хворобу, мала важкий характер. Жбурляла в Івана полінами – коли він через хворі руки не міг оборонитися. Останні роки провела у психлікарні.
Загадкова і палка Леся Українка
А що ж Леся Українка? За "совка" можна було говорити лише про її платонічне кохання до революціонера Мержинського.
Її роман з Мержинським так і не відбувся. Разом вони короткий час – коли він залишається самотній у Мінську, помираючи від туберкульозу.
"З моїм другом дуже зле, і він уже сам не вірить, що б міг видужати. Стан зовсім розпачливий, і на поправку нема надії. Вже не може підвестися сам... Каже, що любить у мені спокій і силу волі... Може, через те і він такий спокійний, дивно спокійний, коли говорить про свій кінець, хоч взагалі він дуже нервовий".
Леся Українка. Лист до Ольги Кобилянської.
Уже під час смертельної недуги Мержинського Леся починає активну переписку з Ольгою Кобилянською. На якийсь час замовкає, а потім продовжує:
"Нещастя вже впало на мою голову. Сьогодні якраз дев'ятий день по смерті мого друга, вже тиждень, як він лежить у землі. А я, бачите, жива, хоч не знаю, як сказати, – здорова чи ні? Напишіть мені, дорога товаришко, чи можу я приїхати до Вас так, щоб не стати Вам на заваді".
Леся Українка. Лист до Ольги Кобилянської.
Кобилянська живе в Чернівцях – на той час це інша країна – Австро-Угорщина, але вона дуже рада була б бачити свою подругу по листуванню з підросійської частини України. Леся їде.
Після короткого побуту Лесі в Чернівцях листування двох письменниць-товаришок раптом набирає зовсім іншого забарвлення.
"Хтось біленький любить когось чорненького", – пише Леся Олі. Хтось комусь робить гіпнотизуючі паси в найбільш несподіваний спосіб. Погладь мене пасами так… і так… і ще так…"
Що це було – лесбійські фантазії, як пише дослідниця Віра Агеєва? Чи щось більше?
83988426803І Леся Українка, і Ольга Кобилянська – одні з перших українських феміністок. У найправильнішому сенсі слова – обидвоє за найосновніші права жінок: право самим обирати спосіб свого життя найперше. У творах Кобилянської цілком можна відчитати лесбійські фантазії – зокрема в її "Меланхолійному вальсі".
Однак у цей же період у житті обидвох відомих жінок – кохання до чоловіків. А в Лесі Українки – ще й загострення хвороби – туберкульоз легень.
"Зокрема, Ольга Кобилянська. Це вже було, мені здається, без впливу матері. Але була й інша сторона, саме в цей період вона почала дуже хворіти. І треба сказати, що і хвороба мала на неї і негативний і позитивний вплив. Бо часто хворі люди фізично – сильні люди духовно. До певної міри це допомагало себе проявити", – каже історик Ігор Гирич.
У Кобилянської в цей час – нерозділене кохання до Осипа Маковея. Леся, пишучи їй про паси, підтримує подругу.
Лариса Косач водночас починає зустрічатися з юним Климентієм Квіткою, якого кличе Кльоня, або Квіточка – про це вона відверто пише Ользі Кобилянській.
"І тепер уже "Квіточка" зовсім не може без когось жити та і хтось близько до того. Чи то зле, чи то добре, то кожний собі може думати як хоче, але вже воно так. Я не знаю, яка буде форма чи формула наших відносин, але одно певне, що будемо старатись якнайменше бути нарізно один від одного і якнайбільше помагати один одному, – се головне в наших відносинах, а все решта другорядне".
Лист Лесі Українки до Ольги Кобилянської.
"З Квіткою, ну, там у них була досить велика різниця у віці. Що могло, точніше Квітка більше на неї звернув увагу, бо він же був музикологом, а Леся Українка була фольклорна людина, і він записував з її голосу українські народні пісні. Друге, Квітка теж був дуже активним українцем у молодості, і в часи першої російської революції він фактично очолював український гурток у 5-й гімназії, це на Печерську", – пояснює Гирич.
"У Лесі Українки була одна мрія, пов'язана з музикою. Бути професійною піаністкою не змогла здійснитися через хворобу, через операцію на руці.
Поруч була людина, чоловік, який сідає і може грати величезний репертуар, і вони на одній, як то кажуть, хвилі емоційній", – додає завідувачка музею Ірина Щукіна.
"Чи було до нього таке кохання, то, думаю, що ні. Договір – так, можливо, така ще товариськість, приязнь", – міркує історик.
"Вони спочатку жили, їздили разом на Кавказ. Климент Квітка там працював юристом. І жили нарізно, в різних квартирах, хіба що в одному якомусь місці. А потім вони, напевно, і разом жили", – зауважує Ірина Щукіна.
Стосунки Лесі і Кльоні не афішуються досі. Навіть передові як для того часу батьки Українки не схвалювали її вибір. Мама Олена Пчілка стверджувала, що Квітка є "безчесною людиною, що одружується з грошима Косачів–Драгоманових". Леся у відповідь відмовляється від матеріальної допомоги батьків.
"Я все-таки при сьому всьому не почуваюся нещасною, і якби Кльоня не мав тенденції вдаватися до лихварів, то я б ще не такі злидні, жартуючи, прийняла, бо вони якось ні на настрою, ні на наших відносинах не відбиваються...".
Лист Лесі Українки.
Врешті, на вимогу батьків молодята беруть шлюб – тихо і без пафосу.
"Для Лесі Українки це був мінімалізм, менше вже нема куди. Наречені, їхні свідки і священник. І більше нікого. Це тоді називалося, що вони вінчалися без "оглашеній". Тобто не заявляли в газеті. Бо раніше робили таке оголошення, що беруть шлюб. Вінчались вони тут, у Києві, в церкві на Деміївці. Вона зараз збереглася. Запитували, чи нема там часом таблички. Це церква московського патріархату. Кілька років тому була ідея встановити там меморіальну табличку, але їм це не потрібно. Вінчалися вони 25 липня 1907 року. І після того вони просто на трамваї приїхали додому", – наголошує завідувачка музею ім. Лесі Українки.
Климентій Квітка працював у судах у Сімферополі та Тифлісі. Леся супроводжувала його скрізь.
У сталінському СРСР Кльоня був репресований – за те, що в часи УНР був заступником міністра юстиції.
"Він відбував заслання в Казахстані, Карлаг. Алма-Ата. Повернутися в Київ він уже не хотів, тому що тут проблемно було. Він на той час був професором Московської консерваторії, але це не значить, що життя його було таким легким, приємним, у пошані, почестях. Такого не було. У нього була комендантська година, кілька років поневірявся по квартирах, мешкав спочатку навіть не в Москві, а в передмісті, їздив на роботу бозна-як. Таке принизливе становище, що в нього не було навіть свого робочого стола і він у бібліотеці читального залу чекав, поки звільниться місце, щоб сідати і працювати над якимось своїм науковим дослідженням", – розповідає Ірина Щукіна.
Класикам української літератури, як бачимо, ніщо людське не було чужим, зокрема кохання. Володимир Винниченко, теж письменник, а за сумісництвом – перший голова уряду незалежної України, взагалі проповідував вільну любов. А на еміграції – займався свінгерством. Проте це вже інша історія, про яку згодом.
А незнання історії не звільняє від відповідальності.
Читайте також: Стосунки Мазепи з 16-річною похресницею та любовні драми Хмельницького: найвідоміші історії кохання з минулого – "Машина часу"
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.